Постанова № 74784472, 13.06.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 806/3350/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"13" червня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

Моніча Б.С.,

за участю секретаря Шведюк М.М.,

сторін та їх представників:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "02" лютого 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А3316 про визнання дій неправомірними, зобов'язання нарахувати та виплатити надбавку за вислугу років і середнього заробітку за час затримки виплати надбавки ,

суддя в 1-й інстанції - Шуляк Л.А. ,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м.Житомир,

дата складання повного тексту рішення - 12.02.2018р. ,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2017р. ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом про:

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини А3316 щодо невиплати йому надбавки за вислугу років та звільнення його без повного розрахунку;

- зобов'язання Військову частину А3316 нарахувати та виплатити йому надбавку за вислугу років за належний період;

- зобов'язати Військову частину А3316 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати надбавки за вислугу років по день фактичної виплати зазначеної надбавки.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_2 зазначив, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294 під час проходження служби він набув право на надбавку за вислугу років в розмірі 5 %, проте відповідачем така надбавка йому не виплачувалась, не було її виплачено й на день звільнення з військової служби, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача. Крім того, посилаючись на ст.117 Кодексу законів про працю України, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02.02.2018р. позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А3316 щодо невиплати ОСОБА_2 надбавки за вислугу років. Зобов'язано Військову частину А3316 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 надбавку за вислугу років відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду зі скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови виплати йому середньомісячного заробітку з підстав, наведених у скарзі, та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши докази, зібрані в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення скарги позивача , враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді командира гармати 3 розрахунку 1 гаубичного самохідно-артилерійського взводу 1 гаубичної самохідно-артилерійської батареї військової частини А 3316.

Відповідно до наказу командира військової частини А3316 №6 від 10.01.2017, ОСОБА_2, звільненого наказом командира військової частини - польова пошта В3516 від 05.01.2017 №1-РС відповідно до ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з військової служби у запас за пунктом 1 підпунктом "ж" (які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абз.2 ч.3 ст.23 цього Закону), виключено із списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення з 10.01.2017 (а.с.26-27).

При цьому, вислуга років позивача на день виключення зі списків особового складу частини становила 1 рік та 8 місяців, зокрема з 10.03.2015 по 15.04.2016 та з 06.06.2016 по 10.01.2017, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 (а.с.9-13). Разом з тим, як вбачається з грошового атестату серії ЗУ №154995 від 01.09.2017 та довідки військової частини А3204 №403/621 від 01.09.2017, позивачу не виплачувалась надбавка за вислугу років (а.с.14-15).

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити надбавку за вислугу років є законними та підлягають задоволенню. В решті позову, а саме в частині зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку, позивачу відмовлено з посиланням на те, що нарахування надбавки за вислугу років належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.91р. № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до ст.1-2 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 6 вказаної Постанови передбачено виплачувати надбавку за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 29, зокрема при вислузі років від 1 до 2 років у розмірі 5 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням.

Судом встановлено, що позивачу при наявності у нього вислуги років від 1 до 2 років надбавка за вислугу років не виплачувалась. Представником відповідача визнано позов в цій частині.

Відповідно до ч.4 ст.189 КАС України у разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_2 надбавки за вислугу років та зобов'язання виплатити таку надбавку є обґрунтованими, задовольнивши їх.

З приводу позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Представник відповідача в судовому засіданні наголосив, що відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Разом з тим, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на наступне.

Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Колегія суддів зазначає, що трудові відносини, які складаються під час проходження служби в органах внутрішніх справ мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.

Разом з тим, спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема військовослужбовцем, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.

Крім того принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у частині 1статті 21 та у статті 24 Конституції України, статті 21 та 22 Кодексі законів про працю України.

Дискримінацію можна визначити, перш за все, як порушення принципу рівності.

Статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Статтею 116 КЗпПУ встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб органів внутрішніх справ, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпПУ як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до п.242 Положення про проходження військової служби, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу військової частини без проведення остаточного розрахунку, а саме не виплачено надбавку за вислугу років.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні плати, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2018 року у справі № №524/1714/16-а зазначив, що при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Приймаючи рішення по часткове задоволенні позовних вимог, судом апеляційної інстанції в наведеній справі взято до уваги такі обставини: розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 27 квітня 2016 року по справі № 6-113цс16, від 15 вересня 2015 року по справі № 21-1765а15.

Враховуючи наведене судова колегія апеляційного адміністративного суду при розгляді даної справи зазначає, що відповідачем у даному випадку доведено відсутність вини щодо затримки повного розрахунку при звільненні позивача, а саме не виплати надбавки за вислугу років, з дня звільнення по час звернення позивача до суду з позовом до нього про зобов'язання нарахувати та виплатити надбавку за вислугу років, оскільки відповідачу не було відомо про те, що позивач оспорює невиплату зазначених коштів. Із заявами чи іншими претензіями до відповідача позивач не звертався (в матеріалах справи відсутні докази, що стверджують зворотне). Про виникнення спору з приводу виплати коштів за вислугу років відповідач дізнався з дня отримання копії позовної заяви 20.12.2017 року.

Таким чином судова колегія вважає, що з цієї дати розпочинається обрахунок строку затримки розрахунку з позивачем, а саме щодо не виплати на його користь надбавки за вислугу років в розмірі 5 % з його грошового утримання на яку він має право, що встановлено судом вище по постанові. На даний час період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 118 робочих днів ( відповідно до розрахунків Мінсоцполітики з 20.12.2017 року по 13.06.2018 року тобто по даний час).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, при розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11, та Верховного суду від 04.04.2018 року, а тому для визначення розміру середнього заробітку при звільненні враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

При звільненні з військової служби позивачу не було виплачено лише надбавку за вислугу років, розрахунок по іншим виплатам був проведений.

Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.

Позивача було звільнено зі служби та виключено із списків 10.01.2017 року, проведено з ним розрахунок, тобто виплачено всі належні, за їхніми розрахунками, суми і вони не оспорювались позивачем.

На день постановлення судом апеляційної інстанції рішення у справі відповідач розрахунку з позивачем щодо виплати надбавки за вислугу років не провів, тому середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає стягненню по день постановлення рішення у справі 13.06.2018 року (за 118 робочих днів) про що зазначалось вище.

З довідки про грошове утримання позивача, наданої в судове засідання 13.06.2018 року з урахуванням доплати за вислугу років, вбачається, що за два місяці служби перед звільненням грошове забезпечення складає: 15775,78 грн. (листопад 2016 року + 8139,97 грн., грудень 2016 року - 7635,81 грн.), за відпрацьовані 44 робочих дні. Відтак, середньоденний заробіток позивача становить: 15775,78 грн. : 44 робочих дні = 354,58 грн.

При цьому судова колегія враховує розмір недоплаченої суми, яка становить 5% від місячного грошового забезпечення, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника ( що становить 5%), обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Таким чином сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню на користь позивача становить: 2 092. 02 грн. (118 р. д. х 354,58 грн. х 5%), тому в цій часині постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, відповідно до ст. 317 КАС України, а позов до задоволення із прийняттям в цій частині рішення про стягнення зазначеної суми на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "02" лютого 2018 р. скасувати в частині відмови у позові та прийняти в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Військової частини А3316 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки виплати надбавки за вислугу років в сумі 2092, 02 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

Б.С. Моніч

Повне судове рішення складено "19" червня 2018 р.