Постанова № 74781013, 19.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2018 р. Справа№ 910/11783/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Станіка С.Р.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Даниленко Т.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 19.06.2018.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.03.2018 (повний текст рішення складено 02.04.2018)

у справі №910/11783/16 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі"

про стягнення 38 195427,02 євро та 105751241,44 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі"

про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3041/2-1 від 23.10.2013

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський"

про визнання договору поруки припиненим

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" (позивач за первісним позовом) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" (відповідач-1 за первісним позовом) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі" (відповідач-2 за первісним позовом) про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-1908/2-1 від 25.06.2013 у розмірі 38 195 427, 02 євро, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 18.05.2016 становить 1 092 559 717, 16 грн. та 105 751 241, 44 грн.

Ухвалою суду від 26.07.2016 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі", про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3041/2-1 від 23.10.2013 для спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою від 01.08.2016 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський", про визнання договору поруки №20-3046/3-3 від 23.10.2013 припиненим для спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованість за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3041/2-1 від 23.10.2013 в розмірі 38 195 427, 02 євро 02 євроценти, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 18.05.2016 становить 1 092 559 717, 16 грн., з яких строкова заборгованість по кредиту в розмірі 25 906 350, 00 євро; прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 6 093 650, 00 євро; заборгованість по прострочених процентах за користування кредитними коштами в розмірі 6 021 199, 01 євро; заборгованість по строкових процентах за користування кредитними коштами в розмірі 174 228, 01 євро та судовий збір у розмірі 188 458, 67 грн. В іншій частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" відмовлено повністю.

Зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі" задоволено. Визнано договір поруки №20-3046/3-3 від 23.10.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі" припиненим. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі", 6; ідентифікаційний код 37011495) судовий збір у розмірі 1 378, 00 грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі", витрати за проведення судової експертизи у розмірі 76 632, 00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 в частині стягнення з ТОВ “Вітряний парк Лутугинський” на користь ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” суми процентів нарахованих за період після 12.10.2015 та прийняти нове рішення, яким зменшити суму заборгованості стягнутої з ТОВ “Вітряний парк Лутугинський” на користь ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3041/2-1 від 25 жовтня 2013 року.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що вказане рішення винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права зокрема ст. 654, 611 Цивільного кодексу України, та процесуального права, зокрема пункту 1 та 4, частини першої, статті 227 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для його скасування.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 у справі № 910/11783/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Гончарова С.А., Станіка С.Р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.05.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі №910/11783/16, розгляд справи призначено на 19.06.2018.

22.05.2018 від позивача за первісним позовом через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" у справі №910/11783/16 відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 без змін.

В судове засідання 19.06.2018 відповідач-2 за первісним позовом свого представника не направив, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 19.06.2018 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 у справі №910/11783/16 скасувати в частині стягнення з ТОВ “Вітряний парк Лутугинський” на користь ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” суми процентів нарахованих за період після 12.10.2015 та прийняти нове рішення, яким зменшити суму заборгованості стягнутої з ТОВ “Вітряний парк Лутугинський” на користь ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3041/2-1 від 25 жовтня 2013 року.

В судовому засіданні 19.06.2018 представник позивача за первісним позовом заперечив проти доводів на апеляційну скаргу з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 у справі №910/11783/16 залишити без змін.

Відповідно до ч. ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов’язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов’язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача-2 за первісним позовом за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, відповідача-1 за первісним позовом дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

29 жовтня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (далі – банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" (далі – позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-3041/2-1 (далі – кредитний договір), відповідно до умов якого, банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії в сумі, яка не може перевищувати 32 000000 євро 00 євроцентів (ліміт кредитної лінії), на умовах встановлених цим договором, далі кредит, або кредитна лінія, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором, погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами у відповідності до графіку, встановленому у цьому договорі (п. 2.1. кредитного договору).

Згідно п. 2.2. кредитного договору дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту – 28 вересня 2018 року. У разі несвоєчасного погашення суми, що перевищує ліміт кредитної лінії, датою остаточного повернення всіх коштів за кредитною лінією є п'ятий робочий день з дня, у якому сталось таке перевищення.

