Постанова № 74783631, 19.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/2027/17 Суддя першої інстанції: В.В. Гаращенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» на проголошене о 16 годині 00 хвилин рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2016 року, повний текст якого складений 26 березня 2016 року, у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» (далі - Позивач, ПАТ «Черкасиобленерго») звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - Відповідач, Офіс ВПП) про визнання протиправним та скасування рішення від 29.08.2017 року №0007154105 про застосування штрафних санкцій за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується несвоєчасна реєстрація Позивачем податкових накладених, яка, у свою чергу, останнім і не заперечується. Крім того, суд відхилив посилання ПАТ «Черкасиобленерго» на наявність у нього права зареєструвати податкові накладні протягом 365 днів, адже обов'язок з реєстрації податкових накладних не можна ототожнювати з правом платника на формування податкового кредиту. Поряд з іншим, суд підкреслив, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, запровадженого на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», поширюється лише на вимоги конкурсних кредиторів та не звільняє від виконання зобов'язань перед поточними кредиторами, до яких належить Відповідач.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому наголошує на застосуванні судом неправильної редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», адже редакція, яка була чинна на момент порушення провадження у справі про банкрутство у 2004 році, встановлювала пряму заборону на нарахування штрафу за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що, у свою чергу, узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 12.03.2013 року у справі №29/5005/16170/2011 та від 01.10.2013 року у справі №28/5005/3240/2012.

Після усунення визначених в ухвалі від 15.05.2018 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Крім того, ухвалою від 31.05.2018 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.06.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу Офіс ВПП просить відмовити в її задоволенні, залишивши рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає на помилковому неврахуванні Апелянтом відмінності між грошовим зобов'язанням, що виникло до та після введення мораторію, а відтак на спірні правовідносини, які виникли після 2004 року, його дія не поширюється. Крім того, наголошує, що належність Відповідача до поточних кредиторів свідчить про правомірність нарахування штрафних санкцій за відсутності заперечень Позивача щодо несвоєчасної реєстрації податкових накладних.

У судовому засіданні представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 року у справі №01/1494 порушено справу про банкрутство ВАТ «Черкасиобленерго» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с. 21).

У серпні 2017 року Офісу ВПП проведено камеральну перевірку ПАТ «Черкасиобленерго» з питань перевірки своєчасності реєстрації податкових накладних в єдиному реєстрі податкових накладних з дати виписки за жовтень 2015 року. У ході перевірки Відповідачем було встановлено порушення Позивачем передбаченого п. 201.10 ст. 201 ПК України граничного строку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних більш ніж на 61 день.

Висновки перевірки зафіксовані в акті від 01.08.2017 року №2621/28-10-41-05/22800735 (а.с. 64-89).

На підставі викладених в акті перевірки відомостей Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.08.2017 року №0007154105, яким до Позивача: за затримку реєстрації податкових накладних на суму 464 719,00 грн. від 61 і більше днів застосовано штраф у розмірі 40% в сумі 185 887,60 грн. (а.с. 9).

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 06.11.2017 року №25294/6/99-99-11-03-01-25 (а.с. 10-12) скаргу ПАТ «Черкасиобленерго» від 11.09.2017 року №5988/09-03 (а.с. 13-16) залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 120-1, 201 ПК України, а також ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 року №4212-VI, та з урахуванням практики Верховного Суду України прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на поточні вимоги.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Згідно абз. 5 п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі 40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів.

Відтак, реєстрація складених 30.11.2015 року податкових накладних лише 06.04.2016 року, що не заперечується сторонами, свідчить про порушення строку їх реєстрації на 113 днів та, відповідно, обґрунтованість застосування до Позивача відповідальності, передбаченої приписами ст. 120-1 ПК України.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо правомірності нарахування Позивачу штрафних санкцій за порушення податкової дисципліни під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статей 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, яка була чинною на момент запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

З огляду на наведене можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного і є похідними від нього.

Таким чином, Апелянтом не враховано, що оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після його введення, то не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Тому нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Наведену правову позицію неодноразового висловлював Верховний Суд України у постановах від 25.06.2011 року № 21-113а11, від 11.06.2012 року №21-179а12 та від 09.07.2013 року у справі №21-178а13.

Посилання Апелянта на необхідність застування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 12.03.2013 року у справі №3-71гс12 та від 01.10.2013 року у справі №3-27гс13, якою усувалися розбіжності щодо неоднакового застосування положень ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» при виконанні цивільно-правових та господарських договорів, зобов'язання за якими виникли після введення дії мораторію. Натомість, предметом даного спору є вирішення питання щодо правомірності застосування під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог податкового законодавства, вчинене суб'єктом господарювання після порушення справи про банкрутство.

Таким чином, враховуючи те, що допущене ПАТ «Черкасиобленерго» вимог ст. 201 ПК України мало місце після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що Офіс ВПП правомірно застосував до платника податків штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію податкових накладених в Єдиному реєстрі.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання Позивача на наявність в останнього права на реєстрацію податкової накладної протягом 365 днів, що передбачено п. 198.6 ст. 198 ПК України, адже вказаною правовою нормою передбачено право платника податків на формування податкового кредиту протягом вказаного періоду, однак, як було встановлено вище, питання строків реєстрації податкових накладних регламентовано п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 19» червня 2018 року.