Рішення № 74779921, 23.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.05.2018Справа № 910/153/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод",

місто Київ

до 1. Glaxosmithkline Trading Services Limited, Ірландія

2. Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, місто Київ

про дострокове припинення Свідоцтв та зобов'язання вчинити дії

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи:

від позивача: Дитинюк Я.Л. за довіреністю від 29.12.2017 року;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Фінагіна В.Б. за довіреністю № 2434 - 03/69 від 02.02.2018 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Київський вітамінній завод" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Glaxosmithkline Trading Services Limited (далі - відповідач-1) та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - відповідач-2) про:

- дострокове припинення повністю на території України дії в Україні Свідоцтва України № 141162 від 11.07.2011 на знак для товарів і послуг РИДОКАР у відношенні всіх товарів та послуг 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких його зареєстровано на ім'я Glaxosmithkline Trading Services Limited;

- зобов'язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про визнання недійсним повністю Свідоцтва України № 141162 від 11.07.2011 на знак для товарів і послуг РИДОКАР у відношенні всіх товарів та послуг 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких його зареєстровано на ім'я Glaxosmithkline Trading Services Limited та здійснити публікацію про це в своєму офіційному бюлетені;

- дострокове припинення повністю на території України дії в Україні Свідоцтва України № 139653 від 10.06.2011 на знак для товарів і послуг RIDOKARE у відношенні всіх товарів та послуг 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких його зареєстровано на ім'я Glaxosmithkline Trading Services Limited;

- зобов'язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про визнання недійсним повністю Свідоцтва України № 139653 від 10.06.2011 на знак для товарів і послуг RIDOKARE у відношенні всіх товарів та послуг 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких його зареєстровано на ім'я Glaxosmithkline Trading Services Limited та здійснити публікацію про це в своєму офіційному бюлетені.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що він звернувся до відповідача-2 із заявкою про реєстрацію позначення СИДОКАРД в якості знака для товарів і послуг 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків, проте в подальшому, позивач виявив чинні в Україні реєстрації знаків для товарів і послуг на знаки для товарів РИДОКАР та RIDOKARE, які зареєстровані за відповідачем-1. Таким чином, позивач вважає, що знаки для товарів і послуг за оспорюваними Свідоцтвами можуть створювати перешкоди позивачу у реалізації прав інтелектуальної власності на позначення СИДОКАРД.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.01.2018 відкрито провадження у справі № 910/153/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.02.2018 року.

25.01.2018 року представник позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва надав документи на виконання вимог ухвали суду від 09.01.2018 року.

У судовому засіданні 07.02.2018 року представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 07.02.2018 року представник відповідача-2 надав відзив на позовну заяву.

Представник відповідача-1 в підготовче засідання 07.02.2018 року не з'явився.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.02.2018 року підготовче засідання у справі № 910/153/18 відкладено на 06.03.2018 року.

20.02.2018 року представник позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва надав документи на виконання вимог ухвали суду від 07.02.2018 року.

06.03.2018 року представник відповідача-2 через відділ діловодства господарського суду міста Києва надав докази надсилання відзиву на адресу відповідача-1.

У судовому засіданні 06.03.2018 року представник позивача надав відповідь на відзив відповідача-2.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання 06.03.2018 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання у справі № 910/153/18 відкладено на 28.03.2018 року.

28.03.2018 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2018 року підготовче засідання у справі № 910/153/18 призначено на 26.04.2018 року.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання 26.04.2018 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Під час підготовчого засідання 26.04.2018 року судом проведено відповідні дії, які передбачені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.04.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.05.2018 року.

В судовому засіданні 23.05.2018 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 25.04.2018 року проти позову заперечив.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився.

Відповідно до ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном, а рівно повідомлення у належній формі іноземних учасників судового процесу про час і місце розгляду справи, регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Гаага, 1965 (надалі - Конвенція), яка є чинною в Україні згідно з Законом України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000 № 2052-ІІІ, із заявами та застереженнями.

Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії являється підписантом Конвенції.

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19 жовтня 2000 року Верховна Рада України постановила приєднатися від імені України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада 1965 року в м. Гаага.

Статтею 1 Конвенції передбачено, що ця конвенція застосовується у цивільних або комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

Відповідно до ст. 2 Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6.

Кожна Держава організовує Центральний Орган згідно із своїм правом.

Згідно із ст. 3 Конвенції орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей.

До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.

Приписами ст. 7 Конвенції встановлено, що типові умови формуляра, доданого до цієї Конвенції, у всіх випадках обов'язково мають бути складені французькою або англійською мовами. Вони можуть при цьому бути складені офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуючої Держави.

У ст. 10 (пункт "а") Конвенції зазначено, що якщо запитувана держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном.

Пункт "а" статті 10 Конвенції прийнятий Сполученим Королівством без застережень, де визначено, щодо можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном (відповідні відомості містяться на сайті https://www.hcch.net).

Статтею 15 Конвенції, встановлено, що якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.

Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: а) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Враховуючи вищевикладені обставини, з огляду на положення Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року, для належного повідомлення відповідача-1 про час і місце судового засідання, суд дійшов до висновку про направлення нотаріально засвідчених перекладів ухвал суду безпосередньо на адресу відповідача-1.

Таким чином, Glaxosmithkline Trading Services Limited є належним чином повідомленим про судові засідання у даній справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач-1 у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 23.05.2018 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Компанія Glaxosmithkline Trading Services Limited є власником свідоцтв України на знак для товарів і послуг, а саме:

№ 141162 від 11.07.2011 року на знак для товарів і послуг «РИДОКАР», для товарів 5 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг (далі - МКТП) «фармацевтичні препарати та речовини», на підставі заявки № m 201003331 від 09.03.2010 року;

№ 139653 від 10.06.2011 року на знак для товарів і послуг «RIDOKARE», для товарів 5 класу МКТП «фармацевтичні препарати та речовини», на підставі заявки № m 201001263 від 02.02.2010 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що знаки для товарів і послуг: «РИДОКАР» для товарів 5 класу МКТП за свідоцтвом України № 141162 від 11.07.2011 року та «RIDOKARE» для товарів 5 класу МКТП за свідоцтвом України № 139653 від 10.06.2011 року не використовуються в Україні, що дає підстави для дострокового припинення їх дії.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 492 Цивільного кодексу України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

У відповідності до п. 4 ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом (ч. 1 ст. 157 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 494 ЦК України, набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом, умови та порядок видачі якого встановлюються законом.

Як встановлено судом, станом на час звернення позивача з позовом до суду та станом на час розгляду справи по суті власником свідоцтва України «РИДОКАР» для товарів 5 класу МКТП за свідоцтвом України № 141162 від 11.07.2011 року та «RIDOKARE» для товарів 5 класу МКТП за свідоцтвом України № 139653 від 10.06.2011 року є Компанія Glaxosmithkline Trading Services Limited, що підтверджується відомостями з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, наявними в матеріалах справи.

Як передбачено ст. 495 ЦК України та відображається у ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку, зокрема, є право на її використання, виключне право дозволяти використання торговельної марки, виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання, інші майнові права інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися правами, що випливають із свідоцтва.

Частиною 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлено, що використанням знака визнається: - нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); - застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; - застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Використанням торговельної марки у сфері господарювання, відповідно до ч. 2 ст. 157 Господарського кодексу України, визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», якщо знак не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково.

У цьому разі, дія свідоцтва може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважні причини такого невикористання. Такими поважними причинами, зокрема є: - обставини, що перешкоджають використанню знака незалежно від волі власника свідоцтва, такі як обмеження імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, встановлені законодавством; - можливість введення в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги, під час використання знака особою, що звернулася до суду, чи іншою особою щодо товарів і послуг, відносно яких висунута вимога про припинення дії свідоцтва.

