Рішення № 74757002, 18.06.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/4851/15-ц

Провадження 2/206/512/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2018 року Самарський районний суд м. Дніпропетровську у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Соловйової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в загальному порядку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за участю:

представника позивача ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованість за кредитним договором №100/08 від 01 серпня 2008 року в розмірі 42053,48 доларів США і 35 299,80 грн., яка складається з простроченої заборгованості за процентами - 9 037,16 доларів США, простроченої заборгованості за кредитом - 19 554,61 доларів США, пені - 11 167,79 доларів США, 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу за кредитом та несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 2 293,92 доларів США, штрафу за порушення договору застави - 35 299,80 грн. , судовий збір за подання позову в розмірі 3654,00 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 4019,40 грн. та судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 4384,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Лівобережне відділення № 8420 та ОСОБА_1 01 серпня 2008 року було укладено кредитний договір № 100/08 про надання кредиту в сумі 21869 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14,5% річних, терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 30 липня 2015 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем 1 серпня 2008 року було укладено договір застави майна, відповідно до якого предметом застави є автомобіль марки «TOYOTA COROLLA», 2008 року випуску.

На виконання умов договору застави ОСОБА_1, уклавши 1 серпня 2008 року з ЗАТ СК «Брокбізнес» договір добровільного страхування наземного транспорту, застрахував предмет застави, але лише на 1 рік. Після закінчення строку дії договору страхування, ОСОБА_1 в порушення умов договору застави, предмет застави застрахований не був.

Також відповідачем не виконуються взяті зобов'язань по сплаті кредиту, оскільки станом на 19 серпня 2015 року (включно) заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 42053,48 доларів США та 35299,80 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за процентами - 9037,16 доларів США, простроченої заборгованості за кредитом - 19554,61 доларів США, пені за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 0,04% (згідно п.5.2 кредитного договору) від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення - 11167,79 доларів США, 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу за кредитом та несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом (ст. 625 ЦК України) - 2293,92 доларів США, штрафу відповідно до п.7.2 Договору застави рухомого майна №100/08-З від 01.08.2008 року за порушення п.3.3 Договору застави щодо страхування заставленого майна - 35299,80 грн. (117666*5%*6 років), що і стало причиною звернення позивача до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 15 лютого 2018 року призначено справу до розгляду зі стадії підготовчого засідання за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22 травня 2018 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, наполягав на його задоволенні, надав відповідь на відзив у якій зазначив, що підстав для передачі справи на розгляд до іншого суду не має, оскільки останнє відоме зареєстроване місце проживання відповідача у Самарському районі м. Дніпропетровська. Щодо строку позовної давності, то він застосуванню не підлягає, оскільки в березні 2012 року банк вже звертався до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, який судом був прийнятий до провадження. Таким чином, враховуючи, що з цим позовом банк звернувся до суду у серпні 2015 року, а перебіг позовної давності у зв’язку з його перериванням розпочався заново з 24 березня 2012 року, то позов поданий у межах строку позовної давності. Також, зазначив, що рішення суду від 02 квітня 2015 року про звернення стягнення на предмет застави виконане не було, оскільки відповідачем предмет застави для реалізації банку переданий не був. До тепер, заборгованість за кредитом, як в примусовому порядку так і у добровільному - позичальником погашена не була.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав відзив на позовну заяву у якому зазначив, що розгляд справи у Самарському районному суді м. Дніпропетровська порушує норми процесуального права, оскільки він зареєстрований не у цьому районі міста. Також, просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити у позові, оскільки банк, направивши йому вимогу про дострокове повернення кредиту змінив строк виконання зобов’язання. Так саму вимогу він отримав 13 листопада 2009 року, а перебіг позовної давності розпочався заново з 14 грудня 2009 року. Періодичні платежі, які він здійснював після цієї дати, як і подання позову про звернення стягнення, строк позовної давності не переривали.

Заслухав доводи представника позивача, врахувавши нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, надавши оцінку доказам та аргументам сторін, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Суд встановив, що 01 серпня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Лівобережне відділення №8420 (реорганізоване у територіальне відокремлене безбалансове відділення І типу № 10003/0422, відкрите на балансі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ "Ощадбанк") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №100/08 з подальшими доповненнями від 25 грудня 2008 року.

Відповідно до умов договору банк надав позичальнику кредиту в сумі 21869 доларів США для здійснення оплати за автомобіль марки TOYOTA COROLLA, 2008 року випуску, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14,5% річних, терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 30 липня 2015 року. Позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредиту рівними частинами (спочатку у розмірі 260,35 доларів США, а після укладення додаткового договору в розмірі 281,37 доларів США) останнього дня кожного місяця.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 100/08 від 01 серпня 2008 року між банком та відповідачем 01 серпня 2008 року було укладено договір застави майна № 100/08-З рухомого майна - автомобіля марки TOYOTA COROLLA, 2008 року випуску.

Згідно з умовами кредитного договору, додатковою угодою до нього та договору застави позичальник (заставодавець) зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та строки, встановлені кредитним договором та додатковою угодою до нього, сплачувати проценти за користування кредитом. Крім того, встановлено відповідальність за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом та за порушення заставодавцем зобов'язання застрахувати предмет застави.

14 листопада 2014 року банк подав до суду позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2015 року вказаний позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 1 серпня 2008 року звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки «TOYOTA COROLLA».

Представник банку в судовому засіданні зазначив, що вимоги банку з погашення кредитної заборгованості відповідача на підставі вищезазначеного рішення суду про звернення стягнення задоволені не були, оскільки відповідач не передав предмет застави в управління банку, чим фактично перешкоджає здійсненню правочину з його продажу.

Своїх заперечень щодо вищезазначених доводів представника позивача чи доказів, які б їх спростовували в розумінні ст. ст. 77-79 ЦПК України - відповідачем надано не було.

Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за кредитним договором та договором застави у ОСОБА_1 перед банком виникла заборгованість, яка станом на 19 серпня 2015 року (включно) становить 42 053,48 доларів США та 35 299,80 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за процентами – 9 037,16 доларів США, простроченої заборгованості за кредитом – 19 554,61 доларів США, пені за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 0,04% (згідно п.5.2 кредитного договору) від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення – 11 167,79 доларів США, 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу за кредитом та несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом – 2 293,92 доларів США, штрафу відповідно до п.7.2 Договору застави рухомого майна № 100/08-З від 01.08.2008 року за порушення п.3.3 Договору застави щодо страхування заставленого майна - 35299,80 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Статтею 1049 ЦК України зазначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України по кредитному договору банк зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що він порушив свої зобов'язання стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, припинивши їх погашення, суд вважає, що ОСОБА_1 повинен нести відповідальність перед кредитором щодо погашення кредитної заборгованості.

Перевіривши розрахунок позивача (а.с.10,11 т.1), правильність якого не спростована відповідачем, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором станом на 19 серпня 2015 року у розмірі 30885,69 доларів США, яка складається з: простроченої заборгованості за процентами – 9 037,16 доларів США, простроченої заборгованості за кредитом – 19 554,61 доларів США, 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу за кредитом та несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом – 2 293,92 доларів США у зв’язку з неналежним виконанням боржниками взятих на себе зобов’язань.

Щодо заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, суд виходив з такого.

Як вбачається з розрахунку заборгованості по кредиту, останній платіж здійснений позичальником по сплаті заборгованості за (тілом) кредиту у вересні 2011 року. Після цього відповідач сплачував відсотки по кредиту у листопаді, грудні 2011 року та квітні 2012 року.

6 січня 2012 року банк надіслав боржнику вимогу про повне дострокове виконання зобов'язань.

В даній вимозі було зазначено, що боржник повинен в термін протягом 30 днів з дня її отримання виконати основне зобов'язання - сплатити на рахунок позивача борг в сумі 19 952,52 доларів США та 11 766,60 грн., який складається заборгованості за кредитом, відсотками, а також із суми штрафу за прострочення зобов'язання за кредитним договором та штрафу передбаченого договором застави.

Зазначену вимогу ОСОБА_1 одержав 17 січня 2012 року.

Відповідно до положень статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, викладене свідчить, що банк скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором, визначивши днем остаточного його погашення тридцятий день з дня отримання письмової вимоги, тобто 15 лютого 2012 року.

У зв’язку зі зміною строку виконання основного зобов'язання банк був зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років, від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, тобто від 15 лютого 2012 року.

Як встановлено судом, банк звернувся до суду з цим позовом 31 серпня 2015 року.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно із частиною третьою статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Так, в матеріалах справи наявна копія рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2015 року про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль марки «TOYOTA COROLLA» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 1 серпня 2008 року.

Отже,викладене у своїй сукупності свідчить, що банк, звернувшись у серпні 2015 року до суду із даним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, не пропустив строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсоткам та трьох відсоткам річних, оскільки цей строк було перервано поданням банком позову про звернення стягнення на предмет застави в листопаді 2014 року, який після переривання почався заново.

Однак, що стосується нарахованої позивачем суми пені за порушення зобов’язань по сплаті кредиту та відсотків, то вона нарахована поза межами строку позовної давності.

Так, для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Аналіз норм статей 253, 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду.

Разом з цим, ч.1 ст. 259 ЦК України передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як вбачається з кредитного договору, у п.7.7 сторони дійшли згоди про збільшення строків позовної давності відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України до 3 (трьох) років для всіх грошових зобов’язань позичальника (в тому числі, але не виключно), що повернення суми кредиту, процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені), що передбаченні умовами договору.

З даною умовою кредитного договору позичальник був ознайомлений та згодний, про що свідчить його підпис в цьому договорі (а.с.13-16).

