Постанова № 74771836, 19.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/4250/17

Категорія: 3.7.2 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кравець О.О.

суддів: Коваля М.П. , Домусчі С.Д.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.11.2017р. по справі № 815/4250/17, прийнятої в порядку письмового провадження у складі судді Аракелян М.М.,за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язати вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

I. ПРОЦЕДУРА:

17.08.2017 р. ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Львівської митниці ДФС, що полягає у не розгляді заяви про припинення митного режиму “транзит” від 08 червня 2017 року, та зобов’язати Львівську митницю ДФС припинити митний режим “транзит” відповідно до частини 8 статті 102 Митного кодексу України щодо транспортного засобу “OpelVektra” кузов №WOL000031V7094090, державний реєстраційний номер ОСОБА_2 RP 42522, що був ввезений позивачем через митний пост “Шегині-Медика” Львівської митниці ДФС, згідно статті 381 Митного кодексу України, у зв’язку з тим, що транспортний засіб втрачений внаслідок аварії.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 р. у задоволенні позову було відмовлено.

II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись зі вказаною постановою суду , ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права та просив її скасувати та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позов у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції зробив висновок, що згідно з довідкою виданою Командиром ППСМОП “Дніпро-1” ГУМВС України в Дніпропетровській області підполковником міліції ОСОБА_3 від 06.04.2015 року встановлено, що зазначений автомобіль знаходився в зоні проведення АТО, а саме в н.п. Піски з 01 по 04 квітня 2015 року, де був пошкоджений під час бойових дій.

Апелянт вважає , що судом першої інстанції взагалі не досліджено та залишено поза увагою докази, а саме довідку про пошкодження вищевказаного автомобіля в зоні проведення АТО , в якій чітко зазначена дата з 01 квітня 2015 року по 04 квітня 2015 року , а саме 2017 рік є технічною помилкою вказаної дати у позові.

Судом першої інстанції вказані обставини не враховані, повністю не дослідженні, грубо проігноровані, що у свою чергу є порушенням ст.76,77,79 КАС України.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу , в якій вважає , що постанова винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, та відображає правильно встановлені обставини справи.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2018 року справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, але до судового засідання не з’явилися, а позивачем надано письмову заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження - тому суд , враховуючи , що в порядку ч.2 ст.313 КАС України ,неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, відповідно до п.2 ч 1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 було ввезено на митну територію України через пункт пропуску “Шегині-Медика” Львівської митниці ДФС, транспортний засіб “OpelVektra”, кузов № НОМЕР_1,державний реєстраційний номер ОСОБА_2 RP 42522.

08 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Львівської митниці ДФС про завершення митного режиму транзит (вх.№125/К/13-70 від 13.06.2017р.) зазначеного транспортного засобу з підстав передбачених у ч.8 ст. 102 Митного кодексу України.

У заяві від 08.06.2017р. позивач просив припинити митний режим транзит відповідно до ч.8 ст.102 Митного кодексу України щодо транспортного засобу (автомобіль “OpelVektra”) та повідомити його про результати розгляду його заяви, посилаючись на знищення транспортного засобу в зоні проведення АТО та знищення документів, які знаходились в автомобілі.

В якості підтвердження цих обставин ним були надані акт прийому-передачі транспортного засобу та довідка про пошкодження автомобіля в зоні АТО, копії яких залучені до матеріалів справи.

Відповідачем 19.06.2017 № 127/К/1370-1 02/46 направлено лист, яким було надано відповідь на вищезазначену заяву ОСОБА_1, що підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром поштових відправлень (рекомендованих листів) Львівської митниці ДФС, поданих в ЦПЗ м. Львів від 01.07.2017 року.

В цій відповіді вказано з посиланням на норми ч.3 ст.381 Митного кодексу України, ч.8 ст.102 МКУ, Порядку виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму роз’яснено, що припинення митного режиму “транзит” можливе за умови подання зацікавленою особою певних документів та дозволу митниці на поміщення товару у відповідний митний режим, а також надати достатні докази знищення чи повного зіпсування транспортного засобу.

А саме зазначено , що разом із заявою митному органу подаються:

- договір на знищення (руйнування) товарів з підприємством, уповноваженим відповідно до законодавства України на знищення (руйнування) відповідних категорій товарів;

- дозволи на знищення (руйнування) товарів від державних органів, до повноважень яких належить контроль за переміщенням таких товарів;

- копія відповідного дозвільного документа, що засвідчує право суб'єкта господарювання провадити діяльність зі знищення (руйнування) відповідних категорій товарів;

- товаротранспортні та інші товаро-супровідні документи;

- інші документа, що стосуються проведенню операцій зі знищення або руйнування товарів (за бажанням заявника).

Вказано ,що прийняття рішення про припинення митного режиму транзиту ввезеного автомобіля можливе за виконанні зазначених вище умов.

Разом з тим, було зазначено ,що для завершення митного режиму транзиту позивачу необхідно, після скінчення дії обставин непереборної сили (бойових дій в зоні АТО), вивезти транспортний засіб р.н, RР42522 за межі митної території України або надати гану доходів і зборів достатні докази знищення чи повного зіпсування транспортного засобу (його частин), а також в установленому порядку задекларувати у відповідний митний режим залишки або відходи товарів транспортних засобів), що потрапили в аварію або під дію обставин непереборної сили , або з дозволу митного органу видалити їх відповідно до законодавства України.

Запропоновано вжити заходів щодо припинення митного режиму ввезеного автомобіля за умови дотримання наведених умов або визнання його гуманітарною допомогою.

Відповідно до акту прийому-передачі транспортного засобу від 23.03.2015 року ОСОБА_1С передав автомобіль “OpelVektra”, кузов №WOL000031V7094090,державний реєстраційний номер ОСОБА_4 RP 42522 (без пошкоджень та в технічно справному стані) в оренду ППСМОП “Дніпро-1” в особі ТВО заступника командира 5 роти ОСОБА_5

Згідно з довідкою, виданою Командиром ППСМОП “Дніпро-1” ГУМВС України в Дніпропетровській області підполковником міліції ОСОБА_3 від 06.04.2015 року встановлено, що зазначений автомобіль знаходився в зоні проведення АТО, а саме в н.п. Піски з 01 по 04 квітня 2015 року, де був пошкоджений під час бойових дій.

.

V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Згідно вимог ст. 8 ОСОБА_6 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_6 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_6 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_6 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_6 України гарантується.

Згідно вимог ст.19 ОСОБА_6 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_6 та законами України.

Згідно ст. 67 ОСОБА_6 України , кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.8 ОСОБА_6 України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 24 ОСОБА_6 України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У частині другій статті 61 ОСОБА_6 України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до частини 2 статті 469 Митного кодексу України, зміна стану товарів, митне оформлення яких не закінчено, або товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі, користування та розпорядження ними без дозволу органу доходів і зборів, а так само невжиття передбачених частиною четвертою статті 204 цього Кодексу заходів щодо товарів, строк тимчасового зберігання яких під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі закінчився, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Конституційний Суд України у рішенні від 31.03.2015 року у справі № 1-рп/2015 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 469 Митного кодексу України зазначив, що користування або розпорядження транспортними засобами особистого користування, які поміщені в митний режим тимчасового ввезення на митну територію України, не є адміністративним правопорушенням, передбаченим у частині другій статті 469 Митного кодексу України.

Згідно із статтею 103 Митного кодексу України, тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Відповідно до ст. 90 Митного кодексу України (далі – МК України) транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що перемішуються громадянами через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби від 17.11.2005 року № 1118 транзит - переміщення ТЗ під митним контролем з одного пункту пропуску через державний кордон України (при ввезенні на митну територію України) в інший пункт пропуску через державний кордон України (при вивезенні за межі митної території України) у незмінному стані, крім природних втрат, у строк, визначений митним органом відправлення, і без використання з іншою мстою, ніж була заявлена цьому митному органу.

Так, згідно з ст. 95 МК України для автомобільного транспорту встановлюється строк транзитних перевезень - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб).

Згідно вимог ст. 92 МК України особою, на яку покладається дотримання вимог митного режиму “транзит” є особа, яка помішує товари та/або транспортні засоби комерційного призначення у даний митний режим.

Відповідно до Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що перемішуються громадянами через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби від 17.11.2005 року № 1118 уповноваженою особою є особа, яка на підставі договору або належно оформленого доручення, виданого власником товарів і транспортних засобів, наділена правом учиняти дії. пов'язані з пред'явленням цих товарів і транспортних засобів митним органам для митного контролю та митного оформлення при переміщенні їх через митний кордон України, або іншим чином розпоряджатися зазначеними товарами та транспортними засобами.

Відповідно до ст. 366 МК України громадянин самостійно обирає відповідний канал (“зелений коридор” або “червоний коридор”) для проходження митного контролю за двоканальною системою.

Обрання “зеленого коридору” вважається заявою громадянина про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та/або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території та свідчить про факти, що мають юридичне значення.

Громадяни, які проходять (проїжджають) через “зелений коридор”, звільняються від подання письмової митної декларації. Звільнення від подання письмової митної декларації не означає звільнення від обов'язкового дотримання порядку переміщення товарів через митний кордон України.

Переміщення позивачем транспортного засобу “OpelVektra” через митний кордон України здійснювалось по каналу “зелений коридор”, а отже у відповідача відсутні будь-які документи, щодо пропуску на митну територію України вказаного транспортного засобу, що ним не заперечується.

Відповідно до частини 3 статті 381 Кодексу, у разі знищення чи повного зіпсування транспортних засобів особистого користування, ввезених на митну територію України з метою транзиту, внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили перебіг строку їх транзиту зупиняється за умови надання такою особою органам доходів ї зборів достатніх доказів знищення чи повного зіпсування транспортного засобу.

Частиною 8 статті 102 Митного кодексу України передбачено, що митний режим транзиту також припиняється у разі конфіскації товарів, їх повної втрати внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, за умови підтвердження факту аварії або дії обставин непереборної сили у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до ст. 255 МК України, митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим кодексом відповідно до заявленого митного режиму.

Згідно п. 23 ч. 4 МК України виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення визначається як митне оформлення.

Пунктом 29 ст. 4 МК України передбачено, що митними формальностями є сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

З огляду на вищевказане, процедура завершення (припинення) митного режиму “транзит” передбачає здійснення всіх необхідних митних формальностей з метою додержання вимог митного законодавства.

Згідно Розділу VIII Порядку виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.05.2012 року №657, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.10.2012 року за № 1669/21981 (далі – Порядок) рішення про припинення митного режиму приймає керівник митного органу, під контролем якого перебувають товари, транспортні засоби, що потрапили в аварію або під дію обставин непереборної сили, або особа, що виконує його обов'язки.

При цьому, рішення про припинення (завершення) митного режиму приймається лише щодо транспортних засобів або товарів (їх частини), які внаслідок факту аварії чи дії обставин непереборної сили були знищені, повністю та безповоротно пошкоджені, втрачені або зіпсовані.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Порядку якщо факт аварії або дії обставин непереборної сили має місце на митній території України,особа, відповідальна за виконання вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем (власник товару або уповноважена ним особа, перевізник чи особа, відповідальна за дотримання митного режиму), повинна звернутись до митного органу, в зоні діяльності якого перебувають ці товари, транспортні засоби, із письмовою заявою, яка повинна містити відомості, що надають можливість ідентифікувати товари, транспортні засоби як такі, що перебувають під митним контролем, а також інформацію про час, місце, обставини та наслідки аварії чи дії обставин непереборної сили.

Керівник митного органу, в зоні діяльності якого перебувають товари, транспортні засоби, що потрапили в аварію або дід дію обставин непереборної сили, або особа, що виконує його обов’язки, після отримання заяви невідкладно організовує проведення огляду території чи іншого місця, де знаходяться, знаходились або можуть знаходитися товари і транспорті засоби, що перебувають під митним контролем, за винятком випадків, коли такий огляд проводити недоцільно з урахуванням характеру аварії чи обставин непереборної сили та їх наслідків. Огляд території чи іншого місця, де знаходяться, знаходились або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що перебувають під митним контролем, також не проводиться у разі відсутності протягом тривалого часу внаслідок аварії або дії Обставин непереборної сили можливості дістатися, до місця пригоди.

