Ухвала суду № 74757409, 30.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

30 травня 2018 року м. Київ № 826/28160/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Чудак О.М., суддів Пащенка К.С., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Ясинської К.В., позивача, представника Міністерства охорони здоров'я України Дяк Ю.М., у відсутність представників другого відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров'я України, Державної санітарно-епідеміологічної служби України про визнання рішень, дій, бездіяльності протиправними та стягнення коштів,

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_2 (ОСОБА_2.) з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ України), в якому, з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог, просив:

- визнати протиправним наказ МОЗ України від 21.09.2012 №176-о «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ та організацій, що належать до сфери управління МОЗ України» в частині покладення на нього обов'язків голови ліквідаційної комісії;

- визнати протиправним наказ МОЗ України від 28.12.2012 №301-о «Про звільнення головних лікарів СЕС об'єктів з особливим режимом роботи»;

- визнати протиправним наказ МОЗ України від 03.02.2016 №7-о «Про внесення змін до персонального складу ліквідаційних комісій юридичних осіб»;

- визнати протиправними дії МОЗ України щодо внесення до додатку до наказу МОЗ України від 21.09.2012 №176-о ОСОБА_2 без його згоди та з помилкою у назві посади;

- визнати протиправними дії МОЗ України щодо виготовлення двох примірників сторінки 16 додатку до наказу МОЗ України від 21.09.2012 №176-о з відкорегованою назвою посади, засвідчені підписом посадової особи та печаткою МОЗ України, без заміни цієї сторінки в наказі МОЗ України від 21.09.2012 №176-о;

- визнати неправомірними дії МОЗ України при проведенні заміни голови ліквідаційної комісії через 45 діб після проведення ним ліквідації юридичної особи та не ознайомлення його з відповідним наказом;

- визнати протиправною бездіяльність МОЗ України та Держсанепідслужби України, що призвела до порушення його прав як фізичної особи, яка мала наслідком примусове безоплатне виконання обов'язків голови ліквідаційної комісії та завдала значної моральної та матеріальної шкоди: сумоусунення МОЗ України від забезпечення ліквідаційної процедури державного закладу; не забезпечення своєчасної заміни голови ліквідаційної комісії; не забезпечення своєчасного розрахунку з ОСОБА_2 при звільненні; не забезпечення фінансування для виконання обов'язків голови ліквідаційної комісії;

- стягнути з МОЗ України виплату у сумі 206496 грн 50 коп. за час виконання обов'язків голови ліквідаційної комісії СЕС зони відчуження;

- стягнути з МОЗ України виплату у сумі 171097 грн 10 коп. за час фактичної затримки виплати вихідної допомоги та компенсації невикористаної відпустки при звільненні, згідно наказу МОЗ України від 28.12.2012 №301-о «Про звільнення головних лікарів СЕС об'єктів з особливим режимом роботи»;

- стягнути з МОЗ України суму спричиненої моральної шкоди у розмірі 80000 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 послався на порушення відповідачем вимог чинного законодавства, оскільки він не надавав згоду на виконання функцій голови ліквідаційної комісії державного закладу. Крім того, відповідачем порушено і вимоги статей 40, 116, 117 Кодексу законів про працю України (КЗпП України), оскільки виплата вихідної допомоги та компенсації невикористаної відпустки здійснена через 2,5 роки після звільнення.

Позивач, звертаючись до суду з адміністративним позовом, одночасно зазначив, що строк звернення до адміністративного суду ним не порушено, оскільки про порушення прав йому стало відомо з листа від 02.12.2015 №2193 Держсанепідемслужби України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.01.2016 відкрито провадження у справі, призначено попереднє судове засідання та витребувано у сторін докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

У судовому засіданні 22.07.2016 залучено до участі у справі другого відповідача - Державну санітарно-епідеміологічну служби України (Держсанепідслужби України).

На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2017 адміністративну справу №826/28160/15 прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник МОЗ України надала суду письмові заперечення, у яких просила відмовити у задоволенні позову, у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Представники Держсанепідслужби України у судові засідання не з'являлися, причини неявки не повідомляли, подавши лише письмові заперечення проти задоволення позовних вимог та вказавши, що державний заклад, в якому працював позивач, ліквідовано і служба не є правонаступником ліквідованої юридичної особи, а тому позовні вимоги про стягнення з них коштів не підлягають задоволенню.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясовуючи питання щодо початку перебігу строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та поважності причин його пропуску, виходив з наступного.

Наказом першого заступника Міністра - головним державним санітарним лікарем України від 09.12.2010 №272-о ОСОБА_2 призначено на посаду головного державного санітарного лікаря зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення - головного лікаря Державного закладу «Санітарно-епідеміологічна станція зони відчуження» МОЗ України з 14.12.2010.

Наказом МОЗ України від 21.09.2012 №176-о «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ та організацій, що належать до сфери управління МОЗ України» наказано ліквідувати державні заклади, установи та організації, що належать до сфери управління МОЗ України, за переліком, згідно з додатком. Затверджено персональний склад ліквідаційних комісій юридичних осіб, за переліком, що додається до наказу. ОСОБА_2 вказаним наказом призначений головою ліквідаційної комісії Державного закладу «Санітарно-епідеміологічна станція зони відчуження».

Крім того, судом встановлено, що Наказом МОЗ України від 28.12.2012 №301-о «Про звільнення головних лікарів СЕС об'єктів з особливим режимом роботи» наказано звільнити головних лікарів СЕС об'єкта з особливим режимом роботи відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, зокрема, ОСОБА_2 з посади головного державного санітарного лікаря зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення - головного лікаря Державного закладу «Санітарно-епідеміологічна станція зони відчуження» МОЗ України.

Наказом МОЗ України від 03.02.2016 №7-о «Про внесення змін до персонального складу ліквідаційних комісій юридичних осіб» внесено зміни до персонального складу ліквідаційних комісій юридичних осіб, затверджених наказом МОЗ України від 21.09.2012 №176-о, а саме, змінено слова та знаки «ОСОБА_2 головний лікар Славутицької санітарно-епідеміологічної станції об'єкта з особливим режимом роботи, ідентифікаційний код НОМЕР_1» на «ОСОБА_4 завідувач Іванківського міжрайонного відділу лабораторних досліджень Державної установи «Київський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України», ідентифікаційний код НОМЕР_2».

Позивач зазначає, що незважаючи на звільнення у грудні 2012 року, вихідна допомога та компенсація за невикористану відпустку виплачена йому лише у травні 2015 року, а відтак, наявні підстави для застосування статей 116, 117 КЗпП України та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 28.12.2012 по дату проведення відповідних виплат - 27.05.2015.

Позивач вважаючи вищезазначені дії та накази, бездіяльність відповідача протиправними, 28.12.2015 звернувся з адміністративним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Так, відповідно до частини першої статті 6 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною першою статті 99 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Щодо позовних вимог позивача про визнання наказів протиправними та визнання протиправними дій і бездіяльності відповідачів, суд врахував те, що ОСОБА_2 одночасно заявлено позовні вимоги як щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, так і щодо звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

До публічної служби відноситься державна служба.

Відповідно до частини другої статті 99 КАС України, у редакції Закону України від 06.07.2005 №2747-IV, що діяла на момент звернення позивача до суду, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини третьої статті 99 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017), для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Тобто, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство обмежувало право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів конкретно визначеним строком. Це, насамперед, викликано специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Дані строки обмежують час, протягом якого вказані правовідносини можуть вважатися спірним. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Суд вважає, що встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного процесу та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17.07.1997) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд з прав людини у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС україни, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За практикою Європейського Суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Суд також врахував, що процесуальні норми, якими встановлені скорочені строки звернення до суду, визнані конституційними згідно Рішення Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011. При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа ОСОБА_5 проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

В мотивувальній частині адміністративного позову позивач зазначив, що строк звернення до адміністративного суду ним не пропущено, оскільки про порушення прав йому стало відомо з листа від 02.12.2015 №2193 Держсанепідемслужби України. Подаючи заяву про зміну (уточнення) позовних вимог позивач не вказав додаткових обставин, які на його думку перешкоджали звернутись до суду, у строки визначені КАС України.

