Рішення № 74782354, 20.06.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№813/2178/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2018 року 79018, м.Львів, вул.Чоловського,2

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Михайленко Б.С.,

позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі – Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області, відповідач), в якому просить суд:

- забезпечити повний захист її конституційних прав (зокрема, визначених статтями 3, 8, 24 і 129-1 Конституції України) при розгляді даної справи та винесенні рішення, а також прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (визначених статтями 6, 13 і 14) та протоколами до неї. Для цього позивач просить використати всі передбачені чинним законодавством України повноваження суду в таких випадках, зокрема, приписи частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) щодо можливості виходу за межі позовних вимог для ефективного захисту прав і свобод людини, а також положення частини 2 статті 245 КАС про можливість прийняття постанови, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина;

- визнати, що відмова відповідача, який є державним органом, відповідальним за примусове виконання судових рішень, відкрити виконавче провадження за заявою позивача, порушила її права: на відновлення порушеного права, визначеного частиною 1 статті 129-1 Конституції України і частиною 1 статті 6 Конвенції; на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, визначеного частиною 1 статті 13 Конвенції; на недопущення обмежень за ознаками майнового стану, визначеного частиною 2 статті 24 Конституції України і частиною 1 статті 14 Конвенції;

- визнати, що повідомлення відповідача № 6249 від 15.05.2018 у частині, яка стосується припинення юридичної особи боржника, не було добросовісним;

- поновити ОСОБА_1 строк для пред’явлення до виконання виконавчого листа № 813/6766/14, виданого Львівським окружним адміністративним судом 10.10.2017 року, та встановити новий строк пред’явлення виконавчого документа до виконання: а саме: на 6 місяців з моменту набрання рішенням суду законної сили;

- зобов'язати Державний бюджет України сплатити на рахунок Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області суму, визначену цим органом на підставі ч.2 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», в розмірі авансового внеску за відкриття виконавчого провадження згідно виконавчого документа № 813/6766/14, або ухвалити інше рішення, яке забезпечить відкриття виконавчого провадження вказаним органом у цій справі для відновлення порушеного права позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на наступні обставини. 10 жовтня 2017 року на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2014 року видано виконавчий лист № 813/6766/14 про зобов’язання ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 вих. № 03/07 від 18.07.2014 року та надати запитувану інформацію. Стверджує, що станом на дату подання позову, боржник не надав інформації, визначеної постановою суду від 12.12.2014 року, тобто порушене право позивача залишається невідновленим. 15.05.2018 розглянувши заяву стягувача про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець повернув виконавчий документ № 813/6766/14 без прийняття до виконання на підставі п.5 (юридичну особу-боржника припинено), п.8 (стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов’язковим) ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач вважає, що з контексту оскаржуваного повідомлення можна зрозуміти, що державний виконавець не зможе примусити боржника виконати рішення суду, бо такого боржника вже немає. Зазначає, що оскільки відповідач входить в структуру Міністерства юстиції України, яке є держатилем всіх реєстрів, зокрема, і Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, йому з даного реєстру було відомо, що Личаківська ОДПІ є правонаступником згаданого вище боржника. Враховуючи зазначене, вважає, що повідомлення відповідача № 6249 від 15.05.2018 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання в частині, що стосується припинення юридичної особи-боржника не було добросовісним. Щодо авансового внеску при поданні заяви про примусове виконання рішення, несплата якого стала однією з підстав повернення виконавчого документа ОСОБА_1 без виконання, позивач вважає, що у зв’язку з фінансовою неспроможністю позивача сплатити авансові внески за відкриття виконавчого провадження, з метою недопущення обмежень за ознаками майнового стану та для відновлення порушеного права позивача, з врахуванням позиції Європейського Суду, авансовий внесок в цій ситуації може бути сплачений: або боржником – Личаківською ОДПІ ГУ ДФС України у Львівській області, або Державним бюджетом України.

Ухвалами суду від 30.05.2018 позивача звільнено від сплати судового збору та відкрито провадження у даній справі.