За результатами огляду складається, акт встановленої форми у трьох примірниках. Один примірник акта вручається особі, відповідальній за виконання вимог законодавства України 3 питань державної митної справи щодо товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем, другий - невідкладно надсилається митному органу, під контролем якого перебувають товари, транспортні засоби, що потрапили в аварію або під дію обставин непереборної сили, а третій — залишається у справах митного органу, посадовими особами якого він був складений.

Якщо керівником митного органу, у зоні діяльності якого перебувають товари, транспортні засоби,що потрапили в аварію або під дію обставин непереборної сили або особою, що виконує його обов'язки, після опрацювання заяви зарахуванням характеру аварії чи обставин непереборної сили та їх наслідків прийнято рішення про недоцільність проведення огляду території чи іншого місця, де знаходяться, знаходились або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що перебувають під митним контролем, або якщо протягом тривалого часу внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили відсутня можливість дістатися до місця пригоди, особі, що подала заяву про аварію або дію обставин непереборної сили, митним органом невідкладно надається письмове підтвердження факту отримання такої заяви, у якому зазначаються причини не проведення митним органом огляду території чи іншого місця, де знаходяться, знаходились або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що перебувають під митним контролем, яке засвідчується підписом керівника цього митного органу або особи, що виконує його обов'язки, та завіряється відбитком печатки митного органу або особистої номерної печатки .

Відповідно до пункту 3 розділу VІІІ Порядку залежно від характеру аварії чи обставин непереборної сили документи, що підтверджують їх наявність і тривалість дії, можуть видаватися державними органами, місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, іншими спеціально вповноваженими на це державними органами, а також уповноваженими на це підприємствами, установами та організаціями відповідно до їх компетенції.

Відповідно до пункту 6 розділу VIII Порядку у випадку, якщо факт аварії чи дії обставин непереборної сили має місце, особа, відповідальна за виконання вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем (власник товару або уповноважена ним особа, перевізник чи особа, відповідальна за дотримання митного режиму), повинна звернутись до митного органу, яким здійснюється контроль за цими товарами, транспортними засобами, з письмовою заявою, яка повинна містити відомості, що надають можливість ідентифікувати товари, транспортні засоби як такі, що перебувають під митним контролем, а також Інформацію про час, місце, обставини та наслідки аварії чи дії обставин непереборної сили.

Разом із заявою подаються:документи, що підтверджують факт аварії чи дії обставин непереборної сили, видані компетентними органами (установами) та засвідчені в установленому порядку;примірник акта про проведення огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних складів, магазинів безмитної торгівлі, територій вільних митних зон та інших місць, де знаходяться товари, транспортні засоби комерційного призначення, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи, якщо аварія чи обставини непереборної сили мали місце на митній території України у зоні діяльності іншого митного органу та таким іншим митним органом проводився огляд;письмове підтвердження митного органу, якщо аварія чи обставини непереборної сили мали місце на митній території України у зоні діяльності іншого митного органу і таким іншим митним органом, огляд не проводився.

Рішення про припинення митного режиму приймається лише щодо транспортних засобів або товарів (їх частини), які внаслідок факту аварії чи дії обставин непереборної сили були знищені, повністю та безповоротно пошкоджені, втрачені або зіпсовані.

Відповідно до пункту 9 розділу УШ Порядку, залишки або відходи товарів, транспортних засобів, що потрапили в аварію або під дію обставин непереборної сили, повинні бути в установленому порядку задекларовані у відповідний митний режим або з дозволу митного органу видалені відповідно до законодавства України.

Для вирішення питання про припинення режиму транзиту необхідно отримати дозвіл митниці на поміщення товарів у відповідний митний режим.

Розділом VI Порядку визначено, що дозвіл на поміщення товарів у митний режим знищення або руйнування надасться за заявою декларанта керівником або вповноваженою ним: посадовою особою митного органу, у зоні діяльності якого фактично будуть проводитися операції зі знищення або руйнування таких-товарів.

Разом із заявою митному органу подаються:договір на знищення (руйнування) товарів з підприємством, уповноваженим відповідно до законодавства України на знищення (руйнування) відповідних категорій товарів;дозволи на знищення (руйнування) товарів від державних органів, до повноважень яких належить контроль за переміщенням таких товарів;копія відповідного дозвільного документа, що засвідчує право суб'єкта господарювання провадити діяльність зі знищення (руйнування) відповідних категорій товарів;товаротранспортні та інші товаросупровідні документи;інші документи, що стосуються проведення операцій зі знищення або руйнування товарів (за бажанням заявника).

Позивач при зверненні до митного органу не виконав всіх передбачених чинним митним законодавством вимог та не надав належних доказів на підтвердження повної втрати, зіпсування чи знищення транспортного засобу в результаті аварії чи обставин непереборної сили.

Відповідно до п.8 розділу VIII Порядку У разі прийняття рішення про відмову у припиненні (завершенні) митного режиму митний орган зобов'язаний невідкладно письмово повідомити заявника про причини і підстави такої відмови.

Відповідно до ч1 ст. 1 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР “Про звернення громадян” Громадяни України мають право звернутися до орган державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних, особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 20 Закону України “Про звернення громадян” передбачено що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця з дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Згідно правової позиції Верховного Суду ,зазначеної у постанові від 10 квітня 2018 року по справі № 644/8566/16-а , враховуючи, що автомобіль ввезено на територію України в митному режимі «транзит», з метою особистого користування, а користування або розпорядження транспортними засобами особистого користування, митне оформлення яких не закінчено, не є адміністративним правопорушенням, передбаченим у частині 2 статті 469 Митного кодексу України, якщо вони поміщені в митний режим «тимчасового ввезення» на митну територію України,

VI. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_6 та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється ОСОБА_6 України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_6 України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до ОСОБА_6 та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені ОСОБА_6 та законами України. У разі невідповідності правового акта ОСОБА_6 України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить ОСОБА_6 України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми ОСОБА_6 України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.1 ч.1 ст.315 КАС України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України ,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення , а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 ОСОБА_6 України є частиною національного законодавства.

Згідно ст.1 Протоколу 1 Конвенції ,кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов’язків (див., наприклад, рішення у справі «Крастанов проти Болгарії» (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, п. 53, від 30 вересня 2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах «Молдован та інші проти Румунії (№ 2)» (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, п. 94, ECHR 2005-VII (витяги), та «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, п. 159, Series А № 25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов’язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі «ОСОБА_7 проти Колишньої Югославської Республіки Македонії» (&lд;…&?в;), заява № 49382/06, п. 48, ECHR 2012 (витяги)).

Словосполучення «відповідно до закону» вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (див. з-поміж інших джерел п. 55 рішення Суду у справі «Kopp проти Швейцарії» від 25.03.1998 р. (Reports of Judgment sand Decisions 1998-II)).

Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (див. п. 39 рішення Суду у справі «C.G. and Others проти Болгарії» від 24.04.2008 р. (справа № 1365/07)). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (див. п. 46 рішення Суду у справі «P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства» (справа № 44787/98, ECHR 2001-IX))та див.п.169-170 рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_8 проти України» (заява № 21722/11),

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

VIII. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ:

Апеляційний суд ,враховуючи принципи верховенства права, належного врядування ,презумпції правомірності дій платника податків , практику ЄСПЛ ,як джерело права , погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову та доходить до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції та вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права, так як позивач , при зверненні до митного органу не виконав всіх передбачених чинним митним законодавством вимог та не надав належних доказів на підтвердження повної втрати, зіпсування чи знищення транспортного засобу в результаті аварії чи обставин непереборної сили, що унеможливило остаточне вирішення поданої ним заяви.

Відповідь митного органу позивачу , була надана в порядку , межах повноважень та у спосіб, встановлені ОСОБА_6, Митним та Податковим Кодексами України , вона не становила свавільне втручання у право мирно володіти майном ,гарантоване ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод , так як її положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів .

Судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, із належним повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийняте та підписано суддею , яка зазначена у судовому рішенні

Керуючись ст.8,22 ОСОБА_6 України, ст. 6 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7,242,243,250, 272, 308, 309, 311, п.1 ч.1 ст.315, 316,321,322,325,328,329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 р. – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 19.06.2018 року

Суддя-доповідач ОСОБА_9Судді ОСОБА_10 ОСОБА_11