Постанова № 74790487, 14.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/399/2018(м)

263/4484/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 року місто Маріуполь

справа № 263/4484/18

провадження № 22-ц/775/399/2018(м)

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Пономарьової О.М.,

суддів Гаврилової Г.Л., Зайцевої С.А.,

секретар судового засідання Сидельнікова А.В.,

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс»,

відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області в складі судді Кулика С.В. від 17 квітня 2018 року

в с т а н о в и в:

16 червня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» (далі ТОВ «ФПГ Металпромресурс»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів позики від 21 січня 2007 року, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на загальну суму 250 000 грн, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на загальну суму 250 000 грн, договорів позики від 22 січня 2007 року, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на загальну суму 500 000 грн, між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на загальну суму 500 000 грн через їх фіктивність.

Разом із вказаним позовом позивчем до суду подано заяву про забезпечення позову, яка мотивована наступним.

04 серпня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_6» (далі ПАТ «ПУМБ») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 39, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 1 200 000 доларів США, які останній зобов'язався повернути, сплативши проценти за користування кредитом, в строк до 30 липня 2021 року, здійснюючи погашення заборгованості відповідно до умов договору. Виконання вказаних зобов'язань забезпечено іпотекою нежитлового приміщення у будинку 28 по вул. Енгельса в м. Маріуполі. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26 лютого 2016 року з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 604 839,35 доларів США.

Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 18 листопада 2016 року № 39/2016, укладеного між ПАТ «ПУМБ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Алькор Інвест» (далі ТОВ «ФК «Алькор Інвест») до фінансової компанії перейшло право вимоги, що належало ПАТ «ПУМБ» на підставі кредитного договору № 39 від 04 серпня 2006 року та іпотечного договору № 39/1 від 04 серня 2006 року стосовно ОСОБА_1

18 листопада 2016 року між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ТОВ «ФПГ Металпромресурс» укладено договір про відступлення права вимоги № 39/2016/1, відповідно до пункту 2.2 якого до нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора – ТОВ «ФК «Алькор Інвест» у зобов'язаннях, що виникли із кредитного договору та договору іпотеки в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі, але не обмежуючись, право на отримання основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафних санкцій відповідно до кредитного договору, стосовно ОСОБА_1 На теперішній час ОСОБА_1 не здійснює погашення існуючої заборгованості за кредитним договором.

21 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики на загальну суму 250 000 грн, в той же день між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики на загальну суму 250 000 грн. 22 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір позики на загальну суму 500 000 грн, а також між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір позики на загальну суму 500 000 грн.

В подальшому між сторонами укладено мирову угоду, яка затверджена ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 жовтня 2007 року, відповідно до умов якої ОСОБА_3 отримав у власність 1/8 частку двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28; ОСОБА_2 отримала у власність 1/8 частку двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса 28; ОСОБА_5 отримав право власності на 1/4 частку двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28; ОСОБА_4 отримала у власність 1/4 частку двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28. Раніше зазначене майно перебувало у власності ОСОБА_1

Відповідно до інформаційних довідок з Реєстру речових прав на нерухоме майно перелічене вище нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4

ТОВ «ФПГ Металпромресурс» звернулось до суду з позовом про визнання фіктивними вищезазначених договорів позики, які укладені з єдиною метою подальшого відчуження та незаконного поділу належних ОСОБА_1 вказаних вище об'єктів нерухомого майна, та уникнення ОСОБА_1 відповідальності за реальним існуючим борговим зобов'язанням за кредитним договором № 39 від 04 серпня 2006 року, право вимоги за яким на теперішній час належить ТОВ «ФПГ Металпромресурс».

Заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого судового рішення у справі, оскільки вказане майно може бути відчужене на користь інших осіб, та просив забезпечити заявлені позовні вимоги шляхом накладення арешту на майно, яке за мировою угодою від 10 жовтня 2007 року отримано у власність ОСОБА_3, а саме 1/8 частки двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28; ОСОБА_2 у вигляді 1/8 частки двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28; ОСОБА_5 у вигляді 1/4 частки двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса,28; ОСОБА_4 у вигляді 1/4 частки двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м., розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28, та яке раніше перебувало у власності ОСОБА_1

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 квітня 2018 року заява ТОВ «ФПГ Металпромресурс» про забезпечення позову задоволена.

Накладений арешт:

- на 1/4 частку нежитлового приміщення літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса (Архітектора Нільсена), 28, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 жовтня 2007 року № 2-4538;

- на 1/4 частку нежитлового приміщення літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса (Архітектора Нільсена), 28, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 жовтня 2007 року № 2-4538;

- на 1/8 частку нежитлового приміщення літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса (Архітектора Нільсена), 28, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 жовтня 2007 року № 2-4538;

- на 1/8 частку нежитлового приміщення літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса (Архітектора Нільсена), 28, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі ухвали Жовтневого районнного суду міста Маріуполя від 10 жовтня 2007 року № 2-4538.

