Постанова № 74790859, 19.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/3177/17 22-ц/774/1034/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 210/3177/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого- судді Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар: Чубіна А.В.

сторони : позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 02 лютого 2018 року, ухваленого суддею Хлистуненко О.В. у м. Кривому Розі, повний текст якого складено та підписано 09 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПАТ «Південний ГЗК») про відшкодування моральної шкоди в зв'язку з втратою професійної працездатності.

В мотивування заявлених вимог зазначив, що, працюючи протягом тривалого часу на підприємстві відповідача у шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, по факту якого було проведено розслідування та складений акт розслідування професійного захворювання від 24.11.2004 року. Висновком МСЕК від 24.02.2009 року йому встановлено 50% втрати професійної працездатності на безстроковий термін та визнано його інвалідом третьої групи безстроково. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, у зв'язку з чим йому завдана моральна шкода, розмір якої він оцінює у 250000 грн. та яку просив стягнути на свою користь з відповідача.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 02 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, стягнуто з ПАТ «Південний ГЗК» на його користь моральну шкоду в розмірі 55000 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. Стягнуто з ПАТ «Південний ГЗК» на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що суд не звернув увагу на висновок МСЕК від 16.02.2018 року, яким йому встановлено другу групу інвалідності та 75 % втрати професійної працездатності, не в повній мірі врахував тривалість і глибину його моральних страждань, спричинених ушкодженням здоров'я, характер його захворювання та істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, а також визначив розмір відшкодування моральної шкоди, який не відповідає засадам розумності та справедливості.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Південний ГЗК», посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові. Зокрема, на його думку, суд не врахував первинну довідку МСЕК від 20.12.2004 року, відповідно до якої ОСОБА_1 первинно встановлено 40 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності та не звернув увагу на те, що на час встановлення позивачу втрати професійної працездатності, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди було покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. Крім того, розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідач ПАТ «Південний ГЗК» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Заслухавшт доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 04.01.1970 року по 27.03.1975 року, з 20.11.1980 року по 31.12.2004 року працював черговим слюсарем по ремонту обладнання, з 27.03.1975 року по 20.11.1980 року працював електрозварювальником ручного зварювання на ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», що підтверджено трудовою книжкою (а.с. 7-9).

Рішенням ЛПЗ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 21.10.2004 року позивачу встановлено професійні захворювання: пиловий бронхіт першої-другої ст. з бронхообструктивним синдромом, емфізема легень першої-другої ст., легенева недостатність першого-другого ст., нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху), у зв'язку з чим складено Акт розслідування хронічного професійного захворювання від 24 листопада 2004 року.

Згідно п. 16 вищезазначеного Акту професійне захворювання виникло внаслідок того, що позивач працюючи слюсарем черговим і по ремонту обладнання та електрозварювальником ручного зварювання ДФ № 1 Південний ГЗК, внаслідок конструктивних недоліків обладнання та механізмів піддавався впливу пилу фібро генної дії середня концентрація якого перевищує ГДК, а також в професії слюсаря чергового і по ремонту обладнання, впливу шуму рівень якого перевищує ГДР, у попередніх професіях свого виробничого стажу в Криворізькому управлінні «Металургмонтаж» № 210 слюсарем-монтажником та клепальником ОСОБА_1 також піддавався впливу пилу, концентрація якого перевищує ГДК,

Пунктом 17 вказаного акту встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання є тривала робота в умовах впливу виробничого пилу, концентрація якого перевищує ГДК та в професії слюсаря по ремонту обладнання, шуму рівень якого перевищує ГДР.

Відповідно до п. 19 Акту посадовими особами, які не виконали норм і правил охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи є адміністрація Криворізького управління «Металургмонтаж» № 210, ДФ № 1 ВАТ «Південний ГЗК» в період роботи ОСОБА_1 на цих підприємствах.

Висновком МСЕК від 20.12.2004 року ОСОБА_1 встановлено 40 % втрати професійної працездатності (з них 30% - пиловий бронхіт, 10% - туговухість) та винано його інвалідом третьої групи безстроково.

Висновком МСЕК від 24.02.2009 року позивачу встановлено 50 % втрати професійної працездатності (з них 40% - ХОЗЛ, 10% - туговухість) та підтверджено третю групу інвалідності безстроково.

Згідно рекомендацій МСЕК позивач потребує забезпечення санаторно-курортним і медикаментозним лікуванням, ВМП та ЛФК.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як убачається з акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 24.11.2004 року, причиною професійних захворювань позивача є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а саме: вмісту пилу та рівня шуму.

Статтею 153 КЗпП України, передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Виходячи з викладеного, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди судом першої інстанції обґрунтовано покладено на відповідача, оскільки обов'язок створити безпечні умови праці законодавством покладено на роботодавця.

Судом вірно встановлено порушення ПАТ «Південний ГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги ПАТ «Південний ГЗК» про те, що на час встановлення позивачу втрати професійної працездатності, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди було покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві не можуть бути взяті до уваги, оскіьки не відповідають вимогам законодавства.

Так, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема прийнятим відповідно до цих Основ Законом України від 23 вересня 1999 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що:

відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1);

у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21);

за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28);

моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2006 та 2007 роки дію вказаних вище норм Закону від 23 вересня 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, в Закон від 23 вересня 1999 року внесені зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Згодом, Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» було викладено у новій редакції Закон № 1105-XIV, в тому числі було змінено назву вказаного Закону на «Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, а саме, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже не суперечать змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Південний ГЗК» про відшкодування моральної шкоди в зв'язку з втратою професійної працездатності 01 серпня 2017 року. З цього часу між сторонами виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон № 1105-XIV в редакції, чинній з 01 січня 2015 року. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом, тому доводи апеляцінйої скарги відповідача про обовязок Фонду відшкодовувати моральну шкоду є неприйнятними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що саме на роботодавця покладено обов'язок з відшкодування моральної шкоди незалежно від часу настання страхового випадку.

Колегія суддів погоджується і з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, та відхиляє доводи апеляційної скарги позивача.

Так, відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Стягуючи з відповідача ПАТ «Південний ГЗК» на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 55000 грн., суд першої інстанції врахував характер отриманих професійних захворювань, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, безповоротність процесу втрати здоров'я.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду обґрунтоване і підтверджується матеріалами справи, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 02 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 20 червня 2018 року.

Головуючий:

Судді: