Постанова № 74777637, 23.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 року м. Київ

Справа № 761/12634/15-ц

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/4206/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Невідомої Т.О.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар: Лісовська А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства &q?о ;Комерційний банк &q?тв;Надра&q?ом; в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства &q?о ;Комерційний банк &q?тв;Надра&q?ом; Стрюкової ІриниОлександрівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 квітня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Гуменюк А.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства &q?о ;Комерційний банк &q?тв;Надра&q?ом; про стягнення сум, належних працівникові при звільненні, компенсацію втрати частини заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку,

в с т а н о в и в:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства &quan;Комерційний банк &q?о ;Надра&q?а ; (далі по тексту - ПАТ &qu'c;КБ &quck;Надра&quпо;) про стягнення сум, належних працівникові при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Посилалась на те, що вона працювала у ПАТ «КБ «Надра» на посаді менеджера проекту Центру ефективності роботи ребрендингових площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі Генерального Департаменту дистрибуції та була звільнена наказом відповідача № 88-п від 13 лютого 2009 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України ( далі по тексту - КЗпП). Однак, при звільненні відповідачем не було проведено остаточного розрахунку в повному обсязі, зокрема, не було виплачено належну їй компенсацію за роботу в неробочі та вихідні дні 17, 18, 24, 25 січня 2009 року у розмірі 1 017 грн. 40 коп., в які вона перебувала у відрядженні у м. Ужгороді. Також, просила стягнути з відповідача на свою користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з березня 2009 року по березень 2015 року у розмірі 570 грн. 76 коп.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 лютого 2009 року по день фактичного розрахунку у розмірі 198 003 грн. 69 коп. (т.1, а.с.1-7).

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року позовні вимоги було задоволено частково. Зокрема, присуджено стягнути з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за роботу у неробочі та вихідні дні 17, 18, 24, 25 січня 2009 року у розмірі 1 017 грн. 40 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з березня 2009 року по березень 2015 року включно у розмірі 570 грн. 76 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13 лютого 2009 року по 04 червня 2015 року у розмірі 200 801 грн. 43 коп. та вирішено питання про розподіл судових витрат (т.1, а.с.197-205).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову було відмовлено (т.2, а.с.74-78, 215-216).

Згідно постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року й заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва (т.2, а.с.282-286).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 квітня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на її користь компенсацію за роботу у неробочі та вихідні дні за період з 12 січня по 28 січня 2009 року у розмірі 1 017 грн. 40 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати за період з березня 2009 року по березень 2015 року у розмірі 540 грн. 76 коп. та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 13 лютого 2009 року по 30 квітня 2015 року у розмірі 198 003 грн. 69 коп., а всього стягненню підлягає сума у розмірі 199 591 грн. 85 коп. (т.3, а.с.125-134).

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкова І.О. подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, на те, що рішення ухвалене без з'ясування дійсних обставин справи, що мають значення для її вирішення, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про те, що при звільненні ОСОБА_2 жодним чином не заявляла про неправильність здійсненого з нею розрахунку та наявність невиплаченої відповідачем заробітної плати за роботу у вихідні дні, та звернулася до суду з вимогою про стягнення виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати тільки через шість років після звільнення, що свідчить про необґрунтованість таких вимог та їх спрямування на неправомірне збагачення за рахунок відповідача.

Також стверджує, що розпорядження № 3 носило виключно загальний характер, ним підтверджено лише намір відповідача щодо направлення працівників у відрядження у відповідний період, вказаним розпорядженням не передбачалося виконання працівниками роботи саме у вихідні дні, не вказано конкретних вихідних днів, у які мав працювати той чи інший працівник, в тому числі й позивач, а сам факт зарахування позивачу коштів з призначенням платежу «кошти на відрядження» лише свідчив про намір відповідача направити позивача у відрядження та авансування такого відрядження, однак не підтверджує безпосередньої роботи позивача у спірний період.

Крім того, посилається на те, що п.3.1. колективного договору, прийнятого загальними зборами трудового колективу ВАТ КБ «НАДРА» 31.07.2007 року, був встановлений п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями: субота та неділя, а на працівника поширюється режими робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються (п.9 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13березня 1998 року №59).

Також зазначає, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та інфляційних витрат є кредиторськими вимогами, а тому, враховуючи приписи, визначені статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» про те, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, серед іншого, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів, а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань банку, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та інфляційних з дня призначення тимчасової адміністрації, тобто, з 06 лютого 2015 року є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У поданих 22 травня 2018 року додаткових поясненнях представник відповідача просив врахувати при вирішенні даної справи висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16, щодо необхідності застосування принципу співмірності при визначенні розміру середнього заробітку, нарахованого відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України.

