Постанова № 74765985, 07.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3454/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Гуляка В.В., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року, ухвалене суддею Мірінович У.А. у м.Тернополі о 13:01, повний текст якого складений 23 березня 2018 року, у справі №819/2191/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Головного управління ДФС у Тернопільській області, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №55683-13 від 19.06.2017 та податкову вимогу форми «Ф» №12608-17 від 16.11.2017.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що належне на праві приватної власності нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що використовується ним у господарській діяльності, відноситься до будівель промисловості, які відповідно до пп. 266.2.2 «є» п. 266.2 ст.266 ПК України не є об’єктом оподаткування, тому відсутні підстави для нарахування податку на нерухоме майно та обов'язок його сплати. При цьому зазначає, що податковий орган дійшов до помилкового висновку, що пільга з оподаткування відповідно до пп.266.2.2 «є» п. 266.2 ст. 266 ПК України застосовується лише промисловими підприємствами та не поширюється на фізичних осіб.

Крім того позивач, покликаючись на порушення податковим органом порядку надіслання (вручення) податкового повідомлення-рішення, встановленого пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України, вважає протиправним надсилання податкової вимоги про сплату суми податкового боргу, що станом на 15 листопада 2017 року становить 35470,04 грн. Зазначає, що оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення ним отримано лише 08 листопада 2017 року, нараховані податковим органом грошові зобов’язання з податку на нерухоме майно не набули статусу податкового боргу, оскільки 60-денний строк для його сплати, встановлений пп.266.10.1 «а» п.266.10 ст.266 ПК України, закінчується 07.01.2018. Тому право податкового органу на надіслання податкової вимоги в силу п.59.3 ст.59 Податкового кодексу України виникає не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов’язання, а саме не раніше 08.01.2018.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області форми «Ф» №55683-13 від 19.06.2017 про визначення податкового зобов’язання ОСОБА_1 за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів житлової нерухомості, код платежу 18010200, за 2016 рік на суму 35470,04 грн. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області форми «Ф» №12608-17 від 16.11.2017 на суму 35470,04 грн податкового боргу ОСОБА_1.

Рішення мотивоване тим, що відповідачем не дотримано вимоги підпункту 266.7.2 пункту 266.7. статті 266 ПК України, оскільки оскаржуване податкове повідомлення - рішення не було надіслано (вручено) позивачу до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом, визнається згідно з підпунктом 14.1.175. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим боргом. Враховуючи те, що позивач отримав оскаржуване податкове повідомлення - рішення лише 08.11.2017, податковий борг відповідно до підпункту 14.1.175. пункту 14.1. статті 14 ПК України утворився у позивача з 08.01.2018, як наслідок, відповідач мав би право надіслати позивачу податкову вимогу не раніше 08.01.2018.

З огляду на зазначене, суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що сума податкового зобов'язання визначена в податковому повідомленні - рішенні № 55683-13 від 19.06.2017 стала узгодженою станом на 27.10.2017, оскільки з дня отримання (вручення) зазначеного податкового повідомлення - рішення, а саме з 08.11.2017, позивач відповідно до підпункту 266.10.1 "а" пункту 266.10. статті 266 ПК України зобов'язаний був сплатити суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості в розмірі 35470,04 грн протягом 60 днів, тобто до 08.01.2018.

Крім того, згідно змісту оскаржуваного рішення, відповідачем визначено позивачу зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості (код платежу 18010200). Проте, як підтверджено доказами у справі, в тому числі і свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, позивач є власником 1/1 частки виробничо - торговими приміщеннями в нежитловій будівлі за адресою: м. Тернопіль, вул.Текстильна,34-б, загальною площею 759.8 кв.м.

Суд дійшов висновку, що належні позивачу виробничо-торгові приміщення за адресою: м. Тернопіль.ю вул.Текстильна,34-б, загальною площею 759.8 кв.м, як виробничі, так і адміністративні й допоміжні, необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні підпункту 266.2.2 "є" пункту 266.2 статті 266 ПК України, а тому зазначені нежитлові приміщення підпадають під визначення "будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств".