Отже враховуючи, що сторонами досягнуто згоди про збільшення строку позовної давності та банк звернувся до суду з дійсним позовом 31 серпня 2015 року, то суд приходить до висновку про необхідність застосування строку позовної давності, про який заявлено відповідачем і вважає, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, має вираховуватись за період з 31 серпня 2012 року, тобто за три роки до звернення до суду із позовом, що становить 8804,37 доларів США, яка складається: 2459,44 доларів США - пеня за порушення зобов’язань по поверненню своєчасної сплати процентів, 6344,93 доларів США – пеня за порушення зобов’язань по поверненню основної суми кредиту.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за порушення п.3.3 Договору застави щодо страхування заставленого майна, то вона підлягає частковому задоволенню виходячи із такого.

Відповідно до п.3.4.4 Договору застави, заставодавець зобов'язаний за власний рахунок застрахувати предмет застави на суму його договірної вартості, вказаної в п.1.4 цього Договору, на користь та відповідно до вимог заставодержателя на весь період дії цього договору та надавати заставодержателю належним чином оформленні відповідні документи на підтвердження вчинення таких дій.

Відповідно п.7.2 Договору застави за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов’язань, передбачених п.3.3 цього договору, заставодавець сплачує на користь заставодержателя неустойку в розмірі 5% від вартості предмету застави та відшкодовує понад неустойку завдані збитки в повному обсязі.

Відповідно п.9.1 Договору застави він набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до виконання заставодавцем зобов'язання за кредитним договором №100/08 від "01" серпня 2008 року та додатковими угодами до нього в повному обсязі.

На виконання вищезазначеного договору застави ОСОБА_1 було застраховано предмет застави, але лише на 1 рік, а саме: 01 серпня 2008 року з ЗАТ СК «Брокбізнес» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 006-20726.

Згідно п.4.6 договору № 006-20726 добровільного страхування наземного транспорту термін його дії встановлюється з 02 серпня 2008 року по 01 серпня 2009 року.

Після закінчення строку дії договору страхування (01 серпня 2009 року), ОСОБА_1 в порушення п.3.4.4 договору застави, предмет застави більше не страхувався.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність застосування строку позовної давності, про який заявлено відповідачем і вважає, що розмір штрафу за порушення вимог договору застави, який підлягає стягненню з відповідача, має вираховуватись за рік до звернення до суду із позовом та становить 5883,30 грн.

Аргументи відповідача, що пред’явленням до нього у листопаді 2009 року вимоги про дострокове повернення кредиту змінився перебіг строку позовної давності на 14.12.2009 року та при зверненні до суду з позовом у серпні 2015 року банк вже пропустив строк позовної давності, судом не приймаються до уваги, оскільки вони спростовуються фактично встановленими обставинами справи та є явно необґрунтованими.

З приводу інших аргументів відповідача, суд зазначає про таке.

Так, в матеріалах справи при постановленні судом ухвали про прийняття справи до свого провадження була наявна довідка адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Дніпропетровській області відповідно до якої відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідачем вже після прийняття судом до свого провадження справи у відзиві на позовну заяву було зазначено, що на тепер він не мешкає в Самарському районі м. Дніпра.

На запит суду УДМС України в Запорізькій області надіслало довідку відповідно до якої відповідач ОСОБА_1 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.20 т.2).

Відповідно ч. 2 ст. 31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.

Отже, враховуючи, що судом справа, прийнята до свого провадження з додержанням правил підсудності, то вона повинна бути розглянута цим же судом, оскільки в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду у зв’язку зі зміною відповідачем свого місця проживання.

У зв’язку з цим аргументи відповідача, що даний позов не підсудний Самарському районному суду м. Дніпропетровська, оскільки відповідач на тепер не проживає в Самарському районі м. Дніпра районі є неприйнятними.

Що стосується стягнення судового збору, то відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам, він підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 3343,41 грн.

Щодо стягнення судового збору сплаченого позивачем за подання апеляційної та каксаційної скарги, то вирішення цього питання не відноситься до компетенції цього складу суду.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації: м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2/53) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРОПОУ 09305480, місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Гагаріна,115) заборгованість за кредитним договором № 100/08 від 01 серпня 2008 року, що становить 39 690,06 доларів США (у гривневому еквіваленті за офіційним курсом на день здійснення платежу або на день стягнення) і 5883,30 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за процентами – 9 037,16 доларів США, простроченої заборгованості за кредитом – 19 554,61 доларів США, 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу за кредитом та несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом – 2 293,92 доларів США, пені за порушення зобов’язань по поверненню своєчасної сплати процентів - 2459,44 доларів США , пені за порушення зобов’язань по поверненню основної суми кредиту - 6344,93 доларів США та штрафу за порушення п.3.3 Договору застави щодо страхування заставленого майна - 5883,30 грн.

В іншій частині позову про стягненні пені та штрафу - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 3343,41 грн.

Повний текст судового рішення складений 19 червня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук