Рішення № 74781407, 20.06.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року ЛуцькСправа № 803/641/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Андрусенко О. О.,

при секретарі судового засідання Іванчук М. І.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Марцих Є. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3) звернувся в суд з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - відповідач, УДМС України у Волинській області) про скасування рішення від 28.02.2018 року № 0703/7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_3

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення від 28.02.2018 року № 0703/7 прийнято відповідачем безпідставно, незаконно та необґрунтовано, оскільки в ньому не вказано жодних причин, які б свідчили про наявність обставин, передбачених пунктом 6 статті 12 Закону України «Про імміграцію», та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію в Україну, не вказано існування інших підстав для скасування дозволу на імміграцію.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнала, посилаючись на те, що дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_3 28.02.2018 року був скасований на підставі пункту 6 статті 12 Закону України «Про імміграцію», оскільки останній у правовідносинах з України визнається лише громадянином України та відповідно не має права на імміграцію. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято на підставі закону та в межах повноважень, якими наділено УДМС України у Волинській області чинними нормативно-правовими актами, а тому позовні вимоги є безпідставними.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 10.04.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 08.11.2004 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 надано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с. 56).

27.12.2004 року позивачу надано посвідку на постійне місце проживання за НОМЕР_2 (а.с. 59 зворот). У зв'язку із втратою вказаної посвідки за заявою позивача 04.01.2007 року було видано останньому тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 (а.с. 70).

13.02.2018 року ОСОБА_3 звернувся до УДМС України у Волинській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку із досягненням 45-річного віку (а.с. 69).

28.02.2018 року першим заступником начальника УДМС України у Волинській області прийнято рішення № 0703/7 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну», відповідно до якого громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 на підставі пункту 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 08.11.2004 року (а.с. 8).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 12 Закону України «Про імміграцію» визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Відповідно до пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Пунктами 22-23 Порядку № 1983 передбачено, що для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграції», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Як встановлено судом, провідним спеціалістом відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України у Волинській області було проведено перевірку матеріалів справи громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 про надання дозволу на імміграцію в Україну, в ході якої було встановлено, що згідно висновку матеріалів справи № 60094 громадянин Російської Федерації ОСОБА_3 прибув в Україну на постійне місце проживання і 10.05.2004 року звернувся із заявою про надання йому дозволу на імміграцію, як особі, що має право на набуття громадянства за територіальним походженням, так як він є уродженцем України (с. Рівне Любомльського району Волинської області), у зв'язку з чим 08.11.2004 року ВГІРФО УМВС України у Волинській області заявнику був наданий дозвіл на імміграцію в Україну. 27.12.2004 року ОСОБА_3 був документований посвідкою на постійне проживання серії ВЛ № 2026, обмін якої був здійснений 04.01.2007 року на посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1.

Відповідно до вказівки ДМС України № 8-5361/3-13 від 02.07.2013 року в ході перевірки належності до громадянства України було встановлено, що згідно довідки № 314 від 08.07.2004 року Виконавчого комітету Рівненської сільської ради Любомльського району ОСОБА_3 значився зареєстрованим разом із батьками в с. Рівне Любомльського району Волинської області. Згідно форми № 1 ОСОБА_3 19.01.1989 року був документований паспортом громадянина СРСР НОМЕР_3. На підставі інформації про трудову діяльність із заяви-анкети та автобіографії встановлено, що в період з серпня 1990 року по червень 1993 року ОСОБА_3 навчався у Васильківському ВАТУ м. Васильків Київської області.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Згідно з пунктом 1 статті 2 Закону України «Про громадянство України» законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі, зокрема, єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

28.02.2018 року відповідно до пунктів 21-22 Порядку № 1983 складено висновок за результатами розгляду матеріалів справи громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 про надання дозволу на імміграцію в Україну, який затверджений першим заступником начальника УДМС України у Волинській області 28.02.2018 року (а.с. 88-89), відповідно до якого провідний спеціаліст відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України у Волинській області вважала б за доцільне, зокрема, скасувати рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну, прийняте ВГІРФО УМВС України у Волинській області від 08.11.2004 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_3

На підставі вказаного висновку першим заступником начальника УДМС України у Волинській області 28.02.2018 року прийнято рішення № 0703/7 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну», відповідно до якого громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 на підставі пункту 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 08.11.2004 року (а.с. 8).

