Постанова № 74766244, 18.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: А.Б. Головко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 р. Справа № 816/2432/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: ОСОБА_1,

суддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2018, повний текст складено 12.03.18 по справі № 816/2432/17

за позовом Приватного підприємства "Світло-Енерго"

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Світло-Енерго" звернулось до суду із позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 10.11.2017 №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповністю з’ясував обставини, які мають значення для справи, у зв’язку з чим дійшов помилкових висновків.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судовим розглядом, Головним управлінням ДФС у Полтавській області проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ПП «Світло Енерго» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Сюрвеєр" та ТОВ "Рейкартс інвест" за період з 01.01.2017 по 31.01.2017.

За наслідками перевірки складено акт № 1307/16-31-14-05-09/35360095 від 11.10.2017, яким встановлено порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду на суму 8251 грн. за січень 2017 року; п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму ПДВ за січень 2017 року на суму 19853 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Головним управлінням ДФС у Полтавській області 10.11.2017 прийнято податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_2, яким визначена сума завищення від'ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в розмірі 8251 грн, № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 24816,25 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами підтверджена належним чином оформленими первинними документами, які можуть бути достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

У відповідності до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

В силу положень п. 201.7. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Висновки податкового органу щодо завищення сум податкового кредиту ґрунтуються на дослідженні господарських відносин позивача із ТОВ "Сюрвеєр" та ТОВ "Рейкартс інвест", що відбувались у період, який перевірявся.

Так, між ТОВ "Світло-Енерго" (покупець) та ТОВ "Рейкартс Інвест" (постачальник) укладено договір постачання СЕ-01-05-2017 від 05.01.2017.

Також, між ТОВ "Світло-Енерго" (покупець) з ТОВ "Сюрвеєр" (постачальник) укладено договір постачання СЕ-01-30-2017 від 30.01.2017.

За умовами договорів постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, визначений у замовленні та накладних, товар, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в Договорі; постачання товару здійснюється на умовах доставки товару покупцю транспортом постачальника та за рахунок постачальника.

У підтвердження виконання умов договорів надані відповідні податкові накладні та видаткові накладі, рахунки-фактури, довіреності, банківські виписки, копії яких містяться в матеріалах справи (том 1 а.с. 144-161).

Зазначені первинні документи відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, будь-яких порушень щодо оформлення накладних не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні.

У виконання вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України зазначені вище податкові накладні зареєстровані у єдиному реєстрі податкових накладних.

В подальшому, сума ПДВ за вказаними податковими накладними, виписаними ТОВ "Сюрвеєр" та ТОВ "Рейкартс інвест", включена позивачем до складу податкового кредиту за січень 2017 року.

Вказані податкові та видаткові накладні підтверджують факт придбання позивачем у ТОВ "Рейкартс Інвест" та ТОВ "Сюрвеєр" світлотехнічної продукції та є підставою для віднесення спірної суми ПДВ до складу податкового кредиту.

В подальшому придбаний у ТОВ "Рейкартс Інвест" та ТОВ "Сюрвеєр" товар реалізовано іншим підприємствам, про що свідчать видаткові накладні, договори, копії яких містяться у матеріалах справи (а.с. том 1 а.с. 164-250, том 2 а.с. 1-25).

Отже, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Рейкартс Інвест" та ТОВ "Сюрвеєр" підтверджена первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, товар використано у господарській діяльності позивача.

В силу п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Норми податкового законодавства пов'язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної. Однак, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

У ході судового розгляду встановлено, що на момент складення податкових накладних контрагенти позивача мали статус платника податку на додану вартість та були зареєстровані як юридична особа у встановленому законодавством порядку; діяльність позивача відповідає умовам укладених договорів поставки товарів, свідчить про наявність господарських цілей при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Надані первинні документи містять необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутність яких спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Таким чином, колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції, що господарські операції між позивачем та його контрагентами фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та іншими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану підприємства, що підтверджує наявність руху його активів.

Також, слід вказати, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань.

При цьому, податковим органом не надано доказів, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних господарських операцій.

За положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Платник податків не є уповноваженою особою щодо перевірки дотримання податкової дисципліни своїх контрагентів, тим більше по ланцюгу постачання, та не має доступу до податкової інформації з автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів, а отже не міг бути обізнаний про можливі порушення ними податкового законодавства.

Зазначене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України з даного питання, викладеною у постанові Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 року у справі № 21-318а14, а саме, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Також, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги доводи податкового органу стосовно здійснення реалізації товару невідомого походження по ланцюгу постачання ТОВ "Профіт-Холд", ТОВ "Сюрвеєр" та ТОВ "Смарт Секюрітіз", ТОВ "Райкартс Інвест", оскільки відповідні відомості не є достатнім та належним доказом для твердження безтоварності спірних господарських операцій з придбання позивачем товарів у ТОВ "Рейкартс Інвест" та ТОВ "Сюрвеєр".

За таких обставин колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи на виконання вищезазначених договорів та господарських операцій за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують право позивача на формування податкового кредиту, господарські операції позивача у перевіряємий період мали реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку, а тому формування позивачем податкового кредиту з ПДВ на підставі належним чином оформлених податкових накладних ґрунтуються на вимогах Податкового кодексу України.

Таким чином, реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які можуть бути достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися.

Враховуючи наведене, колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 10.11.2017 №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 є неправомірними, а тому підлягають скасуванню.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 243, 250, 311 , 315, 316 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 по справі № 816/2432/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач ОСОБА_1 Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3