Постанова № 74783952, 18.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3006/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Носа С.П.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Донецького прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України на додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,

суддя у І інстанції Костюкевич С.Ф.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення 13 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року у справі № 803/1768/17 було частково задоволено позов ОСОБА_2, визнано протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937) (далі – Донецький ПЗ) щодо непроведення розрахунку з ним у день звільнення та стягнено з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2016 року по 20 вересня 2017 року в сумі 176 076,64 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Представник позивача ОСОБА_2 29 січня 2018 року звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення для вирішення питання про стягнення з Донецького ПЗ судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 22500 грн. та витрат, пов’язаних із прибуттям до суду у розмірі 4294,21 грн.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року у справі № 803/1768/17 заяву було задоволено частково. Стягнено з Донецького ПЗ за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3298,23 грн. та витрати, що пов’язані із прибуттям до суду, у розмірі 3027,70 грн. У решті вимог відмолено.

При цьому суд першої інстанції відхилив вимоги про включенням до складу витрат на правову допомогу додаткового гонорару у розмірі 10 % від суми задоволених позовних вимог в розмірі 17600 грн., оскільки додатковий гонорар не передбачений укладеним між сторонами договором про надання правової допомоги від 1 грудня 2017 року та не передбачений чинними нормативно-правовими актами. Витрат на участь у попередньому судовому засіданні в розмірі 1000 грн. також не підлягають до відшкодування, оскільки таке засідання не призначалось судом. Решта заявлених витрат на суму 3900 грн. документально підтверджені матеріалами справи.

Щодо стягнення витрат, пов`язаних з прибуттям до суду, то суд на підставі приписів постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року № 590 та таблиці А.2.3 додатка А Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року, за участь представник позивача у судових засіданнях 15 січня 2018 року та 22 січня 2018 року вирішив стягнути 3580,10 грн. судових витрат, пов’язаних із прибуттям до суду представника позивача адвоката ОСОБА_3

З урахуванням положень частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та розміру задоволених позовних вимог суд вирішив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_2 3027,70 грн. (3580,10 грн. х 84,57 % розмір задоволених позовних вимог). Всього за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_2 судом стягнено 6325,93 грн. = 3298,23 грн. на професійну правничу допомогу та 3027,70 грн. витрати, що пов’язані із прибуттям до суду.

У апеляційній скарзі Донецький прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України – правонаступник Донецького ПЗ – просить зазначене додаткове судове рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_2 у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що надані заявником для відшкодування документальні підтвердження витрат на правову допомогу не містять інформації щодо надання правової допомоги, що визначена у статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 на додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року було відмовлено.

Позивач не подав апеляційному суду заперечення на апеляційну скаргу Донецького прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Представник Донецького прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України у ході апеляційного розгляду підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати додаткове рішення суду першої інстанції від 8 лютого 2018 року та у задоволенні заяви представника позивача відмовити.

Позивач на виклик апеляційного суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до приписів частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги Донецького ПЗ, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 29 січня 2018 року представник позивача адвокат ОСОБА_3 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із заявою у порядку пункту 3 частини 1 статті 252 КАС України, у якій просив ухвалити додаткове рішення у справі № 803/1768/17, яким стягнути із відповідача на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у вигляді 22500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 4294,21 грн. витрат, що пов’язані із прибуттям представника позивача до суду першої інстанції.

Оскаржуваним додатковим рішенням суду першої інстанції від 8 лютого 2018 року заяву представника позивача адвоката ОСОБА_3 було задоволено частково. Стягнено з Донецького ПЗ 3298,23 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 3027,70 грн. витрат, що пов’язані із прибуттям представника позивача до суду.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 10 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України у редакції з 15 грудня 2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки оскаржуване додаткове рішення у даній справі було ухвалене 8 лютого 2018 року, то суд першої інстанції мав виходити саме із положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції з 15 грудня 2017 року (далі – КАС).

Питання судових витрат під час розгляду та вирішення адміністративної справи регламентовано статтею 132 КАС.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 КАС встановлено, що до витрат, пов’язаних із розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, вказаною нормою передбачено можливість стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, не всіх понесених протилежною стороною судових витрат, а лише тих, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу.

Приписами частини 1 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС).

Таким чином, аналіз наведених правових норм свідчить про те, що хоча витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави), законом все ж передбачено їх розподіл між сторонами за результатами розгляду справи.

Питання витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, регламентовано статтею 135 КАС України, яка встановлює таке.

1. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

2. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.

3. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підставі аналізу вказаної правової норми апеляційний суд дійшов висновку, що нею передбачено такі види витрат:

1) витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту;

2) компенсація за втрачений заробіток;

3) компенсація за відрив від звичайних занять.

При цьому цією ж нормою передбачено також різні види покриття таких витрат, а саме:

1) витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони (частина 1 статті 135 КАС);

2) компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року № 590 у редакції на час ухвалення оспорюваного додаткового рішення не врегульовувала питання граничного розміру компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, оскільки згідно із її преамбулою була прийнята відповідно до статей 91 - 95 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції з 6 липня 2006 року до 15 грудня 2017 року і була приведена у відповідність із КАС лише постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 28 лютого 2018 року № 155, тобто після ухвалення оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції від 8 лютого 2018 року.

Разом із тим, пунктом 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України у редакції на час ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення від 8 лютого 2018 року, було установлено, що:

коли обидві сторони у цивільній справі звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави Державною судовою адміністрацією в їх фактичному розмірі, але не більше від граничних розмірів компенсації таких витрат, згідно з додатком;

коли виклик свідків, призначення експертизи, залучення перекладачів, спеціалістів у адміністративній справі здійснюється з ініціативи суду або у разі звільнення від сплати судових витрат чи зменшення їх розміру, такі витрати компенсуються за рахунок держави Державною судовою адміністрацією у їх фактичному розмірі, але не більше від граничних розмірів компенсації таких витрат, згідно з додатком;

компенсація судових витрат особам, які їх зазнали, здійснюється шляхом перерахування коштів на їх поточні рахунки в банківських установах;

підставою для компенсації судових витрат є судове рішення.

Пунктом 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України у редакції від 28 лютого 2018 року було передбачено, що:

коли обидві сторони у цивільній або адміністративній справі звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави в їх фактичному розмірі, але не більше граничних розмірів компенсації таких витрат згідно з додатком;

компенсація судових витрат особам, які їх зазнали, здійснюється шляхом перерахування коштів на їх поточні рахунки в банківських установах;

підставою для компенсації судових витрат є судове рішення.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, законодавцем не передбачено можливість компенсації витрат сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, які не звільнені від судових витрат, а отже відповідні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача витрат, що пов’язані із прибуттям його представника до суду першої інстанції, є безпідставними.

Обґрунтування Донецьким прикордонним загоном Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України вимог апеляційної скарги приписами Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», на переконання апеляційного суду, є безпідставним, оскільки такий втратив чинність з 15 грудня 2017 року згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII та не підлягав застосуванню судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного додаткового рішення.

Інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 3298,23 грн. витрат на професійну правничу допомогу апелянтом не наведено і суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для скасування додаткового судового рішення у цій частині, погоджуючись і наведеним судом обґрунтуванням.

Відповідно до приписів частини 1 статті 317 КАС підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу Донецького прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України слід задовольнити частково, скасувавши оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції у частині задоволення вимог про стягнення на користь позивача витрат, пов’язаних із прибуттям до суду.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Донецького прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

Скасувати додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року у справі № 803/1768/17 у частині стягнення з Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, правонаступником якого є Донецький прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України, 3027,70 грн. витрат, що пов’язані із прибуттям до судку.

У решті додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

ОСОБА_4

Постанова у повному обсязі складена 20 червня 2018 року.