Рішення № 74756284, 12.06.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/1832/18

ОСОБА_1 окружний адміністративний суду складі:

головуючого судді - Д’якова В.І.,

за участю секретаря - Лазаренко В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі – Чернігівське ОУПФ України, відповідач), в якому просить: визнати неправомірними дії ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № НОМЕР_1; зобов'язати Чернігівське об’єднане управління Пенсійного фонду України зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ увесь період навчання курсантом в Українській академії внутрішніх справ (відповідно до Указу Президента України від 20 грудня 1996 року № 1257/96 Українська академія внутрішніх справ перейменована в Національну академію внутрішніх справ України) з 25.07.1994 по 30.07.1998 включно як строкову військову службу; зобов’язати Чернігівське об’єднане управління Пенсійного фонду України обрахувати та призначити позивачу пенсію за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № 1789 XII, з 04 жовтня 2017 року виходячи з розміру пенсії 90 % від суми щомісячного заробітку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії, оскільки він має достатній загальний та спеціальний стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № 1789-ХІІ.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) від 24.04.2018 судом було встановлено відповідачу 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позов.

18.05.2018 на виконання вимог ухвали суду ОСОБА_1 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, та зазначив, що позивачу було відмовлено у призначенні пенсії, оскільки згідно п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 01.06.2015 року пенсії у порядку та на умовах, визначених, зокрема, Законом України «Про прокуратуру», не призначаються. Крім того, у відзиві заявлено клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 22.05.2018 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження – відмовлено.

Ухвалено провести розгляд справи № 825/1832/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначене перше судове засідання на 12 червня 2018 року на 10:00 год. У судове засідання 12.06.2018 позивач не з’явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду справи. Надав до суду заяву про перенесення розгляду справи, але доказів поважності неможливості прибути до суду не надав.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 25.07.1994 по 30.07.1998 в Українській академії внутрішніх справ (відповідно до Указу Президента України від 20 грудня 1996 року № 1257/96 Українська академія внутрішніх справ перейменована в Національну академію внутрішніх справ України) на денному відділенні за спеціальністю правознавство, що підтверджується дипломом ЛВ Н X 005578 від 27.06.1998 та довідкою управління кадрового забезпечення УМВС України в Чернігівській області № 418 від 10.10.2017.

З 30.07.1998 по 07.07.2003 позивач працював на посаді слідчого Варвинського РВ УМВС України в Чернігівській області, що становить 4 роки 11 місяців 8 днів, що підтверджується довідкою управління кадрового забезпечення УМВС України в Чернігівській області № 418 від 10.10.2017.

Працювати в органах прокуратури позивач почав з 10.07.2003 і станом на день звернення до відповідача його стаж роботи на прокурорсько -слідчих посадах органів прокуратури становив 14 років 2 місяці 26 днів.

Стаж роботи позивача, який дає право на пенсію складає 23 роки 2 місяці 9 днів, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача та довідкою управління кадрового забезпечення УМВС України в Чернігівській області (а.с. 20-27, 28).

04 жовтня 2017 року позивач звернувся до відповідача з належним пакетом

документів за призначенням пенсії за вислугою років у відповідності до

ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України за 33875/06 від 29.12.2017, у призначенні зазначеного виду пенсії позивачу було відмовлено з мотивів того, що відповідно до п. 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного

забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з вказаним позовом за захистом свої охоронюваних законом прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII, в редакції від 05.11.1991 р., прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Згідно з нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ, в редакції, чинній на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії, внесено зміни до частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

01.04.2015 набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який встановлює низку змін до законів, що регулюють питання пенсійного забезпечення громадян, зокрема, з 01.01.2015 р., розмір пенсії за віком та вислугою років, які призначаються за нормами Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VII, становить 60 відсотків заробітної плати.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р., № 213-VIIІ передбачено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 р., закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 р., скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України, зокрема «Про прокуратуру».

Закон від 02.03.2015 № 213-VIIІ не скасовано, його положення (у частині, що стосуються спірних правовідносин) не визнано неконституційними, а до 01.06.2015 р., закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VII.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 р., № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

В рішеннях Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 06.07.1999 (у справі щодо права на пільги) та № 5-рп/2002 від 20.03.2002 р. (у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій) вказано, що Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України, перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, поліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Виходячи із висловленого, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Зазначені висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 10.12.2013(справа №21-348а1), від 17.12.2013 р. (справа №21-445а13), від 06.10.2015 р. (провадження №127/11720/14-а).

Таким чином, за вищевикладених обставин, суд приходить до висновку про застосування до спірних правовідносин ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, який діяв на момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України.

