Рішення № 74757763, 18.06.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/1324/2018

Номер справи № 243/10817/17

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

«18» червня 2018 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю:

-секретаря судового засідання – Паращук Д.В.,

-представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі №19 Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

30 листопада 2017 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» ОСОБА_3 звернулася до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за Кредитним договором, в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що на підставі Постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте рішення від 20 березня 2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з якою 20 березня 2015 року розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду ОСОБА_3 по 19 березня 2016 року. Рішенням № 213 від 22 січня 2016 року «Про продовження строків здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБіБанк» та делегування повноважень ліквідатора» строк здійснення процедури ліквідації Банку та повноваження ліквідатора ОСОБА_3 продовжено по 19 березня 2018 року включно.

Згідно ч. 4 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду гарантування вкладів діє без довіреності від імені Банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені Банку.

01 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк», яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 39А/08-8 відповідно до якого Банком надано кредит у розмірі 61200,00 грн. за плату в розмірі 15% річних, терміном до 31 січня 2015 року під заставу транспортного засобу ЗАЗ Daewoo Lanos TF69Y, 2008 року випуску, синього кольору, шасі (кузов) № Y6D TF69YD8W390093, реєстраційний номер АН 5181СР.

18 листопада 2008 року між Банком та Позичальником було укладено Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору № 39А/08-8, яким збільшено розмір процентної ставки до 25% річних.

В забезпечення виконання зобов’язання за Кредитним договором 01 лютого 2008 року було укладено Договір поруки відповідно до якого поручитель ОСОБА_4 взяв на себе зобов’язання перед Банком за виконання ОСОБА_1 умов Кредитного договору.

Згідно п. 2.5.1 Договору позичальник зобов’язаний щомісячно до дати, встановленої у Графіку поповнювати свій поточний рахунок шляхом внесення готівкових коштів через касу Банку або безготівковим перерахуванням у сумі, не меншій суми чергового погашення частини Кредиту та інших виплат, відповідно до умов цього Договору.

У зв’язку з неналежним виконанням умов Договору станом на 24 січня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 77656,54 грн., з яких:

- заборгованість за кредитом – 29475,00 грн.;

- заборгованість за користування кредитом – 41762,51 грн.;

- комісія за РО – 4920,72 грн.;

- штраф (за останній рік) – 1498,31 грн.

Керуючись правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у справі № 6-1206цс15 від 23 вересня 2015 року, відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, Верховний Суд України зробив висновок з урахуванням комплексного аналізу наведених норм про те, що нормами чинного законодавства України позивачу надається право звернутись до суду з позовом про стягнення суми боргу згідно умов договору та штрафних санкцій.

З огляду на викладене просить суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» заборгованість за Кредитним договором № 39А/08-8 від 01 лютого 2008 року у розмірі 77656,54 грн. та витрати по сплаті судового збору.

У судове засідання представник позивача – Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не з’явився. Суду надано Клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 у наданих суду Запереченнях зазначила, що крім пояснень позивача в позовній заяві, що ним повністю було виконано умови Кредитного договору, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивачем було виконано умови Договору, не був доведений факт надання їй коштів, в матеріалах справи відсутня Квитанція про надання їй кредитних коштів. Також, позивачем не було надано Графік погашення кредиту, та відомості про те, як і в якій мірі було виконано зобов’язання. Позивачем не було виконано умов Кредитного договору, а саме: позивач не виконав порядок та умови надання кредиту, а тому не вправі вимагати від неї повернення того, що їй не було надано.

Також судом під час відкриття провадження по справі було порушено вимоги ст. 122 та ст. 186 ЦПК України (в редакції до 15 грудня 2017 року) згідно яких суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

25 листопада 2011 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення по справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний ОСОБА_5» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 01 лютого 2008 року № 39-А/08-8, згідно якого відмовлено позивачу у задоволенні позову. Апеляційний суд Донецької області своєю Ухвалою від 18 січня 2012 року по справі № 22ц-774/2012 залишив Рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області без змін та відмовив Публічному акціонерному товариству «ВіЕйБі Банк» в апеляційній скарзі.

Також, Договір поруки між позивачем та ОСОБА_4 припинений в силу вимог ст. 554, 559 ЦК України (а.с.45-48).

Представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2, який діє на підставі Довіреності від 08 лютого 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Слов’янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6, зареєстрованого в Реєстрі за № 477 (а.с.66), Довіреності від 18 червня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Слов’янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_7, зареєстрованої в Реєстрі за № 2597 (а.с.111), у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав пояснення, аналогічні поясненням, викладеним у Запереченнях ОСОБА_1 Крім того вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки строк дії Договору встановлено сторонами до 31 січня 2015 року, а справа розглядається у 2018 році. Також зазначає, що до ОСОБА_1 вже звертався ОСОБА_5 з аналогічним позовом та з тим же предметом спору, Рішенням суду за яким Банку було відмовлено, а тому вважає, що провадження по справі необхідно закрити з тих підстав, що набрало законної сили рішення з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з’явився, про місце, дату та час судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином про що свідчить Повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.108).

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 01 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк», яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 39А/08-8 відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 61200,00 грн. за плату в розмірі 15% річних, терміном до 31 січня 2015 року під заставу транспортного засобу ЗАЗ Daewoo Lanos TF69Y, 2008 року випуску, синього кольору, шасі (кузов) № Y6D TF69YD8W390093, реєстраційний номер АН 5181СР (а.с.6-8, 10-11).

18 листопада 2008 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору № 39А/08-8, якою збільшено розмір процентної ставки до 25% річних (а.с.9).

В забезпечення виконання зобов’язання за Кредитним договором було укладено Договір поруки від 01 лютого 2008 року та Додатковий договір до Договору поруки від 18 листопада 2008 року, відповідно до яких поручитель ОСОБА_4. взяв на себе перед Банком солідарне зобов’язання за виконання ОСОБА_1 умов Кредитного договору (а.с.13,14).

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте Рішення від 20 березня 2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з якою 20 березня 2015 року розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду ОСОБА_3 по 19 березня 2016 року. Рішенням № 213 від 22 січня 2016 року «Про продовження строків здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБіБанк» та делегування повноважень ліквідатора» строк здійснення процедури ліквідації Банку та повноваження ліквідатора ОСОБА_3 по 19 березня 2018 року включно.

Згідно ч. 4 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду гарантування вкладів діє без довіреності від імені Банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені Банку.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача ОСОБА_1 в частині того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази надання їй Банком коштів (відсутня квитанція про надання їй кредитних коштів), оскільки такі твердження спростовуються наступними доказами по справі.

Так, позивач ОСОБА_1 зазначає, що 25 листопада 2011 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області ухвалив Рішення по справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний ОСОБА_5» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 01 лютого 2008 року № 39-А/08-8, згідно якого відмовлено позивачу у задоволенні позову.

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду від 25 листопада 2011 року встановлено укладення Кредитного договору між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» на суму 61200 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,00 % на рік. Поручителем у виконанні ОСОБА_1 вказаних зобов’язань виступає ОСОБА_4

Відповідачем ОСОБА_1 під час розгляду справи у судовому засіданні від 25 листопада 2011 року суду не надано Заяв чи Клопотань в яких би вона заперечувала факт отримання кредитних коштів.

Натомість, під час судового засідання від 25 листопада 2011 року, представником відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4- ОСОБА_2, було зазначено, що він згоден з тим, що відповідач ОСОБА_1 отримувала Кредит, з цього приводу заперечень до суду не було, однак він не був згоден із Розрахунками заборгованості, у зв’язку з тим, що представник Банку щоразу надавав нові розрахунки, у яких була зазначена різна сума заборгованості, оскільки за розрахунками відповідачів, сума заборгованості за кредитом значно менша, відповідачі сплачували заборгованість у строки, встановлені Договором та погашали кредит у сумі значно більшій ніж передбачено Графіком.

Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором слугувало те, що на час розгляду справи у суді позивач не міг визначитися з дійсною сумою заборгованості та підтвердити її документально, оскільки кожного разу позивачем надавалися різні розрахунки заборгованості ОСОБА_1 перед Банком.

Рішенням суду також було встановлено, що з Графіку внесення платежів на погашення заборгованості по Кредиту вбачається, що ОСОБА_1 погашала заборгованість в строки та в сумі, передбачені умовами Договору, а тому у позивача не було підстав для дострокового стягнення заборгованості по Кредиту.

Апеляційний суд Донецької області своєю Ухвалою від 18 січня 2012 року по справі № 22ц-774/2012 залишив Рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області без змін та відмовив Публічному акціонерному товариству «ВіЕйБі Банк» в задоволенні апеляційної скарги.

У судовому засіданні 18 січня 2012 року під час розгляду Апеляційним судом Донецької області апеляційної скарги представника позивача в рамках розгляду цивільної справи № 22-ц/774/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, представником відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4- ОСОБА_2, було зазначено, що у відповідачів дійсно була заборгованість, яку вони вже погасили і кредитні зобов’язання виконують у відповідності до встановленого Графіку (а.с.50-52).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набуло законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивачем ОСОБА_1 за Кредитним договором від 01 лютого 2008 року № 39-А/08-8 були отримані грошові кошти у розмірі 61200 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік, які в подальшому за Додатковою угодою, укладеною між Банком та ОСОБА_1 було збільшено до 25,00%.

Тому, суд не приймає до уваги пояснення ОСОБА_1 в тій частині, що вона не отримувала Кредит, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, а також встановленими обставинами Рішення суду, яке набрало законної сили.

Що стосується посилань відповідача ОСОБА_1 в частині того, що судом під час відкриття провадження по справі було порушено вимоги ст. 122 та ст. 186 ЦПК України (в редакції до 15 грудня 2017 року) згідно якої суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 25 листопада 2011 року розглянуто позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 01 лютого 2008 року № 39-А/08-8. На час розгляду справи у суді позивач не зміг визначитися з дійсною сумою заборгованості та підтвердити її документально, оскільки кожного разу позивачем надавалися різні розрахунки заборгованості ОСОБА_1 перед Банком, у зв’язку з чим позовні вимоги було залишено без задоволення.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в своїй постанові від 22 квітня 2015 року у цивільній справі № 6-79цс15.

Беручи до уваги те, що спір між Публічним акціонерними товариством «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 та ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за Кредитним договором, по суті вирішено не було, а позовні вимоги Банку залишені без задоволення у зв’язку з тим, що ОСОБА_5 не міг надати чіткого розрахунку заборгованості за Кредитним договором, суд не вбачає тотожності позовних вимог за рішенням Слов’янського міськрайонного суду від 25 листопада 2011 року з позовними вимогами Банку, заявленими 30 листопада 2017 року із розрахунком заборгованості станом на 24 січня 2017 року, що не заборонено Цивільним процесуальним кодексом України.

Крім того, із позовними вимогами на теперішній час, а саме з позовом про стягнення заборгованості за кредитом, яка утворилася станом на 24 січня 2017 року, звертається не Публічне акціонерне товариство «ВіЕйБі Банк», а Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» ОСОБА_3

У зв’язку з вище переліченим суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі на підставі ст. 255 ЦПК України, оскільки з даним позовом до суду звертається Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» ОСОБА_3 з вимогами до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася вже станом на 24 січня 2017 року у сумі 77656,54 грн. Між тим, з Рішення Слов’янського міськрайонного суду від 25 листопада 2011 року вбачається, що ОСОБА_5 звертався до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості у сумі 39429,48 грн., яка утворилася станом на 08 серпня 2011 року.

Таким чином, суд вважає належним зазначити, що на даний час розгляду справи судом між сторонами виник новий спір, який має інший предмет спору, а саме стягнення заборгованості у сумі 77656,54 грн., яка утворилася станом на 24 січня 2017 року.

Що стосується посилань представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на ті підстави, що ОСОБА_5 звертаючись з даним позовом до суду пропустив строк позовної давності, то суд вважає належним зазначити, що ці пояснення суд не приймає до уваги з тих підстав, що відповідно до п. 1.2 Кредитного договору кредитні кошти надавалися строком по 31 січня 2015 року (а.с.6-8), таким чином, строк дії Договору визначено до 31 січня 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом 30 листопада 2017 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Таким чином, позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, оскільки з моменту припинення строку дії Договору, 31 січня 2015 року по день звернення до суду з позовом 30 листопада 2017 року, минуло менш ніж три роки, встановлені ст. 257 ЦК України.

Розглядаючи позовні вимоги по суті позовних вимог суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк», яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 39А/08-8 відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 61200,00 грн. за плату відсотків в розмірі 15% річних, терміном до 31 січня 2015 року під заставу транспортного засобу ЗАЗ Daewoo Lanos TF69Y, 2008 року випуску, синього кольору, шасі (кузов) № Y6D TF69YD8W390093, реєстраційний номер АН 5181СР (а.с.6-8, 10-11).

18 листопада 2008 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору № 39А/08-8, якою збільшено розмір процентної ставки до 25% річних (а.с.9).

В забезпечення виконання зобов’язання за Кредитним договором було укладено Договір поруки від 01 лютого 2008 року та Додатковий договір до Договору поруки від 18 листопада 2008 року, відповідно до яких поручитель ОСОБА_4. взяв на себе перед Банком солідарне зобов’язання за виконання ОСОБА_1 умов Кредитного договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п. 2.5.1 Кредитного договору № 39А/08-8 позичальник (ОСОБА_1В.) зобов’язаний щомісячно до дати, встановленої у графіку поповнювати свій поточний рахунок шляхом внесення готівкових коштів через касу Банку або безготівковим перерахуванням у сумі, не меншій суми чергового погашення частини Кредиту та інших виплат, відповідно до умов цього договору.

У зв’язку з неналежним виконанням умов Договору станом на 24 січня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 77656,54 грн., з яких:

- заборгованість за кредитом – 29475,00 грн.;

- заборгованість за користування кредитом – 41762,51 грн.;

- комісія за РО – 4920,72 грн.;

- штраф (за останній рік) – 1498,31 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтею 629 ЦК України чітко встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов’язання.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Згідно ст. ст. 549, 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання; неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Як вбачається із Розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 39А/08-8 від 01 лютого 2008 року штраф за пропуск платежів за період з 11 лютого 2016 року по 24 січня 2017 року складає 1498,31 грн.

В той же час, відповідно до ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення Проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

За змістом ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Згідно із Додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року до зазначених населених пунктів належить м. Слов’янськ Донецька область.

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_1 на час укладання договору і на даний час зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_1, суд приходить до переконання, що на зазначені договірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VІІ від 02 вересня 2014 року, у зв’язку з чим ОСОБА_5 повинен був не нараховувати або скасувати відповідачу нараховану пеню за період з 14 квітня 2014 року.

Відповідно до Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ за період з 14 квітня 2014 року, банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти і такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

На підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Таким чином з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає до стягнення сума заборгованості за Кредитним договором № 39А/08-8 від 01 лютого 2008 року станом на 24 січня 2017 року у розмірі 76158,21 грн., яка складається з наступного:

- заборгованість за кредитом – 29475,00 грн.;

- заборгованість за користування кредитом – 41762,51 грн.;

- комісія за РО – 4920,72 грн.;

Суд приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» слід стягнути заборгованість за Кредитом в сумі 76158,21 грн., задовольнивши позовні вимоги частково.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до Висновків Верховного Суду України, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за 2 півріччя 2013 року від 01 лютого 2014 року «У разі встановлення в договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення (Постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі №6-116цс13)».

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо за договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

У відповідності до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності з ч.ч. 2, 3 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч.4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред’явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

(ОСОБА_8 правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року у справі N 6-53цс14)».

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даному випадку судом встановлено, що Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору, визначено, що він діє до повного погашення позичальником або поручителем заборгованості за кредитним договором (а.с. 13).

Так, відповідно до частини першої статті 251 та частини першої статті 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З кредитного договору № 39А/08-8, укладеного 01 лютого 2008 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк», та ОСОБА_1, за яким поручителем виступає ОСОБА_4, вбачається, що кредит ОСОБА_1 надавався строком до 31 січня 2015 року (а.с. 6-8).

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яку суд застосовує за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

У справі, яка переглядається, з Договору поруки вбачається, що в них не встановлено конкретного строку, після закінчення якого порука припиняється, а умова договору поруки про дію договору до повного припинення усіх зобов'язань боржника за основним договором не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки це суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, у даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами до поручителя ОСОБА_4 30 листопада 2017 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого ч.4 статті 559 ЦК України, а тому така порука є припиненою.

Таким чином суд приходить до переконання, що позовні вимоги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» ОСОБА_3 до ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за Кредитним договором, не підлягають задоволенню, оскільки Договір Поруки № 01 лютого 2008 року, за Кредитним договором № 39А/08-8 укладений між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1, є припиненим.

Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до п/п 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року №1801-19, розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2017 року складає 1600,00 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1600 грн. 00 коп. (а.с.1).

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у розмірі 76158,21 грн.

Отже процентне співвідношення задоволених вимог становить 98,07 % (76158,21 грн. – задоволені позовні вимоги / (77656,54 грн. –заявлені позовні вимоги) / *100%).

З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 1569 грн. 12 коп. (1600 грн. – сплачений судовий збір * 98,07 %), який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача і тому з відповідача слід стягнути на користь позивача ПАТ «ВіЕйБі Банк» витрати по сплаті ними судового збору, у розмірі 1569 грн. 12 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 530, 1048, 1049, 1050 ЦК України, позицією Верховного Суду України, викладеною в Постанові від 17 вересня 2014 року у справі N 6-53цс14, правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в Постанові від 22 квітня 2015 року у цивільній справі № 6-79цс15ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року №1801-19, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, яка зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, інші дані суду невідомі, на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_5» (код ЄДРПОУ: 19017842) заборгованість за Кредитним договором № 39А/08-8 від 01 лютого 2008 року у сумі 76158,21 грн. (сімдесят шість тисяч сто п’ятдесят вісім грн. 21 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, яка зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, інші дані суду невідомі, на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_5» (код ЄДРПОУ: 19017842) судовий збір в сумі 1569 грн. 12 коп. (тисяча п’ятсот шістдесят дев’ять грн. 12 коп.).

В іншій частині позовних вимог Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» ОСОБА_3 – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення складено 19 червня 2018 року.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_8.