Для цілей цього пункту використанням знака власником свідоцтва вважається також використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва.

Водночас, 01.09.2017 року набула чинності Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію та Сторони), яка була вчинена 21.03.2014 року та 27.06.2014 року в м. Брюсселі та ратифікована Україною 16.09.2014 року згідно Закону України від 16.09.2014 року № 1678-VII "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони".

Відповідно до статті 158 Угоди про асоціацію для цілей цієї Угоди права інтелектуальної власності включають зокрема, торговельні марки.

Угодою про асоціацію встановлені окремі стандарти, які доповнюють та уточнюють права і зобов'язання Сторін згідно з Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) та іншими міжнародними договорами у сфері інтелектуальної власності, зокрема, щодо торговельних марок.

Статтею 198 Угоди про асоціацію визначено, що сторони передбачають, що реєстрація торговельної марки підлягає анулюванню, якщо протягом безперервного п'ятирічного періоду вона не була введена у використання на відповідній території для товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована, і відсутні належні причини для невикористання; проте жодна особа не може заявити, що права власника на торговельну марку мають бути анульовані, якщо протягом проміжку часу між закінченням п'ятирічного періоду і поданням заяви про анулювання розпочалося або було поновлено реальне використання торговельної марки; початок використання або його поновлення протягом трьохмісячного періоду, що передує заяві про анулювання, яке розпочалося відразу після закінчення безперервного п'ятирічного періоду невикористання, не беруться до уваги, якщо підготовка до початку або поновлення використання здійснюється лише у зв'язку з тим, що власник усвідомлює можливість подання заяви про анулювання.

Таким чином, наведені норми ст. 198 Угоди про асоціацію передбачають анулювання реєстрації торговельної марки, якщо протягом безперервного п'ятирічного періоду вона не була введена у використання на відповідній території для товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована, і відсутні належні причини для невикористання, тоді як згідно чинних норм п. 4 ст. 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" достроково може бути припинена повністю або частково дія свідоцтва, знак за яким не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації. Наведене свідчить про невідповідність в зазначеній частині правого акту - Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" міжнародному договору - Угоді про асоціацію.

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України встановлює Закон України "Про міжнародні договори України" (преамбула наведеного Закону України).

Відповідно до абзацу 6 статті 1 Закону України "Про міжнародні договори України", а також пункту (b) статті 2 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року (далі - Конвенція ПМД) "ратифікація" - є однією з форм надання згоди держави (України) на обов'язковість для неї міжнародного договору. Також, відповідно до положень статті 26 Конвенції ПМД одним із основних принципів діяльності держав у сфері права міжнародних договорів є загальновизнана норма pacta sunt servanda (договори повинні виконуватися). Також, положеннями статті 27 Конвенції ПМД закріплено, що учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору.

Статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Аналогічні приписи містить стаття 10 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 8 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Враховуючи наведені норми права, а також те, що Законом України від 16.09.2014 року № 1678-VII ратифіковано Угоду про асоціацію, яка набрала чинності 01.09.2017 року, наведена Угода є частиною чинного українського законодавства і не суперечать Конституції України, а також є нормами міжнародного договору, які мають пріоритет над нормами, встановленими Законами України та іншими нормативно-правовими актами, суд дійшов висновку, що станом на час розгляду справи по суті до спірних правовідносин щодо дострокового припинення дії свідоцтва України на знаки для товарів і послуг з підстав його невикористання мають застосовуватися положення Угоди про асоціацію, зокрема, статті 198 цієї Угоди.

Враховуючи викладене, дострокове припинення дії свідоцтв України № 141162 від 11.07.2011 року, № 139653 від 10.06.2011 року на знаки для товарів та послуг «РИДОКАР», «RIDOKARE» для товарів 5 класу МКТП можливе за умови, якщо відповідачем-1 не буде доведено фактичну наявність на ринку України товарів щодо 5 класу МКТП, маркованих торговими марками «РИДОКАР», «RIDOKARE», невикористання зареєстрованих торговельних марок менше визначеного законом п'ятирічного строку щодо товарів 5 класу за МКТП або наявність поважних причин такого невикористання.

При цьому, поважними причинами такого невикористання, можуть бути: - обставини, що перешкоджають використанню знака незалежно від волі власника свідоцтва, такі як обмеження імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, встановлені законодавством; - можливість введення в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги, під час використання знака особою, що звернулася до суду, чи іншою особою щодо товарів і послуг, відносно яких висунута вимога про припинення дії свідоцтва.

З огляду на наведене, для правильного вирішення даного судового спору істотне значення мають фактичні обставини, пов'язані як з існуванням на ринку України товарів 5 класу МКТП, зазначених у свідоцтвах України № 141162 від 11.07.2011 року, № 139653 від 10.06.2011 року, так і з використанням таких товарів «РИДОКАР», «RIDOKARE» (безпосередньо або під його контролем).

Зокрема, відповідно до ст. 2 Закону України «Про лікарські засоби» лікарський засіб - будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), що має властивості та призначена для лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), яка може бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу.

Приписами ст. 9 Закону України «Про лікарські засоби» встановлено, що лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.

Державна реєстрація лікарських засобів проводиться на підставі заяви, поданої до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

У заяві про державну реєстрацію лікарського засобу зазначаються: назва та адреса виробника; адреса його місцезнаходження та виробничих потужностей; назва лікарського засобу і його торговельна назва; назва діючої речовини (латинською мовою); синоніми; форма випуску; повний склад лікарського засобу; показання та протипоказання; дозування; умови відпуску; способи застосування; термін та умови зберігання; інформація про упаковку; дані щодо реєстрації лікарського засобу в інших країнах, у тому числі назва країни, номер і дата реєстрації.

За результатами розгляду зазначених матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, у місячний термін приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації лікарського засобу.

Лікарський засіб може застосовуватись в Україні протягом п'яти років з дня його державної реєстрації. За бажанням особи, яка подала заяву про державну реєстрацію лікарського засобу, термін, протягом якого він дозволяється до застосування на території України, за рішенням реєструючого органу може бути скорочено.

Після закінчення строку, протягом якого було дозволено застосування лікарського засобу в Україні, його подальше застосування можливе за умови перереєстрації. Після перереєстрації строк застосування в Україні лікарського засобу не обмежується.

На підтвердження відсутності використання в Україні знаків «РИДОКАР», «RIDOKARE» для товарів 05 класу МКТП, згідно свідоцтвах України № 141162 від 11.07.2011 року, № 139653 від 10.06.2011 року, позивачем надано інформацією з офіційного Державного реєстру лікарських засобів.

За змістом Положення про Державний реєстр лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 411 від 31.03.2004 року, для формування запиту на пошук лікарських засобів по інформаційному фонду «Державний реєстр лікарських засобів України», можна використовувати назву лікарського засобу (торговельну назву, міжнародну непатентовану назва); чи інші допустимими критерії пошуку які наявні у держаному реєстрі.

Таким чином, позивач для формування пошукового запиту з метою встановлення інформації про наявність у державному реєстрі зареєстрованого лікарського засобу під варіантами торговельних найменувань: RIDOKARE та/або РИДОКАР було використано всі можливі критерії для пошуку. Так, при формуванні запиту до реєстру за назвою лікарського засобу, було використано варіації написання зареєстрованих знаків RIDOKARE та/або РИДОКАР, знаки в цілому, а також транслітерація знаку латинської абетки RIDOKARE та російської абетки РИДОКАР на літери української абетки - РІДОКАР. За таких обставин було встановлено відсутність реєстрації лікарського засобу із допустимими варіантами торговельними найменувань: «RIDOKARE», «РИДОКАР» та «РІДОКАР», на підтвердження чого надано копії електронних доказів - роздруківки з Інтернет-сторінки реєстру про результати пошуку.

Отже, оскільки за результатами пошуку у Державному реєстру лікарських засобів України, не виявлено лікарського засобу із зареєстрованими торговельними марками (позначеннями) «RIDOKARE», «РИДОКАР» та «РІДОКАР», то відповідно, використання цих знаків не відбувалось.

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що в Україні протягом п'яти років з моменту реєстрації свідоцтв № 141162 від 11.07.2011 року, № 139653 від 10.06.2011 року відповідачем-1 не використовувалися торговельні марки «РИДОКАР», «RIDOKARE», а також не здійснювались дії, які визнаються використанням знака відповідно до ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Пунктом 71 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» зазначено, якщо знак для товарів і послуг без поважних причин безперервно не використовується щодо частини або всіх товарів та/або послуг, внесених до реєстру, протягом трьох років від дати публікації про видачу свідоцтва або від іншої дати, то це є достатньою підставою для дострокового припинення за рішенням суду дії свідоцтва на такий знак повністю або частково щодо відповідних товарів та/або послуг. Не підлягає достроковому припиненню дія свідоцтва у випадку, коли використання знака розпочалося або відновилося до подання позову.

На підтвердження факту використання знака власник свідоцтва має подати суду докази вчинення принаймні деяких дій з числа зазначених у частині четвертій статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг": такими доказами можуть бути, зокрема, примірники товарів, на яких нанесено відповідний знак для товарів і послуг, документи із зображенням знака (каталоги, прайс-листи з пропозиціями щодо надання послуг чи поставки товарів тощо).

Разом з тим, відповідачем-1 не подано належних доказів на підтвердження факту використання торговельних марок «РИДОКАР», «RIDOKARE», за свідоцтвами України № 141162 від 11.07.2011 року, № 139653 від 10.06.2011 року для товарів 5 класу МКТП на території України протягом останніх п'яти років, як і не надано відомостей щодо поважних причин їх невикористання.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на той факт, що відповідач-1, як власник свідоцтв України № 141162 від 11.07.2011 року, № 139653 від 10.06.2011 року на знаки для товарів та послуг «РИДОКАР», «RIDOKARE» не надав суду належних доказів використання таких знаків щодо товарів 5 класу МКТП, обов'язок доведення якого лежить на останньому, суд приходить до висновку про невикористання відповідачем-1 знаків для товарів та «РИДОКАР», «RIDOKARE» за свідоцтвами України № 141162 від 11.07.2011 року, № 139653 від 10.06.2011 року на території України щодо товарів 5 класу МКТП протягом п'яти років до моменту подачі позову, а тому позовні вимоги позивача в частині дострокового припинення дії вказаних свідоцтв визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також звернувся до суду з вимогами про зобов'язання відповідача-2 - Міністерства економічного розвитку і торгівлі України внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо дії свідоцтв України № 141162 від 11.07.2011 року, № 139653 від 10.06.2011 року на знаки для товарів і послуг та здійснити публікацію про це в своєму офіційному бюлетені.

Згідно ст. 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", установа - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. В ст. 2 цього Закону встановлено, що установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг, для чого, зокрема, видає свідоцтва на знаки для товарів і послуг, забезпечує їх державну реєстрацію; забезпечує опублікування офіційних відомостей про знаки для товарів і послуг.

Відповідно до п.п. 1, 2 постанови від 23.08.2016 року № 585 "Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади державної системи правової охорони інтелектуальної власності" (далі - Постанова від 23.08.2016 року № 585) Кабінет Міністрів України постановив:

ліквідувати Державну службу інтелектуальної власності, поклавши на Міністерство економічного розвитку і торгівлі завдання і функції з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності;

установив, що: Міністерство економічного розвитку і торгівлі є правонаступником Державної служби інтелектуальної власності, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності; Державна служба інтелектуальної власності продовжує здійснювати повноваження та функції з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення зазначених повноважень та функцій Міністерством економічного розвитку і торгівлі.

18.05.2017 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.05.2017 року № 320 "Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі", згідно якої Кабінет Міністрів України постановив погодитися з пропозицією Міністерства економічного розвитку і торгівлі щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 23.08. 2016 року № 585 функцій і повноважень Державної служби інтелектуальної власності, що ліквідується.

Відповідно абз. 3 п. 1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 459 "Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі", з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 року № 585 (далі - Положення), Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері інтелектуальної власності.

Згідно абз. 20 п.п. 1 п. 3 Положення, одним з основних завдань Мінекономрозвитку є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Відповідно до п.п. 47-1, 47-2, 47-4, 47-7, 47-9 п. 4 Положення, Мінекономрозвитку відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

організовує в установленому порядку проведення експертизи заявок на об'єкти права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на об'єкти права інтелектуальної власності;

здійснює державну реєстрацію об'єктів права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території України, ліцензійних договорів;

веде державні реєстри об'єктів права інтелектуальної власності;

організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері інтелектуальної власності;

видає офіційні бюлетені з питань інтелектуальної власності.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про зобов'язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо дії свідоцтв України № 141162 від 11.07.2011 року, № 139653 від 10.06.2011 року на знаки для товарів і послуг «РИДОКАР», «RIDOKARE» та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд відзначає наступне.

Разом з тим, згідно ч.2 п. 69 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», у разі задоволення позову про визнання свідоцтва на знак недійсним повністю або частково, господарський суд не має права покладати судовий збір та інші судові витрати на Державну службу інтелектуальної власності України, якщо останню було залучено до участі у справі як одного з відповідачів, а видачу відповідного свідоцтва здійснено нею згідно з чинним законодавством.

Враховуючи викладене, судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача-1.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2 Достроково припинити повністю на території України дії в Україні Свідоцтва України № 141162 від 11.07.2011 року на знак для товарів і послуг РИДОКАР у відношенні всіх товарів та послуг 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких його зареєстровано на ім'я компанії Glaxosmithkline Trading Services Limited (Currabinny, Carrigaline, County Cork, Ireland, company number FC031402).

3. Достроково припинити повністю на території України дії в Україні Свідоцтва України № 139653 від 10.06.2011 року на знак для товарів і послуг КГООКАКЕ у відношенні всіх товарів та послуг 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких його зареєстровано на ім'я компанії Glaxosmithkline Trading Services Limited (Currabinny, Carrigaline, County Cork, Ireland, company number FC031402).

4. Зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2; ідентифікаційний код 37508596) внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про визнання недійсним повністю Свідоцтва України № 141162 від 11.07.2011 на знак для товарів і послуг РИДОКАР у відношенні всіх товарів та послуг 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких його зареєстровано на ім'я Glaxosmithkline Trading Services Limited (Currabinny, Carrigaline, County Cork, Ireland, company number FC031402) та здійснити публікацію про це в своєму офіційному бюлетені.

5. Зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2; ідентифікаційний код 375085%) внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про визнання недійсним повністю Свідоцтва України № 139653 від 10.06.2011 на знак для товарів і послуг КГООКАКЕ у відношенні всіх товарів та послуг 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких його зареєстровано на ім'я Glaxosmithkline Trading Services Limited (Currabinny, Carrigaline, County Cork, Ireland, company number FC031402) та здійснити публікацію про це в своєму офіційному бюлетені.

6. Стягнути з Glaxosmithkline Trading Services Limited (Currabinny, Carrigaline, County Cork, Ireland, company number FC031402) на користь Приватного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" (04073, м. Київ, вул. Копилівська, 38; ідентифікаційний код 35251822) 6 400 (одну шість тисяч чотириста) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

7. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

8. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

10. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147- VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 19.06.2018 року.

СуддяМ.Є. Літвінова