Постанова № 74758021, 13.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14764/17 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,

секретаря Андрієнко Н.А.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Абрасімова С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» Тімоніна Олександра Олексійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» Тімоніна Олександра Олексійовича на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року, -

У с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернувся у суд із позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» Тімоніна О.О. (далі - відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач 2), у якому просив: визнати протиправними дії відповідача 1, що полягають у не включенні до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк» його вимог на суму 12 000 000,00 грн.; зобов'язати відповідача 1 акцептувати вказані вимоги, внести зміни до Реєстру акцептованих вимог шляхом їх включення до таких, що підлягають задоволенню у другу чергу та подати ці зміни до Фонду на затвердження; зобов'язати відповідача 2 затвердити вказані зміни до Реєстру.

В обгрунтування вимог позивач посилається на те, що відповідач 1 протиправно не виконує рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14.07.2014 року, тому має перед ним заборгованість та обов'язок сплатити винагороду за виконання трудових обов'язків на посаді Голови правління Банку.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Місцевий суд дійшов висновку, що невиконання судового рішення призвело до невиправданого втручання у майнові права позивача, що може бути виправлене під час ліквідаційної процедури. Оскільки в результаті виконання судового рішення позивач фактично своє майно не отримав, він має право його отримати під час ліквідаційної процедури в порядку, встановленому Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач 1 посилається на те, що ПАТ «Діамантбанк» виконало рішення суду шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача. Також скаржник стверджує про відсутність підстав для отримання цих коштів позивачем. Окрім того, зазначає, що даний спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується невиконання умов цивільно - правової угоди та не має публічного характеру.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що даний спір є публічно - правовим та відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Однак, із таким висновком суду не можливо погодитися, ураховуючи наступне.

Судом установлено, що відповідно до рішення правління Національного банку від 22.06.17 р. №394-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.17 р. №2663 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Діамантбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

20.07.17 р. ОСОБА_4 подано заяву про включення його вимог у розмірі 15 419 345, 69 грн. до другої черги кредиторів.

Листом від 25.10.17 р. Уповноважена особа Фонду повідомила позивача про відсутність підстав для включення до реєстру кредиторів.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства (далі - КАС), звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 5 КАС ).

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до п.п. 1,2 ч. 1 ст. 4 КАС адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення кредиторських вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання внести зміни до зазначеного реєстру та подання цих змін до Фонду для затвердження, через наявність у ПАТ «Діамантбанк» заборгованості перед позивачем за договором про виплату винагороди та судовим рішенням про її стягнення.

Законом від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених ст. 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у п. 4 ч. 1 ст. 48 Закону № 4452-VI.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У другій черзі задовольняються грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою угоди та невиконання рішення суду у цивільній справі, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Таким чином, оскільки позивач оскаржує дії Уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, а також ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/7532/16, від 16 травня 2018 року у справі №910/17448/16, від 23 травня 2018 року у справі №811/568/16, від 30 травня 2018 року у справі №826/5303/16, які згідно ч. 5 ст. 242 КАС повинні ураховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що спірні правовідносини виникли між фізичною особою та юридичною особою ПАТ «Діамантбанк в особі Уповноваженої особи Фонду.

Відповідно до ст. 1 Цивільного процесуального кодексу завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1, 2 ст. 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у ч. 1 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

При цьому, колегія суддів ураховує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваної ухвали), що кореспондує із ч. 1 ст. 238 КАС (у новій редакції від 15 грудня 2017 року), якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства суд зобов'язаний закрити провадження у ній.

Відтак, задовольняючи позов, місцевий суд помилково виходив із того, що вказаний спір є публічно - правовим та не надав належної оцінки тому, що дану справу не належить розглядати через її неналежність адміністративній юрисдикції, і що провадження у даній справі підлягало закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС.

Відповідно до ст. 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Керуючись статтями 34, 243, 310, 319, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, -

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» Тімоніна Олександра Олексійовича задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року скасувати.

Провадження в адміністративний справі закрити.

Роз'яснити позивачеві, що він вправі звернутися із даним позовом в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя - доповідачЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Кузьмишина суддяО.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 18 червня 2018 року.)