Постанова № 74766187, 14.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/914/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Олійник А.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2018, (суддя Мороко А.С., повний текст складено 12.04.18) по справі № 820/914/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіоелектронний комплекс"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Радіоелектронний комплекс" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 02.01.2018.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2018р. позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області № НОМЕР_1 від 02.01.2018р.

Стягнуто на користь ТОВ "Радіоелектронний комплекс" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області судовий збір у розмірі 35 721,27 грн.

Головне управління ДФС у Харківській області (далі відповідач), не погодившись з судовим рішенням подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволені позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що надані позивачем документи не підтверджують реальність господарських операцій, оскільки до перевірки не надано документів, в яких визначались технічні характеристики товарів, що позбавляє можливості встановити інформацію щодо виробника продукції та які можуть свідчити про фіктивність операцій, крім того не враховано що, у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій.

Представник відповідача в судовому засідання підтримав апеляційну скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволені позову, посилаючись на те, що при прийнятті податкового повідомлення -рішення податковим органом була використана податкова інформація, а отже доведено нереальність господарських операцій.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "Радіоелектронний комплекс" з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "НВП "Полі- Пласт", за квітень 2017, ТОВ "Охорона фірма "ВОВКОДАВ", за травень 2017, ТОВ "Сталь Енергопром", за червень 2017 року, ТОВ "Логістік Сервіс Восток ЛТД" за липень 2017 року , за результатами якої складено акт № 24255/20-40-14-11-11/39838827 від 12.12.2017р.

Згідно висновків акту зазначено про порушення позивачем :

- п. 185.1. ст.185, п.187.1 ст.187 ПК України, що призвело до завищення податкових зобов’язань у сумі ПДВ 1241573,00 грн, в тому числі у квітні 2017 року - на суму 95920,00 грн, у травні 2017 року - 19499,00 грн, у червні 2017 року - 417778,00 грн та у липні 2017 року - 708376,00 грн;

-п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України , в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на суму 1139845,00 грн, в тому числі у квітні 2017 року - 86330,00 грн., у травні 2017р. - 17554,00 грн., у червні 2017 р. - 375099,00 грн та у липні 2017року - на суму 660862 грн.(т.1 а.с.16-69)

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 02.01.2018р. яким суму податкового зобов’язання зменшено на 1241573,00 грн. та суму податкового кредиту зменшено на 1139845,00 грн.(т.1 а.с.15)

Підставою для зменшення податкового зобов'язання та податкового кредиту слугували висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ "НВП "Полі- Пласт", ТОВ "Охорона фірма "ВОВКОДАВ", ТОВ "Сталь Енергопром", ТОВ "Логістік Сервіс Восток ЛТД".

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до перевірки, так і до суду надано належні первинні документи в підтвердження реальності господарських операції, проте як відповідачем належними доказами не підтверджено правомірність висновків акту перевірки та прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом встановлено, що формування податкових зобов'язань та податкового кредиту позивачем здійснено на підставі сум, отриманих по взаємовідносинах з ТОВ "НВП "Полі- Пласт", ТОВ "Охорона фірма "ВОВКОДАВ", ТОВ "Сталь Енергопром", ТОВ "Логістік Сервіс Восток ЛТД"

21.07. 2017 року між ТОВ "Радіоелектронний комплекс" (покупець) та ТОВ "Логістік Сервіс Восток ЛТД" (постачальник) укладено договір поставки № Л-4/7, за умовами якого позивач придбав блок, вимірювачі палива, автомат тиску, прилади спостереження , пускові прилади стартеру, датчики вітру, трансмісія , на загальну суму 3965174 грн., у тому числі ПДВ 660862,4.

В підтвердження виконання договору позивачем як до податкового органу, так і до суду надано : договір, специфікації до нього, видаткові накладні , товарно-транспортні накладні щодо перевезення товарів від ТОВ "Логістік Сервіс Восток ЛТД", з пункту навантаження: м. Харків, вул. Руставелі, 9 до пункту розвантаження: м. Харків, вул. Лозівська, 5; податкові накладні , платіжні доручення.

26.05. 2017 року між ТОВ "Радіоелектронний комплекс" (покупець) та ТОВ "Охорона фірма "ВОВКОДАВ" (постачальник) укладено договір поставки № ВВ-26/05, за умовами якого позивач придбав товари, а саме прилади спостереження, автомат тиску на загальну суму 105324 грн., в тому числі ПДВ 17554 грн.

В підтвердження виконання договору позивачем як до податкового органу , так і до суду надано копію договору, специфікації, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну щодо перевезення вищевказаних товарів від ТОВ "Охорона фірма "ВОВКОДАВ" , з пункту навантаження: м. Маріуполь, вул. Італійська, 116-А до пункту розвантаження: м. Харків, вул. Лозівська, 5; податкову накладну, платіжні доручення щодо оплати поставленого товару.

18.04.2017 року між ТОВ "Радіоелектронний комплекс" (покупець) та ТОВ "Сталь Енергопром" (постачальник) укладено договір поставки № СТ-15/04, за умовами якого позивач придбав товар розетки, панель з розеткою, вимірувач палива, електроблок, автомат тиску, прилади спостереження, паливний фільтр, на загальну суму 2250591 грн., в тому числі ПДВ 375098,5 грн.

В підтвердження виконання договору позивачем як до податкового органу , так і до суду надано копію договору, специфікації, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні щодо перевезення вищевказаних товарів від ТОВ "СТАЛЬ ЕНЕРГОПРОМ" з пункту навантаження: м. Маріуполь, вул. Італійська, 116-А до пункту розвантаження: м. Харків, вул. Лозівська, 5, податкові накладні , платіжні доручення .

13 березня 2017 року між ТОВ "Радіоелектронний комплекс" (покупець) та ТОВ "НВП "Полі- Пласт" (постачальник) укладено договір поставки № Х13/03, за умовами якого позивач придбав товар: електроблок П-2 на загальну суму 517980 грн., в тому числі ПДВ 86330 грн.

В підтвердження виконання договору позивачем як до податкового органу , так і до суду надано копію договору, специфікації, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну щодо перевезення товару від ТОВ "НВП "Полі- Пласт" з пункту навантаження: м. Харків, вул. Гагаріна, 7 до пункту розвантаження: м. Харків, вул. Лозівська, 5, податкову накладну, докази оплати товару.

Придбані позивачем товари у ТОВ "НВП "Полі- Пласт", ТОВ "Охорона фірма "ВОВКОДАВ", ТОВ "Сталь Енергопром", ТОВ "Логістік Сервіс Восток ЛТД" використані в господарській діяльності, шляхом подальшої реалізації ДП "Харківський бронетанковий завод", що підтверджено первинними документами.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ 16), затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 17 П(С)БУ 16 Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Згідно до п.18 П(С)БУ 16, до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов'язані з купівлею-продажем валюти; інші витрати загальногосподарського призначення.

Відповідно до пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Таким чином до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об’єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За правилами п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п.п. 198.1.ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2. ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

У ході розгляду справи судом першої інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 9 КАС України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування витрат та податкового кредиту. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та які містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення. Також судом враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення первинних документів, як і позивач, були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про не врахування судом доводів податкового органу щодо не звітування контрагентів позивача.

При цьому, колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 77 КАС України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 77 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 9 КАС України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов'язань.

Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами. Жодних зауважень у відповідача до наданих позивачем первинних документів не висловлено.

Крім того, колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 77 КАС України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого ст.74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору та специфіку придбаних товарів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач мав та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 КАС України , за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов'язання за господарськими операціями з контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Доводи апеляційної скарги щодо не надання позивачем документів в яких би визначалися технічні характеристики, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені документи не свідчать про вартість товару, крім того їх наявність або відсутність не впливає на правомірність визначення позивачем суми податкового кредиту.

В разі надання податковим органом доказів, що документи, на підставі яких платник податків, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову платника податків щодо протиправності податкового повідомлення-рішення.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України", вказав на те, що "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на бюджетне відшкодування, валові витрати можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги про порушення судоми першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, ДПІ посилається на ті ж самі обставини, які вказані в акті перевірки та які були предметом оцінки судом першої інстанцій; в апеляційній скарзі не наведено конкретних підстав, які б свідчили про порушення судом норм процесуального права при встановленні обставин у справі та норм матеріального права при їх юридичній оцінці.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Суд зазначає, що первинні документи, надані позивачем на підтвердження взаємовідносин із ТОВ "НВП "Полі- Пласт", ТОВ "Охорона фірма "ВОВКОДАВ", ТОВ "Сталь Енергопром", ТОВ "Логістік Сервіс Восток ЛТД", за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, контролюючим органом не доведено.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд вважає, що документи, надані позивачем, мають всі обов’язкові реквізити, зокрема, дату, місце складення документу, результат проведених робіт, підписи повноважних осіб, підтверджують реальність господарських правовідносин між позивачем та взаємовідносин із ТОВ "НВП "Полі- Пласт", ТОВ "Охорона фірма "ВОВКОДАВ", ТОВ "Сталь Енергопром", ТОВ "Логістік Сервіс Восток ЛТД".

За викладених обставин, суд вважає, що спірні господарські операції позивача були пов'язані з господарською діяльністю позивача, спричиняючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, суд приходить до висновку про обґрунтоване та правомірне формування позивачем даних податкового обліку по господарським взаємовідносинам з взаємовідносин із ТОВ "НВП "Полі- Пласт", ТОВ "Охорона фірма "ВОВКОДАВ", ТОВ "Сталь Енергопром", ТОВ "Логістік Сервіс Восток ЛТД".

Також, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст. 73 КАС України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів щодо винесення обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до стаття 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із контрагентом, тому висновки відповідача не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 02.01.2018р є протиправним та правомірно скасовано судом.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявність правових підстав для їх задоволення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.243, 250, 310, 315, 321 ,325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 по справі № 820/914/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст постанови складено 18.06.2018 року