Рішення № 74775283, 12.06.2018, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/2878/17

Провадження № 2/727/976/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 року м.Чернівці

Шевченківський районний суд м.Чернівці

в складі: головуючого судді Волошина С.О.

секретар Кушнірюк Ю.Г.

за участю: представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1) про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач ПАТ КБ «Приватбанк», звернувся до Шевченківського районного суду м.Чернівці з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову посилається на те, що 15.04.2015 року відповідач відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до умов і правил надання продукту кредитних карт отримала кредит у розмірі 18913,34 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з оплатою по процентній ставці 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Порядок, строки повернення кредиту та сплати відсотків, передбачені Договором.

Однак, відповідач свої обов'язки по договору виконує неналежним чином, прострочена заборгованість станом на 15.12.2016 року становить 27097,91 гривень.

Просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ПриватБанку заборгованість, станом на 15.12.2016 року, по тілу кредиту 18355,20грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом 3903,81 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом 1038,00 грн.; штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди в сумі 3800,90 грн. та стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн.

27.04.2018 року відповідач надіслала на адресу суду відзив на позовну заяву, згідно якого позов вважає необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Вказувала, що відповідно до умов п.2.1 Генеральної угоди, вона виконує свої зобов’язання перед банком з погашення заборгованості за кредитом шляхом внесення щомісячних платежів у сумі 686,18 грн. Дана сума включає в себе заборгованість за кредитом, проценти, а також інші витрати у відповідності до «Умов і правил» ПАТ КБ «Приватбанк». За період з моменту укладення Генеральної угоди по квітень 2018 року включно вона повинна була внести згідно з умовами кредитного договору кошти у сумі: 686,18 грн. х 36 міс. = 24702,48 грн., а фактично внесла за цей період кошти в сумі 25600,00 грн., тобто більшу суму, ніж передбачено договором.

Зазначила також, що позивач неправомірно вважає її зобов’язання не виконаними і безпідставно відобразив у розрахунку заборгованість за червень 2015 року. Відповідач не виконала платіж в червні 2015 року у сумі 686,18-(700,00-686,18) = 672,36 грн. У зв’язку з цим в розрахунку заборгованості станом на кінець червня 2015 року відображено початок накопичення заборгованості.

При цьому вказувала, що з метою забезпечення виконання зобов’язань за укладеними договорами, позичальник зобов’язується в день підписання генеральної угоди мати залишок на будь-якому відкритому в банку рахунку в розмірі 1600,00 грн. Дана умова договору була виконана шляхом перерахування на рахунок в ПАТ КБ «Приватбанк» №26200605599883 грошових коштів в сумі 1600,00 грн.. Як вбачається з номера рахунку, на який було перераховано кошти (№26200605599883), він відрізняється від номера карткового рахунку, по якому обслуговується кредит (№5168755358346555). Звертала увагу, що до рахунку №26200605599883 вона не мала і не має доступу. Їй не було видано картку для доступу до цього рахунку, тому позбавлена можливості в будь-якій формі розпоряджатися внесеними коштами у сумі 1600 грн. і тому ці кошти залишилися на рахунку №26200605599883.

Вказувала, що зі змісту п.1.2 Генеральної угоди позичальник доручає банку здійснити погашення заборгованості по кредиту в передбачені строки за рахунок коштів, розміщених на будь-якому відкритому в банку рахунку. Вважає, що виконавши свій обов’язок перед банком вона в подальшому мала право зняти ці кошти. Договір не зобов’язував її залишати ці кошти на банківському рахунку і з економічної точки зору мені їй не вигідно їх там зберігати. Зазначала, що не мала доступу до цього рахунку, тому єдиним способом розпорядитися цими коштами було використати їх в рахунок внесення чергових щомісячних платежів відповідно до умов 2.11 Генеральної угоди.

У зв’язку з цим в червні 2015 року свідомо та правомірно, діючи згідно з умовами 2.11 Генеральної угоди, не внесла черговий щомісячний платіж у сумі 686,18 грн. з тим, щоб використати свої кошти з рахунку №26200605599883. Вважає, що після таких дій банк відповідно до умов договору повинен був у передбачений строк внести щомісячний платіж у сумі 686,18 грн. за рахунок коштів у сумі 1600 грн., наявних на її рахунку №26200605599883, а тому у неї не могло виникнути заборгованості по кредиту і повинен був залишитись залишок на рахунку №26200605599883 у сумі: 1600 – 686,18 = 913,82 грн.

