Постанова № 74774323, 13.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 641/3084/17 Головуючий суддя І інстанції Григор'єв Б. П.

Провадження № 22-ц/790/2166/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із трудових правовідносин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» про стягнення середнього заробітку, компенсації заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, про стягнення з ДП «Харківське конструкторського бюро з двигунобудування» середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку за період з серпня 2016 року по травень 2017 року у сумі 35418,00 грн., компенсації у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати у сумі 2056,01 грн. та моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі наказу № 257к від 10.09.2002 року він 11.09.2002 року був прийнятий на роботу на посаду майстра гальванічної дільниці КП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» де працював до 29.07.2016 року і був звільнений за власним бажання. В день звільнення відповідачем не було проведено з ним повний розрахунок. Заборгованість по заробітній платі за період з березня по липень 2016 року склала 17708,98 грн., що стало підставою для звернення до суду заявою про видачу судового наказу. 09.08.2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова видано судовий наказ, яким з ДП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» на його користь стягнута нарахована, але не виплачена заробітна плата. Судовий наказ набрав чинності 29.08.2016 року та 07.09.2016 року пред’явлений ним до примусового виконання. До теперішнього часу судовий наказ, виданий Комінтернівським районним судом м. Харкова не виконаний ні в добровільному, ні в примусовому порядку. Відповідач грубо порушив вимоги ст. 116 КЗпП України, тривалий час без поважних на то причин не виконує судовий наказ, в зв’язку з чим з відповідача підлягає стягненню на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з серпня 2016 року по травень 2017 року включно у розмірі 35418,00 грн. Крім того з відповідача підлягає стягненню компенсацій заробітної плати у зв’язку з несвоєчасною її виплатою у розмірі 2056,01 грн. Таким чином, внаслідок невиплати протягом значного проміжку часу заробітної плати позивач зазнає матеріальних труднощів, а порушення відповідачем його конституційних прав на своєчасне отримання заробітної плати та достатній рівень життя призводило до тяжких моральних страждань. Позивач через брак коштів не може вести нормальний спосіб життя, придбавати необхідні продукти харчування, предмети побуту та ліки, сплачувати своєчасно комунальні послуги, спричинену моральну шкоду він оцінює в 20000,00 грн.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Стягнуто з ДП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з серпня 2016 року по травень 2017 року включно у розмірі 35485,30 грн., компенсацію у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати у розмірі 2056, 01 грн., моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн., а всього стягнути 38541 (тридцять вісім тисяч п’ятсот сорок одна) грн. 31 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

В апеляційній скарзі ДП «ХКБД» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Вказано, що судом не було надано належної оцінки факту що у даному випадку відсутня вина підприємства. Зауважено, що підприємство перебуває у скрутному матеріальному становищі, та в них не накладено арешт лише на рахунок з виплат заробітних плат та нарахувань на заробітні плати. Зазначено, що відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» саме держава повинна відповідати за зобов’язаннями перед ОСОБА_3 Вказано, що розрахунки суду не відповідають вимогам закону, оскільки при їх здійсненні не було враховано графік роботи підприємства, та суд помилково послуговувався розміром середньомісячної заробітної плати. Зауважено, що суд безпідставно стягнув на користь ОСОБА_3 компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати, оскільки такого роду виплата не передбачена для звільненого співробітника.

ОСОБА_3 було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи відзив, зазначив, що районним судом було вірно враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 у справі №6-144цс13. Вказав, що розрахунок суду середнього заробітку відповідає вимогам закону. Послався на те, що при обчисленні інфляційних збитків підлягає застосуванню Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на ДП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» на посаді майстра гальванічної дільниці, що підтверджується, трудовою книжкою, довідками про нарахування заробітної плати та не заперечується відповідачем.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_3 був звільнений з ДП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» 29.07.2016 року на підставі наказу № 59к від 29.07.2016 року.

Згідно довідки наданої ДП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» заборгованість по заробітній платі ОСОБА_3 за період з березня 2016 року по липень 2016 року становила 17708,98 грн.

Відповідно до судового наказу, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова 09.08.2016, з ДП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» на користь ОСОБА_3 стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 17708,98 грн., яка виникла за період з березня-серпня 2016 року.

Постановою старшого державного виконавця Комінтернівського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу № 641/6714/16-ц виданого 30.08.2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова.

Постановою заступника начальника ГТУЮ з питань Державної виконавчої служби - начальником Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області ОСОБА_4 постановлено передати матеріали виконавчого провадження з Комінтернівського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області до Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області ОСОБА_5 від 19.02.2017 року прийнято виконавче провадження № 52284625 з примусового виконання судового наказу, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова про стягнення з ДП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» на користь ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі в розмірі 17708,98 грн.

Згідно відповіді державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Григорян Б.А. від 20.04.2017 року зазначено, що на момент подання заяви ОСОБА_3 кошти за березень-серпень 2016 року в сумі 17708,97 грн. не стягнуті.

Згідно інформації відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області щодо виконання виконавчого провадження № 52284625 щодо стягнення коштів з ДП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» на користь ОСОБА_3 від 20.11.2017 року зазначено, що у відділі перебувало зведене виконавче провадження № 50356444, до складу якого входило виконавче провадження № 52284625. За результатами здійснених державним виконавцем заходів 19.10.2017 року і 20.10.2017 року на депозитний рахунок відділу надійшли кошти у розмірі 94890,73 грн. і 412,44 грн., які були розподілені відповідно до вимог ЗУ «Про виконавче провадження» в порядку надходження виконавчих документів, а саме були перераховані стягувачам, які подали виконавчі документи 17.05.2016 року.

На виконання ухвали суду від 12.09.2017 року Управління пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова надало з Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_3 по страхувальнику ДП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування». Згідно даних відомостей в червні 2016 року сума заробітної плати ОСОБА_3 становить 4503,41 грн., кількість днів стажу в місяці – 30 днів, а липня 2016 року саму заробітної плати – 6657,67 грн., кількість днів стажу в місяці – 29 днів.

Матеріали справи містять три довідки про доходи ОСОБА_3, довідка № 255/63 від 02.08.2016 року де зазначено, що заробітна плата за червень 2016 року складала 3580,00 грн. за липень 2016 року складала 5293,05 грн., довідка № 110 від 18.07.2017 року де зазначено, що заробітна плата за травень 2016 року складала 1216,27 грн., за червень 2016 року складала 4481,66 грн., довідка № 120 від 10.10.2017 року де зазначено, що заробітна плата за червень 2016 року складала 4481,66 грн. за липень 2016 року складала 2485,71 грн., довідка № 6 від 15.01.2018 року де зазначено, що заробітна плата за травень 2016 року складала 1216,27 грн., за червень 2016 року складала 4481,66 грн., за липень 2016 року складала 2485,71 грн.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги довідку № 6 від 15.01.2018 року з огляду на те, що розмір заробітної плати зазначений в ній відповідає розміру заробітної плати, яка вказаний в індивідуальних відомостях про застраховану особу, яка надана суду Управлінням пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова, і правильно при обчисленні середньої заробітної плати виключив із розрахунку компенсацію за невикористану відпустку, на підставі чого у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України дійшов висновку, що підлягає стягненню з відповідача середня заробітна плата ОСОБА_3 за період серпня 2016 року по травень 2017 року включно у розмірі 3548,53грн. х 10 міс. = 35485,30 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню і з відповідача ДП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» на користь позивача підлягає стягненню підлягає стягненню: середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку за період з серпня 2016 року по травень 2017 року у розмірі 35485,30 грн., сума компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 2056,01 грн. і підлягає частковому задоволенню моральна шкода у розмірі 1000 грн., а всього підлягає стягненню 38541,31 грн. оскільки діями підприємства було порушено трудові права позивача на своєчасне і повне отримання розрахунку при звільненні.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для захисту порушених прав ОСОБА_3 з огляду на наступне.

Згідно приписів ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення . Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати в день звільнення належних працівникові сум, підприємство повинно виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку при наявності вини власника або уповноваженого органу.

Судом першої інстанції встановлено, та не заперечується учасниками справи, що відповідач в порушення вимог ст. 116 КЗпП України не провів з позивачем остаточного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства , установи організації, суми в день звільнення , коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності цьому своєї вини.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності за порушення трудових прав співробітника, оскільки це узгоджується з роз’ясненнями, наданими судам. У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим на підставі судового наказу, яким на користь ОСОБА_3 з Підприємства було стягнуто заборгованість із заробітної плати, відносини між позивачем і відповідачем перестали регулюватись нормами КЗпП України.

Так, передбачена ч. 1 ст. 117 КЗпП України відповідальність роботодавця припиняється лише фактом повного розрахунку з працівником, та є самостійним видом відповідальності.

Однак, суд апеляційної інстанції не повністю погоджується з розрахунком сум, які підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100 (далі – Порядок №100) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Так, оскільки позивач звільнився у липні 2016 року, розрахунки мають бути проведені на основі виплат, що були вчинені за два попередні місяці, що передували звільненню, тобто, травень та червень. Всупереч цьому районний суд помилково провів свої розрахунки, виходячи з виплат за червень та липень.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наданого відповідачем розрахунку середньоденної заробітної плати, який вчинено відповідно до вимог закону, середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 становить 219,15 грн.

Вирішуючи питання про період, за який підлягає стягненню затримка розрахунку, районний суд помилково не взяв до уваги зміни, що відбулись в режимі роботи підприємства, що вплинуло на кількість робочих днів у розрахунку суми.

Так, відповідно до Наказу №51 від 06.04.2016 Про зміну режиму роботи підприємства з 07.06.2016 по ДП «ХКБД» з 07.06.2016 по 31.12.2016 для 100% фактичної численності працівників підприємства було встановлено одноденний робочий тиждень з додатковими неробочими днями: у вівторок, середу, четвер та п’ятницю з оплатою пропорційно відпрацьованому часу. (а.с. 51)

З вказаним наказом ОСОБА_3 був особисто ознайомлений та не заперечував проти зміни істотних умов праці. (а.с. 53)

Наказом №143 від 14.12.2016 Про зміну режиму роботи підприємства з 15.02.2017 по ДП «ХКБД» з 15.02.2017 по 31.12.2017 для 100% фактичної численності працівників підприємства було встановлено одноденний робочий тиждень з додатковими неробочими днями: у вівторок, середу, четвер та п’ятницю з оплатою пропорційно відпрацьованому часу. (а.с. 54)

ДП «ХКБД» зазначено, що у січні 2017 року було 20 робочих днів, за період з 01.02.2017 по 14.02.2017 робочими днями по підприємству були 01.02, 02.02, 03.02, 06.02, 07.02, 08.02, 09.02, 10.02, 13.02, 14.02, а всього в період з серпня 2016 року по травень 2017 року по підприємству було 64 робочі дні.

Вказане не було спростоване позивачем.

Так, оскільки ОСОБА_3 погодився на зміну істотних умов праці – встановлення одноденного робочого тижня з додатковими неробочими днями: у вівторок, середу, четвер та п’ятницю з оплатою пропорційно відпрацьованому часу, то і розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку має провадитись з урахуванням таких змін умов праці.

Таким чином, відповідно до правил п. 8 Порядку №100 середній заробіток за час затримки розрахунку є добутком середньоденної заробітної плати ОСОБА_3 – 219,15 грн., та кількості днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком – 64 дні, що становить 219,15 х 64 = 14025,60 грн.

Відповідно до ст. 43 Конституції України усі громадяни України мають право на своєчасне одержання винагороди за працю, а згідно ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Згідно рішення Конституційного суду України від 22.02.2012 року право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України, моральна шкода відшкодовується власником або уповноваженим ним органом працівнику у випадку, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, утраті нормальних життєвих зв'язків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що суд помилково дійшов висновку про завдання ОСОБА_3 моральної шкоди, та те, що така шкода є санкцією аналогічною стягненню середнього заробітку за період затримки розрахунку, оскільки для відшкодування моральної шкоди передбачені інші підстави, і це право захищено іншою нормою права, ст. 273-1 КЗпП України.

Так, згідно до ст. 273-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Районним судом було вірно встановлено, що порушенням трудових та цивільних прав відповідачем позбавляє ОСОБА_3 можливості вільно розпоряджатись заробленими коштами, що у свою чергу спричинило до моральних страждань, пов’язаних нестачею грошових коштів, що впливає на якість життя позивача.

Доводи скарги про тотожність санкції ст. 117 та ст. 237-1 КЗпП України також не ґрунтується на вимогах закону. При цьому висновки суду першої інстанції про розмір відшкодування моральної шкоди належним чином вмотивовані, є обґрунтованими і доводами скарги не спростовуються.

Відповідно до статті 2 Закону України 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати» (далі – Закон №2050) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходам відповідно до зазначеного закону слід розуміти, в том числі, заробітну плату (грошове забезпечення).

Згідно приписів п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №159 (далі – Порядок №159) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Твердження ДП «ХКБД» про те, що підлягає застосуванню Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. №1427 суперечить нормам законодавства.

Так, п. 2 Порядок №159 установлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2000 р., проводиться відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. №1427.

Оскільки у справі, що переглядається, заборгованість виникла у 2016 році, то не підлягає застосуванню Положення №1427.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом не було належним чином перевірено правильність розрахунку такої компенсації, наданої позивачем.

За даними статистики індекс інфляції у відсотках по відношенню до попереднього місяця становив – у квітні 2016 року – 103,5, у травні – 100,1, у червні – 99,8, у липні – 99,9, у серпні – 99,7, у вересні – 101,8, у жовтні – 102,8, у листопаді – 101,8, у грудні 100,9, у січні 2017 року – 101,1, у лютому – 101, у березні – 101,8, у квітні – 100,9.

Обґрунтованим є розрахунок індексу інфляції починаючи з квітня 2016 року, оскільки заборгованість по виплаті заробітної плати виникла у березні 2016 року.

За правилами п. 4 Порядку №159 індекс інфляції за період з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2017 року становить 116,1%, таким чином приріст індексу інфляції дорівнює 16,1%.

Пунктом 3 Порядку №159 передбачено, що Компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Так, оскільки компенсація за невикористану відпустку у сумі 4064,66 грн. є разовою, вона не підлягає врахуванню.

Послуговуючись формулою, наведеною у п. 4 Порядку №159, маємо: 13644,32 х 16,1/100 = 2196,74 грн.

З огляду на те, що районний суд дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з ДП «ХКБД» вказаних компенсаційних виплат, однак виконавши розрахунки з порушенням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги зазначені розрахунки спростовують, колегія суддів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу та змінює оскаржуване рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

ОСОБА_3 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», як позивач у справах про стягнення заробітної плати.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07 березня 2018 року ДП «ХКБД» було відстрочено сплату судового збору у сумі 960,00 грн. до ухвалення рішення у справі.

Таким чином, з ДП «ХКБД» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 480,00 грн.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381-384, 389-392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» - задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2018 року – змінити.

Стягнути з Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з серпня 2016 року по травень 2017 року включно у розмірі 14025,60 грн., компенсацію у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати у розмірі 2196,74 грн.

В іншій частині рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2018 року – залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» на користь держави судовий збір у розмірі 480,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 18.06.2018.

Головуючий –

ОСОБА_6

Судді -

ОСОБА_1.

ОСОБА_2.