Разом з тим, суд встановив, що оскаржувані накази відповідача щодо звільнення позивача та щодо обрання його головою ліквідаційної комісії юридичної особи, які позивач вважає протиправними, датовані вереснем та груднем 2012 року, а дії та бездіяльність відповідачів щодо яких скаржиться позивач стосуються періоду 2012-2015 років. Проте, з адміністративним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду лише 28.12.2015, тобто поза межами, передбачених статею 99 КАС України строків звернення до суду. А з моменту винесення оскаржуваних наказів та вчинення відповідних дій та бездіяльності до моменту подання адміністративного позову минуло 3 роки.

Водночас, 02.11.2016 позивач подав до суду заяву про зміну позовних вимог, в якій, крім інших вимог висловив прохання скасувати наказ МОЗ України від 03.02.2016 №7-о та визнати протиправними дії щодо заміни голови ліквідаційної комісії. Суд з'ясував, що наказ від 03.02.2016 прийнятий відповідачем після подання адміністративного позову.

Оскільки оскаржуваний наказ датовано 03.02.2016, а позивач звернувся із заявою про зміну позовних вимог 02.11.2016, то суд дійшов висновку про пропуск шестимісячного строку на звернення до суду.

Доводи позивача, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки позивачу не було відомо про порушення його прав суд вважає необґрунтованими, оскільки позивач не заперечує той факт, що він був обізнаний про факт ліквідації державного закладу, у якому він працював на керівній посаді. ОСОБА_2 був обізнаний зі звільненням усіх працівників вказаного державного закладу.

Крім того, в адміністративному позові позивач зазначив, що його повідомлено про звільнення з посади 11.01.2013 на розширеній колегії Держсанепідемслужби України.

Тобто, вважаючи свої права порушеними позивач не скористався правом на звернення до суду у строки, визначені КАС України та звернувся до суд через 3 роки після винесення спірних наказів, вчинення оскаржуваних дій та бездіяльності.

Оцінюючи вказані позивачем обставини суд виходить з того, що вони залежали від волі позивача і лише підтверджує його небажання протягом тривалого часу оскаржувати вищезазначені накази, дії та бездіяльність відповідача до суду.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Підставами для визнання причин пропуску строку звернення із даним позовом поважними, визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Оскільки, дане поняття за своєю суттю є оціночним, суд у кожному конкретному випадку має надати правову оцінку відповідним обставинам та, як наслідок, визначити, чи можуть такі обставини бути визнані поважними.

Європейський Суд з прав людини у Справі «Пономарьов проти України» зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Належних доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованих причин, що перешкоджали звернутися у строки, встановлені частиною третьою статті 99 КАС України, позивачем не надано, а судом не встановлено.

Суд відхиляє як необґрунтовані доводи позивача, оскільки твердження позивача про його необізнаність про можливе порушення його прав спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Водночас, ОСОБА_2 не зазначені обставини, які позбавляли його можливості звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені КАС України.

Крім того, суд дійшов висновку, що у справах, предметом позовних вимог в яких є проходження та поновлення на публічній службі потрібно враховувати, що характер спірних правовідносин сторін зумовлює необхідність звернення до суду саме у скорочені строки, адже звернення до суду у скорочені строки підтверджує сам факт наявності бажання у особи поновити відносини публічної служби, надає можливість особі, яка незаконно звільнена з публічної служби у найбільш ефективний спосіб поновити порушені права - вимагати суд поновити на посаді, виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу тощо.

Проте, позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Суд з'ясував, що відповідач був обізнаний і з ліквідацією закладу в якому він працював, оскільки з державної установи звільнені всі працівники, і з включенням його до складу ліквідаційної комісії і зі звільненням. Так, суд врахував, що позивач 11.04.2013 звертався до МОЗ України щодо відмови від виконання обов'язків голови ліквідаційної комісії юридичної особи, оскільки він з 28.12.2012 не перебував в трудових відносинах з відповідачами. Зазначене підтверджує факт того, що позивач був обізнаний про своє правове становище, про оспорювані накази та дії відповідачів.

За правилами, встановленими статтею 100 КАС України (у редакції до 15.12.2017), такий адміністративний позов залишається без розгляду, про що постановляється ухвала.