Пунктом 3.2. кредитного договору обумовлено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком та сплачуються, виходячи із встановленої змінюваної процентної у розмірі Euribor (з місяців) плюс 11,2 процентів річних. Максимальний розмір процентної ставки за користування коштами не може перевищувати 20 процентів річних. При цьому, позичальник дає свою згоду на те, що банк здійснює зміну розміру процентної ставки на підставі фактичного значення Euribor (3 місяців) у зазначені Дати процентів без будь-яких додаткових погоджень з позичальником.

Банк зобов'язаний письмово, в порядку передбаченому п. 6.12. цього договору, повідомити позичальника про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати зміни процентів. При цьому, письмове повідомлення буде вважатися зробленим належним чином, у разі якщо воно надіслано рекомендованим листом, кур'єром, за допомогою комплексу електронного банкінгу "PIB-ONLІNE" або вручене особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата надсилання банком такого повідомлення або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача.

Проценти за користування кредитом нараховуються починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів використовується метод “факт/360”, виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.

Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня.

Нарахування процентів за користування кредитом за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями.

Якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця.

Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів, а при закінченні терміну дії кредиту - в дату, до якої позичальник має право користуватись кредитом.

Проценти, що нараховуються на прострочену заборгованість за кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту, що вказаний в п 2.2., сплачуються позичальником щоденно.

При цьому сторони встановлюють, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 5 (п'ятого) числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів). Проценти, що нараховані за останній календарний місяць терміну дії кредиту, не вважаються простроченими протягом наступних 5 календарних днів після закінчення цього терміну.

У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобов'язаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні.

Згідно п. 3.3. кредитного договору, у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного кредиту встановленого п. п. 2.1., 2.2 цього договору та договорів про надання траншу, строків повернення кредитних сум, позичальник надалі сплачує з відповідної календарної дати, яка визначена у договорі, як дата виконання зобов'язання, до дати виконання такого зобов'язання проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у 1 наступному розмірі Euribor (3 місяців) плюсі 14,2 %.

Відповідно до п. п. 4.3.4 кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника (незалежно від настання строку остаточного повернення всіх одержаних в межах кредитної лінії сум кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, та/або суму неустойки, передбачених цим договором, у випадках коли, зокрема позичальник не виконав у строк свої обов'язки по поверненню кредиту та/або сплаті плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, та/або інші зобов'язання по сплаті грошових коштів, передбачені цим договором.

Про необхідність дострокової сплати кредиту, плати за кредит з указаних вище підстав, банк зобов'язаний письмово попередити позичальника не менш ніж за 10 (десять) календарних днів до вчинення необхідних дій до вчинення дій по примусовому стягненню коштів.

Також колегія суддів зазначає, що 23 жовтня 2013 року, в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3041/2-1 від 23.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (далі – кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" (далі – позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі" (далі – поручитель) було укладено договір поруки №20-3046/3-3 (далі – договір поруки), згідно умов якого (п. 2.1. договору поруки), поручитель, у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, взяв на себе зобов'язання сплатити:

1) заборгованість по наданому кредиту – 32 000 000,00 Євро;

2) проценти за користування кредитом у розмірі 3-місячнин Euribor + 11,2 (одинадцять цілих дві десятих) процентів річних, але не більше, ніж 20 (двадцять) процентів річних, в т. ч. процентів за неправомірне користування кредитом в розмірі 3-місячний Euribor + 14,2 (чотирнадцять цілих дві десятих) процентів річних, порядок нарахування та сплати яких передбачений п.3.2 кредитного договору, процентів в розмірі, порядку та на умовах, передбачених пунктами 3.7., 3.11.2. та 4.2.3. кредитного договору, комісійної винагороди за видачу кредиту в розмірі 0,5% (нуль цілих п'ять десятих процента) від суми ліміту кредитної лінії в порядку, передбаченому п. 3.2.2. кредитного договору, комісійної винагороди за надання послуг за операціями оформлення забезпечення в сумі 21 650,00 (двадцять одна тисяча шістсот п'ятдесят) гривень, в порядку та на умовах, передбачених п.3.2.3. Кредитного договору, комісійної винагороди за дострокове погашення кредиту в розмірі, порядку на та умовах сплати комісійної винагороди, передбачених п.3.2.4. Кредитного договору;

3) неустойки (штрафу, пені),

4) збитки завданих кредиторові,

зобов'язується виконати зобов'язання по сплаті вказаних вище і несплачених Позичальником сум Кредитору.

Згідно п. 2.2 договору поруки, у випадку невиконання або прострочення виконання позичальником зобов'язань, що випливають із кредитного договору, поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник в тому ж обсязі, що і позичальник.

Відповідно до п. 3.1 договору поруки у випадку невиконання зобов'язань позичальником у строки, визначені кредитним договором, кредитор зобов'язаний звернутися з письмовою вимогою на адресу поручителя.

19 грудня 2013 року між сторонами за кредитним договором було укладено договір про внесення змін №20-4078/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3041/2-1 від 23.10.2013, в якому сторони, зокрема домовились встановити новий графік погашення кредиту, а також викласти п. 3.2. кредитного договору в наступній редакції:

“ 3.2. Проценти за користування кредитом нараховуються банком та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої сторонами змінюваної процентної ставки у наступному розмірі Euribor (3 місяців) плюс 11,2 (одинадцять цілих дві десятих) % річних, але не більше 20 (двадцяти) % річних. Максимальний розмір процентної ставки за користування коштами не може перевищувати 20 процентів річних

При цьому, позичальник дав свою згоду на те, що банк здійснює зміну розміру процентної ставки на підставі фактичного значення Euribor (3 місяців) у зазначені дати зміни процентів без будь-яких додаткових погоджень з позичальником.

Банк зобов'язаний письмово, в порядку передбаченому п. 6.12 цього договору, повідомити позичальника про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати зміни процентів. При цьому, письмове повідомлення буде вважатися зробленим належним чином, у разі якщо воно надіслано рекомендованим листи”), кур'єром, за допомогою комплексу електронної о банкінгу "PIB-ONLINE", електронною поштою або вручене особисто за зазначеними в договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата надсилання банком такого повідомлення або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача.

Проценти за користування кредитом нараховуються починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів використовується метод “факт/360”, виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.

Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом і мі кінець дня (в тому числі по кредитам наданим в іноземній валюті - з використанням щоденного курсу встановленого і ОСОБА_2 банком України по валюті кредитної заборгованості).

Нарахування процентів за користування кредитом за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями

Якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця.

Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем в якому відбулося нарахування процентів, а при закінченні терміну дії кредиту - в дату до якої позичальник має право користуватись кредитом.

Проценти, то нараховуються на прострочену заборгованість за кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту, що вказаний в п 2.2. сплачуються позичальником щоденно.

При цьому сторони встановлюють, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими по 4 (четверте) число місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів). Проценти, що нараховані за останній календарний місяць терміну дії кредиту, не вважаються простроченими протягом наступних 4 календарних днів після закінчення цього терміну.

У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припала на вихідний (субота чи неділя) чиї святковий день, позичальник зобов'язаний здійсняти сплату процентів в останній робочий день напередодні.

Також, зазначеним договором про внесення змін сторони погодили викласти у новій редакції пункт 3.3. кредитного договору, а саме:

“3.3. У випадку порушення позичальником строку погашення одержаного кредиту встановленого, п. п. 2.1., 2.2 цього договору та договорами про надання траншу, позичальник надалі сплачує з відповідної календарної дати, яка визначена у договорі та договорах про надання траншу, як дата виконання зобов'язання, до дати виконання такого зобов'язанні проценти за неправомірне користування кредитом виходячи із процентної ставки у наступному розмірі Euribor (3 місяців) плюс 14,2 % (чотирнадцять цілих дві десятих), порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п. 3.2. цього договору.”

14 квітня 2014 року між сторонами за кредитним договором було укладено договір про внесення змін №20-1154/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3041/2-1 від 23.10.2013, встановивши новий графік погашення кредиту.

25 грудня 2014 року між сторонами за кредитним договором було укладено договір про внесення змін №20-3159/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3041/2-1 від 23.10.2013, встановивши новий графік погашення кредиту.

Судом досліджені правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін. Так, за своєю правовою природою, договір, укладений між позивачем за первісним позовом і відповідачем-1 за первісним позовом є кредитним договором. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду Договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 1054 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) та ст. ст. 179, 180, 345 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), він вважається укладеним.

Окрім того, між сторонами у справі, в забезпечення виконання відповідачем-1 за первісним позовом зобов’язань за кредитним договором, було укладено договір поруки, у якому сторони також досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду Договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 553, 554, 638 ЦК України та ст. ст. 179, 180 ГК України, він вважається укладеним.

Укладені договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами.

На виконання умов кредитного договору позивачем за первісним позовом було надано відповідачу-1 за первісним позовом кредит в розмірі 32 000 000,00 євро, що підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами та виписками по рахунку відповідача-1 за первісним позовом.

Між тим, наявними в матеріалах справи розрахунками підтверджується існування заборгованості відповідача-1 за первісним позовом станом на 18.05.2016 в розмірі 38 195 427,02 євро 02 євроценти, з яких строкова заборгованість по кредиту в розмірі 25 906 350, 00 євро; прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 6 093 650, 00 євро; заборгованість по прострочених процентах за користування кредитними коштами в розмірі 6 021 199, 01 євро; заборгованість по строкових процентах за користування кредитними коштами в розмірі 174 228,01 євро.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 1054 ЦК України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.

Тобто, у випадку невиконання боржником зобов'язання з повернення частини кредиту, у кредитора виникає право вимоги від боржника дострокової сплати всієї суми заборгованості, а також сплати процентів за користування такими коштами.

Колегія суддів зазначає, що як вбачається, з наявної в матеріалах справи вимоги №39-1/1669-6 від 12.10.2015, що була направлена позивачем за первісним позовом на адресу відповідача-1 за первісним позовом на підставі п. 4.3.4. кредитного договору та була отримана останнім, у зв’язку із порушенням відповідачем-1 за первісним позовом зобов’язань зі сплати процентів за користування кредитом та пені позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про повернення кредиту та сплату процентів.

Доказів повернення відповідачем-1 за первісним позовом кредиту та сплати процентів за користування кредитом на користь позивача за первісним позовом суду не надано.

Посилання відповідача-1 за первісним позовом на об'єктивну неможливість своєчасно та належно виконати грошове зобов'язання за кредитним договором судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В своїй апеляційній скарзі скаржник зазначив, що за період, з дати запропонованого позивачем за первісним позовом відповідачу-1 за зустрічним позовом дострокового повернення заборгованості за кредитним договором №20-3041/2-1 від 23.10.2013 минув період, за який нараховані та стягнуті проценти за користування кредитом. За умови наведеного позивачем за первісним позовом безпідставно нарахована та стягнута сума процентів за кредитним договором №20-3041/2-1 від 23.10.2013, після заявлення вимоги №39-1/1669-6 від 12.10.2015 про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів критично оцінює дане твердження скаржника, оскільки відповідно до п. 6.9 наявного в матеріалах справи Кредитного договору, договір діє до повного повернення Позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати в повному обсязі процентів за користування ним та повного виконання Позичальником будь-яких інших грошових зобов’язань, прийнятих на себе згідно умов договору.

Також колегія суддів зазначає, що виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов’язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то воно повинно бути виконано відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Таким чином з моменту виконання боржником зобов’язань й прийняття виконання кредитором, припиняється існування прав і обов’язків сторін, що складають зміст конкретного зобов’язального правовідношення.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі 520/16150/15-ц.

Суд відзначає, що для звільнення від відповідальності, особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести наявність обставин непереборної сили, їх надзвичайний характер, неможливість попередити завдання шкоди, причинний зв'язок між обставинами та понесеними збитками.

Разом з тим, неможливість боржника здійснювати господарську діяльність, пов'язана з знаходженням підприємства на території проведення антитерористичної операції, не є ознакою надзвичайності і невідворотності для виконання обов'язку за кредитним договором, не перебувають у причинному зв'язку із неповерненням грошей за кредитним договором, що за відсутності доказів вжиття боржником усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання та неможливості запобігти збиткам не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань за кредитним договором.

Таким чином, позовні вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача-1 за первісним позовом заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-1908/2-1 від 25.06.2013 у розмірі 38 195 427, 02 євро, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 18.05.2016 становить 1 092 559 717, 16 грн. та 105 751 241, 44 грн., з яких строкова заборгованість по кредиту в розмірі 25 906 350, 00 євро; прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 6 093 650, 00 євро; заборгованість по прострочених процентах за користування кредитними коштами в розмірі 6 021 199, 01 євро; заборгованість по строкових процентах за користування кредитними коштами в розмірі 174 228,01 євро є правомірними та обґрунтованими.

Щодо заявленої позивачем за первісним позовом до стягнення пені за простроченими процентами у розмірі 60 413 306,29 грн. та пені за простроченим кредитом у розмірі 45 337 935,15 грн. колегія суддів відзначає наступне.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що відповідач-1 за первісним позовом у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так пунктом 5.3 кредитного договору передбачено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за надання кредиту, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом “факт/факт” від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення. За несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, що нараховані після настання кінцевої дати повернення кредиту, що вказана у п. 2.2 цього договору, пеня не нараховується.

Позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення пеню за простроченими процентами у розмірі 60 413 306,29 грн. за період з 05.05.2014 по 17.05.2016 та за простроченим кредитом у розмірі 45 337 935,15 грн. за період з 16.10.2014 по 17.05.2016.

В той же час, відповідно до ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Зазначеним законом, що є спеціальним, дія якого поширюється лише на певне коло суб'єктів, визначаються тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють або здійснювали господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

На виконання ст. 6 Закону ОСОБА_2 банк України направив всім банкам лист №18-112/64138 від 27.10.2014 про необхідність суворого і безумовного дотримання вимог ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” та повідомив, що невиконання законних вимог є підставою для застосування для порушників адекватних заходів впливу.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у 10-денний строк з дня опублікування вказаного Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

Колегія суддів приймає до уваги положення ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, відповідно до якої суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України.

Закріплене в ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” право суб'єкта господарювання, який проводив та/або проводить свою господарську діяльність на території, де проводилась або проводиться антитерористична операція, бути звільненим від відповідальності за несвоєчасне повернення кредиту на період проведення антитерористичної операції не може бути ілюзорним, носити декларативний характер. Зазначене право повинно бути гарантованим, незалежно від того, що державним органом повною мірою не забезпечено передумови виконання зазначеного Закону і з цієї причини не може бути відмовлено судом в захисті законного права відповідача.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” встановлено, що районом проведення антитерористичної операції є визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно з рішенням РНБО України від 13.04.2014, введеного в дію Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014, Антитерористичним центром при Службі безпеки України видано наказ №33/6/а від 07.10.2014 “Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення”, згідно з яким визначено районом проведення антитерористичної операції Донецьку та Луганську області з 07.04.2014.

Як вбачається із матеріалів справи, виробничі потужності (енергогенеруюче обладнання) відповідча-1 за первісним позовом знаходиться на території проведення антитерористичної операції, що додатково підтверджується наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №273 від 08.05.2015, яким зокрема Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" віднесено до переліку виробників електричної енергії, установки (устаткування та/або енергетичного обладнання) яких знаходяться на території, де органи державної влади не здійснюють, або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо застосування до спірних правовідносин ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, та відповідно, безпідставності заявлення позивачем за первісним позовом до стягнення пені, нарахованої після 14.04.2014.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 10.07.2017 у справі №905/2432/15.

З огляду на викладене, первісні позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом пені за простроченими процентами у розмірі 60 413 306,29 грн. та пені за простроченим кредитом у розмірі 45 337 935,15 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених позивачем за первісним позовом вимог до відповідача-2 за первісним позовом, як до поручителя за Договором поруки про солідарне стягнення заборгованості колегія суддів відзначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу).

За положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 18.06.2012 у справі № 6-73цс12.

Як вбачається із матеріалів справи, договорами про внесення змін №20-4078/2-1 від 19.12.2013, №20-1154/2-1 від 14.04.2014 та №20-3159/2-1 від 25.12.2014 сторонами були внесені зміни до п. 2.1 Кредитного договору, а саме до графіку повернення кредиту.

