Рішення № 74769787, 25.05.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8419/17

Провадження № 2/369/365/18

РІШЕННЯ

Іменем України

25.05.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

Головуючої судді: Дубас Т.В.,

при секретарі Яцевич В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: нотаріус Київського міського нотаріального округу Красновська Т.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу внаслідок його фіктивності, застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинсьбкогшо районного суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: нотаріус Київського міського нотаріального округу Красновська Т.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу внаслідок його фіктивності, застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу. Свої вимоги обґрунтував тим, що 02 вересня 1989 року між ним та на той час ОСОБА_5 укладено шлюб, який зареєстрований Ленінградським ЗАГС міста Києва, про що в книзі реєстрації актів укладених шлюбів зроблено запис за №1581. Після одруження обрали прізвища ОСОБА_2 та ОСОБА_2. У січні 2017 року шлюб між сторонами розірвано, про що Святошинським районним у м. Києві відділом актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції видано свідоцтво про розірвання шлюбу від 24 січня 2017 року. За час перебування у шлюбі було набуто майно, а саме: земельна ділянка площею 0,0998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - НОМЕР_2.

Так, 20 липня 2013 року між ОСОБА_9, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - НОМЕР_2. Позивачем, як чоловіком ОСОБА_2, було надано відповідну згоду на укладення даного договору, оформлену належним чином, про що зазначено в договорі. Враховуючи той факт, що вищевказана земельна ділянка набута у шлюбі, позивачем було повідомлено колишню дружину ОСОБА_2 про необхідність поділу даної земельної ділянки (враховуючи недобудований житловий будинок, який розміщений на ній), але у добровільному порядку вона відмовилася від поділу.

Відповідно до Аналітичного дослідження, розробленого ТОВ «Кволітас» від 07.08.2017 року ступінь готовності недобудованого житлового будинку, який розміщений на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 складає 40%. 28 липня 2017 року в мережі internet він знайшов оголошення від 27.07.2017 про продаж будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В цьому оголошенні не йде мова про продаж земельної ділянки.

При цьому вартість даного об`єкту зазначена в розмірі 52 000 США, що за нинішнім курсом долара США становить 1 370 200 грн. 02 серпня 2017 року йому стало відомо про те, що вищезгадана земельна ділянка була відчужена відповідачем шляхом укладення договору купівлі-продажу від 31 липня 2017 року. Проте, вищезгадане оголошення про продаж будинку було оновлено 01 серпня 2017 року, що підтверджується відповідною роздруківкою з мережі internet. При цьому, порівняно з раніше розміщеним оголошенням, де вартість будинку становила 52 000 США (до продажу), вартість на даний час становить на рівні 42 000 США, що за нинішнім курсом долара США становить 1 094 100 грн., що на 10 000 США менше первинної вартості. Зменшення даної ціни безпосередньо повязано з продажем земельної ділянки, на якій розміщено недобудову. Тобто, продавши третій особі земельну ділянку, відповідачка ОСОБА_2 продовжує вчиняти дії, спрямовані на продаж об`єкту нерухомості, який розміщений на ній. Також зазначив, що наявність наміру продавця відчужити будинок, який знаходиться вже на проданій земельній ділянці, свідчить про відсутність у покупця всіх прав, які могли б належати йому як власнику. В результаті вчинення даного правочину та продажу вищезгаданої земельної ділянки порушені його права, як співвласника частини даної земельної ділянки та недобудованого житлового будинку. Крім того, його не було сповіщено про продаж вищезгаданої земельної ділянки та відповідно не було зроблено жодних дій, спрямованих на компенсацію йому вартості частини земельної ділянки.

При цьому заперечує проти відчуження недобудованого житлового будинку, який розміщений на земельній ділянці №19, площею 0,0998 га, кадастровий номер - НОМЕР_2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи вищенаведене, зазначив, що ОСОБА_2 розпорядилася на власний розсуд земельної ділянкою, яка була набута у шлюбі шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 31 липня 2017 року та має намір розпорядитися на власний розсуд недобудованим житловим будинком, який розміщений на даній земельній ділянці, ступінь готовності якого складає 40%.