Таким чином, належні позивачу виробничо-торгові приміщення, як будівлі промисловості, не є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 «є» пункту 266.2 статті 266 ПК України, а тому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на них не повинен нараховуватись та сплачуватись.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, покликаючись на пп.266.1.1 п.266.1, пп.266.2.1 п.266.2, пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України, зазначає, що позивач є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об’єктом оподаткування якого є є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, базою – загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Зазначає, що в оскаржуваному рішенні, задовольняючи адміністративний позов, суд дійшов висновку, що на ОСОБА_1З як власника приміщення, що належить до об»єктів промисловості, поширюється пільга з оподаткування, згідно пп.266.2.2 «є» п.266.2 ст.266 ПК України. Скаржник не погоджується з таким висновком суду та зазначає, що відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 використаний у ст.266 ПК України термін «будівлі промисловості» має застосовуватись виключно відносно будівель, що експлуатуються промисловими підприємствами різних галузей. Отже, не лише цільове призначення будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об’єкту промисловості, є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до пп.266.2.2 «є» п.266.2 ст.266 ПК України. Вважає, що контролюючим органом правомірно віднесено належну позивачу будівлю до категорії об’єктів оподаткування зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того зазначає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про те, що податковий борг утворився у позивача 08.01.2018. Податкова вимога надіслана позивачу 17.11.2017 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення після того, як сума податкового зобов’язання згідно податкового повідомлення-рішення №55683-13 від 19.06.2017 стала узгодженою.

Зазначене податкове повідомлення-рішення було надіслано позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення 14.08.2017, що підтверджується списком №581 згрупованих поштових відправлень, та було вручене 30.08.2017. Дане податкове зобов’язання сплачується протягом 60 днів з дати отримання податкового повідомлення-рішення, а тому контролюючим органом правомірно виставлено та надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення податкову вимогу №12608-17 від 16.11.2017. Тобто, податкова вимога була надіслана на узгоджене податкове зобов’язання.

В судове засідання сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 09.02.2011 Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії В04 №037329 (а.с. 58).

Відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку основними видами діяльності позивача за КВЕД є: 14.19 - виробництво іншого одягу й аксесуарів; 47.71 - роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с.62).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, позивач є власником 1/1 частки виробничо – торгових приміщень в нежитловій будівлі за адресою: м. Тернопіль, вул.Текстильна,34-б, загальною площею 759,8 кв.м на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 254781, видане 01.02.2013 державним реєстратором Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області ОСОБА_2 (а.с.14-18).

19.06.2017 Головним управлінням ДФС у Тернопільській області винесено податкове повідомлення - рішення форми "Ф" № 55683-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості в розмірі 35470,04 грн за податковий період 2016 рік.

Водночас, 16.11.2017 відповідач відповідно до статті 59 ПК України сформував та надіслав позивачу податкову вимогу № 12608 -17 на суму 35470,04 грн.

Позивач, вважаючи прийняте Головним управлінням ДФС у Тернопільській області повідомлення-рішення форми «"Ф" № 55683-13 від 19.06.2018 та податкову вимогу №12608 -17 від 16.11.2017 протиправними, звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Перевірка законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень суб’єктів владних повноважень здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 4.3 статті 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Згідно із пунктом 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

01 січня 2016 року з набранням чинності Законом України від 24 грудня 2015 року №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» (далі – ОСОБА_3 №909-VIII), внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, яке відповідно до пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України належить до місцевих податків.

Пунктом 7 «Прикінцевих положень» Закону № 909-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 265.1.1. п.265.1 ст. 265 ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно.

У розумінні ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно з пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно із п. 10.1 ст. 10 ПК України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно.