Пунктом 5.6 договору поруки визначено, що збільшення обсягу відповідальності поручителя та перевід на іншого боржника боргу за цим договором відбувається виключно за взаємною згодою сторін цього договору.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.06.2013 у справі № 6-43цс13, згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять, а представником позивача за первісним позовом не було надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту надання відповідачем-2 за первісним позовом згоди на внесення змін до кредитного договору шляхом укладення наявних в матеріалах справи договорів про внесення змін №20-4078/2-1 від 19.12.2013, №20-1154/2-1 від 14.04.2014 та №20-3159/2-1 від 25.12.2014 до кредитного договору.

При цьому, внаслідок укладення таких договорів обсяг відповідальності поручителя збільшився, що підтверджується наступним.

У зв'язку з необхідністю встановлення обставин та фактів збільшення розміру відповідальності поручителя, а саме загального розміру зобов'язання відповідача-1 за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом по сплаті процентів за користування кредитними коштами, встановленого кредитним договором в редакції договорів про внесення змін №20-4078/2-1 від 19.12.2013, №20-1154/2-1 від 14.04.2014 та №20-3159/2-1 від 25.12.2014 в порівнянні з загальним розміром зобов'язання по сплаті процентів за користування кредитними коштами встановленого кредитним договором в редакції на дату укладення договору, ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2017 у даній справі була призначена судова економічна експертиза, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Згідно висновку експертів за результатами проведення судово-економічної експертизи №7903/17-45/22909-22913 від 28.11.2017, розмір зобов'язання відповідача-1 за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом по сплаті процентів за користування кредитними коштами у зв'язку з укладенням договорів про внесення змін №20-4078/2-1 від 19.12.2013, №20-1154/2-1 від 14.04.2014 та №20-3159/2-1 від 25.12.2014 до кредитного договору в порівнянні із умовами кредитного договору збільшився.

В силу приписів ст. ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Із експертного висновку вбачається, що він обґрунтований, містить докладний опис проведеного дослідження, чіткий висновок з поставленого перед експертами питання, а будь-яких обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи сторонами не наведено, судом не встановлено.

Відтак, наданий Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України висновок є належними та допустимими в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі.

Таким чином колегія суддів вважає доведеним факт збільшення обсягу відповідальності відповідача-1 за первісним позовом, як боржника внаслідок укладення договорів про внесення змін №20-4078/2-1 від 19.12.2013, №20-1154/2-1 від 14.04.2014 та №20-3159/2-1 від 25.12.2014 до кредитного договору.

А отже, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що внаслідок укладення між відповідачем-1 за первісним позовом та позивачем за первісним позовом зазначених договорів про внесення змін до кредитного договору було значно збільшено розмір відсотків за користування кредитом, та, відповідно, збільшився і обсяг відповідальності відповідача-2 за первісним позовом, як поручителя, що за відсутності його згоди є підставою для припинення поруки згідно приписів ч. 1 ст. 559 ЦК України.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, первісні позовні вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача-2 за первісним позовом як поручителя та солідарного боржника за договором поруки заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають, а зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі" про визнання договору поруки припиненим задовольняються судом.

Стосовно зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" (надалі – позивач за зустрічним позовом) про внесення змін до кредитного договору колегія суддів відзначає наступне.

Як вказує позивач за зустрічним позовом, метою отримання кредиту за спірним кредитним договором було здійснення будівництва позивачем за зустрічним позовом Лутугинської ВЕС та ведення господарської діяльності з виробництва та продажу електричної енергії.

При цьому, з моменту введення антитерористичної операції, в тому числі, на території Краснодонського району Луганської області (на якій і провадило свою господарську діяльність Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський"), істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися під час укладення Кредитного договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції апеляційної, 13.10.2015 Публічне акціонерне товариство "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" (відповідач за зустрічним позовом) звернулося до позивача за зустрічним позовом із вимогою №39-1/1669-6 від 12.10.2015 про дострокове повернення кредиту, а також нарахованих процентів за користування кредитними коштами у зв'язку з допущеними позичальником порушеннями зі своєчасної сплати кредиту.

У відповідь на вказану вимогу, позивач за зустрічним позовом звернувся до відповідача за зустрічним позовом з листом №29-2015/10-001 від 29.10.2015, в якому просив на підставі ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” скасувати нараховану суму пені за простроченим кредитом та процентами, а також згідно ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України переглянути умови Кредитного договору у зв'язку з істотною зміною обставин з 14.04.2014 відповідно до поданого проекту договору про внесення змін.