При розгляді справи позивач уточнював предмет позову та позовні вимоги. Остаточно просив суд визнати недійсним внаслідок фіктивності договір купівлі-продажу №1093 від 31 липня 2017 року земельної ділянки площею 0,0998 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красновською Т.В. Застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу №1093 від 31 липня 2017 року шляхом зобов'язання нотаріуса Київського міського нотаріального округу Красновську Т.В. здійснити всі необхідні дії щодо скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - НОМЕР_2 на ОСОБА_3, ( запис №21649272, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36396333 від 31.07.2014) та відновити записи про ОСОБА_2

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку, загальною площею 0,0998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення-будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер - НОМЕР_2, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_3

На виконання даної ухвали Києво-Святошинською районною державною нотаріальною конторою Київської області було направлено до суду Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження №95867163 про внесення записів щодо накладення арешту на спірну земельну ділянку.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області від 07.11.2017 року залишено без змін ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.01.2017 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2017 року було витребувано від приватного нотаріуса КМНО Красновської Т.В. завірену належним чином копію договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, №1093 від 31 липня 2017 року.

На виконання даної ухвали приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красновською Т.В. було направлено до суду копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 липня 2017 року.

У жовтні 2017 року представник відповідача ОСОБА_3 подав до суду письмові заперечення по суті спору, в яких зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними. Так, позивач не може бути власником об'єкту незавершеного будівництва, оскільки відповідні права на такий об`єкт набуваються виключно після його прийняття в експлуатацію. Окрім того, надане позивачем повідомлення про початок виконання будівельних робіт в 2013 році є неналежним доказом спорудження будь-якого нерухомого майна на земельній ділянці. Належним доказом будівництва нерухомого майна є будівельний паспорт, який стороною позивача не надано. Вказане повідомлення ОСОБА_2 не підписане і станом на 2013 рік на сайті ДАБІ відсутня інформація щодо реєстрації цього повідомлення. У відповідності ст. 376 ЦК України навіть за наявності на земельній ділянці незавершеного будівництва, така нерухомість є самочинно збудованою, а відтак не може бути предметом цивільних прав обов'язків. Подане стороною позивача Аналітичне дослідження ТОВ "Кволітас" не може бути допустимим доказом, оскільки як вбачається з його змісту предметом дослідження було визначення вартості майна, а не ступінь готовності, в частині опису об'єкту зазначено неправдиві відомості, щодо власника - так на дату складення Висновку 07 серпня 2017 року власником ділянки був ОСОБА_3, а не відповідач; з доданих до дослідження матеріалів вбачається, що спеціалісти ТОВ "Кволітас" мають право проводити оцінку нерухомого майна та транспортних засобів, однак встановлення ступеню готовності незавершеного будівництва є предметом будівельної, а не оціночної експертизи або дослідження. Також звернув увагу суду на ту обставину, що 21 січня 2017 року позивачем було видано нотаріально посвідчену заяву у якій він зокрема вказав, що надає згоду продати земельну ділянку, яка є предметом спірного договору за ціною та на умовах визначених відповідачем ОСОБА_2. На момент укладення спірного договору вказана заява відкликана не була, що підтверджується інформаційною довідкою з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів від 31.07.2017 року. Посилаючись на п. 24 Постанови №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленуму Верховного Суду України та беручи до уваги той факт, що спірна земельна ділянка була передана на користь ОСОБА_3, виключає фіктивність спірного правочину. Тому просив суд відмовити у задоволенні позов у повному обсязі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно з п.п. 9 п. 1Розділу ХІІ «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 січня 2018 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області, в зв'язку із набранням законної сили змін до Цивільного процесуального Кодексу України призначено справу до підготовчого засідання за правилами загального позовного провадження.