Обґрунтовувала, що банк діяв всупереч закону та умовам договору, а саме грубо порушив чинне законодавство, згідно якого будь-які операції з грошовими коштами вкладників банку проводяться виключно за письмовим розпорядженням вкладника. Відповідач не давала банкові розпорядження на таку операцію. Крім цього, банк порушив умови 2.11 Генеральної угоди, оскільки станом на 15.04.2015р. не було виконано жодної з двох умов для здійснення платежів з наявних у мене банківських рахунків в рахунок погашення заборгованості по кредиту, а саме: ще не виникла і не могла виникнути заборгованість по внесенню чергового щомісячного платежу і ще не настав передбачений строк для внесення чергового щомісячного платежу.

Вважає, що її дії по невнесенню щомісячного платежу в червні 2015 року були правомірними і добросовісними, а дії банку – протиправними. Вважає, що заборгованість, яку банк намагається стягнути – це штрафні санкції, в тому числі пеня. Проте правовий зміст штрафних санкцій – це відповідальність за порушення. Вказує, що відсутні правові підстави застосовувати будь-які штрафні санкції, в тому числі нараховувати пеню.

Відповідач зазначила, що не визнає виконаний банком розрахунок заборгованості, вважає позовні вимоги необґрунтованими, вона отримувала лише один кредит і відкрила один рахунок для обслуговування кредиту №5168755358346555. Кошти у сумі 1600 грн. зарахувала на рахунок №26200605599883. Інших рахунків в даному банку не відкривала, жодних доручень чи заявок на їх відкриття чи обслуговування не видавала.

Разом з тим, з наданих позивачем банківських виписок вбачається, що так звана заборгованість виникла як сумарна по різних рахунках, в тому числі рахунках №88004603605418, №5577***7907, №88000602012545, які вона не відкривала і які не мають до неї жодного відношення. Проте розрахована позивачем заборгованість по кредиту ґрунтується на сукупності усіх цих рахунків.

Просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

11.06.2018 року позивач спрямував на адресу суду відповідь на відзив, згідно якого, вказав, що згідно п.п.1.1.1, 1.1.2 Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт від 15.04.2015 року зменшено заборгованість ОСОБА_2, яка виникла в період з дати надання кредиту, а саме: відсотки на 1287,91, комісію на 109,77грн., штраф на 2403,22грн. Заборгованість по договору з дати підписання генеральної угоди складає 20513,35грн. Надалі умовами Генеральної угоди (п.1.2) визначено, що з метою забезпечення виконання зобов’язань за договорами, позичальник зобов’язується в день підписання генеральної угоди мати залишок на любому відкритому в банку рахунку в розмірі 1600грн.

Таким чином, ОСОБА_2 перекредитували згідно умов Генеральної угоди на суму 20513,35 грн. Обов’язковою умовою здійснення реструктуризації було внесення позичальницею 1600,00грн. І як слідує із розрахунку заборгованості поданого разом із позовною заявою сума залишку поточної заборгованості за наданим кредитом складає 18913,35 грн., тобто не 20513,35 грн., а рівно на 1600,00грн. менше. Тобто в розрахунку заборгованості вже показано суму нового боргу зменшеного на внесену ОСОБА_2 суму в розмірі 1600,00грн., які зараховані як часткове погашення по новому кредиту.

Згідно виписки по рахунку №26200605599883 слідує, що кошти в загальній сумі 20513,35 грн. з яких 1600,00грн. це кошти внесені позичальницею, остання сума це кредитні кошти були спочатку зараховані на цей рахунок і надалі перераховані з нього. Подальше перерахування коштів з рахунку №26200605599883здійснено на рахунок №5577 **** **** 7907 – прострочений картковий рахунок ОСОБА_2 по якому і проведена реструктуризація боргу (виписки наявні у матеріалах справи, долучені у вересні 2017 року).

Таким чином, посилання у відзиві на позов щодо неможливості ОСОБА_2 розпоряджатися коштами в сумі 1600,00 грн., на відсутність її доступу до цих коштів, залишення коштів на цьому ж рахунку та необхідність погашення коштами в сумі 1600,00грн. прострочки, яку допустила позичальниця в червні 2015 року не ґрунтуються на матеріалах справи та спростовується вищезазначеним.

Відповідач ОСОБА_2 надала суду письмові пояснення, які по своїй суті аналогічні відзиву на позовну заяву. Зокрема, відповідачка вказала, що пропуск платежу в червні 2015 році було єдиним порушенням умов договору, інших порушень вимог договору чи закону не допускала і діяла добросовісно, в той час як позивач застосував штрафні санкції внаслідок порушення ним вимог закону та умов договору.

З моменту укладення Генеральної угоди по квітень 2018 року включно вона повинна була внести згідно з умовами кредитного договору кошти у сумі: 686,18 грн. х 36 міс. = 24702,48 грн., а фактично внесла за цей період кошти в сумі 25600,00 грн., тобто більшу суму, ніж передбачено договором. При цьому всі щомісячні платежі, за винятком спірного в червні 2015 року, внесені своєчасно та у розмірі, більшому ніж визначено договором.

Зазначає, що предметом спору є не внесений щомісячний платіж в червні 2015 року, на що у сторін виникли різні позиції. Позивач вважає це порушенням умов договору і підставою для застосування штрафних санкцій. Відповідач вважає це реалізацією свого права, передбаченого договором, на внесення щомісячного платежу за рахунок коштів з іншого банківського рахунку.

Вказує, що банк в квітні 2015 року перевів внесені кошти у сумі 1600,00 грн. з банківського рахунку №26200605599883 на рахунок №5168755358346555, на якому обслуговувався її кредит, у такий спосіб зарахувавши ці кошти у погашення кредиту. Вважає позицію позивача та дії банку такими, що суперечать закону та умовам договору. Системний аналіз п.1.2 та п.2.11 Генеральної угоди дає підстави для висновку про те, що кошти в сумі 1600,00 грн. виконують забезпечувальну функцію на увесь період дії Генеральної угоди, а тому використання цих коштів банком 15.04.2015р. суперечить умовам договору.

Також зазначає, що спірні правовідносини чітко врегульовані ст.1073 ЦК України, яка встановлює правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта. Дана норма закону встановлює, що у разі безпідставного списання банком коштів з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позов повністю, надала пояснення аналогічні викладеним в позові та відповіді на відзив. Просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні надали письмові пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позов та письмових поясненням прилучених до матеріалів цивільної справи. Просили в задоволенні позову Приватбанк відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст.80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Судом встановлено, що 15 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов і правил надання продукту кредитних карт, за умовами якої відповідач отримала кредит у виді встановленого ліміту на платіжну карту у розмірі 18913,34 грн. зі сплатою 18% на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зобов'язалася у період з «1» по «25» число кожного місяця вносити кошти у розмірі 686,18 грн. на погашення кредитної заборгованості (а.с.7).

Зі змісту зазначеної Генеральної угоди вбачається, що вона укладена з метою створення сприятливих умов для виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором від 30 липня 2011 року. Так, зокрема, пунктами 1.1.1. та 1.1.2. визначено, що сторони погодили зменшити розмір заборгованості, яка виникла в період з дати надання позичальнику кредиту, а саме проценти на 1287,91 грн., комісію на 109,77 грн., пеню на 0,0 грн., штраф на 2403,22 грн. Заборгованість по кредитному договору від 30.07.2011 року з моменту підписання Генеральної угоди складає 20513,35 грн. (1287,91+109,77+2403,22+20513,35 = 24314,25 грн.).

Пунктом 1.2 даної Генеральної угоди визначено з метою забезпечення виконання зобов'язань за укладеними договорами, позичальник зобов'язалася у день підписання цієї угоди мати на будь-якому рахунку, відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк», залишок коштів у розмірі 1600 грн..

Згідно п.2.11 Генеральної угоди, позичальник доручає банку здійснювати погашення заборгованості по кредиту в передбачені строки за рахунок коштів, розміщених на будь-якому відкритому в банку рахунку у відповідності до Умов та Правил.

15 квітня 2015 року ОСОБА_2 внесла на рахунок №26200605599883, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», кошти у розмірі 1600 грн. (а.с.48).

Як вбачається з матеріалів справи, зазначену суму у розмірі 1600 грн. ПриватБанк перерахував в рахунок погашення заборгованості, в результаті чого залишок склав 18913,35 грн., що вбачається з п.2.1. Генеральної угоди та виписки по рахунку. Отже, за змістом кредитування згідно Генеральної угоди, внесення ОСОБА_2 в день її підписання (15.04.2015 року) на рахунок коштів в сумі 1600,00 грн., слугувало умовою перекредитування і отримання кредиту згідно п.2.1 Генеральної угоди в сумі 18913,35 грн. (20513,35 – 1600 = 18913,35 грн.).

Таким чином, згідно Генеральної угоди відповідач отримала кредит у розмірі 18913,34 грн. строком на 36 місяців, з 15.04.2015 року по 30.04.2018 року, тобто предметом Генеральної угоди виступає кредит в розмірі 18913,35 грн. (20513,35 – 1600 = 18913,35 грн.).

Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: з 1 по 25 число кожного місяця позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) сумі 686,18 грн.

В червні 2015 року ОСОБА_2 не внесла черговий щомісячний платіж у сумі 686,18 грн., у зв'язку з чим в розрахунку заборгованості станом на кінець червня 2015 року відображено початок накопичення заборгованості.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і право на яку згідно ст.550 ЦК України виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, а також сплата неустойки.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору відповідно до ст.628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договорам належним чином не виконала.

Так, зокрема, ОСОБА_2 в червні 2015 року не внесла черговий щомісячний платіж у сумі 686,18 грн. У зв’язку з цим в розрахунку заборгованості станом на кінець червня 2015 року відображено початок накопичення заборгованості.

Відповідно до розрахунку заборгованості, відповідач станом на 15.12.2016 року має заборгованість у розмірі 27097,91грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 18 355,20 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом в сумі 3903,81 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 1038,00 грн.; штрафу відповідно до п.2.2 Генеральної угоди в сумі 3800,90грн. (а.с.5).

Згідно ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

На підставі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд оцінивши докази та доводи в їх сукупності, вирішуючи справу по суті, прийшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість твердження відповідача про здійснення банком резервування внесених коштів для погашення боргу за допомогою договірного списання, тобто твердження, що ПриватБанк повинен був зарахувати щомісячний платіж у сумі 686,18 грн. за рахунок коштів у сумі 1600,00 грн. наявних на рахунку відповідача.

Разом з цим, необґрунтованими є твердження відповідача, що банк повинен був списати кошти для погашення заборгованості з інших карткових рахунків, як це передбачено п.1.1.3.2.11 Умов та правил надання банківських послуг, а також п.1.5 та п.2.11 Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, оскільки враховуючи послуги, що надаються банком відповідачу, які визначені договором, списання коштів на погашення заборгованості є правом, а не обов'язком банку, що відповідає вимогам ст. 1071 ЦК України.

В судовому засіданні сторонам також роз’яснено право звернутися до суду з позовом, щодо тлумачення умов Генеральної угоди від 15.04.2015 року, від реалізації якого сторони відмовились.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що оскільки відповідач взяті на себе перед позивачем зобов’язання, встановлені Генеральною угодою від 15.04.2015 року не виконала належним чином, з неї необхідно стягнути на користь позивача заборгованість станом на 15 грудня 2016 року в розмірі 27097,01 грн. (двадцять сім тисяч дев’яносто сім гривень 91 коп.), яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 18 355,20 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом в сумі 3903,81 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 1038,00 грн.; штрафу відповідно до п.2.2 Генеральної угоди в сумі 3800,90 грн..

Крім цього, згідно вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 1600 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.526, 530, 549, 550, 610, 611, 626, 628, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 229, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, ч.1 п.15 п.п.15.5 розділу ХІІ. Перехідних положень ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за генеральною угодою від 15.04.2015 року, яка станом на 15.12.2016 року становила 27 097 (двадцять сім тисяч дев’яносно сім) гривень 91 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 18 355,20 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом в сумі 3903,81 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 1038,00 грн.; штрафу відповідно до п.2.2 Генеральної угоди в сумі 3800,90грн. .

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівців протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

СУДДЯ: С.О. Волошин