Постанова № 74766064, 12.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1964/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді-доповідача ОСОБА_1

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову від 21 листопада 2017 року, ухвалену Миколаївським окружним адміністративним судом у складі головуючого-судді Лісовської Н.В. повний текст якої складений 27 листопада 2017 року, у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, який сплачують фізичні особи, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, -

ВСТАНОВИВ:

22 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС України у Миколаївській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Миколаївській області від 30 травня 2017 року № 1640-00.

Постановою від 21 листопада 2017 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Миколаївський окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов ОСОБА_2 у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Головне управління ДФС України у Миколаївській області подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскарженій постанові, не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать нормам матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Апелянт зазначає, що з метою застосування норм п.п 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості» (підкласи 1251.1-1251.9).

Таким чином, з метою застосування норм п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України при визначенні промислових підприємств, необхідно дотримуватись класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Апелянт зазначає, що об'єкти нерухомості фізичних осіб, у т. ч. тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, не визначені пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України як об’єкти нерухомості, що не є об’єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об’єктами оподаткування.

Відзиву на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 до Одеського апеляційного адміністративного суду не надходило.

Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Ухвалюючи постанову про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції встановив та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку.

З 18 серпня 2011 року позивач є власником нежитлового приміщення, кондитерського цеху, по вул. Набережній, 11-А, смт. Веселинове, Миколаївської області (а.с. 11, 12).

30 травня 2017 р. ГУ ДФС у Миколаївській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 1640-00, яким позивачу нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 р. в розмірі 7377,81 грн. (а.с. 10).

Апеляційний суд встановив, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нарахований апелянтом на підставі рішення Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області від 02 липня 2015 року № 3 (а.с. 70), яким для об’єктів нежитлової нерухомості – будівлі, приміщення, що не віднесені законодавством до житлового фонду, встановлена ставка на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, на території Веселинівської селищної ради, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб, за 1 квадратний метр в розмірі 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на 1 січня звітного (податкового) року.

Станом на 01.01.2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1378 грн., а тому враховуючи загальну площу нерухомого майна 267,7 кв. м., позивачу був нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 р. в розмірі 7377,81 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, зазначив, що відповідно до ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (п.п. 266.1.1).

Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.1.2).

При цьому, не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств (абзац є) п.п. 266.2.2).

Суд першої інстанції встановив, що будівля кондитерського цеху використовується позивачем у власній підприємницькій діяльності (КВЕД 15.82.0 – виробництво сухарів, печива, пирогів і тістечок тривалого зберігання) та відноситься до підкласу 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості» Державного класифікатора України будівель та споруд ДК018-2000.Також суд першої інстанції зазначив, що згідно експлуатаційного дозволу від 23.04.2012 р. № 57001/03/14 цех по виготовленню кондитерських виробів позивача належить до кондитерської промисловості.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що на об’єкт кондитерського цеху позивача розповсюджується дія абзацу є) п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не поширення на позивача дії абзацу є) п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, внаслідок того, що нежитлове приміщення кондитерського цеху, яке належить позивачу на праві власності, не відноситься до будівель промисловості відповідно до ДК 018-2000, клас 1251 «Будівлі промисловості» (підкласи 1251.1-1251.9).

Відповідно до ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до матеріалів справи, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 серпня 2011 року, позивач є власником нежитлового приміщення – кондитерського цеху, загальною площею 267,7 кв. м.

Згідно з підпунктом 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі промислові та склади.

Апеляційний суд зазначає, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач є власником нежитлового приміщення - кондитерського цеху, яке за вимогами ДК 018-2000 належить до класу (код 1251) «Будівлі промислові» (1251.5) «Будівлі підприємств харчової промисловості», а факт відповідності належного позивачу нерухомого майна класу «Будівлі промислові» також підтверджується експлуатаційним дозволом (а.с. 14). Також апеляційний суд зазначає, що позивач провадить такий вид господарської діяльності 15.82.0 - Виробництво сухарів, печива, пирогів і тістечок тривалого зберігання (а.с. 13).

Також апеляційний суд зазначає, що харчова промисловість це галузь переробної промисловості, сукупність виробництв харчових продуктів в готовому вигляді або у вигляді напівфабрикатів, а також тютюнових виробів, мила і миючих засобів, парфюмерно-косметичної продукції.

Харчова промисловість України включає в себе понад 40 різноманітних галузей виробництва: борошномельнокруп'яну, цукрову, спиртову, пивоварну, хлібопекарську, кондитерську, молочну, рибну, крохмально-мелясну, лікеро-горілчану, макаронну, м'ясну, олійно-жирову, виноробну, консервну, соляну, овочеву тощо.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої, який не спростований доводами апеляційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим, відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення – без змін.

Керуючись ст. ст. 2-10, 71-77, 308, п. 1 ч 1 ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ч. 1 ст. 325, ст. 328, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 12.06.2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1 Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4