Таким чином розгляд даної цивільної справи здійснюється за правилами Цивільного процесуального кодексу України, які діють з 15 грудня 2017 року.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відзиві на позов від 30 січня 2018 року відповідачка ОСОБА_2 зазначає, що обставини, на які посилається позивач, є необґрунтованими та не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами. Свої доводи обґрунтувала наступним. Спірна земельна ділянка, що знаходиться в с. Петропавлівська Борщагівка по вул. Донецькій, 19 Києво-Святошинського району Київської області була куплена нею на підставі договору купівлі-продажу від 20.07.2013 року Договір купівлі-продажу було посвідчено в установленому законом порядку Красновською Т.В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Дану земельну ділянку вона придбала за кошти, які отримала від продажу земельної ділянки в с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Миколаївська,90 Києво-Святошинського району Київської області. Договір було посвідчено 13.07.2013 р. А цю земельну ділянку по вул. Миколаївській,90 я отримала на підставі договору міни, укладеного 09.07.2011 року. Згідно цього договору було проведено обмін житлового будинку та земельної ділянки в м. Березань, які подарувала їй мати ОСОБА_8 на підставі договорів дарування, посвідчених 16.10.2006 року. Таким чином, спірна земельна ділянка, по вул. Донецькій, 19 а, придбана в період шлюбу з ОСОБА_1, але за її особисті кошти, отримані від продажу подарованого майна. Тому земельна ділянка не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Так як спірна земельна ділянка хоч і була куплена нею за власні кошти, але в період шлюбу, то при відчуженні цієї земельної ділянки за правилами нотаріального оформлення потрібна була згода чоловіка. Тому після розірвання шлюбу ОСОБА_2І дав нотаріально засвідчену заяву-згоду на відчуження земельної ділянки. Не заперечував він, щоб земельна ділянка відчужена разом із незавершеним самочинно побудованим об»єктом нерухомості. Взамін цього вона віддала йому автомобіль, який був зареєстрований на її ім`я, це TOYOTA CARINA. Вважає безпідставними доводи позивача, щодо наявності підстав в розуміння ст. 234 ЦК України для визнання оспорюваного правочину фіктивним, оскільки договір купівлі-продажу було укладено з додержанням усіх норм чинного законодавства, з реальним настанням правових наслідків. Окрім того, даний договір купівлі-продажу не порушує прав ОСОБА_1, так як він дав згоду на відчуження земельної ділянки. Тому просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У відповіді на відзив ОСОБА_2 позивач зазначає, що 07.02.2013 відповідачкою було придбано автомобіль Suzuki, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску. Орієнтовна вартість даного авто на той час склала 240 000,00 грн., які їй на прохання надала ОСОБА_9 Згідно довідки про доходи з 2008 року по 2012 року відповідачка офіційно отримала лише 114 015,23 грн. 13 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, в с.ПП Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, згідно якого ОСОБА_2, продала земельну ділянку за 148 000,00 грн. Через 7 днів, після укладення попереднього договору, відповідач підписала ще один договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, від 20 липня 2013 року. Відповідно до умов даного договору відповідач придбала вищевказану земельну ділянку за 125 000,00 грн. У березні 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу від 26 березня 2016 року, а саме придбаного раніше автомобіля Suzuki, вартістю 147 000,00 грн. Продавши земельну ділянку за 148 000,00 грн., яка знаходиться по вул. Миколаївська, ОСОБА_2 частково погасила свій борг перед ОСОБА_9, однак залишок боргу складав 92 000,00 грн. При цьому, маючи непогашений борг у розмірі 92 000,00 грн., відповідач заявляє, що нею самостійно придбано земельну ділянку за 125 000,00 грн., яка знаходиться за АДРЕСА_1. Таким чином, всі твердження про вклад виключно власних грошових коштів у придбання земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_1 являються неправдивими та не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи. Наголошує на тому, що доказом відсутності намірів передати земельну ділянку у власність покупцю за договором являються наявність декількох оголошень в мережі інернет про продаж будинку, який розташований на спірній земельній ділянці, де продавцем зазначено ОСОБА_2, які постійно оновлюються. Крім вищенаведеного, відповідач вважає безпідставним посилання позивача на наявність фрази в договорі купівлі-продажу наступного змісту «продавець повідомляє і доводить до відома покупця, що земельна ділянка, яка відчужується вільна від будь-яких заборон», яка не вказує на фіктивність договору. Таким чином, зі змісту таких заперечень слідує, що до договору були внесені неправдиві відомості щодо об'єкту договору. Тому просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

В судове засідання 25 травня 2018 року позивач не з'явився. Про час, день та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Проти заочного рішення не заперечує.

У судовому засідання представник позивача вимоги позову підтримав у повному обсязі. Просив суд заперечення відповідачів та їх представників вважати необґрунтованими.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 заперечував проти позову у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 та її представник заперечували проти позову. Доводи, викладені у відзиві на позов, підтримали у повному обсязі. Просили суд відмовити у задоволенні позову.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Красновська Т.В. у судове засідання не з'явилась. Направила до суду лист, згідно якого просила розгляд справи проводити у її відсутності.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

В силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються нормами Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України.

Як встановлено в судовому засіданні, 02 вересня 1989 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований Ленінградським ЗАГС міста Києва, про що в книзі реєстрації актів укладених шлюбів зроблено запис за №1581.

У січні 2017 року шлюб між сторонами розірвано, про що Святошинським районним у м. Києві відділом актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції видано свідоцтво про розірвання шлюбу від 24 січня 2017 року

20 липня 2013 року між ОСОБА_9, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - НОМЕР_2. Договір посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Апишковою З.І. та зареєстровано в реєстрі за №2991.

Пунктом 12 договору визначено, що купівля земельної ділянки за цим договором вчиняється за письмовою згодою чоловіка покупця - ОСОБА_1, викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Апишковою З.І. за реєстровим номером 2990.

24 січня 2017 року ОСОБА_1 надав згоду колишній дружині ОСОБА_2 продати за ціну та на умовах на її розсуд земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - НОМЕР_2, набуту під час перебування у зареєстрованому шлюбі. А також підтвердив, що йому відомо про наслідки укладених його колишньою дружиною правочинів. Підпис ОСОБА_2І, на вищевказаній заяві посвідчено приватним нотаріусом КМНО Забігайло С.Ю.

Положеннями статей 317, 319, 321 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

31 липня 2017 року ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_3 з іншої сторони уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким останній придбав земельну ділянку №19 площею 0,0998 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - НОМЕР_2.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна, а тому з 31 липня 2017 року право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку було припинено у зв'язку з її відчуженням на користь ОСОБА_3

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень у судовому засіданні представника позивача, підставами для визнання правочину недійсним , який було укладено 31 липня 20147 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є його фіктивність , що передбачено ст. 234 ЦК України. Так,доказами фіктивності ОСОБА_1 зазначає наявність у ОСОБА_2 наміру продати будинок на вже відчуженій земельній ділянці в мережі інтернет після укладання спірного договору, відсутність фактичної передачі недобудованого будинку зі ступенем готовності 40%, що розташований на спірній земельній ділянці, а також продаж земельної ділянки за заниженою ціною.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладаючи спірний договір купівлі-продажу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин вчинено у письмовій формі та нотаріально посвідчено, в ньому міститься істотні умови як - номер земельної ділянки, її місце знаходження, розмір площі, кадастровий номер, вартість продажу та інше. Договір підписано обома сторонами продавцем і покупцем. При укладанні договору ОСОБА_2 стверджувала, що відчужувана земельна ділянка на момент підписання цього договору нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим чином, не надана в іпотеку, не передана в оренду чи безоплатне користування, не є предметом обтяження, в податковій заставі і під забороною (арештом) не перебуває, права третіх осіб щодо земельної ділянки відсутні, питання права власності на земельну ділянку не є предметом судового розгляду, земельна ділянка не внесена до статутного капіталу юридичних осіб.

Згідно положень ст.ст.3,6,627 ЦК України цивільним законодавством гарантується свобода укладання договору, відповідно до якої сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 234 ЦК України встановлені правові наслідки фіктивного правочину. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно роз'яснень, які містяться у п.24постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Таким чином, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалась досягти правового результату, такий правочин не можна визнавати фіктивним.

Як визначеност.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені вст.203 вказаного Кодексу.

Отже, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме:у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, правові наслідки, зумовлені договором, реально не настають. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Верховний Суд України у своїх постановах - від 16.12.2015р. по справі № 6-2641цс15,- від 12.10.2016р. по справі № 6-846цс16, висловив наступну Правову позицію щодо застосування норм СК України:«Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:1) час набуття майна;2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя».

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд вважає, що заявляючи про фіктивність договору купівлі-продажу, позивач не довів , що внутрішня воля відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідала їх зовнішньому прояву, що вони /сторони у договорі/ мали зовсім інші цілі, ніж ті, що передбачені цим договором, що цей договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, зокрема, що жодна з дій, передбачена договором купівлі-продажу, не була ними вчинена. Отже, позивач не довів, що в діях обох сторін, як учасників договору купівлі-продажу, мав місце умисел на вчинення саме фіктивного правочину.

Більш того, позивач даючи нотаріально посвідчену згоду на укладення відповідного договору купівлі-продажу розумів реальність настання наслідків передбачених цим договором.

Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що відповідач продавши земельну ділянку третій особі, продовужє вчиняти дії спрямовані на продаж нерухомого майна, оскільки відповідно до ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.08.2017 року на відповідно земельну ділянку накладено арешт, а отже вона не може бути відчуженою.

Так, положеннями ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1959р (ратифіковано Україною 17.07.1997р) визначено, що кожен, чиї права,свободи,визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Верховний суд України у постанові від 12.06.2013 року по справі №6-32цс13 зробив наступний висновок,що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55,124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захист, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України (ст.8,9) та Конвенції мають вищу юридичну сил, а обмеження матеріального права суперечить цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст.16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту,тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його правопорушення та наслідком, спричиненим порушенням.

Разом з тим, позивачем в ході судового розгляду позивачем не надано належного підтвердження про порушення свого цивільного права, за захистом якого він змушений був звернутись до суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

За таких обставин, вжиті заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.ст. 15, 16, 203, 215, 234, 638, 655 ЦК України та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-82, 141, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: нотаріус Київського міського нотаріального округу Красновська Т.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу внаслідок його фіктивності, застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову що накладені ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.08.2017 року, шляхом скасування арешту на земельну ділянку, загальною площею 0,0998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер - НОМЕР_2, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_3.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 05 червня 2018 року.

Суддя: Дубас Т.В.