Рішення № 74781306, 20.06.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 червня 2018 р. Справа № 826/3280/18

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Фурмана В.В.

представника відповідача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Державної судової адміністрації України

до: Відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про: скасування постанови про стягнення виконавчого збору

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась Державна судова адміністрація України (далі – ДСА України, позивач) до відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі – відділ примусового виконання рішення, відповідач) про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 07.02.2017 р. (ВП №53950622).

Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.02.2017 р. винесено постанову, якою стягненуто виконавчий збір в сумі 12 800 грн.

На переконання позивача, дана постанова підлягає скасуванню, оскільки метою виконавчого збору є відшкодування коштів витрачених на примусове виконання судових рішень, а в даному випадку ніяких дій задля цього здійснено не було. Окремо, позивач вказав, що ним вживались заходи щодо добровільного виконання рішення суду, зокрема подано заяву про встановлення способу і виконання рішення, шляхом списання коштів з бюджетної програми «Виконання рішень судів на користь суддів», однак в такій судом відмовлено вказуючи на передчасність звернення.

Окрім того позивач зазначив, що виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду у справі №2а/0270/3320/12 від 23.07.2012 р. в редакції викладеній у такій не є можливим, оскільки рішення у даній справі зобов’язального характеру, а відповідно до вимог чинного законодавства списання коштів можливо лише шляхом стягнення коштів з рахунку боржника.

Відтак, на думку позивача, постанова про стягнення виконавчого збору підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 04.06.2018 р. залучено в якості другого відповідача ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відкладено розгляд справи на 20.06.2018 р.

20.06.18 р. в судове засідання представник позивача не з'явився, хоча належним чином повідомлений пр час та місце розгляду справи. Протокольною ухвалою від 20.06.18 р. прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторони позивача.

Представник відповідача заперечував проти позову з підстав, наведених у відзиві, що долучені до матеріалів справи. Зазначив, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на його думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню. Вказав що вимога, виконавчого листа є немайновою, а тому сплачується виконавчий збір у порядку та розмірі визначеними Законом.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.07.2012 р. у справі №2а/0270/3320/12 частково задоволено позов ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про зобов'язання виплатити щомісячне грошове утримання. Зокрема, даним рішенням зобов'язано ДСА України виплатити ОСОБА_3 заборговане грошове утримання судді за період з 30.01.2011 року по 31.12.2011 року в сумі 46 037 грн.32 коп.

В подальшому на виконання постанови суду 21.10.2016 р. видано дублікат виконавчого листа №2а/0270/3320/12 про: "Зобов’язати Державну судову адміністрацію України виплатити ОСОБА_3 заборговане грошове утримання судді за період з 30.01.2011 року по 31.12.2011 року в сумі 46 037 грн.32 коп."

10 травня 2017р. ОСОБА_3 звернувся до державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання виконавчого листа №2а/0270/3320/12.

Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 17.05.2017 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №53950622.

07.02.2018 р. старшим державним виконавцем прийнято постанову ВП№53950622 про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та надіслано виконавчий лист до Вінницького окружного адміністративного суду.

В подальшому, 07.02.2018 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову ВП№53950622 про стягнення виконавчого збору з ДСА України в сумі 12 800 грн.

Не погоджуючись із даним рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог , суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі – Закон № 1404-19) передбачено , що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 27 Закону № 1404-19 визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до частини другої цієї ж статті, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч. 3 ст. 27 Закону№ 1404-19).

Суд відмічає, що майновим характером наділене рішення щодо вимоги права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що піддається грошовій оцінці. Об'єктом рішення немайнового характеру навпаки виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Так, з аналізу положень статті 63 Закону № 1404-19 видно, що рішення, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення є рішенням немайнового характеру, порядок виконання якого встановлений у розділі VIII Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, рішення немайнового характеру не має ціни, тому розмір виконавчого збору визначається у залежності від суб'єкта боржника з урахуванням положень статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" .

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-19, заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов’язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Суд вважає за необхідне зазначити, що іншими заходами примусового характеру, що передбачені цим Законом, у разі виконання рішення немайнового характеру можуть бути заходи, які передбачені статтями 64-67 Закону № 1404-19 .

Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є:

1) фактичне виконання судового рішення;

2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

За своїм змістом виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання рішення.

Суд вказує, що постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 23.07.2012 р. у справі №2а/0270/3320/12 є рішенням немайнового характеру. Порядок виконання таких рішень передбачений розділом VIII Закону № 1404-19 .

Відповідно до статті 63 Закону № 1404-19, за рішеннями, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-19, виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Проаналізувавши положення статті 63 Закону № 1404-19 суд зазначає, що під час виконання рішень немайнового характеру державний виконавець фактично надає боржнику строк на добровільне виконання рішення, а у випадку повторного невиконання боржником рішення протягом наданого строку законодавець диференціює подальші дії державного виконавця залежно від участі боржника в процесі виконання рішення. Так, якщо рішення можливо виконати без участі боржника державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, тобто не вживає жодних заходів примусового виконання рішення.

Таким чином, положення Закону, що визначають порядок виконання рішень немайнового характеру, які не можуть бути виконані без участі боржника, не передбачають вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення та, як наслідок, стягнення з боржника виконавчого збору.

Суд зауважує, що виконання вказаного судового рішення можливе лише боржником, адже виплатити грошове утримання ОСОБА_3 може виключно ДСА України.

Крім того, судом встановлено, що фактично судове рішення державним виконавцем виконане не було. Державний виконавець не вчинив дій, які б свідчили про реалізацію заходів примусового виконання рішення, передбачених ст.10 Закону. Більш того, постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 23.07.2012 р. може бути виконана лиже боржником, державний виконавець взагалі не в змозі без участі боржника в примусовому порядку виконати дане рішення, а отже й відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

Враховуючи наведені обставини в сукупності, суд доходить висновку, що в даному випадку стягнення виконавчого збору з позивача згідно постанови державного виконавця від 07.02.2018 р. ВП №53950622 є безпідставним та необґрунтованим, що свідчить про протиправність спірної постанови, та як наслідок скасування такої.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, враховуючи, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі судові витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1762 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України .

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати постанову відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.02.2018 р. ВП №53950622.

Стягнути на користь Державної судової адміністрації України (вул.Липська,18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ - 26255795) 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок) судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького,13, м.Київ, код ЄДРПОУ - 00015622 ).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Державна судова адміністрація України (вул.Липська,18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ - 26255795).

Відповідач: відділ примусового виконання рішень ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького,13, м.Київ, код ЄДРПОУ - 00015622 ).

Відповідач: ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького,13, м.Київ) .

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна