Постанова № 74780844, 19.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2018 р. Справа№ 925/107/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Даниленко Т.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 19.06.2018.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 04.04.2018 (повний текст рішення складено 11.04.2018)

у справі №925/107/18 (суддя Єфіменко В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”

до Комунального підприємства теплових мереж “Черкаситеплокомуненерго” Черкаськоїміської ради”

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі-Позивач) звернулося з позовом до Комунального підприємства теплових мереж “Черкаситеплокомуненерго” Черкаськоїміської ради” (далі-Відповідач) про стягнення 2 600 859,93 грн., у тому числі: 1 039 074,09 грн. пені; 87 927,41 грн. 3% річних; 1 473 858,43 грн. втрат внаслідок інфляції та 39 012 грн. 90 коп. витрат по сплаті судового збору .

Заявлені вимоги Позивач обґрунтовує тим, що на виконання п.2.1 Договору Позивач поставив протягом 2014 року, а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 30 295 118,90грн., що підтверджує актами приймання - передачі природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема Закону України «Про заходи ,спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», та процесуального (ст. 7 ,86, 38 Господарського процесуального кодексу України) права, без дослідження всіх істотних обставин, що мають значення для спарви.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2018 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 у справі №925/107/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Гончарова С.А., Станіка С.Р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.05.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №925/107/18, розгляд справи призначено на 19.06.2018.

21.05.2018 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 у справі №925/107/18 залишити без змін.

В судовому засіданні 19.06.2018 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 у справі №925/107/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 19.06.2018 представник відповідача заперечив проти доводів на апеляційну скаргу з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 у справі № 925/107/18 залишити без змін

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

25.12.2013 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - Продавець) та Комунальним підприємством теплових мереж “Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради (далі - Покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу№1969/14-БО-36 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1, 1.2 Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, надалі - газ, виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Строк дії Договору до 31.12.2014.

У встановленому порядку сторони вносили зміни до предмету та ціни Договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи Додатковими угодами № 1 – 7.

На виконання п. 2.1 Договору Позивач протягом 2014 року поставив, а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 30 295 118, 90 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу за січень – грудень 2014 року.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За нормою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Колегіє суддів встановлено, що плату за отриманий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1 Договору.

Відповідач факти несвоєчасних розрахунків з Позивачем по Договору не оспорює. Але зазначає, що заборгованість Комунального підприємства теплових мереж “Черкаситеплокомуненерго” перед Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” за договором купівлі - продажу природного газу від 25.12.2013 №1969/14-БО-36 була сплачена в повному обсязі до 01 січня 2016 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Відповідач зазначав, що нарахування пені, трьох процентів річних та втрат внаслідок інфляції після вступу Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" в силу є неправомірним.

Факт здійснення Відповідачем розрахунків по оплаті за придбаний газ до 01.01.2016 Позивач не оспорює. Доказів, які б спростовували вищенаведені твердження представника Відповідача, Позивач до суду не надав.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730 – VIII(далі – Закон ). Законом, зокрема, визначено комплекс організаційних та економічних заходів спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів статті 1 вищезазначеного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі статтею 2 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною першою статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 N93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Водночас частиною третьою статті 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

В апеляційній скарзі скаржник зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів включення Відповідача до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, що призвело до неправомірного списання заборгованості, та до незаконної відмови у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а отже посилання скаржника про не включення Відповідача до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, як на підставу неправомірності списання заборгованості, колегією суддів відхиляються у зв’язку із необґрунтованістю.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №927/1152/16.

Також, колегією суддів встановлено, що станом на день набрання чинності Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, Відповідач не мав перед позивачем кредиторської заборгованості за спожитий газ, придбаний за Договором; Відповідач є теплогенеруючою організацією і на нього поширюється дія Закону; застосування приписів частини третьої статті 7 вищевказаного Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом, у зв'язку з чим здійснення захисту прав позивача на нарахування неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних за наявності імперативної норми Закону, яка обмежує позивача в цьому праві та задоволення такого позову, суперечитиме як наведеній нормі Закону, так і принципам розумності, справедливості та належного урядування. Колегія суддів дійшла до висновку, що зобов’язання Відповідача щодо сплати господарських санкцій за Договором припинені в силу Закону.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 у справі №925/107/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 у справі №925/107/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 – 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2018 у справі №925/107/18 – без змін.

Матеріали справи №925/107/18 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 20.06.2018.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.А. Гончаров

ОСОБА_1