Рішення № 74770280, 14.06.2018, Долинський районний суд Кіровоградської області

Справа № 388/1158/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2018 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого - судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Поліщук Т.І.,

представників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до селянського (фермерського) господарства «Павел» про відшкодування шкоди завданої самовільним користуванням земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з цим позовом, посилаючись на те, що є власником земельної ділянки площею 10,47895 га, що знаходиться на території Пишненської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

9 жовтня 2009 року позивачка уклала із відповідачем селянським (фермерським) господарством «Павел» договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, що зареєстрований у відділі Держкомзему у Долинському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 352190004000690 (далі - Договір).

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 8 червня 2016 року вищезазначений договір оренди землі визнаний недійсним.

Вищезазначені обставини свідчать про наявність протиправних дій селянського (фермерського) господарства «Павел» щодо самовільного зайняття спірної земельної ділянки протягом семи років.

ОСОБА_3 зазначає, що у зв'язку із самовільним зайняттям належної їй земельної ділянки відповідачем їй завдано матеріальної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача.

Розмір шкоди становить 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за період самовільного користування земельною ділянкою з 2010 по 2017 роки.

У січні 2018 року ОСОБА_3 подано останню заяву про збільшення та уточнення позову. Просить стягнути зі селянського (фермерського) господарства «Павел» на свою користь збитки завдані самовільним зайняттям земельної ділянки за період з 2010 по 2016 роки у розмірі 113194,03 грн, інфляційні втрати у розмірі 66844,46 грн, 3 % річних у розмірі 8506,19 грн.

Селянське (фермерське) господарство «Павел» надіслало до суду відзив на позов. Зазначає, що ОСОБА_3 до 2015 року не здійснювалось жодних дій спрямованих на отримання прибутку у визначеному нею розмірі.

8 листопада 2005 року ОСОБА_3 надано голові селянського (фермерського) господарства «Павел» безстрокову довіреність на розпорядження земельною ділянкою, зокрема із правом продажу, передачі в оренду та здійснення інших дій пов'язаних з користуванням земельною ділянкою.

Цього ж дня, тобто 8 листопада 2005 року позивачкою одночасно з видачею довіреності отримано від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 50000 грн за земельну ділянку із зобов'язанням не відкликати надану довіреність.

Згідно з видатковими касовими ордерами від 3 жовтня 2009 року, від 5 жовтня 2010 року, від 9 серпня 2011 року, від 30 серпня 2012 року, від 24 липня 2013 року, від 26 липня 2014 року, від 1 серпня 2015 року, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 отримано орендну плату.

Також селянське (фермерське) господарство «Павел» просить застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

У відповідь на відзив ОСОБА_3 зазначає, що нею не отримано за видатковими касовими ордерами орендну плату, а надана розписка не є предметом спору.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_1 позов підтримали за обставин зазначених у ньому, попросили позов задовольнити. Суду пояснили, що без відома позивачки було укладено договір оренди землі. ОСОБА_3 вважала, що відповідач діяв правомірно, однак у 2015 році юристи повідомили, що відповідач використовує землю неправомірно. З метою захисту своїх прав звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі, який судом було визнано недійсним. У 2017 році взнала про порушення своїх прав, а тому пред'явила цей позов. Вважають, що відповідач зобов'язаний відшкодувати шкоду завдану самовільним користуванням земельною ділянкою.

Представник відповідача селянського (фермерського) господарства «Павел» ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову. Суду пояснив, що відповідачем земельна ділянка використовувалась не самовільно, а за укладеним правочином, що був визнаний судом недійсним. Орендну плату за користування земельною ділянкою в інтересах ОСОБА_3 за виданою нею довіреністю отримував ОСОБА_4 ОСОБА_3 за весь час користування земельною ділянкою відповідачем не здійснювалось жодних дій спрямованих на отримання орендної плати у розмірі 6 % нормативно грошової оцінки земельної ділянки, зокрема щодо передачі землі в оренду з визначенням такого розміру орендної плати, доказів цьому не надано, тобто доводи позивачки з цього приводу є припущенням. Предметом спору є відшкодування збитків завданих самовільним користуванням земельною ділянкою, однак користування земельною ділянкою відповідачем здійснювалось за договором. Оскільки правовідносини між сторонами є договірними, відповідно відсутні підстави для відшкодування збитків внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Суд, заслухавши пояснення учасника справи, представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про відмову у позові з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що ОСОБА_3 згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданого 30 жовтня 1998 року є власницею земельної ділянки площею 10,47895 га, що знаходиться на території Пишненської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 5).

9 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 та селянським (фермерським) господарством «Павел» укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки площею 10,47895 га, що зареєстрований у відділі Держкомзему у Долинському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 352150004000690 від 25 листопада 2011 року (а. с. 6, 7).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладення сторонами договору оренди землі) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 8 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2016 року визнано недійсним вищезазначений договір оренди землі укладений 9 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 та селянським (фермерським) господарством «Павел», зареєстрований у відділі Держкомзему у Долинському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 352150004000690 від 25 листопада 2011 року.