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм слідує, що встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

На виконання вимог Закону № 909-VIII рішенням Тернопільської міської ради від 30.06.2015 №6/60/27 «Про місцеві податки і збори» встановлено ставки податку для об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, зокрема у розмірі 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на перше січня звітного (податкового) періоду за 1 кв.м бази оподаткування, відповідно до ст.266 ПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

Зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слідує, що відповідачем визначено позивачу зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості (код платежу 18010200).

Однак, із наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, позивач є власником виробничо - торгових приміщень в нежитловій будівлі за адресою: вул.Текстильна,34-б, м.Тернопіль, загальною площею 759,8 кв.м.

Вказане підтверджується також витягом з реєстру платників податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податкового органу щодо майна яке перебуває у власності позивача і знаходиться за адресою: вул.Текстильна,34-б, м.Тернопіль, згідно якого у розділі "загальна площа нерухомого майна" містяться відомості 759,8 кв.м, а в розділі "житлова площа нерухомого майна" записи відсутні (а.с. 173,174).

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку дій відповідача щодо відповідності визначених ч.2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне також зазначити наступне.

Пунктом 266.7 та п.266.10 статті 267 ПК України визначено порядок обчислення та сплати податку.

Так, відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7. статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення направлено відповідачем на адресу позивача листом з повідомленням про вручення поштового відправлення 14.08.2017, що підтверджується списком № 581 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих, поданих в ТД ПАТ «Укрпошта» ВПЗ Тернопіль, 2 (відправник ДФС) форми 103 та не заперечується відповідачем (а.с. 90 - 91), тобто з порушенням порядку, що встановлений пп. 266.7.2. п. 266.7 ст.266 ПК України.

Водночас, 16.11.2017 відповідач відповідно до статті 59 ПК України сформував та надіслав позивачу податкову вимогу № 12608 -17 на суму 35470,04 грн.

Відповідно до підпункту 266.10.1 "а" пункту 266.10. статті 266 ПК України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом, визнається згідно з підпунктом 14.1.175. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим боргом.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Слід зазначити, що матеріали справи містять суперечливі відомості щодо дати надсилання позивачу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Так, позивачем на підтвердження доводів щодо отримання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення лише 08.11.2017 надано копію конверта, у якому йому було надіслано податкове повідомлення-рішення із штрих кодовим ідентифікатором 460037139644, що у сукупності із інформацією про внутрішні реєстровані поштові відправлення, що пересилаються в межах України з оn-line сервісу національного оператора поштового зв’язку України ПАТ «Укрпошта»: «відстеження пересилання поштових відправлень» свідчить про направлення зазначеного поштового відправлення лише 09 серпня 2017 року та отримання його адресатом 08.11.2017.

Враховуючи отримання позивачем оскаржуваного податкового-повідомлення рішення лише 08.11.2017, сума податкового зобов’язання за податковим повідомленням-рішенням є узгодженою та набирає статусу податкового боргу позивача відповідно до підпункту 14.1.175. пункту 14.1. статті 14 ПК України з 08.01.2018, як наслідок право надіслання податкової вимоги у відповідача згідно з п.59.3 ст.59 ПК Укаїни виникає не раніше першого робочого для після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов’язання, а саме не раніше 08.01.2018.

Також суд зазначає, що в межах спірних правовідносин дослідженню підлягає приналежність нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, що належить позивачу на праві приватної власності, до об’єктів, з яких справляється податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначений ст.266 ПК України.

З наявних в матеріалах справи слідує та не заперечується сторонами, що за всіма своїми об'єктивними будівельно-технічними характеристиками належні позивачу виробничо-торгові приміщення є промисловою будівлею.

Так, 27.03.2003 позивач придбав у відкритого акціонерного товариства "Сервіс Тернопілля" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 27.03.2003, за реєстром №2830, цегляну будівлю адмінбудинку, що зазначена на генплані під літерою "А" і знаходилась за адресою: м. Тернопіль, вул.Текстильна,34, нежитловою площею 754,0 кв.м. Реєстрація права власності за позивачем підтверджується реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать фізичним особам, виданого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 08.04.2003 та зареєстрованого в реєстровій книзі за № 1412 (а.с.21-23).

В подальшому позивач провів перепланування викуплених приміщень адмінбудинку в м. Тернопіль, вул.Текстильна,34 під виробництво та реалізацію швейних виробів з влаштуванням шатрового даху, з дотримання усіх норм чинного законодавства, що діяло у відповідний часовий період. 31.03.2006 рішенням виконкому Тернопільської міської ради "Про затвердження акта державної приймальної комісії" від 31.03.2006 № 503 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію реконструкції викуплених приміщень за адресою м.Тернопіль, Текстильна,34 під адміністративно-виробничі приміщення з підприємством торгівлі та влаштуванням шатрового даху загальною площею 759,8 кв.м, виконаної ФОП ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету від 08.10.2003 №1119 (а.с.38-45).

Підпунктом 2 пункту 20 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141, визначено, що з метою проведення державної реєстрації виникнення права власності державний реєстратор вносить до запису щодо об'єкта нерухомого майна, зокрема: тип об'єкта нерухомого майна (житловий будинок, будівля, споруда, квартира, житлове приміщення, нежитлове приміщення тощо); призначення об'єкта нерухомого майна (житловий або нежитловий); площа об'єкта нерухомого майна (загальна та (за наявності) житлова); відомості про складові частини об'єкта нерухомого майна (найменування та/або присвоєння літера, загальна та (за наявності) житлова площа об'єкта нерухомого майна, який є складовою частиною складної речі та призначений для обслуговування іншої (головної) речі, пов'язаний з нею спільним призначенням та є її приналежністю).

Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності містить опису об’єкта нерухомого майна, згідно якого до об’єкта виробничо-торгових приміщень за адресою: м.Тернопіль, вул.Текстильна,34-б, загальною площею 759.8 кв.м входять: пд. І вхід в підвал пл. 7,6 кв.м, II підвал пл. 97,5 кв.м, III сходова клітка пл. 15,5 кв.м, IV підвал пл. 83,1 кв.м; 1-1-1 вхідний тамбур пл. 2,9 кв.м, 1-1-2 коридор пл. 9,4 кв.м, 1-1-3 зал-виставка продаж пл. 46,8 кв.м, 1-1-4 кабінет пл. 17,8 кв.м, 1-1-5 коридор пл. 2 кв.м, 1-1-6 коридор пл. 18,7 кв.м, 1-1-7 паливна пл. 14,7 кв.м, 1-1-8 склад пл. 28,8 кв.м, 1-1-9 туалет пл. 1,9 кв.м, 1-1-10 туалет пл. 1,8 кв.м, 1-1-11 розкрійний відділ пл. 25,3 кв.м, 1-1-V сходова клітка пл. 15,3 кв.м; 2-2-1 коридор пл. 3,4 кв.м, 2-2-2 майстерня пл. 10,2 кв.м, 2-2-3 цех пл. 66,2 кв.м, 2-2-4 коридор пл. 18,7 кв.м, 2-2-5 кабінет пл. 12,7 кв.м, 2-2-6 кімната персоналу пл. 11,7 кв.м, 2-2-7 душова пл. 4,5 кв.м, 2-2-8 кладова пл. 2 кв.м, 2-2-9 санвузол пл. 4,3 кв.м, 2-2-10 умивальня пл. 4,4 кв.м, 2-2-11 відділення прасування пл. 32,2 кв.м, 2-2-VI сходова клітка пл. 15,4 кв.м; 3-3-1 коридор пл. 25,3 кв.м, 3-3-2 кабінет пл. 14,7 кв.м, 3-3-3 кабінет пл. 30 кв.м, 3-3-4 кабінет пл. 34,1 кв.м, 3-3-5 кімната відпочинку пл. 18,3 кв.м, 3-3-6 туалет пл. 1,9 кв.м, 3-3-7 коридор пл. 2,5 кв.м, 3-3-8 ванна пл. 4,4 кв.м, 3-3-9 кладова пл. 2,5 кв.м, 3-3-10 кабінет пл. 35,9 кв.м, 3-3-VII сходова клітка пл. 15,4 кв.м (а.с.19-20).

З наведеного слідує, що основу зазначеного об'єкта нерухомого майна становлять виробничі приміщення (розкрійний відділ, майстерня, відділення прасування, склад готової продукції тощо), що в сукупності із адміністративними й допоміжними приміщеннями становлять єдиний комплекс, призначений для здійснення виробничо-господарської діяльності – швейного виробництва.

Підпунктом 266.2.2 «є» пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В розумінні пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об’єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема: ґ) будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Судом встановлено, що позивач є власником нежитлових будівель, які за вимогами ДК 018-2000 належать до класу (код 1251) «Будівлі промисловості», а тому відповідно до пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПУ України не є об’єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року (справа №822/2624/16), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду.

Водночас колегія суддів вважає необгрунтованими покликання скаржника на те, що застосування податкової пільги відповідно до пп.266.2.2 «є» п. 266.2 ст.266 ПК України на позивача не поширюється, оскільки підставою для її застосування крім цільового призначення будівлі є фактичне використання як об’єкту промисловості, враховуючи таке.

Так, згідно реєстру платників податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки нежитлова будівля площею 759,8 кв.м зареєстрована за фізичною особою ОСОБА_1 (а.с.173). Разом з тим, вказане приміщення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 використовуються у підприємницькій діяльності.

Наданими на розгляд суду доказами підтверджується, що позивач здійснює серійне виробництво одягу під знаком для товарів та послуг "Вогеnіа", власником якого він є на підставі свідоцтва на знак для товарів та послуг №140454, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності МОН України від 25.06.2011 (а.с. 63-66).

Крім того, позивачем на підтвердження здійснення промислового виробництва надано копії трудових договорів, укладених між позивачем та працівниками за професією (видом професійної діяльності) "швея" (а.с. 71-77).

Відповідно до податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2016 податковий (звітний) рік позивачем отримано доходу від провадження підприємницької діяльності (зокрема, господарської діяльності з виробництва одягу) на загальну суму 878 200,00 грн. (а.с. 67-68).

В контексті наведених правових норм слід зазначити, сам по собі факт реєстрації зазначеного об’єкту нерухомості на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця, не позбавляє останнього права на віднесення приміщень, що використовуються в його господарській діяльності, до об’єктів нерухомості, які не є об’єктом оподаткування відповідно до пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПУ України, оскільки норми податкового законодавства України визначають одинакові права та обов'язки як для юридичних, так і для фізичних осіб, платників податку (в тому числі і фізичних осіб-підприємців).

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що діяльність позивача відноситься до діяльності промислових підприємств, спрямована на виробництво товарів і послуг, тому належні позивачу виробничо-торгові приміщення за адресою: м.Тернопіль, вул.Текстильна,34-б загальною площею 759.8 кв.м, як виробничі, так і адміністративні й допоміжні, відносяться в розумінні підпункту 266.2.2 "є" пункту 266.2 статті 266 ПК України до "будівель промисловості, зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств".

Відповідно, належні позивачу виробничо-торгові приміщення згідно з пп.266.2.2 «є» п. 266.2. ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням вимог податкового законодавства та принципів, передбачених ч.2 ст.2 КАС України. Відтак протиправність нарахування позивачу відповідно до ст.266 ПК України податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, має наслідком скасування прийнятого Головним управлінням ДФС у Тернопільській області податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №55683-13 від 19.06.2017 та податкової вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області форми «Ф» №12608-17 від 16.11.2017 про сплату суми податкового боргу платника податку.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року у справі №819/2191/17– без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Постанова складена в повному обсязі 18.06.2018.