27 квітня 2018 року відповідач ОСОБА_2 та 02 травня 2018 року відповідач ОСОБА_4 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 квітня 2018 року в частині накладення арешту на належне їм нерухоме майно та відмовити ТОВ «ФПГ Металпромресурс» в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що ухвала суду є незаконною та суперечить нормам матеріального та процесуального права.

ТОВ «ФПГ Металпромресурс» не мало права звертались до суду з заявою про забезпечення позову у межах позовного провадження, оскільки є правонаступником тільки на стадії виконавчого провадження з виконання виконавчих листів про стягнення боргу відповідно до ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 лютого 2017 року. Відповідно до договору іпотеки від 4 серпня 2006 року предметом іпотеки є нежила будівля-магазин літера А-3, загальною площеюю 909,0 кв.м, розташована за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса,28, за рахунок якого задовольняються усі вимоги кредитора за кредитним договором № 39 від 4 серпня 2006 року. В ухвалі від 10 жовтня 2007 року Жовтневого районного суду міста Маріуполя, якою була затверджена мирова угода, суд дав правову оцінку договорам позики та визнав зобов'язання сторін за цими договорами виконаними, тому суд не мав права виносити ухвалу про накладання арешту, фактично накладаючи арешт на ухвалу суду від 10 жовтня 2007 року. Предметом спору за поданим ТОВ «ФПГ Металпромресурс» позовом є не майнові права, а визнання фіктивними правочинів, тому суд не мав права накладати арешт на майно відповідачів. В порушення норм процесуального закону станом на 27 квітня 2018 року судом не відкрито провадження у справі, ухвала про накладення арешту не направлена відповідачам. Ухвала про забезпечення позову не відповідає положенням ст. 151 ЦПК України та не містить обгрунтування необхідності забезпечення позову та чому саме арешт, а не інші види заходів забезпечення в подальшому забезпечать виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Дії позивача мають ознаки зловживання своїми процесуальними правами, оскільки, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову з немайновими вимогами, насправді він діє з корисливих спонукань та намагається забезпечитти виконання іншого рішення про стягнення боргу з ОСОБА_7 в позапроцесуальний спосіб. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вартості майна, на яке накладено арешт, що позбавило можливості дотриматися умови визначення співмірності.

ТОВ «ФПГ Металпромресурс» подав відзив на апеляційні скарги, у якому просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Позивач зазначив, що суд першої інстанції постановив ухвалу про забезпечення позову з дотриманням положень діючого процесуального законодавства. Не дивлячись на той факт, що позовні вимоги, які забезпечені накладенням арешту на майно, носять немайновий характер, сума реально існуючого зобов'язання ОСОБА_1 перед позивачем, яка встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, а отже є безспірною, складає 604 839,35 доларів США, тому забезпечення позову спрямоване проти несумлінних дій відповідачів, оскільки існує реальний ризик відчуження спірного нерухомого майна. Враховуючи предмет позову - визнання правочинів фіктивними, з огляду на той факт, що відповідачі набули право власності на майно, на яке накладено арешт, саме на виконання цих правочинів, невжиття заходів забезпечення позову може ускладними або зробити неможливим виконання рішення суду у майбутньому.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2, її представник ОСОБА_8, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9 підтримали доводи апеляційних скарг та просили їх задовольнити.

Представник позивача ТОВ «ФПГ Металпромресурс» ОСОБА_10 заперечувала проти доводів апеляційних скарг та просила залишити ухвалу суду про забезпечення позову без змін.

Інші учасники процесу в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно з п.8 ч.1 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII передбачено, що апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які прибули до суду, дослідивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Наведені в апеляційних скаргах доводи не дають підстав для висновку про незаконність та необгрунтованість ухвали суду.

Відповідно до ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Враховуючи викладені положення закону, законодавець прямо не пов'язує неохідність відкриття провадження у справі у момент вирішення судом питання про забезпечення позову, про що, зокрема свідчать строки розгляду заяви про забезпечення позову - не пізніше двох днів з дня її надходження, та строки вирішення судом питання про відкриття провадження у справі – протягом 5 днів з дня надходження інформації щодо реєстрації місця проживання відповідачів у справі. Ототожнення моменту відкриття провадження у справі із можливістю забезпечення позову призвело б фактично до порушення прав особи, яка звертається із такою заявою про забезпечення позову.

З матеріалів справи вбачається, що загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «ФПГ Металпромресурс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочинів фіктивними відкрито ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 04 травня 2018 року (а.с.84).

