Постанова № 74759001, 12.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/12199/16 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Мельничука В.П.,

за участю:

секретаря Левченка А.В.,

представника позивача Гаєвського С.Ю.,

представника відповідача Кравченко Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2018 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Лізинг» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання незаконним і скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Лізинг» звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання незаконним і скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2018 позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22.07.2016 №0064111204.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що судом першої інстанції не враховано та не досліджено надані докази, що призвело до незаконного вирішення спору.

Представник відповідача в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку звіту про контрольовані операції Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Лізинг» за 2015 рік, оформлену актом від 04.07.2016 №1550/26-50-12-04-24.

В результаті виявлених порушень, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.07.2016 №0064111204, яким згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 120.3 ст. 120 ПК України за порушення п. 120.3 ст. 120 ПК України до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 365400 грн.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки відповідача про те, що подання уточнюючого Звіту не звільняє від відповідальності, а також про те, що платник, який подає уточнюючий Звіт, повинен сплати штраф є помилковими, оскільки суперечать змісту положень податкового законодавства, яким не заборонено внесення змін до Звіту про контрольовані операції і не передбачено застосування штрафу за внесення виправлень шляхом подання уточнюючого Звіту, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на таке.

Приписами пункту 120.3 ст. 120 ПК України визначено, що неподання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення або невключення до такого звіту інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу тягне за собою накладення штрафу у розмірі:

300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання (несвоєчасного подання) звіту про контрольовані операції;

1 відсоток суми контрольованих операцій, не задекларованих у поданому звіті про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі не задекларовані контрольовані операції;

3 відсотки суми контрольованих операцій, щодо яких не була подана документація, визначена підпунктом 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, але не більше 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі контрольовані операції, здійснені у відповідному звітному році.

Відтак, в контексті положень пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 та п. 120.3 ст. 120 ПК України передбачено застосування штрафних санкцій у разі встановлення порушення, передбаченого п. 120.3 ст. 120 ПК України.

З акта перевірки від 04.07.2016 №1550/26-50-12-04-24 вбачається, що перевіркою встановлено, що 29.04.2016 позивачем було подано Звіт про контрольовані операції за 2015 рік "Звітний" (вх. №9276749156) на суму контрольованих операцій 13793402 грн. Також перевіркою встановлено, що 05.05.2016 позивачем було подано Звіт про контрольовані операції за 2015 рік "Уточнюючий" (вх. №9276764027) з додатками на суму контрольованих операцій 71711917 грн. Загальну суму контрольованих операцій збільшено на 57918515 грн. Вказане підтверджується доказами, які відповідають вимогам ст. ст. 73 - 76 КАС України.

Так, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 120.3 ст. 120 ПК України, з огляду на те, що подання уточнюючого Звіту не звільняє платника податків від відповідальності, визначеної цим пунктом. Якщо платник виявив контрольовані операції, які були не задекларовані у Звіті, то такий платник сплачує штраф у розмірі 1 відсоток суми контрольованих операцій, не задекларованих у поданому звіті про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі не задекларовані контрольовані операції.

Правова позиція Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Лізинг» обґрунтована тим, що позивачем самостійно виправлено помилки у Звіті, необхідна інформація про контрольовані операції, передбачена пп. 39.4.6 п. 39.4 ст. 39 ПК України була зазначена у Звіті і ніякі запити про надання додаткової інформації не надходили. Також позивач посилався на п. 56.21 ст. 56 ПК України, яким передбачено прийняття рішення на користь платника податків у разі суперечливості норм нормативно-правового акта (актів) та неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платника і контролюючих органів.

Положеннями пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПК України (у редакції, чинній на час подання звітів) визначено, що платники податків, обсяг контрольованих операцій яких з одним контрагентом перевищує 5 млн. гривень (без урахування ПДВ), зобов'язані подавати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, до 1 травня року, що настає за звітним, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Пунктом 3 розділу І цього Порядку складання Звіту про контрольовані операції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 18.01.2016 №8, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.02.2016 за №187/28317 передбачено, що у разі якщо платником податку виявлено, що у раніше поданому Звіті інформація надана не в повному обсязі, містить помилки або недоліки, такий платник податків має право подати:

Звіт з позначкою "звітний новий" у разі подання нового Звіту про контрольовані операції до 01 травня року, що настає за звітним;

Звіт з позначкою "уточнюючий" (уточнюючий Звіт) у разі його подання після 01 травня року, що настає за звітним.

Звіт з позначкою "звітний новий" та уточнюючий Звіт повинні містити повну інформацію про контрольовані операції за звітний рік, як передбачено при складанні основного Звіту (Звіту з позначкою "звітний").

Відтак, суд першої інстанції вірно вказав, що національне законодавство, діюче на час подання позивачем основного і уточнюючого Звітів, передбачало право позивача на подання уточнюючого Звіту після 01 травня року, що настає за звітним.

Вирішальним у даній справі є те, чи були задекларовані позивачем всі контрольовані операції, на час проведення перевірки. Так, позивачем 29.04.2016 було подано Звіт про контрольовані операції за 2015 рік, а 05.05.2016, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, - уточнюючий Звіт. Також суд констатує, що вказані звітні документи були подані до початку перевірки і перевіркою не виявлено контрольованих операцій у 2015 році, які не були задекларовані позивачем.

Отже, враховуючи положення п. 39.4 ст. 39, п. 120.3 ст. 120 ПК України, п. 3 розділу І Порядку, а також те, що на час проведення відповідачем перевірки позивачем було задекларовано всі контрольовані операції за 2015 рік, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо відсутності порушення п. 120.3 ст. 120 ПК України і відсутності підстав для застосування до позивача штрафних санкцій, визначених абзацом 3 п. 120.3 ст. 120 ПК України.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на те, що позивачем допущено порушення п. 120.3 ст. 120 ПК України, з огляду на те, що на підтвердження вказаного позивачем не наведено обґрунтування та не надано відповідних доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, а сама лише констатація факту порушення не є належним аргументом на користь правової позиції Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві. Крім того, апелянтом вказано про неврахування наданих доказів, проте в апеляційній скарзі не зазначено, які саме докази не було враховано судом при вирішенні даного спору, та як це вплинуло на його результат.

Між тим, висновки контролюючого органу суперечать фактичним обставинам справи, з яких зокрема вбачається, що уточнюючий Звіт було подано до того, як була проведена перевірка, тому він підлягав врахуванню при її проведенні, а також оскільки перевіркою не було встановлено не задекларованих позивачем контрольованих операцій.

В контексті наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та вважає позовні вимоги обґрунтованими, та такими, що правомірно задоволені.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта, які стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то суд також критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2018 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 18.06.2018)

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя В.П. Мельничук