Рішення № 74783036, 13.06.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 червня 2018 року № 826/806/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві до третя особаМіністерства охорони здоров'я України Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення (Держкоммедбіопром) Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України, Головне управління ДФС у м. Києві, Державний департамент з контролю за якістю, безпекою ьа виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення служби лікарських засобів і виробів медичного призначенняпро стягнення заборгованості 429077,00 ,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - позивач) з позовом до Міністерства охорони здоров'я України Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення (Держкоммедбіопром) (далі - відповідач), за участю третіх осіб - Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України, в якому просить: стягнути з Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення прострочену заборгованість перед державною згідно з договором №11-09-505/10 від 01 березня 1994 року.

У відповідному судовому засіданні судом до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову залучено також Головне управління ДФС у м. Києві та Державний департамент з контролю за якістю, безпекою за виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення служби лікарських засобів і виробів медичного призначення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прострочена заборгованість перед державою, яка виникла за договором про фінансування на зворотній основі №11-09-505/10 від 01 березня 1994 року у розмірі 429077,00 грн. не повернута в добровільному порядку, а відтак підлягає стягненню в судовому порядку.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в наданих суду письмових запереченнях проти позову зазначив, що Міністерство охорони здоров'я України не є правонаступником Комітету медичної та мікробіологічної промисловості України.

При цьому, представник відповідача стверджував, що при ліквідації органу державної влади були виконані вимоги діючого на той час законодавства України, а відтак підстави для стягнення простроченої заборгованості відсутні.

В судове засідання представники третіх осіб - Державної казначейської служби України, Державного департаменту з контролю за якістю, безпекою ьа виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення служби лікарських засобів і виробів медичного призначення, не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку спрощеного провадження.

При цьому, суд враховує вимоги пункту 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі в редакції Закону України №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Міністерство фінансів України та Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення уклала договір №11-09-505/10 від 01 березня 1994 року, згідно умов якого Міністерство фінансів України здійснює на зворотній основі фінансування відповідача в сумі 600000,00 грн. під готову продукцію, що виготовлена в рахунок держзамовлення і реалізується в межах України, без права використання цих коштів на споживання та погашення заборгованості перед бюджетом, з оплатою 120 % річних.

Також, відповідно до умов вказаного договору, Держкоммедбіопром зобов'язується передбачити в договорах з підприємствами і організаціями, які отримують фінансову допомогу на зворотній основі, заходи по забезпеченню повернення в установлений строк сум одержаної фінансової допомоги та процентів, а також укласти з цими підприємствами і організаціями договори про заставу товарів в обороті або переробці на відповідну суму допомоги та процентів. При цьому, відповідач зобов'язується установити контроль за цільовим використанням отриманих коштів.

Підставою звернення до суду з відповідними вимогами є факт невиконання зобов'язань за договором №11-09-505/10 укладеним 01 березня 1994 року між Міністерством фінансів України та Державним комітетом з медичної та мікробіологічної промисловості, за умовами якого, останній має повернути позичкові кошти з урахуванням відсотків до 30 травня 1994 року.

Водночас, про виконання зобов'язань та перерахуванням коштів з боку Міністерства фінансів України свідчить опис видаткових розписів по республіканському бюджету України переданих Міністерством фінансів України в ОПЕРУ Національного банку м. Києва від 14 березня 1994 року та відповідно платіжне доручення від 14 березня 1994 року №57 про фактичне перерахування суми бюджетної позички Міністерством фінансів України на виконання умов договору №11-09-505/10.

При вирішенні спору по суті, суд виходить з наступного.

Облік заборгованості в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів України у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року.

Згідно положень п.9 ч.2 Порядку, заборгованість боржника перед державою за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою (в тому числі за основним боргом, відсотками, тощо) фінансовою допомогою є простроченою заборгованістю за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою.

Відповідно до ч. 10 Порядку, з метою примусового стягнення в установленому законодавством порядку простроченої заборгованості з боржника територіальні органи Державної казначейської служби до кінця місяця, що настає за звітним періодом: інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації божника про зміну розміру простроченої заборгованості за кредитами та суму нарахованої на неї пені нараховують пеню та інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою та суму нарахованої на неї пені.

Наведене свідчить, що у відповідності до подання Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві №283 від 12 червня 2017 року, остання на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року №174 «Питання обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості» внесла на розгляд органу державної податкової служби подання для здійснення до Міністерства охорони здоров'я України (Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення) заходів щодо стягнення простроченої заборгованості станом на 01 червня 2017 року у сумі 429 077,00 грн.

Частиною 2 статті 50 Бюджетного кодексу України встановлено, що органи доходів і зборів визначаються органами стягнення простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою ) за кредитами з бюджету.

Згідно з пп.19-1.1.38 п.19.1 ст.19 Податкового кодексу України податкові органи забезпечують стягнення сум простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позичками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві)гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ч.9 ст.17 Бюджетного кодексу України прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою за кредитом (позичкою), залученим державою або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позичкою) та (пенею) стягується з такого суб'єкта господарювання органами державної податкової служби, шо є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення за рахунок цього суб'єкта господарювання.

Абзацом 2 пункту 9 статті 17 Бюджетного кодексу України, позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.

Також, відповідно до частин 13-14 статті 17 зазначеного Кодексу забороняється реструктуризація заборгованості суб'єкта господарювання перед державою за кредитами (позичками), залученими державою або під державні (місцеві) гарантії, за кредитами з бюджету, крім розстрочення її сплати під час санації такого суб'єкта господарювання за участю інвестора, який бере на себе солідарні зобов'язання щодо погашення такої заборгованості, на строк не більше трьох років на підставі договору, укладеного між таким суб'єктом господарювання, інвестором та органом державної податкової служби.

Крім того, пунктом 14 статті 17 даного Кодексу визначено, що забороняється списання заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позичками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, кредити з бюджету, крім заборгованості суб'єктів господарювання, визнаних у встановленому порядку банкрутами, вимоги щодо погашення заборгованості яких не були задоволені у стягнення простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою) за кредитами з бюджету.

Суд звертає увагу, що станом на день звернення податкового органу до суду з даним позовом, відповідачем не вжито заходів щодо погашення в добровільному порядку заборгованості за кредитами у розмірі 429077,00 грн., наданими підприємству під державні гарантії, а відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

В частині доводів Міністерства охорони здоров'я України , що воно не є правонаступником Держкоммедбіопром, суд виходить з наступного.

З початку 1999 року з метою вдосконалення структури органів виконавчої влади та підвищення ефективності державного управління, Державою реалізовано по проведенню змін до структури центральних органів виконавчої влади, зокрема Указом Президента України №1573/99 від 15 грудня 1999 року «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» прийнято рішення про ліквідацію Комітету медичної та мікробіологічної промисловості України, поклавши його функції на Міністерство охорони здоров'я України.

При цьому, даним Указом доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк вирішити питання щодо створення відповідних департаментів ті інших структур (на базі ліквідованих центральних органів виконавчої влади) у складі новоутворених та діючих органів виконавчої влади.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 року №588 «Про утворення Державного департаменту з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення» було утворено у складі Міністерства охорони здоров'я України на базі Комітету медичної та мікробіологічної Промисловості і Національного агентства з контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення, шо ліквідуються. Державний департамент з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення як урядовий орган державного управління.

Пунктом 2 зазначеної постанови установлено, що Державний департамент з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення є правонаступником Комітету медичної та мікробіологічної промисловості і Національного агентства з контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення.

Відповідно до пункту 3 даної Постанови Міністерство охорони здоров'я України зобов'язано забезпечити разом з комісіями з ліквідації Комітету медичної та мікробіологічної промисловості і Національного агентства з контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення передачу їх майна зазначеному Департаменту.

Наведене свідчить, що Комітет медичної та мікробіологічної промисловості, перебуваючи в процедурі ліквідації, юридично та фактично знаходився в сфері управління Міністерства охорони здоров'я України, на яке у зв'язку з цим було покладено певні обов'язки.

Пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України №8-92 від 15 грудня 1992 року «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» постановлено, покласти на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України.

Відповідно до п.2 ст. 38 Закону України ВР УРСР від 27 березня 1991 року № 887-ХІІ «Про підприємства в Україні» визначено, що міністерство або інший центральний орган виконавчої влади: в тому числі здійснює планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов'язково укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб.

Наказом Головного управління Державного казначейства України від 30 жовтня 1998 року №90 «Про затвердження Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ» затверджено Інструкцію з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ (Далі - Інструкція №90).

Згідно цього наказу, Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади здійснювати інвентаризацію матеріальних цінностей відповідно до цієї Інструкції з моменту набрання нею чинності. Привести в повну відповідність до цієї Інструкції всі галузеві нормативно-правові акти з цього питання.

Дана Інструкція встановлює єдині вимоги щодо порядку інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, установами і організаціями, які утримуються за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів (надалі - установи).

Відповідно до п.1.2. Інструкції №90, інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку шляхом їх зіставлення з фактичною наявністю майна.

Пунктом 1.3 цієї Інструкції №90 визначено, що інвентаризації підлягає все майно установи, незалежно від його місцезнаходження, і всі види фінансових зобов'язань.

Згідно з пунктом 1.9. Інструкції №90, також визначено, що проведенню інвентаризації є обов'язковим: у випадку ліквідації установи при передачі підприємств, установ, організацій або їх структурних підрозділів із одного підпорядкування в інше (на встановлену дату передачі), тощо.

Також суд звертає увагу, що наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26 вересня 2000 року №227 «Про передачу майна ліквідованих структур Державному департаменту з контролю за якісно, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення» визначено те, що ліквідаційним комісіям передати документи, основні фонди, грошові кошти, інше майно та активи ліквідованих Комітету медичної та мікробіологічної промисловості, Національного агентства з контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення, Комітету з нової медичної техніки та Комітету з питань імунобіологічних препаратів, що залишались після розрахунків з кредиторами, до Державного департаменту з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення.

Відповідно до п.7 ст.77 Господарського Кодексу України, казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні, у разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

За таких обставин, Міністерство охорони здоров'я України, попри всіх приписів та нормативних вимог, щодо здійснення фінансового контролю стосовно установ в сфері свого управління, не було забезпечено, юридичне оформлення передачі фінансових зобов'язань перед державою, від ліквідуємого Комітету медичної та мікробіологічної промисловості до Державний департамент з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення, у зв'язку з чим, саме Міністерство охорони здоров'я України прийняв на себе та має відповідати, за зобов'язаннями простроченої заборгованості перед державою за договором про фінансування на зворотній основі №11-09-505/10 від 01 березня 1994 року у розмірі 429077. 00 грн.

Посилання Відповідача в свої запереченнях на норми цивільного законодавства України, зокрема на Цивільний Кодекс Української РСР у редакції Закону України від 08 жовтня 1999 року №1136 в спірних правовідносинах є юридично не обґрунтованими, оскільки відповідні правовідносини ґрунтуються на нормах бюджетного законодавства, а саме щодо надання суб'єкту господарювання кредиту під державні гарантії та стягнення простроченої заборгованості згідно Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками\ фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування та списання безнадійної заборгованості, тому норми цивільного законодавства, не підлягають застосуванню.

Правова позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2016 року у справі №К/800/52550/15 та підтримана Верховним Судом України.

У Постанові Верховного Суду України, Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду, від 30 травня 2017 року, №21-2667al6, відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд ВСУ зазначив, що у справі, що розглядається, суди вирішували питання щодо стягнення заборгованості (яка виникла станом на 1 листопада 2015 року) з Товариства за кредитами, наданими підприємству Державним експортно-імпортним банком України під державні гарантії. Апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що спірні відносини ґрунтуються на нормах бюджетного законодавства, а саме щодо надання суб'єкту господарювання кредиту під державні гарантії відповідно до постанови №78 та стягнення простроченої заборгованості згідно з Порядком обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року №174.

За таких обставин, судами було зазначено, що норми цивільного законодавства, зокрема частини другої статті 604 Цивільного кодексу України, в цьому випадку застосуванню не підлягають. До того ж суд касаційної інстанції, посилаючись на положення статей 19, 20 Податкового кодексу України, зазначив, що податкові органи забезпечують стягнення сум простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою <.. .> за кредитами (позиками) <.. .> під державні (місцеві) гарантії.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням норм чинного законодавства та наявних матеріалів справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

За таких обставин, підстави для стягнення судових витрат на користь позивача відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до норм КАС України у редакції, що діяла до 15.12.2017 року, розгляд справи здійснювався колегією суддів, а тому і рішення у даній справі прийнято колегією суддів у складі трьох суддів.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77,139, 143, 243-246, 255, 257-261 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення прострочену заборгованість перед державною згідно з договором №11-09-505/10 від 01 березня 1994 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя Федорчук А.Б.

Суддя Качур І.А.

Суддя Келеберда В.І.