Таким чином, доводи апеляційних скарг про порушення судом першої інстанції норм процесуального закону, оскільки станом на 27 квітня 2018 року судом не було відкрито провадження, є необгрунтованими.

Посилання в апеляційних скаргах на інші порушення норм процесуального права (не направлення відповідачам ухвали про накладення арешту, не відповідність заяви про забезпечення позову положенням ст. 151 ЦПК України) не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на їх правильність.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року (з подальшими змінами та доповненнями) «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд встановив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єктів нерухомого майна станом на 29 березня 2018 року, ОСОБА_3 є власником 1/8 частки нежитлового приміщення літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28; ОСОБА_2 є власницею 1/8 частки нежитлового приміщення літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28; ОСОБА_5 є власником 1/4 частки нежитлового приміщення літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28, ОСОБА_4 є власницею 1/4 частки нежитлового приміщення літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28.

Враховуючи, що заявник ТОВ «ФПГ Металпромресурс» звернувся до суду з позовом про визнання фіктивним саме правочинів, на підставі яких ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 отримали у власність вказане майно, яке раніше належало ОСОБА_1, суд дійшов обгрунтованого висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищевказане нерухоме майно, оскільки невжиття таких заходів може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у майбутньому, бо в даному випадку існує реальний ризик відчуження вищевказаного нерухомого майна.

З системного аналізу положень ст. 149 ЦПК України під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів саме позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Отже, забезпечення позову спрямоване проти несумлінних дій відповідача та неможливості здійснити відчуження обєктів нерухомості на користь третіх осіб до вірішення спору в суді.

Вищезазначене спростовує доводи апеляційних скарг про те ухвала суду про забезпечення позову не містить обгрунтування необхідності забезпечення позову у вигляді арешту майна.

Посилання в апеляційних скаргах на те, що ТОВ «ФПГ Металпромресурс» не мало права звертатись до суду з заявою про забезпечення позову у межах позовного провадження, оскільки є правонаступником тільки на стадії виконавчого провадження з виконання виконавчих листів про стягнення боргу відповідно до ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 лютого 2017 року, не можна визнати обгрунтованими, оскільки відповідно до договіру про відступлення права вимоги № 39/2016/1 від 18 листопада 2016 року до нового кредитора ТОВ «ФПГ Металпромресурс» перейшли всі права первісного кредитора у зобов'язаннях, що виникли із кредитного договору та договору іпотеки в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Крім того, ТОВ «ФПГ Металпромресурс», як позивач відповідно до вимог процесуального закону, не позбавлений можливості звертатись з заявою про забезпечення позову.

Доводи апеляійних скарг про те, що в ухвалі від 10 жовтня 2007 року Жовтневого районного суду міста Маріуполя, якою була заверджена мирова угода, суд дав правову оцінку договорам позики та визнав зобов'язання сторін за цими договорами виконаними, а тому суд не мав права виносити ухвалу про накладання арешту, фактично накладаючи арешт на ухвалу суду від 10 жовтня 2007 року, не грунтуються на законі, оскільки розглядаючи заяву про забезпечення позову, відповідно до вимог закону, суд не може давати правову оцінку заявленим позовним вимогам.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційних скарг, що судом не встановлено відповідність виду забезпечення позову та співмірність заявленим позивачем вимогам, оскільки як вбачається зі змісту позовної заяви позивач просив визнати недійсними правочини – договори позики на загальну суму 1 500 000 грн., на виконання яких відповідачі набули право власності на майно, на яке накладено арешт. Тобто ухвала суду відповідає вимогам, встановленим ч. 3 ст. 150 ЦПК України, вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Посилання відповідачів в апеляційній скарзі на те, що суд не мав права накладати арешт на їх майно, оскільки предметом спору за поданим ТОВ «ФПГ Металпромресурс» позовом є не майнові права, а визнання фіктивними правочинів, не можна визнати обгрунтованими, оскільки процесуальний закон не містить такої заборони.

Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім того, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Вищезазначене спростовує доводи апеляційних скарг про те, що ухвалою про накладення арешту на їх нерухоме майно порушено їх право власника на користування та розпорядження майном.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахування встановленого, апеляційний суд дійшов висновку, що постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд діяв відповідно до вимог, передбачених ст. 153 ЦПК України, а висновок суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову, є вірним, питання щодо забезпечення позову вирішено з дотриманням норм процесуального права.

За вказаних обставин, апеляційний суд доходить висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарг без задоволення.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а апеляційні скарги без задоволення, то судовий збір за подання апеляційних скарг покладається на осіб, які подали апеляційні скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.М. Пономарьова

Судді Г.Л. Гаврилова

ОСОБА_11

Повне судове рішення складене 19 червня 2018 року

Головуючий суддя О.М. Пономарьова