Спір у справі за зустрічним позовом виник у зв'язку з відмовою відповідача за зустрічним позовом вносити зміни до кредитного договору в редакції проекту договору згідно листа №29-2015/10-001 від 29.10.2015.

Так, одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який втілюється в положеннях ст. ст. 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

При цьому ч. 2 ст. 652 ЦК України передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

- в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання чи зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Одночасно, згідно з ч. 4 ст. 652 ЦК України необхідними умовами для зміни договору у зв'язку з істотною зміною обставин за рішенням суду є наявність виняткових випадків, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Позивач за зустрічним позовом вказує на те, що у даному випадку про істотну зміну обставин свідчить факт проведення на території знаходження енергогенеруючих установок позивача бойових дій та здійснення антитерористичної операції, що позбавило останнього можливості нормально здійснювати господарську діяльність і при цьому сторони не могли передбачити у майбутньому різкого погіршення умов ведення господарської діяльності в регіоні місцезнаходження позивача, а тому в момент укладення договору виходили з того, що така зміна обставин не настане.

Також позивач за зустрічним позовом як на істотні обставини, що змінилися вказує на зростання курсу іноземної валюти та введення тимчасових надзвичайних заходів з подолання наслідків тривалого порушення нормальної роботи ринку електричної енергії.

В той же час колегія суддів відзначає, що сторони знаходяться у рівних соціально-економічних умовах, оскільки позивач за зустрічним позовом, як позичальник отримавши кредитні кошти та використавши їх відповідно до умов кредитного договору, несвоєчасним поверненням кредиту та процентів за його користування позбавляє іншу сторону (відповідача за зустрічним позовом) того, на що останній розраховував при укладенні кредитного договору, тобто не існує порушення співвідношення майнових інтересів сторін кредитного договору, а зміни в економіці викликані нестабільною ситуацією на сході країни є комерційними ризиками сторін договору та не можуть бути підставами для зміни істотних умов кредитного договору, оскільки зазначені соціально-економічні умови не є істотною зміною обставин у розумінні статті 652 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 31.05.2016 у справі № 910/28960/15.

Колегія суддів враховує, що згідно наявних в матеріалах справи розрахунків, прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем за зустрічним позовом за кредитним договором почалося до початку введення на території Донецької та Луганської областей антитерористичної операції.

Крім того, за згодою сторін до кредитного договору вже вносилися зміни в частині відтермінування повернення кредитних коштів позичальником (договори про внесення змін №20-4078/2-1 від 19.12.2013, №20-1154/2-1 від 14.04.2014 та №20-3159/2-1 від 25.12.2014), проте навіть після внесення відповідних змін грошове зобов'язання позивача за зустрічним позовом виконано не було.

При цьому, станом на момент укладення таких договорів про внесення змін до Кредитного договору, вже був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення, проте жодних пропозицій внести зміни до графіку повернення коштів саме з прив'язкою до втрати чинності Законом України №1669-VII Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" не висловлювалось.

Щодо коливання курсу гривні до євро слід зазначити, що згідно із ст. 36 Закону України “Про ОСОБА_2 України” офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється ОСОБА_2 Банком України.

Валютні курси, як зазначено у ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” встановлюються ОСОБА_2 Банком України за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, відповідно до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління ОСОБА_2 Банку України від 12 листопада 2003 року №496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до євро, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний договір про надання кредитної лінії в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено, що сторони при укладенні договору про надання кредитної лінії були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Зміна економічної ситуації та коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору та не можуть бути підставами для зміни чи розірвання кредитного договору, оскільки це не є істотною зміною обставин у розумінні ст. 652 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 18.02.2015 р. у справі № 904/6032/14.

За таких обставин, зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" про внесення змін до кредитного договору задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 у справі №910/11783/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2018 у справі №910/11783/16 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 – 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Лутугинський" – залишити без задоволення,

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 у справі №910/11783/16 – без змін.

Матеріали справи №910/11783/16 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 20.06.2018.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.Р. Станік

ОСОБА_1