Постанова № 74770179, 07.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/332/17 Головуючий у І інстанції Зінченко О. М.Провадження № 22-ц/780/347/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 26 07.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 червня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

за участі секретаря Удовиченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу та відсотків за користування позикою за договором позики, -

встановив:

У лютому 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з даним позовом до ОСОБА_2, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача суму боргу, 3% річних та відсотки за користування позикою в розмірі 1 743 312 грн. 93 коп., а також суму сплаченого судового збору у розмір 6 890 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що 26.12.2013 року він за взаємною згодою передав ОСОБА_2 в борг суму в розмірі 30 000 доларів США. При фактичному отриманні вказаної суми ОСОБА_2 була надана розписка від 26.12.2013 року. Вказана сума позичалася відповідачеві на строк до 26.06.2014 року, про що вказано в розписці. У зазначений строк відповідач кошти не повернув, позивач неодноразово вимагав повернути борг, однак до теперішнього часу борг не повернутий, взяті на себе зобов’язання відповідач не виконав. Так як розмір і порядок одержання відсотків за користування позикою договором не встановлено, тому позивач їх розмір визначив на рівні облікової ставки НБУ та в порядку визначеному законом.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відсотків за користування позикою за договором позики задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 суму боргу, 3 % річних та відсотки за користування позикою у розмірі 1 743 312 грн. 93 коп., та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким направити справу до суду для її розгляду в іншому складі суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 26 грудня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 30 000 доларів США. Матеріали справи містять розписку від 26 грудня 2013 року, яка підтверджує укладання договору позики між позивачем та відповідачем.

Апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів щодо спростування факту отримання коштів та укладення договору позики за даною розпискою.

Згідно зі ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. (ч.1 ст.1047 Цивільного кодексу України)

Виходячи з положень ч.2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, допускається пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Нормою ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України покладено на позичальника обов'язок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У розписці про отримання грошових коштів від 26.12.2013 року строк виконання зобов’язання щодо повернення грошових коштів сторони визначили до 26.06.2014 року, але станом на день подання позовної заяви та розгляді справи, грошові кошти ОСОБА_3 не повернуті, взяті на себе зобов’язання ОСОБА_2 не виконала.

Колегія суддів вважає, що доводи апелянта про застосування строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наступним.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сторонами в розписці було визначено строк виконання зобов’язання щодо повернення грошових коштів до 26.06.2014 року, а позов було подано до суду у лютому 2017 року, тобто у межах загальної позовної давності, а тому колегія суддів вважає, що підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та вірного висновку про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 суму боргу, 3% річних та відсотки за користування позикою в розмірі 1 743 312 грн. 93 коп.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права і процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене та положення ст.375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, 383 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2залишити без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Матвієнко Ю.О.

ОСОБА_5