При вирішенні вищезазначеної цивільної справи суд установив, що 7 жовтня 2015 року ОСОБА_4 діючи від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої 8 листопада 2005 року, посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дацком Я.О., зареєстрованої у реєстрі за № 16470 уклав угоду про розірвання договору оренди землі укладеного 9 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 та селянським (фермерським) господарством «Павел», зареєстрованого у відділі Держкомзему у Долинському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 352150004000690 від 25 листопада 2011 року. Цього ж дня про розірвання правочину до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за № 11502132.

Отже, з 7 жовтня 2015 року є розірваним договір оренди землі укладений 9 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 та селянським (фермерським) господарством «Павел», зареєстрований у відділі Держкомзему у Долинському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 352150004000690 від 25 листопада 2011 року.

Матеріали цивільної справи не містять жодного доказу самовільного користування земельною ділянкою після розірвання договору оренди землі.

Окремо слід зазначити, що цей позов заявлений саме з підстав відшкодування збитків завданих самовільним користуванням земельною ділянкою.

Згідно з чч. 1-3 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2).

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

До вищезазначеного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 1 липня 2015 року (справа № 3-195гс15).

З матеріалів справи видно, що 10 лютого 2005 року між ОСОБА_3 та селянським (фермерським) господарством «Павел» укладено договір оренди землі площею 10,479 га, зареєстрований у державному підприємстві «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 874 від 11 липня 2005 року. Строк дії договору п'ять років. Договір набирає чинності після підписання договору та його державної реєстрації.

Таким чином можливо дійти висновку, що користування селянським (фермерським) господарством «Павел» земельною ділянкою площею 10,47895 га в період з 2010 року до 7 жовтня 2015 року (момент розірвання договору оренди землі від 9 жовтня 2009 року) не було самовільним, оскільки здійснювалось за укладеними між сторонами правочинами.

Наявність між сторонами договірних правовідносин виключає можливість застосування до спірних правовідносин правил, що містяться у Главі 82 ЦК України та регулюють відносини внаслідок заподіяння шкоди (деліктні правовідносини).

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У цій справі ОСОБА_3 не здійснювались дії спрямовані на доказування відшкодування збитків з підстав, передбачених ст. 623 ЦК України, тобто внаслідок порушення зобов'язання боржником за правочином (договором оренди землі), що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а відтак у зв'язку із цим відсутні підстави для відшкодування такої шкоди.

З матеріалів справи видно, що 8 листопада 2005 року ОСОБА_3 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_4 бути її представником у всіх державних та недержавних органах та організаціях з питань реалізації права власності на земельну ділянку площею 10,47895 га, зокрема розписуватися в отриманні грошей або натуроплати на документах, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії пов'язані з реалізацією наданих цією довіреністю повноважень в межах та обсязі передбачених чинним законодавством України.

На підставі вищезазначеної довіреності, ОСОБА_4 діючи в інтересах ОСОБА_3 згідно з видатковими касовими ордерами від 3 жовтня 2009 року, від 5 жовтня 2010 року, від 9 серпня 2011 року, від 30 серпня 2012 року, від 24 липня 2013 року, від 26 липня 2014 року, від 1 серпня 2015 року отримував орендну плату за користування селянським (фермерським) господарством «Павел» земельною ділянкою.

Доводи ОСОБА_3 з приводу того, що ОСОБА_4 не міг отримувати орендну плату є необґрунтованими, оскільки зміст виданої довіреності дає підстави вважати про надання права повіреному вчиняти будь-які юридичні дії щодо земельної ділянки, що стосуються реалізації права власності, тобто володіння, користування, розпорядження.

Твердження ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_4 не повертав отриману оренду плату за видатковими касовими ордерами може бути підставою для звернення до суду з іншим позовом про невиконання повіреним зобов'язань за укладеним договором доручення, зокрема про стягнення отриманих коштів.

Оскільки предметом цього спору є відшкодування збитків з підстав самовільного користування земельною ділянкою, тобто не стягнення орендної плати з підстав невиконання зобов'язань за правочином, відповідно суд не бачить підстав для надання висновку щодо обсягу виконаного зобов'язання.

Положеннями ст. 288 ПК України після внесення змін Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року N 1166-VII, зокрема передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Отже положення ст. 288 ПК України на яку посилається ОСОБА_3 є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, а не приватної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на вищезазначене, зважаючи на підставу та предмет поданого позову, оскільки у спірний період користування земельною ділянкою між сторонами існували договірні правовідносини згідно з укладеними правочинами, відповідно відсутні підстави для відшкодування шкоди внаслідок самовільного користування земельною ділянкою, тобто позов є необґрунтованим в задоволенні якого слід відмовити.

Селянським (фермерським) господарством «Павел» у цій справі не понесено судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладення договорів оренди землі), ст. ст. 216, 336, 623 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до селянського (фермерського) господарства «Павел» про відшкодування шкоди завданої самовільним користуванням земельною ділянкою.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 19 червня 2018 року.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський