Постанова № 74759370, 13.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17195/16 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.

Пилипенко О.Є.,

за участю секретаря судового засідання Пушенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №187-1305 від 08.04.2016 року, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 8 квітня 2016 року № 187-1305.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції про задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 8 квітня 2016 року Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України винесено податкові повідомлення-рішення форми «Ф» № 187-1305, якими визначено ОСОБА_3 грошове зобов'язання в розмірі 21 549,51 грн. за платежем: земельний податок з фізичних осіб, код платежу 18010700.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 5 вересня 2016 року № 9330/В/99-99-11-03-01-25 залишено без змін податкове повідомлення-рішення Державної податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 8 квітня 2016 року № 187-1305 та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, а скаргу - без задоволення.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи вказаний адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи відсутність доказів на підтвердження права власності позивача чи користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, суд зазначає про відсутність підстав для нарахування ОСОБА_3 земельного податку з фізичних осіб.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.09.2009 року ОСОБА_3 є власником приміщення загальною площею 76,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивачем не зареєстровано право власності чи користування земельною ділянкою під належним на праві власності нежитловим приміщенням, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписами статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З огляду на викладене, колегія суддів наголошує на тому, що визначення податкових зобов'язань із земельного податку у спірних правовідносинах повинно здійснюватися пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Приписами ст.ст.125 та 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правових можливостей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Перевіряючи правильність визначення позивачу грошового зобов'язання з земельного податку згідно оспорюваного рішення, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5. ст.286 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У відповідності до п.п.3 п.58.1. ст.58 Податкового кодексу України до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів зауважує, що податковим органом не було надано розрахунку позивачу.

Відповідно до п. 2 Порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 року №43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається окремо в межах економіко-планувальних зон за формулою:

Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі, де:

Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:

Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони:

Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;

Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;

Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 N 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».

Згідно податкового розрахунку, на який посилається в своїй апеляційній скарзі податковий орган, сума земельного податку з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року за земельну ділянку розташовану за адресою АДРЕСА_1, становить:

73,54 х 1455,30 х 2,5 х 1,5 х 1,433 х 1,249 х 3% =21549,51 грн. де

73,54 - площа земельної ділянки в кв.м.;

1455,30 - базова вартість 1 кв.м. землі (згідно з рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 року №43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» зі змінами від 03.07.2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення», яке введено в дію з 01 липня 2015 року;

2,5 - коефіцієнт на функціональне виконання землі;

1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт;

1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 року №6-28-0-22-215/2-15;

1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 року №6-28-0.22-201/2-16;

3% - відсоток ставки земельного податку.

При вирішенні справи колегія суддів також враховує, що при розрахунку податкового зобов'язання позивачу згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, відповідачем було застосовано п. 5.6 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», згідно з яким плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва 27.04.2017 року по справі №826/10434/16, що була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року « 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629».

Таким чином, розрахунок податкового зобов'язання із застосуванням п. 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» не може вважатися законним та обґрунтованим.

Крім того, в своїй апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що розрахунок земельного податку здійснювався відповідно до витягу з Технічної документації, який був наданий 22 березня 2013 року.

Згідно з частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до статті 194 ЗК України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обгрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Згідно підпункту 14.1.205 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;

довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану).

копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у

формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-впорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки, сформований як викопіювання з кадастрової карти (плану) території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку є обов'язковим при вчиненні правочинів щодо земельної ділянки (крім складення заповітів).

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку видається заявнику в день надходження заяви.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування, нотаріусом та посвідчується його печаткою.

Доказів того, що, ОСОБА_3 внесений до державного земельного кадастру як землекористувач або власник щодо земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, а також документи, які б підтверджували право власності чи право користування земельною ділянкою під багатоквартирним житловим будинком, з належним йому нежилим приміщенням, у матеріалах справи не міститься.

Належного Витягу з Державного земельного кадастру, стосовно земельної ділянки, на якій розташований багатоповерховий жилий будинок з належним ОСОБА_3 нежилим приміщенням, у матеріалах справи не міститься.

Витяг з технічної документації, на який посилається податковий орган, не є належним способом визначення розмірів узагальнюючих коефіцієнтів, площі земельних ділянок, які надані для обслуговування будинку, оскільки останній не являє собою дані Державного земельного кадастру у розумінні як Податкового кодексу України, так і Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Крім того, Витяг з бази даних ПК «Кадастр» отримано податковим органом в 2013 році, а нарахування земельного податку здійснювалося в 2016 році.

Виходячи із зазначеного вище, розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для ОСОБА_3 здійснено за відсутності відомостей, обов'язкова наявність яких обумовлена нормами Податкового кодексу України.

У працівників податкового органу були відсутні достовірні данні за яку площу ОСОБА_3 повинен сплачувати земельний податок, а також відсутні всі данні про об'єкт оподаткування.

Посилання податкового органу на постанови Верховного суду України від 24 листопада 2015 року № 21-2352а15 та від 27 лютого 2018 року по справі № 826/8675/17, а також постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду України від 27 лютого 2018 року по справі № 1826/1715/13-а, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки зі змісту цих постанов вбачається, що спори за якими вони виносилися були пов'язані з питаннями набуття платником земельного податку статусу суб'єкта господарювання, використання земельної ділянки в господарській діяльності та надання в найм (оренду) нежилого приміщення.

ОСОБА_3, не є фізичною особою-підприємцем та не використовую власне нежитлове приміщення у господарській діяльності, а тому, наведені вище судові постанови не мають жодного відношення до даного судового спору.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення яким визначено суму грошового зобов'язання зі сплати земельного податку у розмірі 21549,51 грн.

Апелянт не надав до суду належних доказів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини та надані на їх обґрунтування докази.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: Я.Б.Глущенко

О.Є.Пилипенко

Повний текст постанови виготовлено 18 червня 2018 року.