Постанова № 74784091, 14.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/494/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.

суддів: П’янової Я.В. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2018, суддя О.А. Прилипчук, м. Суми, по справі № 818/494/18

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України , Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування суддівської винагороди за період з 01.01.2015 по 29.08.2017 в розмірі 15 мінімальних заробітних плат; зобов'язати перерахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2015 по 29.08.2017 з урахуванням виплачених за цей період сум.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі – Закон №1402-VIII) передбачено отримання до проходження кваліфікаційного оцінювання суддею суддівської винагороди, визначеної відповідно до положень цього Закону. Також, Законом №1402-VIII чітко встановлено, що суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 135). Тому, на думку скаржника, судом першої інстанції безпідставно застосовано Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі – Закон №1774-VІІІ) і визначений ним порядок розрахунку суддівської винагороди. Скаржник посилається на рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016, рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року у справі №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 та Європейську хартію про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року і наголошує на неможливості звуження змісту і обсягу гарантій незалежності суддів, в тому числі, щодо їх належного матеріального і соціально-побутового забезпечення.

Скориставшись правом відзиву на апеляційну скаргу, відповідачі - Державна судова адміністрація України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначили, що пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. Тому, на думку, відповідачів, вони не мали правових підстав для нарахування та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету. Вважає, що при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди за спірний період ТУ ДСА України в Сумській області на виконання вимог частини другої статті 19 Конституції України, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що з 03 липня 2003 року на підставі Указу Президента України від 12.06.2003 №525/2003 працював на посаді судді Глухівського міського суду Сумської області.

Указом Президента України від 23.03.2004 №358/2004 був переведений на посаду судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області, а Постановою Верховної Ради України від 30.10.2008 №628-VІ обраний суддею цього ж суду безстроково.

29.08.2017 рішенням Вищої ради правосуддя № 2551/0/15-17 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області у зв’язку з поданням заяви про відставку та наказом по Глухівському міськрайонному суду Сумської області № 5 ОС від 29.08.2017 відраховано зі штату суду у зв’язку зі звільненням у відставку, що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с. 12-13, 14).

Учасниками справи не оспорюється, що ОСОБА_1 не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

Відповідно до розрахункових листів за 2015 рік ТУ ДСА у Харківській області, суддівська винагорода нарахована ОСОБА_1 виходячи з посадового окладу судді за січень - серпень 2015 року в розмірі 12180 грн., за вересень-грудень 2015 року - в розмірі 13780 грн.(а.с. 36-37).

Згідно з розрахунковим листом за січень – квітень 2016 року ТУ ДСА у Харківській області, суддівська винагорода нарахована ОСОБА_1, виходячи з посадового окладу судді у розмірі 13780 грн., за травень - грудень 2016 року - 14500 грн. (а.с. 38-39).

Згідно з розрахунковим листом за січень – серпень 2017 року ТУ ДСА у Харківській області, суддівська винагорода нарахована ОСОБА_1, виходячи з посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, у розмірі 16 000,00 грн. (а.с. 40-41).

Не погодившись із розміром нарахованої та виплаченої суддівської винагороди, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ДСА України не має правових підстав для нарахування та виплати заробітної плати позивачу у іншому розмірі, який не передбачений Законами України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ, а також від 07.07.2010 №2453-VІ, оскільки відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Стаття 130 Конституції України гарантує, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини третьої цієї статті Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За змістом статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Зокрема, частиною третьою статті 129 Закону № 2453-VI (в редакції до 01.01.2015) визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Разом із тим, абзац шостий частини третьої статті 129 Закону № 2453-VI виключено на підставі Закону № 76-VIII від 28.12.2014 (зокрема в частині встановлення мінімального розміру посадового окладу - 15 мінімальних заробітних плат).

Цією ж статтею визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, починаючи з 1 січня 2013 року.

Отже, у порядку встановленому Конституцією України, Законом № 1402-VIII та Законом № 2453-VI визначено розмір посадового окладу для суддів місцевих судів, який до проходження суддею кваліфікаційного оцінювання складає 10 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, з огляду на законодавчі зміни в правовому регулюванні розміру суддівської винагороди, безпідставними є посилання апелянта на те, що розмір посадового окладу судді місцевого суду повинен становити 15 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон №108/95-ВР) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 8 Закону №1801-VIII установлено в 2017 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.

Разом з тим, частиною першою статті 8 Закону №108/95-ВР передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Таким чином, в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону №108/95-ВР, державою прийнято Закон №1774-VIIІ, яким встановлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме, шляхом застосування в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, а не 3200 гривень.

Норми даного Закону, незважаючи на те, що вони впливають на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, адже ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати.

Так, Законом №1774-VIIІ не вносились зміни до Закону № 2453-VI і розмір суддівської винагороди залишився на рівні 10 мінімальних заробітних плат. Водночас, Законом №1774-VIII було лише змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, зокрема, шляхом запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати, як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою.

За змістом статті 8 Закону України від 25 грудня 2015 року № 928-VIII "Про Державний бюджет України на 2016 рік", установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

З урахуванням норм статті 133 Закону № 2453-VI, розмір суддівської винагороди, починаючи з 1 січня 2017 року, порівнюючи з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився.

Тому, є безпідставними посилання заявника апеляційної скарги на звуження обсягу та змісту його прав внаслідок прийняття Закону №1774-VIII.

Вказаний висновок здійснений з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 818/975/17, від 07.02.2018 у справі № 825/933/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та враховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, судова колегія дійшла висновку, що нарахування та виплата суддівської винагороди, відповідно до вимог чинного законодавства, повинна здійснюватись з розрахунку посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, із застосуванням розміру мінімальної заробітної плати 1600 грн. в 2017 році, 1378 грн. та 1450 грн. - в 2016 році та в 2015 році - 1218 грн. та 1378 грн.

Як вбачається з копій розрахункових листів, які знаходяться в матеріалах справи, саме такий розрахунок суддівської винагороди здійснювався позивачу за спірний період - з 01 січня 2015 року по 29 серпня 2017 року.

За таких обставин і правового регулювання колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 по справі № 818/494/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя ОСОБА_2Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 19.06.2018.