У поданому представником позивача ОСОБА_3 відзиві на апеляційну скаргу зазначається, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, є необґрунтованими, такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначив, що підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру середнього заробітку, нарахованого відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України відсутні, оскільки, відповідачем не заперечується сам розмір заборгованості, нарахований позивачем.

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VІІІ апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

15 грудня 2017 року набув чинності ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

У відповідності до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою суду від 17 квітня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі (т.3, а.с.148-149).

В судовому засіданні ОСОБА_4 в інтересах уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ &quan;КБ &q?ов;Надра&q? о; Стрюкової І.О. підтримала апеляційну скаргу з викладених підстав та просила її задовольнити.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав її необґрунтованості та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї ( ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

В силу вимог визначених частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

В рамках даної справи сторонами не оспорюються наступні обставини, встановлені районним судом.

06 січня 2009 року письмовим розпорядженням Першого Віце-президента ВАТ КБ «Надра» № 3 від 06 січня 2009 року «Про впровадження нового продукту на площадках продажу», у зв'язку з впровадженням нового продукту «Від тисячі до мільйону один крок», у період із 12 по 28 січня 2009 року було передбачено направлення співробітників ВАТ КБ «Надра» до різних регіонів України з метою проведення семінарів - тренінгів.

Пунктом 1.1. Розпорядження № 3 від 06 січня 2009 року начальника Управління розвитку персоналу Департаменту управління персоналом та керівника Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі зобов'язано направити співробітників згідно Додатку № 1.

Пунктом 2.1. Розпорядження № 3 від 06 січня 2009 року начальників МРУ та Директорів РУ зобов'язано прийняти співробітників Управління розвитку персоналом та Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу з метою впровадження нового продукту «Від тисячі до мільйону один крок» на площадках продажу (т.1, а.с.17-18).

Відповідно до Додатку № 1 до Розпорядження № 3 від 06 січня 2009 року, менеджера проекту Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі Генерального Департаменту Дистриб'юції ОСОБА_2 направлено в Ужгородське регіональне управління ВАТ КБ «Надра» на період з 12 січня 2009 року до 28 січня 2009 року (т.1, а.с.19-22).

Згідно Поточного звіту за операціями по рахунку кредитної картки за період з 01 грудня 2008 року по 28 лютого 2009 року, що належить ОСОБА_2, 09 січня 2009 року на вказану картку було зараховано кошти в сумі 5 500 грн. на відрядження ПАТ КБ «Надра» та 30 січня 2009 року також було здійснено зарахування коштів в сумі 242 грн. 98 коп. на відрядження ПАТ «КБ «Надра». Крім того, зі змісту виписки операцій по рахунку вбачається, що 13, 14, 21 та 26 січня 2009 року з кредитної картки ОСОБА_2 було здійснено видачу готівки в місті Ужгород (т.1, а.с.23-25).

На підставі наказу тимчасового адміністратора ПАТ КБ «Надра» ОСОБА_5 від 13 лютого 2009 року № 88 ОСОБА_2, менеджера проекту центру ефективності роботи ребрендованих ПП Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі Генерального департаменту дистриб'юції було звільнено з займаної посади 13 лютого 2009 року за угодою сторін, з виплатою компенсації за 24 календарних дні невикористаної щорічної відпустки (т.1, а.с.12-16).

За вищенаведених обставин, районний суд, виходячи з того, що в порушення вимог чинного законодавства оплата роботи позивача у вихідні дні у подвійному розмірі відповідачем здійснена не була, як і інший день відпочинку їй також не надавався, а також не було виплачено відповідну компенсацію при звільненні, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача компенсації оплати праці за роботу у вихідні дні, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку.

Оспорюючи такий висновок, представник відповідача посилається на неповне з'ясування районним судом обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, вказує, що при звільненні позивачка не заявляла про неправильність проведеного з нею розрахунку та про наявність сум, невиплачених їй на день звільнення, в тому числі, про наявність підстав для виплати компенсації за роботу у вихідні дні. Крім того, районний суд не врахував, що розпорядження №3 від 06 січня 2009 року носило загальний характер та не свідчить про фактичне направлення позивачки у відрядження, а перерахування коштів з цільовим визначенням на відрядження також свідчить лише про намір відповідача вчинити таку дію. Окрім зазначеного, факт знаходження у відрядженні у спірний період, у разі доведеності, ні в якому разі не свідчить про роботу позивачки у вихідні дні.

При перевірці вищенаведених доводів апеляційної скарги судом встановлено наступне.

Згідно з п. п. 1.3.1, 4.1., 4.3 Правил оформлення службових відряджень та обліку витрат на відрядження в системі ПАТ КБ «Надра», працівники банку можуть направлятись у службові відрядження з наступною метою: а) для вирішення виробничих питань: перевірка роботи структурних підрозділів банку; поїздка по виробничих питаннях; участь у нарадах, конференціях, отримання та надання інформаційно-консультативних послуг; б) з метою навчання у виробничих потребах; в) з інших питань, пов'язаних із діяльністю банку.

Відрядженому працівникові перед виїздом у відрядження надається грошовий аванс у межах суми на оплату проїзду, наймання жилого приміщення, добові. Аванс у готівковій або безготівковій формі (при використанні особистої пластикової картки) формі або витратний ліміт (при використанні корпоративної пластикової картки) виплачується або встановлюється, щонайменше, за один день до початку відрядження.

Так пунктом 1.1. письмового розпорядження Першого Віце-президента ВАТ &qu.5;КБ &qupa;Надра&qu>Т; № 3 від 06 січня 2009 року &q?ря;Про впровадження нового продукту на площадках продажу", у зв'язку з впровадженням нового продукту &q?ен;Від тисячі до мільйону один крок&q?аж;, у період із 12 по 28 січня 2009 року зобов'язано начальника Управління розвитку персоналу Департаменту управління персоналом та керівника Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі направити співробітників згідно Додатку № 1, а пунктом 2.1. Розпорядження № 3 від 06 січня 2009 року начальників МРУ та Директорів РУ зобов'язано прийняти співробітників Управління розвитку персоналом та Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу з метою впровадження нового продукту «Від тисячі до мільйону один крок» на площадках продажу.

Згідно Додатка № 1 до вказаного розпорядження позивача було направлено в Ужгородське регіональне управління ВАТ &qu в;КБ &q?о ;Надра&q?ен; на період з 12 січня 2009 року до 28 січня 2009 року.

Відповідно до Поточного звіту за період з 01 грудня 2008 року по 28 лютого 2009 року за операціями по рахунку належної позивачу кредитної картки, 09 січня 2009 року на вказаний рахунок було здійснено зарахування коштів у сумі 5 500 грн. на відрядження ПАТ КБ «Надра», та 30 січня 2009 року було здійснено аналогічну операцію на суму 242 грн. 98 коп.

Зі змісту цього ж поточного звіту встановлюється факт перебування ОСОБА_2 у визначений в розпорядженні № 3 період з 12 по 28 січня 2009 року у м. Ужгороді, тобто за визначеним для неї місцем виконання розпорядження № 3, оскільки 13, 14, 21 та 26 січня 2009 року було здійснено видачу готівки в місті Ужгород.

У період з 12 по 28 січня 2009 року неробочими днями були: 17, 18, 24, 25 січня 2009 року. У вказані дні позивачка виконувала трудові обов'язки по участі у проведенні семінарів в Ужгородському регіональному управлінні відповідача.

При цьому, заперечуючи вказані обставини, відповідач не надав належних і допустимих доказів на спростування вказаних обставин, зокрема, і щодо того, що у період з 12 січня 2009 року до 28 січня 2009 року, у тому числі, у вихідні дні 17 січня 2009 року, 18 січня 2009 року, 24 січня 2009 року, 25 січня 2009 року, позивачем не виконувались її трудові обов'язки у зв'язку з її залученням до виконання робіт, передбачених вказаним розпорядженням.

Слід відмітити, що трудове законодавство містить імперативні вимоги, згідно яких саме на відповідача, як роботодавця, незалежно від наявності відповідного звернення працівника про виплату належних йому сум, покладено обов'язок здійснювати облік виконуваної працівником роботи, виплачувати працівнику належні працівнику кошти, в тому числі при звільненні. Виходячи зі змісту імперативних вимог ч.1 ст.21, 47, ч.2 ст.65, 116, 117 КЗпП України, ст. 30 Закону України &q? і;Про оплату праці&qu1 ;, саме на роботодавця, а не на працівника, покладається обов'язок доведення того, що він здійснив усі належні працівникові виплати, в тому числі, при звільненні працівника, без будь-яких на те спеціальних звернень з боку працівника.

У разі порушення права на оплату праці, працівник має право на звернення до суду з відповідною заявою, а роботодавець має довести факт розрахунку та здійснення виплат. Таке процесуальне становище працівника, як позивача, та роботодавця, як відповідача, обумовлене тим, що працівник та роботодавець заздалегідь знаходяться в нерівних умовах щодо надання доказів. Адже всі документи, пов'язані з обліком роботи, її оформленням, обчисленням, нарахуванням, табелюванням знаходяться в розпорядженні роботодавця, який і є відповідальним за їх оформлення.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України &quly;Про оплату праці&quer; саме власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно ч. 2 ст. 65 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Відповідач не виконав свого обов'язку щодо здійснення повного обліку виконаної позивачем роботи, а також не вчинив дій щодо письмового повідомлення позивачки при звільненні про нараховані суми, належні їй, що прямо передбачено ч. 2 ст. 116 КЗпП України.

Колективним договором ВАТ КБ «Надра» від 31 липня 2007 року встановлено, що відповідно до пункту 3.1., для працівників Банку встановлено п'ятиденний робочий день з двома вихідними днями. Пунктом 4.7. передбачено, що адміністрація зобов'язується здійснювати оплату праці працівників за роботу у святкові та вихідні дні у подвійному розмірі, що зазначається у наказі або за бажанням працівника, що працював у святковий чи неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку у визначений ним день. В пункті 5.1.2. визначено, що при відрядженні працівників, якщо датою відрядження є вихідний день, то після повернення з відрядження надається інший день відпочинку; якщо працівник спеціально відряджається для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то йому виплачується компенсація за роботу в ці дні в розмірі, визначеному чинним законодавством України. Відповідно до пункту 5.1.10. при виконанні трудових обов'язків у вихідний день: таким працівникам за згодою Сторін надається інший день відпочинку або грошова компенсація у подвійному розмірі, про що обов'язково зазначається в наказі.

Конституцією України встановлено право на своєчасне одержання винагороди за працю (частина сьома статті 43).

Згідно з положеннями статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Робота у святковий і неробочий день оплачується відрядникам - за подвійними відрядними розцінками. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (стаття 107 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом приписів частини другої статті 2 цього Закону у структурі заробітної плати передбачена додаткова заробітна плата, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Проаналізувавши зазначені норми матеріального права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо факту виконання роботи позивачкою у вихідні дні та обов'язку відповідача виплатити за це відповідну компенсацію.

Вимогами частини 6 статті 95 КЗпП України визначено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Також статтею 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина 3 статті 2 цього Закону).

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5, суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати, включаються до фонду додаткової заробітної плати.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини 2 статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Саме з такого розуміння зазначеної норми матеріального права виходив Верховний Суд України, виклавши свій висновок у Постанові від 26.10.2016 року у справі №6-1395цс16.

Отже, місцевий суд правильно застосував положення частини першої статті 233 КЗпП України в частині позовних вимог про стягнення невиплаченої компенсації за роботу у вихідні дні, оскільки такі позовні вимоги відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої указаної статті не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду.

Суд першої інстанції, встановивши, що відповідачем не виплачено позивачці компенсацію за роботу у вихідні дні у грошовій формі в подвійному розмірі, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України.

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, колегія суддів погоджується з наданими позивачкою розрахунками та вважає їх правильними.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення не застосовано положення статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до яких під час тимчасової адміністрації не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки правовідносини, що склались між сторонами регулюються трудовим законодавством України.

Водночас, посилання представника відповідача на необхідність застосування принципу співмірності в частині вимог позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є такими, що заслуговують на увагу з огляду на таке.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1 статті 117 КЗпП України ).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 &qud_;Про практику застосування судами законодавства про оплату праці&q? п; судам роз'яснено, щоустановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, при звільненні позивачці було нараховано та виплачено 3 965, 46 грн. Як установлено в ході судового розгляду, ОСОБА_2 не була виплачена компенсація за роботу у вихідні дні у розмірі 1 017, 40 грн. З урахуванням даної суми, позивачці при звільненні підлягало до сплати 4 982, 86 грн.

Тобто, розмір недоплаченої позивачці компенсації - 1 017, 40 грн. становить 20,42% від виплаченої останній заробітної плати в день її звільнення - 3 965, 46 грн.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити розмір суми, який належить до стягнення на користь працівника за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України до 40 432, 35 грн. (20, 42% від розміру суми, наданого позивачкою розрахунку середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 13 лютого по 30 квітня 2015 року - 198 003, 69 грн.).

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі за № 61-8956св18.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Отже, на підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а стягнута судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - зменшенню.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» Стрюкової ІриниОлександрівни задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 квітня 2017 року змінити.

Зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» на користь ОСОБА_2, з 198 003 грн. 69 коп. до 40 432 (сорока тисяч чотириста тридцяти двох) грн. 35 коп.

У зв'язку з чим загальну суму стягнення зменшити з 199 591 грн. 85 коп. до 41 990 (сорока однієї тисячі дев'ятсот дев'яноста) грн. 51 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 14 червня 2018 року.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль