Постанова № 74783350, 13.06.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

(49083, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 29)

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"13" червня 2018 р. справа №808/2863/17 м. Дніпро

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.01.2018 р. (суддя Татаринов Д.В., м. Запоріжжя)

у справі №808/2863/17

за позовом Приватного підприємства "Донметпостач"

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У вересні 2017 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.06.2017р. № НОМЕР_1 про збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість, прийняте Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.01.2018 р. позов задоволено. Рішення мотивовано правомірністю дій позивача щодо неврахування податкової накладної №7 від 30 березня 2017 року в податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2017 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, скаржник оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що ГУ ДФС у Запорізькій області вважає, що так як не відбулась жодна з подій, визначена п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України (далі - ПК України), позивач не мав права на реєстрацію податкової накладної.

Зазначає, що згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 р. № 21 із змінами та доповненнями (далі по тексту - Порядок № 21), декларація подається у визначений строк за формою, встановленою на дату подання.

Згідно з п. 3 розділу V Порядку № 21 у рядку 1.1 декларації вказуються дані операцій на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою, крім ввезення товарів на митну територію України; до рядка 1.1 декларації включаються оподатковувані за основною ставкою обсяги постачання товарів/послуг, здійснені на митній території України, з урахуванням їх місця постачання.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подасться за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Згідно з п. 192.1 ст. 192 ПК України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, відповідач вважає, що оскільки податкова накладна №7 від 30.03.2017 р. була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, вона повинна бути включена до розділу І податкової декларації за березень 2017 р., а вже потім відкоригована згідно з вимогами ст. 50 або ст. 192 ПК України.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

Представники сторін по справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 30 березня 2017 року позивачем складено податкову накладну № 7 від 30 березня 2017 року на суму 3380047,00 грн., в тому числі податку на додану вартість в розмірі 563341,17 грн.

В подальшому 30 березня 2017 року вказана податкова накладна засобами електронного зв’язку була надіслана платником до Єдиного реєстру податкових накладних, яка в той же день прийнята ДФС за реєстраційним номером НОМЕР_2, що підтверджується квитанцією №1 від 30 березня 2017 року, яка наявна в матеріалах справи.

Позивачем встановлено, що операція, за якою складена податкова накладна №7 від 30 березня 2017 року на суму 3380047,00 грн., в тому числі податку на додану вартість в розмірі 563341,17 грн., яка надіслана до Єдиного реєстру податкових накладних та прийнята ДФС за реєстраційним номером НОМЕР_2, не відбулась.

20 квітня 2017 року позивачем складено та подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2017 року. В цій декларації позивачем задекларовано зобов’язання з податку на додану вартість на суму 693,00 грн. (рядок 18 декларації) та не включено зобов’язання з податку на додану вартість на суму 563341,17 грн. за помилковою накладною №7 від 30 березня 2017 року. Вказана декларація з податку на додану вартість за березень 2017 року від 20 квітня 2017 року прийнята та зареєстрована органом ДФС за № НОМЕР_3, про що в матеріалах справи наявна квитанція №1-2 від 20 квітня 2017 року.

19 травня 2017 року уповноваженими особами головного управління ДФС у Запорізькій області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, статті 76 ПК України проведена перевірка з 01 березня 2017 року по 20 травня 2017 року.

В ході камеральної перевірки встановлено заниження суми податкових зобов’язань, заявлених у податковій декларації за березень 2017 року та відповідальність платника передбачену пунктом 123.1 статті 123 ПК України.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт від 19 травня 2017 року № 243/08-29-12-01/30968656 камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності, своєчасності подання податковій звітності, сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, своєчасності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі акта перевірки від 19 травня 2017 року № 243/08-29-12-01/30968656 відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 13 червня 2017 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 704176,25 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, оскільки:

- представником позивача зазначається та не спростовано представником відповідача, що не відбулась жодна із подій, визначених пунктом 187.1 статті 187 ПК України. Тому, на думку суду, у позивача не виникло обов’язку визначення податкового зобов’язання зі сплати податку на додану вартість;

- посилання представника відповідача на вимоги пункту 192.1 статті 192 ПК України не може бути прийнято до уваги, оскільки визначена норма регулює обставини щодо здійснення господарської операції та виникнення в подальшому зміни суми компенсації вартості товару(послуг), повернення товару (послу) або повернення суми попередньої оплати;

- крім того, реєстрація податкової накладної не є підставою для виникнення податкових зобов’язань.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов’язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пункту 192.1 статті 192 ПК України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому з урахуванням норм ст. 61 та ст. 44 ПК України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Стонами у справі не заперечується, що господарської операції, на підставі якої було сформовано податкову накладну № 7 від 30 березня 2017 року на суму 3380047,00 грн., в тому числі податку на додану вартість в розмірі 563341,17 грн., та яку було зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних за реєстраційним номером НОМЕР_2, фактично не було.

Отже, зазначена податкова накладна не підлягала врахуванню в податковому обліку позивачем та відображенню позивачем у податковій декларації за березень 2017 року, що і було зроблено позивачем у справі.

Недотримання порядку заповнення податкової декларації, на чому наголошує відповідач, є формальним порушенням, а тому не може бути підставою для нарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача, оскільки відповідач не довів суду правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 13.06.2017р. № НОМЕР_1.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.01.2018 р. у справі №808/2863/17 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до статей 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 19.06.2018 року.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: В.Є. Чередниченко