У позивача виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної вище норми права, оскільки він мав стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, до набрання чинності Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. №1697-VII.

При цьому, таке право у позивача виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-1V встановлено, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Євролпейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполученого Королівства (, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які гуртувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), і які були звужені статтею 86 Закону № 1697-VІІ.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 у частині визнання неправомірними дії ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № НОМЕР_1 та зобов’язання ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України обрахувати та призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № 1789 XII, з 04 жовтня 2017 року виходячи з розміру пенсії 90 % від суми щомісячного заробітку є законними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зарахування ОСОБА_2 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ увесь період навчання курсантом в Українській академії внутрішніх справ (відповідно до Указу Президента України від 20 грудня 1996 року № 1257/96 Українська академія внутрішніх справ перейменована в Національну академію внутрішніх справ України) з 25.07.1994 по 30.07.1998 включно як строкову військову службу, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач навчався курсантом з 25.07.1994 по 30.07.1998 року в Українській академії внутрішніх справ (відповідно до Указу Президента України від 20 грудня 1996 року № 1257/96 Українська академія внутрішніх справ перейменована в Національну академію внутрішніх справ України) на денному відділенні за спеціальністю правознавство де я отримав повну вищу освіту та здобув кваліфікацію юриста.

Факт навчання підтверджується дипломом ЛВ Н X 005578 від 27.06.1998 та довідкою управління кадрового забезпечення УМВС України в Чернігівській області № 418 від 10.10.2017.

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 18 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 року № 565-ХІІ, в редакції, яка діяла на час мого навчання у навчальному закладі системи МВС України, вбачається, що особи, прийняті на службу до міліції, в тому числі слухачі й курсанти шкіл міліції, які перебувають на військовому обліку, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України. Навчання у школах Міністерства внутрішніх справ України після здобуття середньої освіти прирівнюється до проходження військової служби.

Згідно Переліку вищих закладів, що входять до єдиної системи військової освіти, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.97 р. № 1410, Національна академія внутрішніх справ входить до переліку вищих навчальних закладів МВС України та відноситься до вищих закладів, що входять до єдиної системи військової освіти.

Наказ Міністра внутрішніх справ України № 62 від 14.02.2008 "Про затвердження Положення про вищі навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ України" визначає, що статус "курсант" надається особам рядового та молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ (військовослужбовцям, що не мають звань офіцерів), які навчаються у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України.

У відповідності до положень п. З ч. 1 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.92 року № 2232-ХІІ, початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.

Згідно з положеннями ч. 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.92 року № 2232-ХІІ, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" зазначено, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.

Більш того, Вищий адміністративний суд визначив свою правову позицію з цього питання при розгляді аналогічної справи (ухвала від 02.06.2016 по справі К/800/6861/16), зазначивши, що військова служба (навчання) в училищах (інститутах) МВС України курсантів є строковою військовою службою.

Відтак, військова служба (навчання) в училищах (інститутах) МВС України курсантів (слухачів) є строковою військовою службою і має зараховуватись до стажу, що дає право на пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», що у випадку позивача складає 4 роки 5 днів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 у цій частині є законними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню повністю, то суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Керуючись статями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати неправомірними дії ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України (просп. Миру, 44,м. Чернігів,14000, код ЄДРПОУ 40378209) щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 (АДРЕСА_1,14013, ІН НОМЕР_2) пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № НОМЕР_1.

Зобов'язати Чернігівське об’єднане управління Пенсійного фонду України (просп. Миру, 44,м. Чернігів,14000, код ЄДРПОУ 40378209) зарахувати ОСОБА_2 (АДРЕСА_1,14013, ІН НОМЕР_2) до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ увесь період навчання курсантом в Українській академії внутрішніх справ (відповідно до Указу Президента України від 20 грудня 1996 року № 1257/96 Українська академія внутрішніх справ перейменована в Національну академію внутрішніх справ України) з 25.07.1994 по 30.07.1998 включно як строкову військову службу.

Зобов’язати Чернігівське об’єднане управління Пенсійного фонду України (просп. Миру, 44, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40378209) обрахувати та призначити ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, 14013, ІН НОМЕР_2) пенсію за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № 1789 XII, з 04 жовтня 2017 року виходячи з розміру пенсії 90 % від суми щомісячного заробітку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України (просп. Миру, 44,м. Чернігів,14000, код ЄДРПОУ 40378209) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1,14013, ІН НОМЕР_2) судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повне рішення буде складено 18 червня 2018 року.

Суддя В.І. Д'яков