Постанова № 74784062, 14.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Суддя І інстанції: Старосєльцева О.В.

14 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/5222/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Курило Л.В.,

суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання - Олійник А.В.,

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства Приватна фірма "ОРІЯ" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2018 року (повний текст рішення складено 06.02.2018 р.) по справі № 820/5222/17

за позовом Приватного підприємства Приватна фірма "ОРІЯ"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Приватне підприємство Приватна фірма "ОРІЯ" (далі – ПФ "ОРІЯ", позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області, відповідач), в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 01 серпня 2017 року, № НОМЕР_2 від 01 серпня 2017 року та № НОМЕР_3 від 01 серпня 2017 року, прийняті Головним управлінням Державної фіскальної служби у Харківській області на підставі акту № 7495/20-40-14-11-07/24472933 від 18.07.2017 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства Приватна фірма "ОРІЯ" (Ідентифікаційний код: 24472933) з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "КОНКОРДВЕСТ" (податковий номер 40823211) за жовтень-грудень 2016 року та з ТОВ "ЕЛВІС КОМПАНІ" (податковий номер 40465590) за вересень 2016 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов Приватного підприємства Приватна фірма "ОРІЯ" .

Представник відповідача надав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представники позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі, просили скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Приватне підприємствао Приватна фірма "ОРІЯ" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 06.09.1996р. за №148012000000 ( т.1 а.с.69).

У періоді, який перевірявся, ПФ "ОРІЯ" було платником податку на додану вартість, податку на прибуток, податку з доходів найманих працівників, взято на облік в Центральній ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області 20.09.1996р. за №2377.

Основними видами діяльності підприємства, зокрема, є: Код КВЕД 25.62 - Механічне оброблення металевих виробів; Код КВЕД 4672 - Оптова торгівля металами та металевими рудами, Код КВЕД 4675 - Оптова торгівля хімічними продуктами; Код КВЕД 46.90 - Неспеціалізована оптова торгівля; Код КВЕД 49.41 - Вантажний автомобільний транспорт; Код КВЕД 52.29 - Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту ( т.1 а.с.47-48).

Фахівцями контролюючого органу в період з 05.07.2017 р. по 11.07.2017 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "ОРІЯ" з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "КОНКОРДВЕСТ" (податковий номер 40823211) за жовтень–грудень 2016 року та ТОВ "ЕЛВІС КОМПАНІ" (податковий номер 40465590) за вересень 2016 року, за результатами якої оформлено акт від 13.07.2017 року за №7495/20-40-14-11-07/24472933 ( т.1 а.с.13-42).

За результатами вказаної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкових зобов’язань з ПДВ в розмірі 119 680,00 грн. у листопаді 2016 року; п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит з ПДВ на суму 119 680,00 грн. у листопаді 2016 року; п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від’ємного значення податку на додану вартість за вересень 2016 року у сумі 11 655,00 грн. та заниження ПДВ до сплати в бюджет у розмірі 650 011,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовані тим, що господарські операції в межах договорів поставки, укладених з ТОВ "ЕЛВІС КОМПАНІ" та ТОВ "КОНКОРДВЕСТ", не спричинили настання реальних наслідків. Як на підставу таких висновків відповідач посилається на те, що позивачем надано до перевірки товарно-транспортні накладні, в яких не зазначено точну адресу місць навантаження та розвантаження товару, зазначена лише назва автомобіля - "Mercedes", проте не вказано модель, не надано сертифікати якості товару, отримано інформацію з бази "Єдиний реєстр податкових накладних", згідно з якою ТОВ "ЕЛВІС КОМПАНІ" не здійснювало придбання товарів, реалізованих на адресу ПФ "ОРІЯ". Крім того, контролюючий орган, обґрунтовуючи свої сумніви щодо реальності господарських операцій позивача з зазначеними контрагентами, вказав на інформацію, отриману в межах кримінального провадження № 32016030000000036, згідно з якою допитаний в якості свідка - ОСОБА_5, який, відповідно до реєстраційних документів, є керівником ТОВ "КОНКОРДВЕСТ", не має жодного відношення до фінансово - господарської діяльності цього підприємства.

На підставі акту перевірки від 13.07.2017 року №7495/20-40-14-11-07/24472933 контролюючим органом 01.08.2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення: №0001791411, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 812 530,75 грн., у тому числі: 650 011,00 грн. - за податковими зобов’язаннями, 162502,75 грн. – за штрафними ( фінансовими) санкціями; №0001801411, яким зменшено суму від’ємного значення з податку на додану вартість на суму 11.655,00 грн.; №0001811411, яким зменшено суми податкового зобов’язання з ПДВ на 119 680,00грн. та зменшено податковий кредит з ПДВ на суму 119 680,00 грн. (т.1 а.с. 43-46).

Позивач, вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 01 серпня 2017 року, № НОМЕР_2 від 01 серпня 2017 року та № НОМЕР_3 від 01 серпня 2017 року, звернувся із зазначеним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи платник, згідно з вимогами ст. 44 Податкового кодексу України, не підтвердив реальності господарських операцій у відносинах з контрагентами, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 01 серпня 2017 року, № НОМЕР_2 від 01 серпня 2017 року та № НОМЕР_3 від 01 серпня 2017 року є правомірними та не підлягають скасуванню.

Надаючи правову оцінку обставинам зазначеної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 р. № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ 16), затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318.

Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 17 П(С)БУ 16 Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Згідно до п.18 П(С)БУ 16, до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов'язані з купівлею-продажем валюти; інші витрати загальногосподарського призначення.

Таким чином, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об’єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За правилами п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Під час розгляду справи встановлено, що у періоді, який перевірявся, ПФ "ОРІЯ" мало господарські взаємовідносини, зокрема, з контрагентами -ТОВ "ЕЛВІС КОМПАНІ" та ТОВ "КОНКОРДВЕСТ".

Так, 15.08.2016р. між ПФ "ОРІЯ" (покупець) та ТОВ "ЕЛВІС КОМПАНІ" (продавець) укладено договір поставки №32, згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов’язаний поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, найменування, ціна і кількість вказується у додатках до договору, а покупець зобов’язаний прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов цього договору. Додатками до договору є видаткові накладні, які є невід'ємною частиною Договору ( т.1 а.с.84-85).

На адресу ПФ "ОРІЯ" зареєстровано наступні податкові накладні по взаємовідносинам з ТОВ "ЕЛВІС КОМПАНІ" на загальну суму 3969997 грн., у т.ч. ПДВ 661666,1 грн., а саме: №11 від 06.09.2016р. та № 6 від 05.09.2016р.

На підтвердження виконання господарської операції в межах вказаного Договору ПФ "ОРІЯ" надано видаткові накладні, отримані від ТОВ "ЕЛВІС КОМПАНІ" на загальну суму 3969997 грн., у т.ч. ПДВ 661666,1 грн., а саме: №6 від 05.09.2016р. та №11 від 06.09.2016р. ( т.1 а.с.86,88)

Зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару підтверджується платіжними дорученнями №725 від 09.09.2016р. на суму 40000,00 грн., в т.ч. ПДВ 66666,67 грн; №768 від 29.09.2016р. на суму 100000,00 грн. в т.ч. ПДВ 16666,67 грн.; №819 від 17.10.2016р. на суму 500000,00 грн., в т.ч. 83333,33 грн.; №818 від 17.10.2016р. на суму 500000,00 грн., в т.ч. ПДВ 83333,33 грн.; №820 від 17.10.2016р. на суму 500000,00 грн., в т.ч. ПДВ 83333,33 грн.; №821 від 17.10.2016р. на суму 500000,00 грн., в т.ч. ПДВ 83333,33 грн.; №822 від 17.10.2016р. на суму 500000,00 грн., в т.ч. ПДВ 83333,33 грн.; №832 від 18.10.2016р. на суму 500000,00 грн., в т.ч. ПДВ 83333,33 грн.; №823 від 17.10.2016р. на суму 500000,00 грн., в т.ч. ПДВ 83333,33 грн.( т.1 а.с.90-94).

Факт переміщення товару підтверджується товарно-транспортними накладними №6 від 05.09.2016р. та №11 від 06.09.2016р. ( т.1 а.с.87,89).

Перевезення товару підтверджується наданим позивачем договором про надання товарно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів автомобільним транспортом по Україні та у міжнародному сполученні від 16.02.2016р. №16.02.16, який укладено між ПФ "ОРІЯ" (Клієнт) та ФОП "ОСОБА_6О." (Експедитор) (т.1 а.с.97-99).

Відповідно до умов цього договору експедитор зобов’язується за дорученням Клієнта організувати за участю третьої особи (перевізника) перевезення вантажу по Україні та у міжнародному сполученні по маршруту, вказаному в Замовленні Клієнтом, а Клієнт зобов’язується оплатити за перевезення вантажу встановлену плату згідно Замовлення, а також комісійну винагороду Експедитора.

На підтвердження надання товарно-експедиційних послуг за вищевказаним договором позивачем надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №06/01 від 06.09.2016 р., №05/01 від 05.09.2016 р., рахунки - фактури №06/01 від 06.09.2016 р., №05/01 від 05.09.2016 р. (т.1 а.с.117-122).

У подальшому придбаний товар використано позивачем при організації власної господарської діяльності, а саме: отримані товари від ТОВ "ЕЛВІС КОМПАНІ" було передано на переробку на підприємство ТОВ "НЕОХИМ В" для виготовлення ним реагенту Антисол (т.1 а.с.95,96).

Так, ПФ "ОРІЯ" (замовник) укладено договір №01/09-16 від 01.09.2015р. з ТОВ "НЕОХИМ В" (підрядник), згідно з п. 1.1, 1.3 якого підрядник зобов’язується на замовлення та за технічними умовами замовника своїми силами виготовити реагент АНТИСОЛ ТУ У 24.6-25548331-011:2011 та передати його замовнику у встановлений договором термін, а замовник зобов’язується надати підряднику технічні умови на виготовлення реагента АНТИСОЛ речовини та компоненти, прийняти виконані роботи та сплатити їх на умовах даного договору. Об’єм реагента АНТИСОЛ ТУ У 24.6-25548331-011:2011, котрий є предметом даного договору складає 170 тон ( т.1 а.с.100-104).

На підтвердження виконання умов договору від 01.09.2016р. №01/09-16 позивачем надано акти передачі товару від ПФ "ОРІЯ" до ТОВ "НЕОХИМ В" №1 від 01/09-16 та №2 від 01/09-16, та акти надання послуг з переробки №90 від 09.09.2016р., №91 від 09.09.2016р., №92 від 09.09.2016р., №93 від 09.09.2016р., №95 від 09.09.2016р., згідно якого Виконавцем ТОВ "НЕОХИМ В" для замовника ПФ "ОРІЯ" за договором №01/09-16 від 01.09.2016р. було виконано наступні роботи (надано такі послуги): послуги з виробництва "Реагент Антисол" ( т.1 а.с.106-115).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано до суду рахунок фактуру №00000001878 від 09.09.2016р. ( т.1 а.с.105).

Зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару підтверджується платіжним дорученням №731 від 13.09.2016р., згідно якого ПФ "ОРІЯ" перераховано грошові кошти на адресу ТОВ "НЕОХИМ В" на загальну суму 85000 грн., у т.ч. ПДВ 14166, 67 грн. (т.1 а.с.116).

Перевезення товару підтверджується товарно-транспортними накладними №6 від 06.09.2016р. та №11 від 05.09.2016р.

Підприємством ПФ "ОРІЯ" надано рахунки – фактури №06/01 від 06.09.2016р. на суму 6000,00 грн., №05/01 від 05.09.2016р. на суму 6000,00 грн.

Зобов'язання по оплаті за транспортно-експедиційні послуги, надані ФОП ОСОБА_6, підтверджуються платіжним дорученням №735 на загальну суму 14000,00 грн. ( т.1 а.с.123).

У подальшому отриманий АНТИСОЛ реалізовано у вересні 2016 року покупцю - ПАТ "Укргазвидобудування" філія Газопромислове управління "Полтавагазовидобудування" на виконання умов договору поставки від 01.09.2016р. №895/16 (т.1 а.с.142-150, 151-152).

В межах цього правочину були проведені господарські операції з поставки позивачем АНТИСОЛУ, які оформлені видатковими накладними: №0000782 від 09.09.2016р., №0000787 від 12.09.2016р., № 0000794 від 13.09.2016р., №0000801 від 14.09.2016р., №0000804 від 15.09.2016р. на загальну суму 4263600, 00грн.( т.1 а.с.153,155,157,159,161).

Переміщення відбувалось транспортом ТОВ "АЛЬМІНА", з яким позивачем укладено договір №220 про надання товарно-експедиторських послуг від 30.07.2014р., що підтверджується товарно-транспортними накладними №782 від 09.09.2016р., №787 від 12.09.2016р., №794 від 13.09.2016р., №801 від 14.09.2016р., №804 від 15.09.2016р. ( т.1 а.с.154,156, 158,160,162, 124-126).

Зобов’язання по оплаті вартості поставленого товару були виконані покупцем шляхом перерахування на користь позивача безготівкових коштів згідно з платіжними дорученнями №220 від 07.10.2016р., №315 від 13.10.2016р., №314 від 13.10.2016р., №313 від 13.10.2016р., №317 від 13.10.2016р. на загальну суму 4263600,00 грн. ( т.1 а.с. 164-166).

Що стосується правовідносин позивача з ТОВ "КОНКОРДВЕСТ", колегія суддів зазначає наступне.

Так, між підприємством ПФ "ОРІЯ" (покупець) та ТОВ "КОНКОРДВЕСТ" (постачальник) укладено договір поставки №44 від 14.11.2016р., згідно п. 1.1. умов якого постачальник зобов’язується поставити і передати у власність покупцю певну продукцію (надалі - Товар), найменування (асортимент), ціна і кількість вказуються в додатках до Договору, а Покупець зобов’язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного Договору ( т.1 а.с. 167-168).

На адресу ПФ "ОРІЯ" зареєстровано податкові накладні по взаємовідносинам з ТОВ "КОНКОРДВЕСТ" на загальну суму 718078,8 грн., у т.ч. 119679,8 грн., а саме: №350 від 23.11.2016р., №352 від 23.11.2016р., №53 від 17.11.2016р.

На підтвердження виконання господарської операції в межах вказаного Договору ПФ "ОРІЯ" надано видаткові накладні, отримані від ТОВ "КОНКОРДВЕСТ" на загальну суму 718078,8 грн., у т.ч. ПДВ 119679,8 грн., а саме: №419 від 23.11.2016р., №420 від 23.11.2016р., №53 від 17.11.2016р.( т.1 а.с.169-171).

Зобов'язання по оплаті вартості послуг виконані шляхом перерахування коштів в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями №933 від 21.11.2016р. на суму 525600,00 грн., в т.ч. ПДВ 87600 грн., №972 від 02.12.2016р. на суму 70000,00 грн., в т.ч. ПДВ 11666,67 грн., №985 від 07.12.2016р. на суму 89441,60 грн., в т.ч. ПДВ 14906,93 грн., №971 від 02.12.2016р. на суму 33037,20 грн., в т.ч. ПДВ 5506,20 грн. ( т.1 а.с. 173-176).

Факт переміщення товару підтверджується товарно-транспортною накладною №420 від 23.11.2016р., в яких пункт навантаження вказаний – м. Київ, пункт розвантаження – м. Харків. (т.1 а.с. 172).

Придбані у ТОВ "КОНКОРДВЕСТ" товари були реалізовані на загальну суму 739394, 30 грн., в т.ч. ПДВ 123232,40 грн. наступним контрагентам покупцям – ТОВ "Науково-технічне підприємство "Бурова техніка", ТОВ "Медтехніка Орто", ДП "ХКБМ ім. О.О. Морозова", ТОВ "Аксіос Груп", ТОВ "А-Метис", ДП "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка", ТОВ "Брайтсон", ТОВ "Автопривод", ДП "Новатор", ПП Фірма "Укр-Медмаркет", ТОВ "Магазин "Медтехніка ЛТД".

Судом апеляційної інстанції встановлено здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість, підтверджено здійснення руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Із матеріалів справи вбачається, що на час здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавалися.

На момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредитку по операціям з ТОВ "ЕЛВІС КОМПАНІ" та ТОВ "КОНКОРДВЕСТ".

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його контрагентів, не наведено будь - яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Посилання контролюючого органу в акті перевірки на відсутність сертифікатів якості товару підлягають відхиленню, оскільки їх ненадання не є підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару за умови наявності інших документів на підтвердження реальності постачання товарів чи надання послуг, адже сертифікати якості в силу положень ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” не є документами первинного бухгалтерського обліку.

Так само і неможливість встановити джерела придбання товарів по ланцюгу постачання не є підставою для висновку про неправомірність формування покупцем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача, а також податкову інформацію, надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі послуги (роботи, товари) не отримувались платником податків від його контрагента.

При цьому, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Таким чином, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Щодо доводів контролюючого органу про те, що в наданих до перевірки товарно-транспортних накладних не зазначена точна адреса місць навантаження та розвантаження товару, вказана лише назва - "Mercedes", проте не зазначена модель, що ставить під сумнів реальність здійснення транспортування, колегія суддів зауважує, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції, та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України", вказав на те, що "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на бюджетне відшкодування, валові витрати можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Щодо посилання контролюючого органу на інформацію, отриману в межах кримінального провадження № 32016030000000036, згідно з якою допитаний в якості свідка ОСОБА_5, який відповідно до реєстраційних документів є керівником ТОВ "КОНКОРДВЕСТ", не має жодного відношення до фінансово- господарської діяльності згаданого підприємства, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.6 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте, контролюючим органом, всупереч вимог ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу, як вирок або інше рішення суду по кримінальній справі відносно посадових осіб позивача або його контрагентів, якими б встановлювалися обставини протиправної діяльності цих осіб з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями, надано не було.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів вказує на те, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого ст.74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог п.44.1 ст.44 ПК України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Подані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаних правочинів, дійсно відбулися, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів у контрагентів, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючим органом протиправно прийняті податкові повідомлення - рішення № НОМЕР_1 від 01 серпня 2017 року, № НОМЕР_2 від 01 серпня 2017 року та № НОМЕР_3 від 01 серпня 2017 року, а тому оскаржувані рішення відповідача підлягають скасуванню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому оскаржуване рішення через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Приватна фірма "ОРІЯ" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2018 по справі № 820/5222/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Приватного підприємства Приватна фірма "ОРІЯ" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №0001791411, №0001801411, №0001811411 від 01.08.2017р.

Стягнути на користь Приватного підприємства Приватна фірма "ОРІЯ" (код 24472933) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області сплачений судовий збір у розмірі 30 769, 90 грн. (тридцять тисяч сімсот шістдесят дев'ять грн. 90 коп.)

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_7Судді ОСОБА_8 ОСОБА_9 Повний текст постанови складено 19.06.2018 р.