Рішення № 74755413, 19.06.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 822/1673/18

РІШЕННЯ

іменем України

19 червня 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.

розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області про визнання дій та рішення протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області в якому просить: визнати неправомірними дії та рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Хмельницькій області про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності у розмірі 75 %.; зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Хмельницькій області нарахувати та здійснювати ОСОБА_1 щомісячно страхову виплату втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності у розмірі 75 % з 29 січня 2018 року; зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Хмельницькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності у розмірі 75 % з 29 січня 2018 року з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що працював на умовах трудового договору на Кам'янець-Подільському цементному заводі. За період роботи позивач отримав травми внаслідок нещасних випадків на виробництві, а саме 02.12.1987 та 11.08.1998, про шо було складено відповідні акти про нещасний випадок на виробництві.

Рішенням Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) від 101.2018 року мені встановлено другу групу інвалідності та встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 75 % совокупно, тобто внаслідок двох нещасних випадків на виробництві.

У 2018 році позивач звернувся із відповідною заявою до відповідача про проведення перерахунку суми щомісячної страхової виплати відповідно до встановленого ступеня втрати професійної працездатності, до якої надав усі необхідні документи.

Проте відповідач направив на адресу позивача лист № 332 від 11.04.2018 про відмову в призначенні страхових виплат, у зв'язку з відсутністю всіх необхідних матеріалів, а саме відсутністю оригіналу акту про нещасний випадок на виробництві від 03.12.1987, який я фізично не в змозі надати по причинах які не залежать від мене.

Враховуючи наведене вище, вважає, що дії відповідача є протиправними, так як до моменту звернення із заявою ОСОБА_1 отримував соціальні виплати тільки у меншому розмірі.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.05.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній зазначає, що ознайомившись з позовними вимогами не погоджується з позовними вимогами, оскільки враховуючи той факт, що у позивача наявна лише копія акту про нещасний випадок, на виробництві форми Н-1 від 03.12.1987, тому відсутні підстави для призначення йому страхових виплат, за рахунок коштів Фонду соціального страхування України адже відповідно до ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 № 1105-XIV (в редакції Закону чинного на момент виникнення спірних правових відносин) одним з основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

А тому, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши усі наявні у матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Кам'янець-Подільським цементним заводом з 11.08.1998. За період роботи отримав травми внаслідок нещасних випадків на виробництві, а саме 02.12.1987 та 11.08.1998, про що було складено відповідні акти про нещасний випадок на виробництві, що встановлено рішенням Кам'янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 25.06.1999 №2-1127/1999, яке набрало законної сили 06.07.1999.

ОСОБА_1 в результаті отриманих травм від нещасного випадку на виробництві є інвалідом та перебуває на обліку в Кам'янець-Подільському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду України в Хмельницькій області.

Рішенням Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) від 29.01.2018 позивачу встановлено другу групу інвалідності та встановлено ступінь втрати професійної працездатності 75 % в сукупності двох нещасних випадків на виробництві.

У зв'язку з встановленням позивачу другої групи інвалідності та встановлення ступеня втрати професійної працездатності 75 %, останній звернувся із відповідною заявою до відповідача про проведення перерахунку суми щомісячної страхової виплати відповідно до встановленого ступеня втрати професійної працездатності.

Однак відповідач, листом № 332 від 11.04.2018 відмовив позивачу в призначенні страхових виплат, у зв'язку з відсутністю всіх необхідних матеріалів.

Позивач, з вказаною вище відмовою не погоджується, та вважає, що всі необхідні документи позивачем надано, крім оригіналу акту про нещасний випадок на виробництві від 03.12.1987, оскільки оригінал цього акту ОСОБА_1 подав до Кам'янець-Подільського міського суду у зв'язку з поданням позову до AT "Подільський цемент" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а відповідно матеріали цивільної справи утилізовані у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Враховуючи наведене вище, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 №1105-ХIV (далі - Закон №1105-ХIV).

Відповідно до п.10 ч.1 ст.1 Закону №1105-ХIV, страхові випадки: за соціальним страхуванням від нещасних випадків - нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (у тому числі встановлене чи виявлене в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці; за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім'ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг.

Згідно до ст.3 Закону №1105-ХIV, соціальне страхування здійснюється за принципами:

1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; 2) обов'язковості страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом; 3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; 4) обов'язковості фінансування Фондом витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; 5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; 6) диференціації розміру виплати допомоги залежно від страхового стажу; 7) диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; 8) економічної заінтересованості суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці; 9) цільового використання коштів соціального страхування; 10) відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

Відповідно до вимог ст. 36 Закону №1105-ХIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Згідно до ч.7 цієї статті, страхові виплати складаються зокрема із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата).

При цьому, враховуючи ст. 37 Закону №1105-ХIV, перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу провадиться в разі зміни ступеня втрати професійної працездатності.

Статтею 38 Закону №1105-ХIV встановлено, що ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю Фонду і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також необхідні види медичної та соціальної допомоги.

Відповідно до ч.1 ст. 42 Закону №1105-ХIV сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

Статтею 43 Закону №1105-ХIV встановлено, що для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: 1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть. 2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

Суд звертає увагу відповідача, що у вказаній вище нормі не зазначено, у якому вигляді (оригінал, чи належним чином завірена копія), позивач повинен подати відповідний акт.

Статтею 44 Закону №1105-ХIV передбачено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Фонд може затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.

Тобто, суд вважає, що відповідачем затримано страхові виплати до з'ясування підстав для виплат позивачу, однак на думку суду, вказана вище норма статті Закону №1105-ХIV, не вимагає для перерахунку та подальшої виплати саме оригінала акта.

Суд зазначає, що в матеріалах адміністративної справи знаходиться належним чином завірена копія акта про нещасний випадок на виробництві від 03.12.1987, видана та завірена ПАТ "Подільський цемент", яку позивач разом із заявою подав до відповідача з вимогою про проведення перерахунку суми щомісячної страхової виплати відповідно до встановленого ступеня втрати працездатності, однак відповідач відмовив в такому перерахунку посилаючись у листі на те, що позивачем не подано оригіналу акта про нещасний випадок на виробництві від 03.12.1987.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Всупереч вимог даної статті, відповідач не довів та не обґрунтував суду правомірність прийнятого відносно позивача оскаржуваного рішення.

Інших порушень законодавства, які б могли перешкодити у здійсненні нарахування страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності у розмірі 75% позивачу в оскаржуваній відмові, окрім тих, яким судом надана правова оцінка вище відповідачем не наведено.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність у спірних відносинах порушеного права позивача у сфері публічно-правових відносин.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмова відповідача, викладена у листі від 11.04.2018 №332, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, а також повно та всебічно встановлених обставинах, які мали значення для прийняття такого рішення.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що відповідач своїми діями стосовно не здійснення відповідного нарахування та виплати ОСОБА_1 страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності у розмірі 75 % порушив право позивача на відповідне нарахування, оскільки позивач для вказаного перерахунку подав необхідний перелік документів, а отже відмова від 11.04.2018 №332 підлягає скасуванню.

Щодо інших позовних вимог, суд зазначає наступне.

Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Частиною 1 ст.2 КАС України вказано, серед іншого, що завданням адміністративного судочинства є вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Вказана норма, у сукупності з наведеними положеннями ч.4 ст. 245 КАС України та наявністю у відповідача права діяти на власний розсуд, покладає на суд обов'язок зобов'язати відповідача вирішити питання, щодо якого звернулася позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З метою належного захисту прав позивача та, з метою невтручання в дискреційні повноваження відповідача, суд вважає за необхідне визначити спосіб захисту порушеного права позивача, шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про проведення перерахунку суми щомісячної страхової виплати відповідно до встановленого ступеня втрати професійної працездатності, та прийняти відповідне рішення згідно Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування".

При цьому, позовна вимога стосовно зобов'язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Хмельницькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності у розмірі 75 % з 29 січня 2018 року з урахуванням виплачених сум, є вимогою на майбутнє, та може бути вирішена лише після винесення відповідного рішення оформленого згідно ст.44 Закону №1105-ХIV.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області про визнання дій та рішення протиправними та зобов'язання вчинити дії є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (32300, Хмельницька області, м.Кам'янець-Подільський, вул.Молодіжна, 21, кім.410, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області (29013, м.Хмельницький, вул.Проскурівська, 18, ідентифікаційний код - 41316723) про визнання дій та рішення протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати відмову від 11.04.2018 №332 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Хмельницькій області стосовно відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності у розмірі 75 %.

Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про проведення йому перерахунку суми щомісячної страхової виплати відповідно до встановленого ступеня втрати професійної працездатності, та прийняти відповідне рішення згідно Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування".

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його підписання.

Головуючий суддя ОСОБА_2