Рішення № 74755472, 23.05.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

23.05.2018 Єдиний унікальний номер 205/6700/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Скрипник К.О.,

за участю секретаря судового засіданняКіреєвої В.І.

учасники справи: представник позивача – ОСОБА_1, представник відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, третя особа – Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про виселення із зняттям з реєстраційного обліку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 06 серпня 2013 року звернувся до суду з позовом, в якому згідно уточнень вказав, що 02 квітня 2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 35200 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 02 квітня 2028 року, а відповідач зобов’язався кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених договором. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 02 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір застави майнових прав, згідно умов якого відповідач передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1. Разом з тим, відповідач свої зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 15 липня 2013 року склав 301175,66 грн. Позивач у своєму позові просив суд звернути стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем; виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_3, зі зняттям з реєстраційного.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором в розмірі 37 694,08 дол. США, що еквівалентно 301 175 грн. 66 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру загальною площею 32,38 кв.м, житловою площею 17,81 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності, підпорядкування з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами державних дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Виселено ОСОБА_3 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 зі зняттям ОСОБА_3 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_3; стягнуто судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено. Доповнено резолютивну частину рішення суду першої інстанції наступним абзацом: рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2015 року в частині позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, третя особа – Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про виселення із зняттям з реєстраційного обліку скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 5 ст. 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв’язку з якими скасовано судові рішення, є обов’язковим для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою від 17 жовтня 2017 року замінено третю особу Ленінський районний відділ у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. В обґрунтування позовних вимог посилався на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі та заперечував проти їх задоволення.

Третя особа у судове засіданні не з`явилася, про день і час проведення слухання справи повідомлялася належним чином, про причини неявки не повідомила.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, викладеного в новій редакції Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017р. №2147-VIII, що набрав чинності з 15.12.2017р. (далі ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, з’ясувавши обставини по справі та перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

02 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого відповідно до Статуту є ПАТ КБ «Приватбанк» (Т.1, а.с.48), та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № DNНDGB0000000028, згідно умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 35200 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на строк з 02 квітня 2008 року по 02 квітня 2028 року, а відповідач зобов’язався кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених договором і графіком погашення кредиту (Т.1,а.с.20-24, 25-28, 29).

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1254 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит), позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти на умовах, встановлених договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 02 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого відповідно до Статуту є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір застави майнових прав № DNНDGB0000000028. Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 32,38 кв.м., житловою площею 17,81 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (Т.1,а.с. 31-32).

Предметом іпотеки є квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. Умовами кредитного договору передбачено, що кошти боржник отримав в іноземній валюті.

Свої зобов’язання за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_3 кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

Разом з тим, ОСОБА_3 свої зобов’язання за вказаним кредитним договором не виконав, а допустив заборгованість по сплаті платежів по кредиту.

Як зазначено вище, рішенням Ленінського районного суду Дніпропетровська від 13 лютого 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом частини першої статті 41 Закону «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Укладеним іпотечним договором сторони узгодили право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 40 Закону «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року № 6-39цс15).

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

Зі змісту кредитного договору (п.1.1.), укладеного між сторонами, убачається, що кредит наданий позичальнику на цілі зазначені у розділі 8 зазначеного договору.

Згідно додатку № 1 до кредитного договору № DNНDGB0000000028 від 02.04.2008 року, мета кредиту – купівля житла, вартість нерухомості 44000,00 дол. США, початковий внесок 8800,00 дол. США, сума кредиту 35200,00 дол. США, забезпеченням кредиту виступає іпотека нерухомості (Т.1,а.с.29).

Згідно договору застави майнових прав від 02 квітня 2008 року укладеного між сторонами, вказаний договір забезпечує виконання обов’язків за кредитним договором № DNНDGB0000000028 від 02.04.2008 року по поверненню кредиту на купівлю житлової нерухомості (а.с.31-32).

Договором № 20/02.04 резервування квартири, укладеним 02 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Приват Комплект» вбачається, що виконавець зобов’язується зарезервувати для замовника квартиру № 20, розташованої по пр. Петровського, 45 в м. Дніпро, запланований строк введення в експлуатацію вказаного будинку перший квартал 2008 року (Т.1,а.с.33-37).

02 квітня 2008 року між сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири № 20, розташованої по пр. Петровського, 45 в м. Дніпро (Т.1, а.с.38-39).

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і положення статті 109 ЖК УРСР.

Отже, особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6-1449цс15 та від 02 вересня 2015 року у справі 6-1049цс15.

У додатку № 1 до кредитного договору № DNНDGB0000000028 від 02.04.2008 року, який є невід`єною його частиною, зазначено, що кредит надано на купівлю житла.

Крім того, придбання квартири відбулося після укладання договору іпотеки і отримання кредиту.

Отже, суд враховуючи встановлені обставини в судовому засіданні, надані докази приходить до висновку, що спірну квартиру придбано за кредитні кошти, також встановлено, відповідач має перед банком прострочену заборгованість за кредитом.

Відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" та положення п.43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.12.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин", відповідно до яких примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Крім того, 07 червня 2014 року набув чинності Закон України № 1304-VII від 03.06.2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з пунктом 1 статті 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Вимога позивача щодо виселення відповідача зі спірної квартири є похідною вимогою, яка випливає з примусового стягнення (відчужене без згоди власника) нерухомого житлового майна, що вважається предметом іпотеки та є такою, що суперечить ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Пунктом 1 ч.1 цього Закону передбачено, що протягом його дії:

- не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст.5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Також встановлено, що квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, надана в забезпечення кредиту в іноземній валюті, використовується позичальником як місце свого постійного проживання.

Системний аналіз норм ст.9 ЖК України та положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» дає підстави для висновку, що до зняття заборони на примусове відчуження спірної квартири, відповідача не може бути виселено з неї без його згоди.

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).

Також, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі ОСОБА_4 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Зважаючи на викладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв'язку у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, третя особа – Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про виселення із зняттям з реєстраційного облікузадоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд в силу ст.141 ЦПК України, враховує, що позовні вимоги оплачені позивачем, судом залишено без задоволення, позивач не звільнений від їх оплати, у зв'язку з чим поверненню не підлягають.

На підставі вищевикладеного і керуючись Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", Законом України «Про іпотеку», ст.ст.526, 610, 611, 1054 ЦК України, ст.ст. 7-13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, 355 ЦПК, суд, - УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, третя особа – Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про виселення із зняттям з реєстраційного обліку – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Повний текс рішення виготовлено 01.06.2018 року.

Суддя К.О. Скрипник