Згідно з пунктом дев'ятим частини першої статті 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо її подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, частиною першою статті 122 КАС України (у редакції після 15.12.2017) передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України (в редакції після 15.12.2017), якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З системного аналізу положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України (в редакції після 15.12.2017) суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Суд дійшов висновку, що позивач не довів, що строк звернення з даним позовом, передбачений законом, пропущено з поважних причин, а тому адміністративний позов в частині позовних вимог про визнання наказів, дій та бездіяльності протиправними, слід залишити без розгляду.

Щодо позовної вимоги про стягнення з МОЗ України на користь позивача виплати у сумі 206496 грн 50 коп. за час виконання обов'язків голови ліквідаційної комісії СЕС зони відчуження та виплати у сумі 171097 грн 10 коп. за час фактичної затримки виплати вихідної допомоги та компенсації невикористаної відпустки при звільненні, згідно наказу МОЗ України від 28.12.2012 №301-о «Про звільнення головних лікарів СЕС об'єктів з особливим режимом роботи», суд врахував наступне.

Верховний Суд України в постанові від 16.11.2013 (справа №21-389а13) дійшов висновку, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР зі змінами, необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.03.2018 у справі №809/4017/13-а (К/9901/1509/18).

Таким чином, суд не вбачає підстав для залишення без розгляду позовних вимог про стягнення з МОЗ України на користь позивача виплати у сумі 206496 грн 50 коп. за час виконання обов'язків голови ліквідаційної комісії СЕС зони відчуження та виплати у сумі 171097 грн 10 коп. за час фактичної затримки виплати вихідної допомоги та компенсації невикористаної відпустки при звільненні, згідно наказу МОЗ України від 28.12.2012 №301-о «Про звільнення головних лікарів СЕС об'єктів з особливим режимом роботи».

Позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 80000 грн є похідною та пов'язана з первісною вимогою позивача про стягнення заробітної плати і тому теж підлягає розгляду судом по суті.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправними наказів, дій та бездіяльності позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 240, 248, 256 КАС України,

ухвалив:

Позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров'я України, Державної санітарно-епідеміологічної служби України про визнання рішень, дій, бездіяльності протиправними та стягнення коштів, в частині позовних вимог про:

- визнання протиправним наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21.09.2012 №176-о «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ та організацій, що належать до сфери управління МОЗ України» в частині покладення на ОСОБА_2 обов'язків голови ліквідаційної комісії;

- визнання протиправним наказу Міністерства охорони здоров'я України від 28.12.2012 №301-о «Про звільнення головних лікарів СЕС об'єктів з особливим режимом роботи»;

- визнання протиправним наказу Міністерства охорони здоров'я України від 03.02.2016 №7-о «Про внесення змін до персонального складу ліквідаційних комісій юридичних осіб»;

- визнання протиправними дії Міністерства охорони здоров'я України щодо внесення до додатку до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21.09.2012 №176-о ОСОБА_2 без його згоди та з помилкою у назві посади;

- визнання протиправними дії Міністерства охорони здоров'я України щодо виготовлення двох примірників сторінки 16 додатку до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21.09.2012 №176-о з відкорегованою назвою посади, засвідчені підписом посадової особи та печаткою Міністерства охорони здоров'я України, без заміни цієї сторінки в наказі Міністерства охорони здоров'я України від 21.09.2012 №176-о;

- визнання неправомірними дій Міністерства охорони здоров'я України при проведенні заміни голови ліквідаційної комісії через 45 діб після проведення ОСОБА_2 ліквідації юридичної особи та не ознайомлення ОСОБА_2 з відповідним наказом, який його стосується;

- визнання протиправною бездіяльності Міністерства охорони здоров'я України та Держсанепідслужби України, що призвела до порушення прав ОСОБА_2 як фізичної особи, мала наслідком примусове безоплатне виконання обов'язків голови ліквідаційної комісії та завдала значної моральної та матеріальної шкоди: сумоусунення Міністерства охорони здоров'я України від забезпечення ліквідаційної процедури державного закладу; не забезпечення своєчасної заміни голови ліквідаційної комісії; не забезпечення своєчасного розрахунку з ОСОБА_2 при звільненні; не забезпечення фінансування для виконання обов'язків голови ліквідаційної комісії, - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя О.М. Чудак

Суддя К.С. Пащенко

Суддя Т.І. Шейко