Отже, фактичною підставою для скасування позивачу на дозволу на імміграцію в Україну, виданого 08.11.2004 року, стало те, що станом на 24.08.1991 року та 13.11.1991 року ОСОБА_3 постійно проживав на території України.

Однак суд не погоджується з вищенаведеним з огляду на таке.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про громадянство України» громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Закону України «Про громадянство України» підставами для втрати громадянства України є: добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав; б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем; г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.

З наданих у судовому засіданні пояснень ОСОБА_3 слідує, що після закінчення Васильківського ВАТУ м. Васильків Київської області у 1993 році позивач по розподіленню був направлений до Федеральної прикордонної служби Росії для проходження військової служби (з 14.07.1993 року офіцер Федеральної прикордонної служби Росії), де проходив службу по грудень 2002 року. 08.11.2003 року позивач добровільно отримав паспорт громадянина Російської Федерації.

У судовому засіданні позивач - ОСОБА_3 підтвердив, що громадянство Російської Федерації ним було отримано з власної ініціативи у 2003 році, відмовлятись від громадянства Російської Федерації він не має наміру.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем не враховано, що при видачі дозволу на імміграцію в Україну у 2004 році, орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання останньому дозволу на імміграцію в Україну.

Як вбачається з матеріалів особової справи ОСОБА_3, у 2004 році позивач звернувся із заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну, додавши до неї усі необхідні документи, в тому числі, які зазначені у висновку за результатами розгляду матеріалів справи громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 про надання дозволу на імміграцію в Україну, затвердженому першим заступником начальника УДМС України у Волинській області 28.02.2018 року (автобіографію, довідку Виконавчого комітету Рівненської сільської ради Любомльського району від 08.07.2004 року № 314 та ін.).

Отже, володіючи інформацією про те, що станом на 24.08.1991 року та 13.11.1991 року ОСОБА_3 постійно проживав на території України, орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у статті 10 Закону України «Про імміграцію» не виявив, у зв'язку з чим надав дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні.

Разом з тим, більш ніж через 13 років відповідачем скасовано ОСОБА_3 дозвіл на імміграцію в Україну, оскільки такий дозвіл був виданий, на думку відповідача, безпідставно.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні суду «Рисовський проти України» Європейський суд зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Судом також враховано, що наслідками скасування дозволу на імміграцію відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» є вилучення у особи посвідки на постійне проживання. Крім того, особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Отже, скасування дозволу на імміграцію позивача через 13 років тягне негативні наслідки для останнього у зв'язку з необхідністю виїхати з місця, де він тривалий час проживав та з яким він пов'язаний тісними родинними і соціальними зв'язками, які характеризуються достатньою сталістю.

З матеріалів справи - довідки-характеристики від 21.03.2018 року № 183/2.20/2-18, довідки від 21.03.2018 року № 311/2-6, виданих Рівненською сільською радою Любомлсьького району Волинської області, вбачається що позивач проживає та зареєстрований у селі Рівне Любомльського району з 2004 року, позитивно характеризується, перебуває у шлюбі, в якому виховує трьох дітей, утримує сім'ю, бере активну участь у заходах, які проводяться на території сільської ради та громадському житті.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Суд вважає, що відповідач, скасувавши дозвіл на імміграцію, здійснив втручання у право позивача, захищене статтею 8 Конвенції, за відсутності легітимної мети.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що рішення від 28.02.2018 року № 0703/7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто недобросовісно і нерозсудливо, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись статтями 243 ч. 3, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про громадянство України», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 28 лютого 2018 року № 0703/7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_3.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко

Рішення суду у повному обсязі складено 20.06.2018 року.