Постанова № 74766281, 12.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/6646/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Лях О.П.

суддів: Старосуда М.І. , Яковенка М.М.

при секретарі судового засідання Жданюк А.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту реєстрації Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2018р. (повний текст складено 05.02.2018 року) та на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2018р. (повний текст складено 06.02.2018 року, головуючий суддя І інстанції Бадюков Ю.В., м.Харків) по справі № 820/6646/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, треті особи Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_4, про визнання протиправними дій та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, в своїх інстересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту реєстрації Харківської міської ради (далі – Департамент реєстрації ХМР), треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (далі – Департамент служб у справах дітей ХМР), ОСОБА_4, в якому просив суд :

- визнати протиправними дії Департаменту реєстрації управління ведення реєстру територіальної громади Харківської міської ради щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 і неповнолітньої ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1;

- скасувати рішення Департаменту реєстрації управління ведення реєстру територіальної громади Харківської міської ради про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 (28.06.1970 р.н.) і його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 (17.07.2001 р.н.) за адресою АДРЕСА_1, зобов'язавши внести необхідні зміни до реєстраційного обліку щодо повернення реєстрації їхнього місця проживання. (а.с.5-8)

Позовні вимоги обгрунтиовані протиправністю рішення державного реєстратора, за відсутності остаточного судового рішення про позбавлення позивачів права користуванння житлом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2018р. у повному обсязі задоволено адміністративний позов (а.с.117-123):

- визнано протиправними дії Департаменту Харківської міської ради щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 і неповнолітньої ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1;

- скасовано рішення Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 10.10.2017 року про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 (28.06.1970 р.н.) і його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 (17.07.2001 р.н.) за адресою АДРЕСА_1;

- зобов'язано Департамент реєстрації Харківської міської ради (пл. Конституції, 7, м.Харків, 61003, код ЄДРПОУ 40214227) внести зміни до реєстраційного обліку територіальної громади міста Харкова щодо поновлення реєстрації місця проживання ОСОБА_1 (28.06.1970 р.н.) і його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 (17.07.2001 р.н.) за адресою АДРЕСА_2.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2018р. (а.с.125-127) стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1280,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту реєстрації Харківської міської ради.

Не погодившись із вказаним судовими рішеннями , Департамент реєстрації ХМР подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог, крім тогг надав клопотанння про залучення в якості третьої особи у справи нового власника квартири – ОСОБА_5

В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянтом зазначено, що зняття з реєстрації місця проживання позивача та його доньки вчинено на підставі рішення Апеляційного суду Харківської області від 28.09.2017 року, а тому суд першої інстанції помилково дійшов висновків про безпідставність зняття з реєстрації позивача та його доньки.

Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції представником Департаменту заявлялося клопотанння про залучення у якості третьої особи нового власника квартири - ОСОБА_5, проте судом 28.12.2017 року залучено особу, яка не є власником житла.

Також зазначає, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.11.2017 року було зупинено виконання рішення Апеляційного суду Харківської області від 28.09.2017 року про виселення, проте до повноважень Департаменту реєстрації не належить вирішення питанння щодо виселенння осіб із житлових приміщень. (а.с.136-140)

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти доводів апеляційної скарги заперечує , просить залишити її без задоволення , в рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 28.09.2017 року у справі №3646/3972/16ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 С Є. до ОСОБА_6, ОСОБА_1, третя особа - управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання недійсним договору дарування та виселення; визнано недійсним договір дарування 1/6 частки квартири АДРЕСА_3 від 01.04.2015 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1; виселено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з квартири АДРЕСА_4 без надання іншого житлового приміщення; у задоволенні зустрічного у позову ОСОБА_1, який діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю - відмовлено.(а.с.93-98).

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення апеляційного суду Харківської області від 28.09.2017 року у цивільній справі № 646/3972/16-ц не є остаточним, а тому відсутні підстави для його виконання.

При цьому, суд першої інстанції відмітив, що перехід права власності від позивача та його виселення в судовому порядку може бути підставою для зняття з реєстрації, проте, існування таких обставин не є предметом розгляду в даній справі, оскільки в даній справі предмет розгляду обмежено правомірністю дій відповідача при знятті позивачів з реєстрації.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією місця проживання або місця перебування особи, врегульовані Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року №1382-IV (надалі - Закон № 1382-IV).

Даний Закон регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

На виконання вищевказаного Закону прийнято Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру" від 02.03.2016 року №207 (далі - Правила).

Відтак, реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради.

Відповідно до ст. 7 Закону № 1382-IV зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Відповідно до п. 8 Правил реєстрації місця проживання, документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративні послуги".

За результатом прийнятого рішення про зняття з реєстрації, адміністратор департаменту адміністративних послуг формує і вносить дані про зняття з реєстрації місця проживання особи до реєстру територіальної громади, як то передбачено п. 27 Постанови Кабінету Міністрів України № 207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання".

В силу приписів п. 11 Правил орган реєстрації відмовляє в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання, якщо, зокрема, особа не подала необхідних документів або інформації, або у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними.

Рішення про відмову в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

За змістом підпункту 4 п. 18 Правил для реєстрації місця проживання особа в обов’язковому порядку подає документи, що підтверджуються право на проживання в житлі (ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи), або згоду власника.

Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно частини 1 статті 321 вказаного Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас, як вже зазначалося, за правилами статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV (далі – Закон № 1382-ІV) зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі заяви особи, паспорту або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть.

Таким чином, як вбачається з аналізу вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) про визнання особи безвісно відсутньою; 5) про оголошення фізичної особи померлою.

Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2016 року (справа № 825/1335/13-а).

Відтак, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право власності або користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 28.09.2017 року ухвалено рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 С Є. до ОСОБА_6, ОСОБА_1, третя особа - управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання недійсним договору дарування та виселення; визнано недійсним договір дарування 1/6 частки квартири АДРЕСА_3 від 01.04.2015 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1; виселено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з квартири АДРЕСА_4 без надання іншого житлового приміщення. (а.с.93-98)

ОСОБА_4 – третя особа у справі- звернувся до відповідача з необхідним пакетом документів, зазначивши як підставу зняття з реєстрації позивачів судове рішення про їх виселення, яке набрало законної сили , а тому у відповідача булі відсутні підстави для відмови у знятті з реєстрації позивачів.

Колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.11.2017 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_1, третя особа – Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визнання недійсним договору дарування та за зустрічним позовом ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю; а також зупинено виконання рішення апеляційного суду Харківської області від 28.09.2017 року до закінчення касаційного провадження. (а.с.14)

Дана ухвала суду касаційної інстанції була направлена сторонам по справі листом від 01.12.2017 року №612-66726/0/19-17. (а.с.13)

В той же час, ОСОБА_4 10.10.2017 року звернувся до відповідача на підставі рішення апеляційного суду Харківської області від 28.09.2017 року , яке набрало законної сили та виконання якого на той час ще не було зупинено, та ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_5.

Право власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 підтверджене належним чином, як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, (а.с. 61-66) 06.10.2017 року було здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.44-45, 61-66, 158-160), тобто на час вчиненняч відповідачем оскаржуваних дій третя особа у справі ОСОБА_7 набула права власності на зазначену квартиру.

Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем правомірно на підставі рішенням Апеляційного суду Харківської області від 28.09.2017 року , яке набрало законної сили про виселення позивача разом неповнолітньою донькою без надання іншого житлового приміщення, відповідно до вимог ст. 7 Закону № 1382-IV та п.26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 було знято з реєстрації місця проживання.

Крім того, як свідчать матеріали справи, 28.12.2017 року було здійснено державну реєстрацію права власності на об’єкт нерухомості - квартиру за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_5 (а.с.44-45, 61-66, 158-160), відповідчем в суді першої інстанції заявлялося клопотанння про залучення останню в якості третьої особи, проте це клопотанння в порушення вимог частини 2 статті 49 КАСУ не було вирішено, разом з тим, суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного розгляду справи позбавлений процесуальної можливості залучити ОСОБА_5 в якості третьої особи у справі.

З цих підстав клопотання відповідача про залучення ОСОБА_5 в якості третьої особи не підлягає задоволенню.

Щодо доводів позивача про те, що оскаржуваними діями відповідача його разом з донькою було позбавлено житла суд зазначає наступне.

За змістом частини 4 статті 78 КАСУ обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Із рішення Апеляційного суду Харківської області від 28.09.2017 року вбачається, що рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21.11.2011 року по справі №2-442/11 визнано право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_6 на 1/6 частину за ОСОБА_6, на 5/6 частин за ОСОБА_4 по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , третя особа Перша Харківська державна нотаріальна контора про визнання недійсним заповіту та визнання права на обов’язкову частку у спадщині. В ході розгляду справи було забезпечено позов та накладено арешт на спірну квартиру.

В подальшому, рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 16.03.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22.12.2015 року, було припинено право власності ОСОБА_6 на 1/6 частину спірної квартири, а за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/6 частину спірної квартири та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 вартість 1/6 частини спірної квартири в сумі 33758грн., які були внесені ОСОБА_4 на депозитний рахунок Червонозаводського районного суду м.Харкова та підлягають виплаті ОСОБА_6 територіальним управлінням Державної Судової Адміністрації у Харківській області.

При цьому, ухвалюючи рішення від 16.03.2015 року Червонозаводський районний суд м.Харкова виходив з того, що в однокімнатній квартирі 1/6 частка не може бути виділена в натурі, оскільки житлова площа квартири складає 16,1 кв.м. В свою чергу, частка ОСОБА_6 складала 2,6 кв.м, що унеможливлює спільне проживання осіб.

24 березня 2016 року Вищий спеціалізований суд України, залишаючи рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, виходив з того, що були правильно застосовані положення ч.1 ст.365 Цивільного кодексу України і суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення права ОСОБА_6 на 1/6 частку у спільній власності.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 20.03.2015 року були скасовані заходи забезпечення позову щодо спірної квартири АДРЕСА_7.

В подальшому, ОСОБА_4 05.01.2016 року отримав відмову за №27759570 у державній реєстрацій прав та їх обтяжень, оскільки заявлене право вже зареєстровано за іншою особою.

Так, право власності на 1/6 частину спірної квартири зареєстровано 01.04.2015 року за ОСОБА_1 на підставі договору дарування, який в послідуючому, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 28.09.2017 року було визнано недійсним.

Із довідки КП «Жилкомсервіс» №5159 від 21.04.2015 року вбачається, що у вищезазначеній квартирі з 10.04.2015 року зареєстровані ОСОБА_1 та його неповнолітня дочка - ОСОБА_3

Згідно Інформаціної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 17.01.2018 року відсутня інформація про місце реєстрації позивачів за адресою : : АДРЕСА_5 (а.с.50).

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права при вирішенні справи, наведені в апеляційній скарзі доводи о спростовують правильність висновків суду.

Згідно із ч.ч.1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову .

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329, 331, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання Департаменту реєстрації Харківської міської ради про залучення в якості третьої особи ОСОБА_5 – відмовити.

Апеляційну скаргу Департаменту реєстрації Харківської міської ради – задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2018 року та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2018 року по справі № 820/6646/17 скасувати.

Прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, треті особи Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_4, про визнання протиправними дій та скасування рішення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 19 червня 2018 року.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_8Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_9 ОСОБА_10