Постанова № 74771818, 14.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 р. м.ОдесаСправа № 814/1140/17

Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді – доповідача ОСОБА_1 суддів ОСОБА_2 ОСОБА_3за участю: секретаряОСОБА_4розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Військової частини А0224 та Миколаївського обласного військового комісаріату на рішення Миколаївького окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Військової частини А0224, Ленінського районного військового комісаріату м. Миколаєва та Миколаївського обласного військового комісаріату про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив стягнути з Військової частини А0224 добові витрати на відрядження в зону проведення АТО на загальну суму 1140 грн. та винагороду за участь у терористичній операції на загальну суму 9 000 грн. за період серпень-жовтень 2014 року.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідач не погасив заборгованість із виплати добових витрат на відрядження та винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» та п.1.25 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 29.08.2011 № 530, постанови Кабінету Міністрів України № 158 від 04.06.2014, Кодексу законів про працю.

Рішенням Миколаївького окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року позов задоволено частково. Суд стягнув з військової частини А 0224 на користь позивача добові витрати на відрядження в зону проведення АТО на загальну суму 1140 грн. та зобов'язав Миколаївський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_5 винагороду за участь в АТО за період з 29.08.2014 року по 02.10.2014 року. В решті позову відмовив.

В апеляційних скаргах Військова частина А0224 та Миколаївський обласний військовий комісаріат, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх доводів апелянт - Військова частина А0224, з посиланням на положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260, за приписами якої військовослужбовція, тимчасово прикомандированим до інших військових частин, грошове забезпечення в цих військових частинах виплачується лише в тому випадку, якщо прикомандирування дозволено Миністром оборони України, його першим заступником та заступниками, Начальником Генерального штабу - Главнокомандувачем Збройних сил України, командувачами видів Збройних сил України відповідно до повноважень, зазначила, що військова частина не є належним відповідачем у даній справі, адже ОСОБА_5 зарахований до списків особового складу військової частини з 08.10.2014 року, а відтак, за період серпень-вересень 2014 року винагороду за участь в антитерористичній операції військова частина виплачувати не повинна.

Крім цього, апелянт зазначив, що за приписами Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.08.2011 року №530 військовослужбовцям, направленим для участі в антитерористичних операціях, за дні, коли вони забезпечуються харчуванням за рахунок держави, добові не виплачуються. Оскільки за весь час знаходження позивача в зоні проведення антитерористичної операції останній забезпечувався харчуванням за рахунок держави, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення на користь позивача цього виду виплат.

В свою чергу другий апелянт - Миколаївський обласний військовий комісаріат, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначив, що оскільки ОСОБА_5 направлявся у відрядження з Миколаївського обласного військового комісаріату на підставі розпорядження штабу командування сухопутних військ Збройних сил України, з урахуванням положень Інструкції №530, підстави для виплати добових відсутні. Крім цього апелянт зазначив, що у зв'язку з тим, що в період перебування у відрядженні ОСОБА_5 перебував на забезпеченні в Миколаївському обласному військовому комісаріаті, оплата винагороди за участь в антитерористичній операції покладалась саме на військовий комісаріат. Оскільки під час перебування позивача у відрядженні військова частина А0224 до комісаріату витягів з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ про прибуття, вибуття чи перебування в зоні проведення АТО не надавала, так само як і сам ОСОБА_5 після прибуття з відрядження, військовий комісаріат не мав підстав для нарахування та виплати винагороди за участь в АТО.

У відзивах на апеляційні скарги представник позивача зазначив, що наведені апелянтами доводи не ґрунтуються на законі, а відтак, підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні. В свою чергу зазначив, що судове рішення має бути змінено в частині стягнення винагороди за участь в АТО із зазначенням конкретної суми, що підлягає стягненню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апелянтів, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.03.2014 позивача було призвано для проходження військової служби.

Згідно наказів військового комісара Міколаївського обласного військового комісаріату від 06.06.2014 року № 14 та від 24.06.14 року №142 ОСОБА_5 призначено оператором центру автоматизованих засобів управління Міколаївського обласного військового комісаріату та зараховано до списків особового складу військового комісаріату та на всі види забезпечення (а.с.97 т.1).

Наказом військового комісара Миколаївського обласного військового комісаріату №188 від 19.08.2014 ОСОБА_5 відряджено у військову частину - польова пошта В 4174 (А0224) на 30 діб з 19.08.2014 по 17.09.2014 року в розпорядження командира військової частини - польова пошта В 4174 (а.с.123 т.1).

Наказом військового комісара Миколаївського обласного військового комісаріату № 213 від 16.09.2014 продовжено термін відрядження ОСОБА_5 у в/ч В 4174(А 0224) на 30 діб з 17.09.2014 року по 16.10.2014 року в розпорядження командира військової частини (а.с.124 т.1).

Як свідчать матеріали справи, 29.08.2014 року ОСОБА_5, на підставі Наказу першого заступника Антитерористичного центру при СБУ №105 від 29.08.2014 року, як військовослужбовець, що виконує обов'язки у складі 79 окремої аеромобільної бригади, прибув до складу сил та засобів, які залучаються та беруть участь в АТО на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових завдань (а.с.46-49 т.1).

Згідно наказів командира в/ч - польова пошта В 4174 від 11.09.14 року №239, від 24.09.2014 року №251 термін перебування ОСОБА_5 в районі виконання завдань для участі в АТО продовжувався з 11.09.14 року по 23.09.14 року та з24.09.14 по 03.10.14 року (а.с.140, 141 т.1).

На підставі наказу першого заступника АТЦ при СБУ №24 від 02.10.2014 року ОСОБА_5 вибув до пункту постійної дислокації (а.с.50 т.1).

З 06.10.2014 року ОСОБА_5 прибув з відрядження з в/ч польова пошта В 4174 та приступив до виконання службових обов’язків у Миколаївському обласному військовому комісаріаті, про що свідчить наказ військового комісара Миколаївського обласного військового комісаріату №233 від 06.10.14 року (а.с.125-126 т.1).

Підставою для звернення позивача з даним позовом стала та обставина, що за період перебування у відрядженні відповідачі не виплатили йому добові витрати на відрядження та винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач, перебуваючи у розпорядженні в/ч А0224, був направлений в зону АТО, йому повинні були виплачувати добові на загальних підставах з військовослужбовцями тієї військової частини, до якої він був прикомандирований (перебував у розпорядженні). Також суд погодився з доводами позивача щодо наявності законних підстав для виплати останньому винагороди за безпосередню участь в антитерористичних операціях, втім зазначив, що оскільки у серпні 2014 року ОСОБА_5 перебував у зоні АТО 3 дні (з 29.08. по 31.08.), а у жовтні цього ж року - 2 дні (з 01.10. по 02.10.), розмір винагороди повинен бути обчислений пропорційно дням безпосередньої участі у зазначених операціях і заходах.

У зв'язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Миколаївського обласного військового комісаріату нарахувати та виплатити ОСОБА_5 зазначену винагороду за спірний період.

Судова колегія вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати винагороди за участь в АТО, проте не може погодитись з судовим рішенням в частині задоволення позову про стягнення добових за відрядження.

Позиція суду апеляційної інстанції ґрунтується на наступному.

Наказом Міністра оборони України від 29.08.2011 року№530, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.09.2011 року за №1115/19853 (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Інструкцію про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України (далі -Інструкція № 530).

За приписами п.1.1 Інструкції №530 службовим відрядженням (далі - відрядження) вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.

Позиція позивача та його представника, з якою погодився суд першої інстанції, ґрунтується на тому, що оскільки позивач для безпосередньої участі в антитерористичних операціях направлявся з в/ч А0224, тобто перебував в іншій місцевості поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини, в якій він проходив службу, остання має виплатити позивачеві добові витрати.

Однак судова колегія таку позицію вважає помилковою та зазначає, що згідно абзацу другого п.1.1 Інструкції №530 виплата військовослужбовцям добових, так само як і відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад здійснюється виключно для покриття особистих витрат під час відрядження.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів, що ОСОБА_5 під час перебування в районі виконання завдань для участі в АТО мав потребу та необхідність здійснення будь-яких особистих витрат, адже, як встановлено судом апеляційної інстанції, весь час перебування в зоні АТО ОСОБА_5 знаходився на повному державному забезпеченні.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п.1.16 Інструкції №530 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), направленим у відрядження одиночним порядком, крім відряджень, зазначених у пунктах 1.23 і 1.24 цієї Інструкції, за кожний день перебування у відрядженні в межах строків, передбачених пунктом 1.5 цієї Інструкції, і за час перебування в дорозі виплачуються добові в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Виплата добових у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, також провадиться військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), направленим у відрядження в складі підрозділів, а у випадках, зазначених у підпунктах 1.19.1 і 1.19.2 пункту 1.19 цієї Інструкції, - у складі військової частини для виконання певного переліку завдань. При цьому наведений перелік не містить такого виду відряження, як відрядження в район виконання завдань для участі в АТО.

Натомість пунктом 1.23 Інструкції №530 наведено перелік видів відряджень, виплата добових по яких не провадиться, серед яких зазначені відрядження (поїздки) у складі військових частин, крім відряджень, зазначених у підпунктах 1.19.1 і 1.19.2 пункту 1.19 цієї Інструкції та у складі підрозділів військових частин, крім випадків, передбачених у пунктах 1.19 і 1.20 цієї Інструкції.

За приписами абзацу першого п.1.25 Інструкції №530 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), тимчасово прикомандированим з дозволу Міністра оборони України, першого заступника Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, командувачів видів Збройних Сил України до інших військових частин, або тим, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період перебування в пунктах прикомандирування або в розпорядженні не провадиться.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці, які на підставі відповідних наказів військової частини вибувають в район виконання завдань для участі в АТО, не можуть вважатися такими, що перебувають у відрядженні, а відтак, посилання суду першої інстанції на абзац другий п.1.25 Інструкції є помилковим.

До того ж, як вбачається зі змісту наказів командира в/ч А0224 від 27.08.14 року №222, від 11.09.14 №239, від 24.09.14 року №251, про які зазначалось вище, позивач не направлявся та не перебував у відрядженні, в цих наказах лише зафіксовано, що солдат ОСОБА_5 вибув в район виконання завдань для участі в АТО та йому продовжувався термін такого перебування.

Зазначені обставини, на переконання судової колегії, виключають обов’язок військової частни виплачувати ОСОБА_5 добові за період перебування в зоні проведення антитерористичних операцій, а доводи позивача ґрунтуються на невірному тлумаченні наведених правових норм.

Що стосується доводів апелянтів про відсутність підстав для виплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичних операціях, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.2 постанови КМ України № 158 від 04.06.2014 "Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» (в редакції, яка діяла на час перебування позивача в районі виконання завдань для участі в АТО) за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійснення заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на обєкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих обєктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, починаючи з 1 травня 2014 р. виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

Згідно з п.п.1,2 Наказу Міністерства оборони України від 12.06.2014 № 383 "Про виплату винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України" (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) наказано виплачувати військовослужбовцям Збройних Сил України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, починаючи з 01 травня 2014 року винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць. Винагороду виплачувати за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач перебував у АТО з 29.08.2014 по 02.10.2014 року, грошове забезпечення позивача, згідно довідки Миколаївського ОВС, за серпень 2014 складало 2 584,61 грн., вересень 2014 - 2 558 грн., тому за повний місяць вересня 2014 року Миколаївський ОВК повинен виплатити позивачу - 3000 грн., а за 3 дня серпня та 2 дня жовтня 2014 відповідач повинен перерахувати зазначену винагороду відповідно до фактичних днів знаходження позивача у зоні АТО.

Судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції, що за 3 дня серпня та 2 дня жовтня 2014 року неможливо сплатити винагороду, як за місяць в сумі 3000 грн.

Водночас,колегія суддів не може визнати обґрунтованими доводи апелянта - Миколаївського обласного військового комісаріату з приводу того, що оскільки до комісаріату в/ч А0224 не надала витягів з наказів керівника АТЦ при СБУ про прибуття, убуття чи перебування в зоні проведення АТО, та сам позивач також цих наказів не надав, підстави для виплати винагороди відсутні, адже невиконання суб’єктом владних повноважень свого прямого обов’язку в жодному разі не може вважатися законною підставою для порушення прав військовослужбовця та невиконання закріплених законодавством гарантій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повною мірою досліджено всі обставини справи, проте їм надано невірну правову оцінку, у зв'язку з чим ухвалене у справі рішення підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача добових на період відрядження в зону проведення АТО.

В іншій частині висновки суду є обґрунтованими, а доводи апеляційних скарг їх не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Військової частини А0224 та Миколаївського обласного військового комісаріату - задовольнити частково.

Рішення Миколаївького окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Військової частини А0224, Ленінського районного військового комісаріату м. Миколаєва та Миколаївського обласного військового комісаріату про стягнення - скасувати в частині стягнення з Військової частини А0224 на користь ОСОБА_5 добових витрат на відрядження в зону АТО на загальну суму 1140 грн.

В задоволенні цієї частини позовних вимог - відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складено 18.06.2018 року.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Судді: Л.В. Стас

ОСОБА_3.

Головуючий суддя ОСОБА_1Судді ОСОБА_3 ОСОБА_2