Постанова № 74784223, 20.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: І.Г. Шевченко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 р. Справа № 818/1526/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: ОСОБА_1,

суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2018, м. Суми, по справі № 818/1526/18

за позовом ОСОБА_2

до Начальника Лебединського відділення поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області ОСОБА_3

про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2Б.) з позовною заявою до начальника Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області ОСОБА_3 (далі - відповідач, начальник Лебединського ВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_3М.) про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Лебединського відділення поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області, що полягає в ненаданні відповіді на питання 2, 3, 4, 5 заяви від 10.09.2017 № 431 та невиконанні законних вимог, викладених в пунктах 3, 5 заяви; зобов’язання відповідача надати відповідь на питання 2, 4 заяви від 10.09.2017 № 431.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 по справі № 818/1526/18 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Начальника Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії.

Роз'яснено позивачу, що розгляд його заяви віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Кримінального процесуального кодексу України.

Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на положення Закону України "Про звернення громадян", Закону України "Про доступ до публічної інформації", Кримінального процесуального кодексу України, Наказу МВС України № 1377 від 06.11.2015, постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016, Кодексу адміністративного судочинства України, зазначив, що в даному випадку відсутні підстави для відмови у відкритті провадження. Також стверджує, що питання 1 його заяви підлягає розгляду в межах КПК, оскільки це повідомлення про злочин. Інші питання, зокрема, 2, 3, 4 та 5, мають форму інформаційних запитів, які підлягають розгляду згідно Закону України "Про звернення громадян", а тому відмова у наданні повної інформації може бути оскаржена до адміністративного суду.

У судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 20.06.2018, учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, свої вимоги позивач мотивував тим, що 10.09.2017 він звернувся до начальника Лебединського ВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_3 із заявою №431, в якій просив:

1) внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366 КК України службове підроблення;

2) якщо слідчий або інші працівники Лебединського ВП, писатимуть рапорти чи висновки в яких стверджуватимуть про відсутність в заяві ознак кримінального правопорушення, просив детально мотивувати своє рішення, назвати докази і повідомити обставини на підставі яких працівники поліції дійшли такого висновку, вказати статтю закону, яка дає право слідчому робити такі висновки без проведення слідчих дій в досудовому розслідуванні, та назвати докази і зазначити обставини на підставі яких слідчий дійшов такого висновку та спростував факти викладені в заяві, та описати процес здійснення слідчим оцінки обґрунтованості заяви з повідомленнями про кримінальне правопорушення;

3) до внесення відомостей в ЄРДР заборонив проводити будь які інші дії пов’язані з даним його зверненням, в тому числі - робити перевірки, збирати докази чи опитувати осіб;

4) якщо до внесення зазначених відомостей в ЄРДР буде проведена будь-яка перевірка з даного приводу, просив назвати осіб, які ініціювали та виконали цю перевірку, а також вказати закони якими вони керувались при проведенні перевірки;

5) якщо Лебединський ВП все ж таки буде проводити перевірку, без внесення відомостей до ЄРДР, просив залучити його до цієї перевірки.

На вказану заяву, позивач отримав відповідь за підписом начальника Лебединського ВП Сумського РВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_3 від 22.09.2017, в якій повідомлялось про відсутність в поданій заяві ознак кримінального чи адміністративного правопорушення (а.с. 11).

Вважаючи, що відповідач, розглянувши питання 2, 3, 4, 5 заяви по Закону України "Про звернення громадян", вчинив бездіяльність, що полягає у порушенні його прав шляхом ненадання йому інформації на запит, не залучення його до перевірки, позивач звернувся до адміністративного суду.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст. 170 КАС України, виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

З матеріалів справи та змісту позовної заяви судом встановлено, що предметом спору у даній справі є ненадання відповіді на питання 2, 3, 4, 5 заяви ОСОБА_2 від 10.09.2017 № 431 та невиконанні законних вимог ОСОБА_2 викладених в пунктах 3, 5 заяви - нєзалучення ОСОБА_2 до перевірки, а також зобов’язати відповідача надати відповідь на питання 2, 4 заяви ОСОБА_2 від 10.09.2017 № 431.

Однак, вимоги пункту 2, 3, 4, 5 заяви № 431 випливають з вимоги пункту 1 даної заяви, яка підлягає розгляду в порядку Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України термін "суб'єкт владних повноважень" означає: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена.

Згідно зі статтею 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Так, згідно з п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами. Правосуддя в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 Кримінального процесуального кодексу України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п.10 ст. 3 КПК України).

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 306 Кримінального процесуального кодексу України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Аналізуючи вищенаведені норми, колегія суддів зазначає, що правовідносини щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що спір, що виник між сторонами в даній справі підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про оскарження бездіяльності посадової особи Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області під час організації перевірки заяви про кримінальне правопорушення повинно бути розглянуто в межах кримінального, а не адміністративного судочинства.

З приводу посилань позивача на приписи Закону України “Про звернення громадян” від 02.10.1996 №393/96-ВР, відповідно до якого заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності, колегія суддів зазначає наступне,

Статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

За правилами ст. 12 вказаного Закону, дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України", законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про виконавче провадження".

Відповідно до рішення Конституційного суду України №6-рп/2001 від 23.05.2001 (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України), захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб органів міліції, прокуратури має свої особливості і не належить до управлінської сфери.

Крім того, як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп, з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.

Заява від 10.09.2017 № 431 містить повідомлення про кримінальне правопорушення та вимогу внести в ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, то така заява відповідно до ст. 12 Закону України "Про звернення громадян" не підлягає розгляду в порядку встановленому Законом України "Про звернення громадян".

Відповідно до ст. 60 Кримінального процесуального кодексу України заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.

Частиною 2 статті 60 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що заявник має право отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

Згідно з ч. 1 ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Відповідно до ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна.

Позивач є заявником в розумінні ст. 60 Кримінального процесуального кодексу України, який може оскаржити дії, рішення та бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Тобто, оскаржувана позивачем бездіяльність відповідача пов'язана з виконанням обов'язків відповідачів в рамках кримінального провадження, а тому питання, що є предметом позову регламентуються Кримінальним процесуальним кодексом України і мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Статткю 12 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним законодавством.

Законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.

Отже, спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, наведеній у постанові від 24 квітня 2012 року по справі № 21-989во10.

Таким чином, при визначенні юрисдикцій у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, є правомірним.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи, правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 312 , 315, 316 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 по справі № 818/1526/18 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5