Рішення № 74782700, 14.06.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 р. Справа № 818/1556/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко І.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного підприємства "Дослідне господарство Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів) звернулося до суду з позовною заявою до державного підприємства «Дослідне господарство Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України» (далі - відповідач, ДПДГІСГ Північного сходу НААН) про стягнення на користь позивача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 61218,48грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 36,73грн.

Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідач повинен у разі невиконання встановленого статтею 19 цього Закону нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачувати відділенню Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, розраховані виходячи з розміру середньої річної заробітної плати на підприємстві. Оскільки у ДПДГІСГ Північного сходу НААН не було створено одне робоче місце для працевлаштування інвалідів, у відповідача утворилася заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій з невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 61218,48грн. та пені за порушення строків сплати зазначеної суми санкцій розмірі 36,73грн. Позивач скористався наданим йому законом правом на звернення з даним позовом до суду про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, які у добровільному порядку сплаченими не були.

Ухвалою суду від 08.05.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 30.05.2018 (а.с.2), в якому була оголошена перерва до 13.06.2018 з метою надання додаткових доказів та часу для надання відповіді на відзив (а.с.40).

30.05.2018 представником відповідача було надано відзив на позовну заяву з доказами, що підтверджують ті обставини, на які посилається відповідач (а.с.20-38). Так, у відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позову, виходячи з того, що підприємство щомісячно надавало звіти про наявність вакансій для інвалідів до Сумського районного центру зайнятості населення, однак відповідної кількості інвалідів Сумський центр зайнятості не забезпечив. Вважає, що підприємством відповідача були виконані всі заходи передбачені чинним законодавством щодо працевлаштування інвалідів.

11.06.2018 представником позивача було надано до суду відповідь на відзив (а.с.43), відповідно до якої зазначила, що на виконання ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідач на підтвердження своїх заперечень не надав доказів створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, в тому числі спеціального робочого місця, створення для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачені законодавством та не надав штатного розпису підприємства, який підтверджував би наявність посади сторожа, яку вказано у звітах за формою №3-ПН. Відмітила, що норма ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не звільняє відповідача від сплати адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць в разі подання чи не подання звітів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи та обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідач зареєстровано як юридичну особу, що підтверджується з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.7-8).

30.01.2018 за вих.6/52 відповідачем до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів був поданий звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форма № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично за рік становить 92 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до вимог чинного законодавства встановлена інвалідність - 3; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, встановлених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 4 (а.с.6).

Таким чином, у відповідача в 2017 році було в наявності одне вакантне робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Надаючи правову оцінку правовим відносинам, що склались в даному випадку між сторонами, суд виходить з наступного.

Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (далі Закон) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Так, ч.1 ст.18 Закону визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч.3 ст.18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Згідно ч.ч.1,2 ст.20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок, по-перше, виділити та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 Закону.

З матеріалів справи вбачається, що підприємство відповідача, з метою сприяння реалізації прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та дотримання вимог Закону, з січня по грудень 2017 року щомісяця подавало до Сумського районного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН (Інформація про попит на робочу силу (вакансії), які містили інформацію про вільні робочі місця, в тому числі для осіб з інвалідністю за професією (посадою) «сторож», що підтверджується копіями вищевказаних звітів (а.с.23-35). Крім того, на підтвердження наявності створеного вільного робочого місця для осіб з інвалідністю у 2017 році представником відповідача було надано штатний розпис працівників ДПДГІСГ Північного сходу НААН (а.с.47-51).

Таким чином, суд визнає, що протягом 2017 року Сумський районний центр зайнятості був проінформований про наявність вакансій для інвалідів на ДПДГІСГ Північного сходу НААН та мав можливість у 2017 році направляти відповідних осіб до відповідача для подальшого працевлаштування.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст.19 Закону, та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Доказів, які б свідчили про те, що підприємством неправомірно або безпідставно відмовило у прийнятті на роботу, які були направлені центром зайнятості або безпосередньо звернулись до відповідача позивачем суду не надано.

Окрім того, згідно з частиною першоюстатті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Відповідно до частини першоїстатті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено приписамистатті 19 Конституції Українипозивач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене частиною першою статті 17 забезпечення права осіб з інвалідністю працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування осіб з інвалідністю як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силустатті 21 Кодексу законів про працю Українисаме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів частини третьоїстатті 18 Закону- підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, оскільки саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої статті 19 Закону, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляло особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, доводи представника позивача про не виконання відповідачем вимог закону щодо створення робочого місця для особи з інвалідністю, спростовані дослідженими у судовому засіданні доказами, що знаходяться у справі, суд прийшов до висновку, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 березня 2018 року у справі №825/695/17.

Таким чином, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, суд не вбачає підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 61218,48грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 36,73 грн., у звязку з чим вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (40011, м. Суми, вул. Горького,2, код ЄДРПОУ 14004771) до державного підприємства "Дослідне господарство Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" (42343, Сумська область, Сумський район, с. Сад, вул. Паркова,3, код ЄДРПОУ 32367570) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 61218,48 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 36,73 грн. відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 19.06.2018.

Суддя І.Г. Шевченко