Рішення № 74794859, 16.05.2018, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1750/2018 Справа № 490/4144/17

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2018 року м.Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.

при секретарі – Кваші С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач серез свого представника адвоката ОСОБА_2 звернулася до суду до відповідача з позовом про визнання за нею право власності на житловий будинок та сарай по вул. Щорса,6 в м. Миколаєві.

В обгрунтування позову посилається на те, що за період сумісного проживння з чоловіком ОСОБА_3 в 1991 році побудували житловий будинок та сарай. 14 травня 2007 року ОСОБА_1О, помер , проте за життя він не встиг оформити побудований будинок. Будинок відповідає усім технічним та будівельнм нормам, не порушує прав інших осіб, а іншим чином оформити право власності на це майно у неї не має можливості.

Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся судом належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення проти позову не надав.

Ухвалою суду справу розглянуто за відсутності відповідача в порядку заочного розгляду, оскільки у відповідності до вимог ч.1 ст. 280 ЦПК України відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання (зворотні повідомлення наявні в матеріалах справи), відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а також у справі достатньо даних про права та взаємини сторін.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши в сукупності надані докази, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

10 січня 1990 року ОСОБА_4 одружилась з ОСОБА_3, після чого змінила прізвище на "Д'якова".

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №46 від 22.02.1991 р., відведено земельну ділянку для будівництва індивідуальних житлових будинків ОСОБА_5 площею 600 кв.м. по пров. Щорса,6.

Як слідує з технічного паспорту на житловий будинок за вказаною адресою, на земельній ділянці, площею 616,3 кв.м. розташовано двоповерховий житловий будинок літер А-2 , загальною площею 224,7 кв.м. , розміром 13,14х8,74 м, неправильної прямокутної форми, та кам'яний сарай, 1991 року побудови, а аткож інші господарчі споруди, 2005-2007 року побудови. Про самозабудову цих об'єктівв технічному паспорті КП ММБТІ — не зазначено.

В матеріалах справи містяться заяви від суміжних земеелкористувачів про те, щовони не мають претензій по суміжній межі до домомовлодіння ОСОБА_6Г, за адресою пров.Щорса, 6.

13.05.2007 року помер ОСОБА_3 (на російській мові прізвище в свідоцтві вказано "Дьяков").

Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку по пров. Щорса,6 в м. Миколаєві.

Згідно даних КП МБТІ станом на 05.10. 2007 року та станом на 28 грудня 2012 року право власності на житловий будинок № 6 по прову.Щорса в м.Миколаєві не зареєстровано ні за ким. До матеріалів архівної справи приєднано ріщення Центрального районного суду м.Миколаєва від 21.11.2012 року.

13 вересня 2007 року позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття, в якій зазначено, що зміст ст. 60-70 СК України їй роз'яснено, на видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку зазначеного майна, вона не претендує, в зв'язку з тим, що це майно належить померлому чоловікові на праві особистої власності, що підтверджується матеріалами спадкової справи №226/7. Також, в матеріалах спадкової справи наявні заяви дітей померлого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про прийняття ними спадщини.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2012 року визнано право власності на 1\2 частину будівельних матеріалів та обладнання з якого побудовано об’єкт нерухомості за адресою: м. Миколаїв, вул. Щорса, 6 - за ОСОБА_1, як таке, що набуте нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого 13 травня 2007 року. Як слідує з цього рішення суду, вказане майно було нажито подружжям за час перебування у шлюбі ,т ому суд вважав 1\2 частину зазначеного майна такою, що наежить ОСОБА_1, а іншу такою- що підлягає спадкуванню. . Оскільки спадкодавцем було здійснено самрочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання , тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

В 2016 році позивачка зверталася до міської ради з заявою про оформлення правових документів на вказану земельну ділянку та передачу її у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлоовго будинку по пров.Щорса, 6 в м.миколаєві. Проте її звернення знято з розгляду через те, що рішенням суду від 21.11.2012 року за нею визнано право власногсті на 1\2 частину будівельних матеріалів та обладнання на об'єкт нерухомості по вул.Якова Бутовича (вул.Щорса), 6 , а у наданому технічному паспорті житловий будинок значиться за адресою пров.Ікарівський, ( пров.Щорса),6 — отже необхідно привести у відповідність правові документи на нерухомість з визначенням адреси.

Згідно Висновку про техічний огляд вказаного будинку , проведеного ТОВ “Ласкардо”, при будівництві даного житлового будинку враховані і дотримані всі вимоги ДБН, ДСТУ, СніП. Будинок перебуває в задовільному технічному стані, критичних ушкоджень при візуальному огляді не вияявлено, функціонування конструкцій та експлуатація можливі.

Як передбачено ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Із змісту статті випливає, що для того, щоб будівництво не було самочинним, необхідною є наявність таких вимог: земельна ділянка повинна бути відведена для зведення житлового будинку, будівлі, споруди або іншого нерухомого майна; повинен бути належним чином оформлений дозвіл на забудову або належно затверджений проект; при забудові не були здійснені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно з п.п.6 п. б ч.1 ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування у Україні» вирішення спорів з питань містобудування належить до повноважень органів сільських, міських рад та їх виконавчих органів. Тобто загальною процедурою вирішення справ щодо самочинного будівництва є адміністративна процедура, а компетентними органами для її здійснення є органи місцевого самоврядування.

Для здійснення правомірного будівництва та набуття на нього права власності забудовник має отримати певну кількість дозволів та виготовити ряд документів.

Законом України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 року передбачено як одержання субєктом забудови дозволу на будівництво, так і одержання дозволу на виконання будівельних робіт.

Фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобовязані отримати від виконавчих органів рад дозвіл на будівництво.

Прийняття міською радою рішення є дозволом на будівництво цього обєкта.

Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Дозвіл на будівництво не дає право на початок виконання будівль- них робіт без одержання відповідного дозволу Державної архітектурно - будівельної інспекції України або її територіальних органів.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №46 від 22.02.1991 р., відведено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_5 площею 600 кв.м. по пров. Щорса,6. Як зазначено у вказаному рішенні — забудовника зобовязано оформити технічну документацію на будівництво житлового будинку в Головному управлінні архітектури та містобудування до 22 квітня 1991 року та укласти договори на забудову земельної ділянки з відділом комунального господарства до 22 травня 1991 року та посвідчити ці договори в нотаріальному порядку ло 22 липня 1991 року , визначити строк закінчення будівництва до 22.02.1994 року. КП МБТІ провести реєстрацію відведених земельних ділянок.

20 травня 1991 року Головним управлінням архітектури і містобудування м.Миколаєва затверджено План земельної ділянки в м.Миколаєві по пр.Щорса, 6 забудовнику ОСОБА_9 , відповідно тдо якого на ділянці розташовано житловий будинок правильної прямокутної іорми, розміром 10,0 х 9,0 м.

Інших дій, зазначених в рішенні міськвиконкому - забудовником здійснено не було.

Як слідує з технічного паспорту на житловий будинок за вказаною адресою, на земельній ділянці, площею 616,3 кв.м. розташовано двоповерховий житловий будинок літер А-2 , загальною площею 224,7 кв.м. , розміром 13,14х8,74 м, неправильної прямокутної форми, та кам'яний сарай, 1991 року побудови, а аткож інші господарчі споруди, 2005-2007 року побудови. Про самозабудову цих об'єктів в технічному паспорті КП ММБТІ — не зазначено.

В матеріалах справи представником позивача не надано доказів того , що вимоги, визначені в вищезазначеному рішенні виконкому позивачем та спадкодавцем не були виконані. Позивачем не надано суду рішення компетентного органу про надання земельної ділянки, акт про відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості); документ, що посвідчує право на земельну ділянку, її державну реєстрацію (Державний акт про право власності на землю або договір оренди), ; висновки відділу містобудування і архітектури на предмет можливості визнання права власності за самовільну забудову; висновки відповідних державних органів: відділу архітектури та будівництва, органів пожежного та санітарного нагляду, органів енергонагляду тощо з питань відповідності самочинно збудованого будівництва майна державним нормам та стандартам, вимогам пожежної безпеки, санітарним та іншим нормам.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з вимогами ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 20 травня 1999 року «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій».

Отже, визнання судом права власності на самочинно побудоване (реконструйоване) нерухоме майно можливе у тому разі, якщо в прийнятті такого об'єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, необхідних для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Як розяснено в п.8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України, право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК), землекористувачі (стаття 95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 1021 ЗК) або з інших передбачених законом підстав. Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством. Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26 - 32 Закону № 3038-VI.

У пункті 9 вказаного вище Пленуму зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

Право власності на придбане до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його придбання, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Аналогічну правову позицію було висловлено ВСУ у постанові від 13 червня 2012 р. у справі № 6-54цс12, яка є обов'язковою для врахування судами України.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 376 ЦК України та п. 3.2 ОСОБА_10 спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 року за №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» право власності на об'єкти самочинного будівництва може бути визнано за спадкоємцем, якщо має право вимагати визнання такого права, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або про право користування земельною ділянкою, що видані на ім'я спадкодавця або спадкоємця, та актів введення будівлі в експлуатацію, якщо їх наявність необхідна до вимог законодавства, чинного на час завершення будівництва.

Відповідно до листа ВССУ від 16.05.2013 року за № 24-753/0/4-13Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз'яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об'єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними; по об'єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

Виходячи зі змісту наведених норм актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 5 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності; враховуючи доводи позивача про те, що спадкодавець та вона здійснювали будівництво без належного дозволу, без належно затвердженого проекту; враховуючи, що факту незаконної відмови в прийнятті спірного нерухомого майна в експлуатацію не встановлено, - суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно, як побудоване самочинно.

Позивачем взагалі не доведена неможливість зареєструвати своє право власності в передбаченому законом порядку - адже жодних доказів звернення з таким питанням до компетентних державних оранів, звернення для проведення державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок до державного реєстратора прав на нерухоме майно з наданням наявних у неї документів - суду не надано, а у наданні у власність земельної ділянки їй не було відмовлено, а лише знято з розгляду для уточнення адреси та часток у праві власності — проте ці недоліки позивачка не усунула і повторно до міської ради не зверталася.

Більш того,за рішенням суду за нею визнано право власності на 1\2 частину будівельних матеріалів, проте щодо оформлення право власності на іншу 1\2 частину будівельних матеріалів , використаних при будівництві спірного житлового будинку, або безпосередньо на 1\2 часину житлового будинку ( з огляду назазачену нею самою правову підставу позову) позивачка взагалі не зверталася.

Таким чином, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, позов заявлено передчасно, отже у його задволенні слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 18, 259, 263-265, 284 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності - відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.А. Гуденко

Повний текст рішення суду виготовлено 18 травня 2018 року