Ухвала суду № 74775379, 19.06.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/972/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 53 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегія суддів судової палати у цивільних справах: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2

за участю секретаря: Попова М.В.

учасники справи:

представник ПАТ «Азот» адвокат ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Азот» на рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 05 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

рішення ухвалено під головуванням судді Кондрацької Н.М.,

дата виготовлення повного тексту рішення не зазначено,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи свої вимоги тим, що 28.04.2017 року він був звільнений з ПАТ «Азот» за власним бажанням.

При звільненні ПАТ «Азот» не виплатив позивачу заробітну плату за лютий, березень, квітень 2017 року в повному розмірі.

29 серпня 2017 року Придніпровським районним судом Черкаської області видав судовий наказ, в частині стягнення з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_6 заборгованості по виплаті заробітної плати за лютий, березень, квітень 2017 року у розмірі 13 099,14 грн.

Звернувшись з заявою про збільшення позовних вимог ОСОБА_6 просив суд стягнути з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_6: середній заробіток за затримку при звільненні за період з 03.05.2017 по 14.12.2017 року, 54 013,88 гривень з відрахуваннями податків та обов’язкових платежів у сумі 10 532,71 грн., а всього 43 481,17 грн.; компенсацію витрат частини доходів у зв’язку із порушенням строків їх виплати в сумі 478 грн.; компенсацію у сумі 3 200 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; - а всього 46 685, 95 грн.

В подальшому позивач звернувся до суду з заявою де зазначив, що 12.01.2018 року ПАТ «Азот» сплатив йому заборгованість по заробітній платі за лютий, березень, квітень 2017 року в розмірі 13 099,14 грн., тому останнім днем який входить до періоду затримки розрахунку при звільненні просить вважати 12.01.2018 року.

Рішенням Придніпровського районного суду Черкаської області від 05 березня 2018 року позовну заяву ОСОБА_6 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 53 975,96 грн., моральну шкоду в розмірі 1 000 грн., а всього 54 975, 96 грн.

Стягнуто з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 640, 00 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішення ПАТ «Азот» подав апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 05 березня 2018 року прийняте з порушенням норм матеріального права і просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги ПАТ «Азот» зазначає, що суд першої інстанції не рахував, що роботодавець має виконувати функцію податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, і сам позивач у своїй заяві про збільшення позовних вимог просив суд стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з відрахуванням податків та обов’язкових платежів.

Також апелянт зазначає, що позивач не надав до суду першої інстанції належних та допустимих доказів, які б підтверджували його моральні страждання, їх розмір, наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями ПАТ «Азот» та моральними збитками ОСОБА_6

В відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_6 вважає доводи апеляційної скарги неприйнятними, а рішення суду першої інстанції вважає ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. п. 8 п. 1 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 розділу ХII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційний суд Черкаської області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Черкаського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції переглядається виключно лише в межах доводів апеляційної скарги та визнано таким, що не повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 до ПАТ «Азот» суд першої інстанції прийшов до висновку, що наявність арешту на рахунках відповідача, що накладений постановою державного виконавця від 29 травня 2017 року не виправдовує затримку розрахунку при звільненні. До того ж відповідачем не надано доказів відсутності у відповідача коштів, що перевищують обсяг фінансового ресурсу, який був арештований.

А стосовно того, що суд обов'язково має зазначити, що сума середнього заробітку підлягає зменшенню на суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору є необґрунтованими, оскільки спростовуються положеннями ст.ст.164, 167, 168 Податкового кодексу України та п.6 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999р. №13.

Крім того суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що звернення з вимогою компенсації витрат частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати є передчасним, що не позбавляє позивача в подальшому звернутись з відповідною вимогою до суду.

Проте колегія суддів не повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Встановлено, що відповідно до довідки ПАТ «Азот» від 18.07.2017 року № 462 ОСОБА_6 звільнений з підприємства на підставі наказу № 452 з 28.07.2017 р., а згідно довідки № 461 - станом на 17.08.2017 р. загальна сума заборгованості ПАТ «Азот» по заробітній платі перед ОСОБА_6 складає 13 099,14 грн. (а.с. 13, 14).

Постановою головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 10.10.2017 року ВП № 54811581 відкрито виконавче провадження за судовим наказом № 711/6976/17 виданого 21.09.2017 року Придніпровським районним судом Черкаської області про стягнення з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_6 заборгованість по виплаті заробітної плати, яка утворилася за лютий, березень, квітень 2017 року в розмірі 13 099,14 грн. (а.с. 12).

Відповідно до заяви ОСОБА_6 від 26.01.2018 року вбачається, що 12.01.2018 року ПАТ «Азот» здійснив розрахунок з позивачем за заборгованість по заробітній платі за лютий, березень, квітень 2017 року, в розмірі 13 099,14 грн. (а.с.84). Дане учасниками справи не оскаржувалось.

Статтями 8, 9 ОСОБА_7 України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_7 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_7 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_7 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_7 України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 43 ОСОБА_7 України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. ОСОБА_5 має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.49 р. N 95, ратифікованої Україною 04.08.61 р., ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

Згідно із ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України на роботодавця покладається при звільненні працівника здійснити виплату всіх сум, що належать працівникові, в день його звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При звільненні позивача ПАТ «АЗОТ» не було проведено з ним розрахунок по заробітній платі та є прямим порушенням вищевказаних норм.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як зазначено у правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2013 року по справі № 6-64цс13: «відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України».

Тому, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, які не спростовується доводами апеляційної скарги, що відсутність коштів у зв’язку з арештом банківських рахунків не звільняє ПАТ «АЗОТ» від відповідальності. Сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не можуть позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при звільненні.

Апелянтом не оскаржується розрахунок заборгованості середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та визначений позивачем строк затримки розрахунку при звільненні, тому вийти за межі доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції не має права, так як погіршить становище позивача.

В своїй апеляційній скарзі ПАТ «Азот» зазначив, що суд першої інстанції безпідставно не доповнив резолютивну частину оскаржуваного рішення в частині стягнення суми середнього заробітку, наступним: «утримання податків, обов’язкових платежів», тим паче що така вимога заявлена і самим позивачем по справі.

При обчислення середньої заробітної плати суд першої інстанції вірно послався на постанову Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Порядок обчислення середньої заробітної плати», зокрема п. 8, в якому зазначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно із підпунктом 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку і є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 цього Кодексу.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, про відсутність необхідності зазначення в рішення щодо утримання податків, обов’язкових платежів та зборів з суми, що підлягає до стягнення рішенням суду. В цій частині апеляційна скарга ПАТ «Азот» підлягає до задоволення, а рішення суду до зміни шляхом доповнення його резолютивної частини після слів «в сумі 53 975,96 грн.» наступним - «з утриманням податків, обов'язкових платежів та зборів».

Доводи апелянта що необґрунтованості належними та допустимими доводами стягнення на користь позивача моральної шкоди не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статей 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13, 49 ЦПК України).

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом виплати заробітної плати, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

З огляду на наведене, доводи ПАТ «Азот» про те, що ОСОБА_6 не доведено факту завдання йому моральної шкоди, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом встановлено факт порушення трудових прав позивача, які полягали в невиплаті належних йому грошових сум при звільненні, що призвело до його емоційних хвилювань, втрати ним душевної рівноваги та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, при цьому враховує принципу розумності та справедливості.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ПАТ «Азот» підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції до зміни в частині доповнення резолютивної частини рішення, оскільки судом стягнуто середній заробіток за весь час затримки розрахунку без утримання податку й інших обов'язкових платежів.

Керуючись ст.ст. 258, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азот» - задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 05 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – змінити.

Доповнити резолютивну частину рішення після слів: «середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 53975 гривень 96 копійок» наступним: «з утриманням податків, обов'язкових платежів та зборів».

В іншій частині рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 05 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі 30 днів з часу проголошення постанови.

Судді Б.Б. Вініченко

ОСОБА_4

ОСОБА_2

Повний текст постанови складено 19 червня 2018 року.