Постанова № 74764559, 12.06.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/980/18

Номер справи місцевого суду: 496/3815/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді – Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

з участю секретаря судового засідання - Бєляєвої А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорномор’є Плюс» до Відкритого акціонерного товариства «Одеський домобудівельний комбінат», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про співробітництво по інвестуванню будівництва житлових будинків, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорномор’є Плюс» ОСОБА_3 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18.07.2017 року, ухваленого суддею Трушиною О.І.,

встановила:

24.10.2016 року представник ТОВ «Чорномор’є Плюс» звернувся до суду з вказаним позовом та просив визнати недійсним з моменту укладення договір про співробітництво по інвестуванню будівництва житлових будинків № 40-нж/1-Х від 08.06.2005 року, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат», мотивуючи свої вимоги тим, що 08.06.2005 року ОСОБА_2 і ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» в особі голови правління ОСОБА_4, діючого на підставі Статуту, уклали між собою договір про співробітництво по інвестуванню будівництва житлових будинків № 40-нж/1-Х, пунктом 2.2 якого передбачено, що після введення в експлуатацію житлового будинку №1 в смт. Хлібодарське Біляїського району Одеської області, ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» зобов’язалося передати ОСОБА_2 нежитлове приміщення № 40 загальною площею 128,10 кв.м., розташоване на мансардному поверсі між осями «А-Ж» та «1-4» в 2-й парадній вказаного будинку. ТОВ «Чорномор’є Плюс» був забудовником вказаного житлового будинку, однак стороною у оспорюваному договорі не було, ніяких договорів з ОСОБА_2 не укладало, а тому не має перед нею ніяких зобов’язань. Вважає вказаний договір недійсним, оскільки на момент укладення договору не був забудовником зазначеного об’єкту будівництва, не був власником безумовного майнового права на спірне нежитлове приміщення, визначеного п.п.2.2 розділом 2 договору, а тому ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» не мав права на укладення спірного договору інвестування. Крім того, вказує на те, що такого нежитлового приміщення ніколи не існувало, як на час укладення договору, так і у 2010 році після коригування проекту групи багатоповерхових житлових будинків.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 18.07.2017 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Чорномор’є Плюс» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ТОВ «Чорномор’є Плюс» ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені ТОВ «Чорномор’є Плюс» позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано те, що спірний договір по інвестуванню будівництва житлових будинків від 08.06.2005 року є недійсним з моменту його вчинення та не створює для сторін юридичних наслідків, оскільки відсутній предмет договору, адже такого нежитлового приміщення ніколи не існувало, та навіть, якщо і припустити, що вище вказане приміщення існувало б, то в 2005 році не могло бути відчужено будь-яким фізичним чи юридичним особам, оскільки мало б статус допоміжного приміщення, яке згідно чинного законодавства не підлягає окремої передачі у власність громадян. Також вважає помилковим висновок районного суду щодо наявності повноважень у ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» на укладання спірного договору, оскільки відповідно до положень додаткової угоди до договору, ОСОБА_2 мала б майнові права у будинку Замовника тільки після підписання угоди з ТОВ «Чорномор’є Плюс» та тільки після здійснення дофінансування і тільки у будинку №3-А, тоді як доказів укладання трьохсторонніх угод відповідачами не надано та ніяких грошових коштів ТОВ «Чорномор’є Плюс» від відповідачів за спірним договором не отримувало. Крім того ОСОБА_3 вважає невірним висновок суду першої інстанції про наявність вільного волевиявлення сторін правочину, спрямованого на реальне настання правових наслідків, оскільки дії відповідачів порушують ст.4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ч.1 ст. 628 ЦК України, ст.ст. 655, 656, 658 ЦК України, договір був укладений ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» без необхідного обсягу повноважень та вільного волевиявлення ТОВ «Чорномор’є Плюс» на укладання правочину не було, а тому підлягають застосуванню правові наслідки, передбачені ст.ст. 229, 230 ЦК України. Також звертає увагу на те, що спірний договір за своїм змістом є договором купівлі продажу майнових прав, право продажу яких згідно чинному законодавству належить власнику, тоді як ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» не був власником безумовного майнового права на спірне нежитлове приміщення. ОСОБА_3 наголошує на тому, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача та надав явну перевагу хибним доводам відповідача та не врахував те, що під час судових дебатів відповідач ОСОБА_2 особисто взагалі не заперечувала проти позову.

Представники ТОВ «Чорномор’є Плюс» та ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» в судове засідання не з’явились. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялись належним чином.

Відповідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарг, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволені позову ТОВ «Чорномор’є Плюс» суд першої інстанції суд першої інстанції встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08.06.2005 року був укладений договір № 40-нж/1-Х від 08.06.2005 року про співробітництво по інвестуванню будівництва житлових будинків, між ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» та ОСОБА_2, відповідно до якого предметом договору є інвестування і здійснення будівництва сторонами житлового будинку, будівельний № 1 в смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області (а.с. 15-17).

Згідно п.2.2.1 і 2.2.2 договору ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» зобов’язується виконати будівельно-монтажні роботи на житловому будинку будівельний № 1 в смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області на суму 291107,00 грн. Після введення в експлуатацію вказаного житлового будинку в першому кварталі 2007 року передати у власність ОСОБА_2 нежитлове приміщення № 40-нж і 1-4 в 2-й парадній вказаного будинку.

Районний суд не погодився з доводами позивача, що ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» не був забудовником вказаного об’єкту будівництва, а тому не мав права на укладення спірного договору інвестування, і що такого нежитлового приміщення не існує, виходячи з наступного.

Згідно протоколу розподілу загальної площі житлового будинку від 10.09.2005 року, він є додатком № 1 до Контракту № 1 від 01.09.2004 року про співробітництво сторін по будівництву і інвестуванню 5-поверхового 2-секційного житлового будинку за адресою: вул.Одеська,1 в смт. Хлібодарське, підписаний Головою ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» ОСОБА_4 і Директором ТОВ «Чорномор»є плюс» ОСОБА_5

В додатках до протоколу у Списку нежитловим приміщень під №3 значиться ОСОБА_2 (Список також підписаний Головою ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» ОСОБА_4 і Директором ТОВ «Чорномор’є плюс» ОСОБА_5В.).

24.07.2012 року між ТОВ «Чорномор’є плюс» і ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» укладено додаткову угоду № 4 до контракту № 1 на будівництво і інвестування житлових будинків в смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області від 01.09.2004 року, зміст якої свідчить про те, що ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» мав право на укладення такого договору.

Суд першої інстанції відхилив посилання представника позивача на ту обставину, що вказаний договір має бути визнаний недійсним, виходячи з положень п.п.1,2,3,5 ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215, 227, 229 ЦК України, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.1,2,3,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У відповідності до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Пунктом 19 вказаної Постанови Пленуму передбачено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Суд вважав, що при укладанні вказаного договору волевиявлення сторін було вільним, не суперечить ЦК України, моральним засадам суспільства, волевиявлення сторін є вільним, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Крім того, посилання представника позивача на ту обставину, що договір укладений без відповідного дозволу (ліцензії), не заслуговують на увагу, оскільки укладення договорів такого змісту не потребує ліцензування.

Також районний суд вважав недоречним посилання представника позивача на ту обставину, що договір був укладений внаслідок помилки, оскільки ним не доведено, що будь-яка із сторін правочину помилилася, не зазначено, в чому саме полягає помилка, і ця обставина є лише припущенням представника позивача.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки позивачем не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, підставі для задоволення позову відсутні.

Колегія суду погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з’ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків районного суду вони не впливають та їх не спростовують.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 255, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорномор’є Плюс» ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18.07.2017 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15.06.2018 року.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

ОСОБА_6