Рішення № 74755117, 19.06.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2018 р. Справа№805/3214/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про: визнання неправомірним та скасування рішення Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27.04.2018 року про відмову в перерахунку ОСОБА_1 пенсії згідно ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” із зарахування страхового стажу з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року за період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс”, зобов’язання Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс” з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року, зобов’язання Красноармійське об’єднанеуправління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.04.2018 року, зареєстровану за № 3328, про перерахунок ОСОБА_1 пенсії згідно ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” із зарахуванням страхового стажу з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року за період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс”.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірним та скасування рішення Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27.04.2018 року про відмову в перерахунку ОСОБА_1 пенсії згідно ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” із зарахування страхового стажу з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року за період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс”, зобов’язання Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс” з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року, зобов’язання Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.04.2018 року, зареєстровану за № 3328, про перерахунок ОСОБА_1 пенсії згідно ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” із зарахуванням страхового стажу з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року за період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс”.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 16.04.2018 року вона звернулась до відповідача з заявою про перерахунок пенсії згідно ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням страхового стажу з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року за період роботи в приватному підприємстві «Спецмонтажсервіс». Позивач зазначила, що рішенням від 23.04.2018 року їй відмовлено в перерахунку пенсії, оскільки запис про звільнення з ПП «Спецмонтажсервіс» завірено печаткою підприємства, назва якої не відповідає назві підприємства при внесенні запису про прийняття на роботу. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не зарахування до загального стажу періоду роботи з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року за період роботи в Приватному підприємстві «Спецмонтажсервіс», оскільки запис про прийняття на роботу зроблено російською мовою та зазначено, що позивач приймається на роботу до «Частной фирмы», а відповідно запис про звільнення засвідчено печаткою з зазначенням назви підприємства українською мовою «Приватна фірма». Позивач вважає, що різниця в мовному використанні «Частная фирма» та «Приватна фірма» російською та українською мовою не може бути підставою для не зарахування стажу, оскільки всі необхідні реквізити запису надають змогу ідентифікувати час, та посаду праці на підприємстві, а записи у трудовій книжці зроблені російською мовою жодним чином не спростовують фактичні обставини щодо наявності трудового стажу за період з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року.

Позивач до суду з’явився, через канцелярію суду надав заяву, відповідно до якої зазначив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить розглядати справу в порядку письмового провадження.

Відповідач відзиву на позовну заяву суду не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справи та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 11 червня 2018 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на те, що позивач надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, а відповідач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позовну заяву суду не надав, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, 04 лютого 1955 року, є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії ВС № 372341, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с. 9).

Судом встановлено, що 16.04.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України з заявою № 3328 про перерахунок пенсії згідно статті 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 23.04.2018 року відмовлено в перерахунку пенсії.

Відповідно до рішення зазначено, що позивач претендує на проведення перерахунку пенсії згідно статті 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням стажу роботи в ПП «Спецмонтажсервіс» з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року.

Розглянувши заяву позивача з наданими документами та на підставі ст. 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що запис про звільнення з ПП «Спецмонтажсервіс» завірено печаткою підприємства, назва якої не відповідає назві підприємства при внесенні запису про прийом на роботу, або відсутня інформація про перейменування підприємства.

За таких обставин відмовити ОСОБА_1 в проведенні перерахунку пенсії з урахуванням страхового стажу за період роботи в ПП «Спецмонтажсервіс» з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 8).

Не погодившись з прийнятим Красноармійським об’єднаним управлінням пенсійного фонду України Донецької області рішення про відмову в пререрахунку пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту – Закон № 1788), Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058 – IV (далі по тексту – Закон № 1058), Постановою Кабінетом Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» (далі по тексту – Постанова № 301), Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі по тексту – Інструкція № 58).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України «Про пенсійне забезпечення».

Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788 від 05.11.1991 року, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Стаття 4 Закону № 1058 зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Частинами 1-3 статті 24 Закону № 1058 передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно ч. 4 ст. 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття “загальний трудовий стаж” є ширшим ніж поняття “страховий стаж”, оскільки до першого включаються періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.

Статтею 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту – Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно п. 1.4 зазначеної Інструкції особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку. Військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Управління охорони вищих посадових осіб України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України (далі Збройні Сили України та інші війська) та військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил колишнього Союзу РСР і Збройних сил держав учасниць СНД, пред'являють військовий квиток. Звільнені з місця відбування кримінального покарання зобов'язані пред'явити довідку про звільнення.

Приписами п. 1.5 Інструкції № 58 визначено , що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. N 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Так, пунктами 2, 3, 4 Постанови КМ України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» визначено, що при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше.

Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції № 58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Згідно п. 2.2 зазначеної Інструкції, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Пунктом 2.3 Інструкції № 58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників).

Відповідно до п. 2.12 Інструкції № 58 2.14. У графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".

Приписами п. 2.15 Інструкції визначено, що якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Згідно п. 2.26 Інструкції № 58 Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до п. 3.1. Інструкції № 58, у тому разі, коли у трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що і трудова книжка. Вкладиш без трудової книжки недійсний.

Приписами пунктів 3.2, 3.3 Інструкції визначено, що про кожний виданий вкладиш на першій сторінці (титульний аркуш) трудової книжки зверху ставиться штамп розміром 10х25 мм з написом "Виданий вкладиш" і тут же зазначаються серія і номер вкладиша. При кожній наступній його видачі має ставитися другий штамп і зазначатися серія і номер вкладиша.

У разі необхідності доповнення трудової книжки вкладишем видається вкладиш нового зразка незалежно від того, яку трудову книжку має працівник (нового чи раніш установленого 1938 року і 1974 року зразків).

Відповідач відмовляючи у перерахунку пенсії у рішенні від 23.04.2018 року посилався на те, що запис про звільнення з ПП «Спецмонтажсервіс» завірено печаткою підприємства, назва якої не відповідає назві підприємства при внесенні запису про прийом на роботу, або відсутні інформація про перейменування підприємство.

Згідно вкладишу до трудової книжки серії АЕ № 870165 ОСОБА_1 вбачається, що остання 01.02.1999 року була прийнята на роботу до «ЧФ «Спецмонтадсервіс» на посаду бухгалтера; 30.06.2000 року звільнена за власним бажанням, відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог чинного законодавства визначено, що запис про роботу може вноситись до трудової книжки як українською, так і російською мовами.

Відповідно з вкладишу до трудової книжки вбачається, що запис про прийняття на роботу та звільнення з роботи був зроблений російською мовою, а відповідно назва підприємства на печатки, якою засвідчується запис про звільнення, фактична переведена на українську мову, а саме «Частиная фирма «Спецмонтажсервис» переведено «Приватна фірма «Спецмонтажсервіс».

Отже, що назва підприємства не змінювалась з моменту прийняття на роботу до моменту звільнення, а лише було переведено державною мовою, тому відсутні підстави для внесення до трудової книжки позивача запису про перейменування підприємства.

Крім того, згідно Рішення Виконавчого комітету Ленінського районної у м. Донецьку рада № 510 від 09 липня 2003 року вбачається, що «Частная фирма «Спецмонтажсервис» було перереєстровано в Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажсервіс», у зв’язку з зміною організаційно – правової форми.

Так, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань встановлено, що 09.07.2003 року внесено запис про державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажсервіс», код ЄДРПОУ підприємства «19387852».

Суд зазначає, що код ЄДРПОУ «Приватної фірми «Спецморнтажсервіс» відповідає коду ЄДРПОУ «Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажсервіс», отже суд зазначає, що це одне і те саме підприємство.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до вищезазначених вимог законодавства відповідальність за ведення та некоректне ведення трудових книжок несе підприємство, з огляду на вищевикладене позивач не несе відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок.

На підставі викладеного, суд зазначає, що різниця в мовному використанні «Частная фирма «Спецмонтажсервис» та «Приватна фірма «Спецмонтажсервіс» не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу період роботи позивача з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року на зазначеному підприємстві, оскільки запис внесено відповідно до вимог законодавства, реквізити запису дають змогу ідентифікувати час та посаду праці на підприємстві, а відповідно запис у трудовій книжці зроблений російською мовою не спростовує фактичні обставини щодо наявності страхового стажу.

Суд зазначає, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що предмет і мета Конвенції як інституту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (рішення у справі «Ковач проти України», «Мельников проти України», «Швидко проти України»).

Отже, суд оцінює фактичні обставини справи з урахуванням прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на викладене суд зазначає, що дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи на Приватній фірмі «Спецмонтажсервіс» з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року є протиправними, та такими, що порушують права та свободи позивача, а відповідне рішення відповідача про відмову в перерахунку пенсії є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірним та скасування рішення Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27.04.2018 року про відмову в перерахунку ОСОБА_1 пенсії згідно ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” із зарахування страхового стажу з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року за період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс”, зобов’язання Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс” з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року, зобов’язання Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.04.2018 року, зареєстровану за № 3328, про перерахунок ОСОБА_1 пенсії згідно ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” із зарахуванням страхового стажу з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року за період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс”.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірним та скасування рішення Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27.04.2018 року про відмову в перерахунку ОСОБА_1 пенсії згідно ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” із зарахування страхового стажу з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року за період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс”, зобов’язання Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс” з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року, зобов’язання Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.04.2018 року, зареєстровану за № 3328, про перерахунок ОСОБА_1 пенсії згідно ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” із зарахуванням страхового стажу з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року за період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс” – задовольнити в повному обсязі.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27.04.2018 року про відмову в перерахунку ОСОБА_1 пенсії згідно ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” із зарахування страхового стажу з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року за період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс”.

Зобов’язати Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи в Приватному підприємстві “Спецмонтажсервіс” з 01.02.1999 року по 30.06.2000 року.

Зобов’язати Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.04.2018 року, зареєстровану за № 3328 про перерахунок ОСОБА_1 пенсії згідно ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” із урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса реєстрації: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Леоніда Бикова, буд. 27) за рахунок бюджетних асигнувань Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Центральна, буд. 154, код ЄДРПОУ 37869345) судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повний текст постанови складено та підписано 19 червня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.