Постанова № 74765366, 19.06.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4825/18

Номер справи місцевого суду: 496/3191/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення, подану через представника ОСОБА_3, на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року (суддя Буран В.М.),

встановив:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути з ДП «ДГ «Покровське» на його користь заборгованість по виплаті середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 31550,00 грн., а також стягнути відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2017 року у справі 496/3134/16 позовну заяву ОСОБА_2 було задоволено часткового та стягнуто з відповідача на його користь: заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 81628,75 грн., заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 19381,24 грн., тому у відповідача перед позивачем виникло зобов’язання щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31550 грн. Судове рішення на час звернення позивача до суду виконано не було.

Порушене збоку ДП «ДГ «Покровське» право позивача на оплату праці стало наслідком душевних страждань, оскільки заробітна плата була джерелом існування усієї родини. Враховуючи її досить незначний розмір позивач був змушений долучити додаткові зусилля для організації свого життя та членів його сім`ї. Також емоційний стан позивача відобразився у порушенні сну, уникненні контакту з колишніми співробітниками, дратівливості, підвищенні артеріального тиску. Відсутність засобів, достатніх для проживання та задоволення щоденних потреб позивача спричинили моральні страждання, які позивач оцінив у розмірі 20000 грн.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ДП «ДГ «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення на користь ОСОБА_2 заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 31550,00 грн.

Стягнуто з ДП «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, приймаючи до уваги обставини, встановлені іншим судовим рішенням між тими самими сторонами та з того самого предмету, виходив з його доведеності та обґрунтованості.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ДП «ДГ «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення через представника ОСОБА_3

В скарзі з посиланням на порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на рішенні Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди, яким позов ОСОБА_2 було задоволено, проте вказане рішення не було переглянутим судом апеляційної інстанції, перебуває на розгляді в апеляційному суді, тобто не набрало законної сили, тому не може бути преюдиційним для ухвалення рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 надав відзив, яким заперечує проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки ціна позову у справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 176200 грн), дана цивільна справа відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, п. 1 ч. 3 ст. 274, ч. 1 ст. 369 ЦПК України підлягає розгляду апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю – доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї викладених у відзиву, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 з 01 вересня 1985 року по 14 квітня 2015 року працював у колгоспі «Октябрь», який 01 січня 1995 року був реорганізований у ДП «Дослідне господарство» «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення та 14 квітня 2015 року позивач був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2017 року було стягнуто з ДП «Дослідне господарство «Покровське» селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення на користь ОСОБА_2: заборгованість з виплати заробітної плати в обсязі 81628,75 грн., та заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 19381,24 грн.

Частиною 1 ст. 117 КзПП України встановлено, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 року у справі № 6-144цс13.

Таким чином, на дату подання позовної заяви у відповідача перед позивачем виникло зобов’язання щодо виплати середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні в обсязі (1450*3 (кількість повних місяців, що пройшли з моменту проведення розрахунку при зверненні до суду у 2016 року по дату подання даного позову)) + (1600 *1 (кількість повних місяців, що пройшли з моменту проведення розрахунку при зверненні до суду у 2016 року по дату подання даного позову)) + (3200 *8 (кількість повних місяців, що пройшли з моменту проведення розрахунку при зверненні до суду у 2016 року по дату подання даного позову) у розмірі 31550 грн.

Наведенні вище розрахунки щодо виплати середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем спростовані не були, іншого розрахунку відповідачем до суду не надано, тому позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31550, 00 грн. підлягають задоволенню.

Судова колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних людині виплат, зокрема заробітної плати, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського Суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу №1 Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», де зазначено: «Всяка фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Згідно з практикою ЄСПЛ (рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція та практика Європейського суду з прав людини виступають як джерела права в Україні.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Стосовно вимог про виплату моральної шкоди в сумі 20000 грн., судова колегія дійшла до наступних висновків.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов’язковому з’ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Саме до цього зводяться роз’яснення, викладені у п. 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Право на заробітну платню є одним з найважливіших прав людини, забезпечуючи її право на життя та порушення якого само по собі викликає моральні страждання.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, характер та обсяг страждань позивача, тривалість моральних страждань позивача, та негативні наслідки, які настали для позивача у зв’язку з порушенням його прав, судова колегія дійшла до висновку, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди з ДП «ДГ «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення на користь ОСОБА_2, з врахуванням дотримання засад виваженості, розумності та справедливості обґрунтовано зменшений судом першої інстанції до 5000,00 грн., що є достатнім розміром для відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди.

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги, в тому числі на не набрання законної сили судовим рішенням, яке було прийнято за основу при ухваленні оскаржуваного рішення, оскільки наразі є предметом апеляційного оскарження, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України є малозначна, тому у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України в касаційному порядку оскарженню не підлягає крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення, подану через представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 19.06.2018 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

ОСОБА_4