08.06.2018 від відповідача засобами електронного зв’язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позов вважає необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на те, що державний виконавець приймаючи оскаржуване рішення діяв у межах, у спосіб та в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Стверджує, що за відсутності сплати авансового внеску стягувачем та у зв’язку з припиненням юридичної особи-боржника, у відповідача був лише один правомірний варіант поведінки – повернути виконавчий документ стягувачу.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві, просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Під час судового розгляду справи судом встановлені наступні фактичні обставини справи, та відповідні їм правовідносини.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2014 року у справі № 813/6766/14 позовні вимоги задоволено частково – зобов’язано ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 вих..№ 03/07 від 18.07.2014 року та надати запитувану інформацію, в іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Згідно з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015 року у справі № 876/365/15 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2014 року в адміністративній справі № 813/6766/14 залишено без задоволення, а вказану постанову суду без змін.

Справа переглядалась у касаційному порядку, рішення суду першої та апеляційної інстанції залишено без змін (ухвала Вищого адміністративного суду України від 18.09.2017 р. К/800/28254/15, К/800/29581/15).

10 жовтня 2017 року на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2014 року у даній справі видано виконавчий лист № 813/6766/14 про зобов’язання ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 вих. № 03/07 від 18.07.2014 року та надати запитувану інформацію; встановлено строк пред’явлення виконавчого документа до виконання до 03.06.2018 року.

В подальшому ОСОБА_1 звернулась до Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області із заявою від 07 травня 2017 про відкриття виконавчого провадження.

15.05.2018 державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, розглянувши заяву стягувача, повернув виконавчий документ без прийняття до виконання. Підставами повернення виконавчого листа зазначено п.5, п.8 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись з вказаним рішенням державного виконавця, вважаючи, що таким порушено права позивача на відновлення порушеного права, на ефективний засіб юридичного захисту та на недопущення обмежень за ознаками майнового стану, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.

З позову та доданих матеріалів, висловлених у заявах по суті справи та в усних поясненнях в судовому засіданні позицій учасників справи вбачається, що вирішення даного спору вимагає оцінки судом рішення державного виконавця-відповідача щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Спір між учасниками справи стосується того, чи вправі був державний виконавець приймати рішення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з підстав: юридична особа – боржника припинена; стягувач не додав підтвердження сплати авансового внеску.

Законність оскаржуваного в цій справі рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа суд перевіряє з точки зору відповідності такого рішення критеріям, що встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, а саме:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд враховує, що алгоритм дій державного виконавця встановлений нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.

Стаття 4 даного Закону встановлює наступні вимоги до виконавчого документа:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім’я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред’явлення рішення до виконання.

Пунктом 1 ч.1 ст.26 вказаного Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частина 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов’язок державного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред’явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов’язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред’явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

Як вбачається з повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання № 6249 від 15.05.2018, яке є предметом оскарження у цій справі, державний виконавець повернув виконавчий лист на підставі п.5, п.8 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, у виконавчому листі № 813/6766/14, на підставі якого стягувач просив відкрити виконавче провадження, в графі «боржник» зазначено ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, в графі «код ЄДРПОУ» зазначено, що такий в матеріалах справи відсутній.

Як встановлено судом, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містять відомості про припинення юридичної особи - ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області: дата запису: 28.09.2015; номер запису: 14151120002029639.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність деяких актів Кабінету Міністрів України» реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, зокрема, реорганізовано ДПІ у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів та приєднано її до ДПІ у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 року № 892 «Про деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» перейменовано Державну податкову інспекцію у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС на Личаківську об’єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС.

Позиція позивача щодо недобросовісності дій відповідача при прийнятті рішення про повернення виконавчого документа, зокрема, полягає у тому, що з повідомлення № 6249 від 15.05.2018 можна зрозуміти, що державний виконавець не зможе примусити боржника виконати рішення суду, бо такого боржника вже немає.

Частиною п'ятою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Як наслідок, суд приходить висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання повідомлення відповідача № 6249 від 15.05.2018 у частині, яка стосується припинення юридичної особи-боржника не добросовісним, оскільки виконавець обов’язку щодо заміни сторони правонаступником не виконав, хоча мав для цього всі передбачені чинним законодавством повноваження.

Тобто, поступив без урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, не надавши стягувачу можливості подати відповідну заяву про заміну сторони правонаступником і необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Разом з тим, як вбачається з оскаржуваного рішення відповідача, ще однією підставою для повернення виконавчого листа № 813/6744/14 слугувала несплата заявником авансового внеску. Повернення виконавчого документа на цій підставі розцінюється позивачем, як обмеження за ознаками майнового стану.

Перевіряючи правомірність дій відповідача у наведеному контексті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 26 «Про виконавче провадження» встановлено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про:

-стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;

-обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

-відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи;

-стягнення аліментів;

-відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби. У разі виконання рішення Європейського суду з прав людини авансовий внесок не сплачується.

Згідно фактичних обставин справи позивачем під час звернення із заявою про відкриття виконавчого провадження від 07.05.2018 не було додано квитанцію про сплату авансового внеску.

При цьому виконавець не вчинив дій щодо з’ясування у позивача причин несплати авансового внеску.

Таким чином, оцінивши оскаржуване рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, суд констатує протиправності цього рішення, прийняте без з’ясування і врахування вищезазначених обставин.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані ж і досліджені матеріали цієї справи, не підтверджують і не обґрунтовують правову позицію викладену у відзиві відповідача.

Судом також врахована думка ЄСПЛ у справі Півень проти України № 56849/00 про те що ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає також і виконання кінцевих судових рішень що набрали законної сили, які в державі, де дотримується принцип верховенства права не можуть залишатися не виконаними на шкоду сторони що має на це право.

Стосовно заявленої вимоги зобов’язати Державний бюджет України сплатити на рахунок Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області визначено суму в розмірі авансового внеску за відкриття провадження згідно виконавчого документа, варто зауважити, що суд не вправі зобов’язати Державний бюджет сплатити авансовий внесок за стягувача, який звертається з заявою про примусове виконання рішення, у зв’язку з відсутністю закріплення такої можливості на законодавчому рівні. Крім цього Державний бюджет України не є відповідачем у даній справі.

Оскільки позивач не погоджується зі змістом положень частини 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» в аспекті статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», зокрема, виходячи з аргументів позивача, викладених в позові, про порушення її прав, як особи незадовільного майнового стану, а також конституційності засад обов'язковості судового рішення, у суду є підстави зазначити про право позивача звернутися в іншому процесуальному порядку, аніж в порядку адміністративного судочинства, у вирішенні питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України.

Так, відповідно до частини 1 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України згідно зі статтею 2 Закону України "Про Конституційний Суд України" є завданням Конституційного Суду України. Тому саме цей орган судової влади наділений повноваженнями вирішувати питання про конституційність, зокрема, законів та інших правових актів Верховної Ради України (пункт 1 частини 1 статті 7 цього Закону).

Подібна правова позиція, щодо наведеного судом, викладена в рішенні Верховного Суду від 22.02.2018 у справі № П/9901/5/17.

Щодо позовної вимоги поновити строк для пред’явлення до виконання виконавчого листа № 813/6766/14, виданого Львівським окружним адміністративним судом 10.10.2017 та встановити новий строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, суд звертає увагу позивача, що таке питання належить розглядати в порядку ст. 376 Кодексу адміністративного судочинства України (Поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання) за відповідною заявою стягувача.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 72 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проаналізувавши приписи зазначеного законодавства у взаємозв’язку з обставинами даної справи, суд дійшов переконання, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 30.05.2018 позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову.

Таким чином, оскільки судом не встановлено понесення відповідачем судових витрат, а тому розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 72, 77, 139, 243-246, 255, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 15.05.2018 року № 6249.

Зобов’язати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області вирішити питання щодо відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 813/6766/14.

В решті позовних вимог відмовити.

Згідно з ч.1 ст.272 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.6 ст. 287 КАС України, апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Сакалош В.М.