Рішення № 74755018, 19.06.2018, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4793/17

Провадження № 2/204/1040/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.

за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_4, яку уточнив 20 квітня 2018 року, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість відповідно до розписки від 11 квітня 2016 року в розмірі 2 300,00 доларів США з наступним переведенням вказаної суми в гривневий еквівалент за офіційним курсом НБУ на момент ухвалення рішення суду та три відсотки річних за період з 12 липня 2016 року по 02 серпня 2017 року у розмірі 1 886,00 грн., а також сплачену суму судового збору. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 11 квітня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики. На підтвердження передачі грошей за цим договором позики відповідачем власноруч була написана розписка, згідно якої відповідач зобов’язався до 12 липня 2016 року повернути позивачу 2 300,00 доларів США (за офіційним курсом НБУ на момент звернення до суду 2 300,00 доларів США складає 59 455 грн.). Після настання строку виконання зобов’язання відповідач почав ухилятись від повернення боргу, уникати дзвінків позивача. Зазначив, що на час укладення даного договору поруки відповідач був чоловіком доньки позивача, а на даний час шлюб між відповідачем та донькою позивача розірваний. Відповідач не повернув борг, чим не виконав взяті на себе зобов’язання за борговою розпискою, у зв’язку з чим позивач був вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав. При цьому, просив також стягнути з відповідача на користь позивача 3 відсотки річних від простроченої суми боргу за період з 12 липня 2016 року по 02 серпня 2017 року, у розмірі 1886,00 грн. У зв’язку з викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом.

25 квітня 2018 року представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_3 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги не визнає та не погоджується з обставинами, викладеними у позовній заяві з огляду на наступне. ОСОБА_1 є рідним батьком колишньої дружини відповідача ОСОБА_4, і декілька років вони проживали однією сім’єю за адресою позивача: в АДРЕСА_1. Під час спільного проживання між позивачем та відповідачем склались неприязні стосунки. В ході конфлікту, ОСОБА_1 відібрав у ОСОБА_4 ключи та документи на два автомобіля: Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1, та Daewoo Tico, номерний знак НОМЕР_2. З метою припинення конфлікту та уникнення агресивної поведінки позивача, відповідач надав на ім’я позивача нотаріальну довіреність від 17 березня 2016 року на право розпоряджатися автомобілем марки Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1. Того ж дня відповідач виїхав з квартири позивача, подружні стосунки з дружиною припинив. 11 квітня 2016 року ОСОБА_1 почав вимагати від ОСОБА_4 розписку на суму 2 300,00 доларів США, в якості гарантії, що відповідач не буде вимагати від позивача повернення вищевказаних автомобілів, які залишились у позивача в результаті погроз і шантажу, та погрожуючи тим, що у разі не написання такої розписки позивач зробить так, що відповідач не зможе бучитись з сином ОСОБА_5. Сприймаючи погрози та шантаж реально, ОСОБА_4 був змушений написати дану розписку від 11.04.2016 року. Під час складання розписки, ОСОБА_1 вимагав зазначити про те, що ОСОБА_4 не має матеріальних претензії стосовно зазначених машин, так як мета даної розписки була саме в тому, щоб залишити машини собі, зокрема Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1. Зазначив, що саме при таких обставинах була складена спірна розписка, і вона не має жодного відношення до будь-якого договору позики, або інших правочинів. Жодних грошових коштів ОСОБА_4 не отримував. Позивач продовжував вимагати від відповідача грошові кошти, зокрема 08.08.2016 року. За даним фактом, ОСОБА_4 разом зі своєю мамою звернувся до Красногвардійського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області з відповідною заявою про скоєння кримінального правопорушення, яка була прийнята та зареєстрована в ЖЄО № 16313. Неприязні стосунки ОСОБА_4 та ОСОБА_1, які були на той час, виключають будь-яку можливість того, що один би дав будь-які гроші, а інший би їх взяв. ОСОБА_4 не отримував від ОСОБА_1 жодних грошових коштів, не кажучи про будь-які договори позики. Спірна розписка не містить жодного свідчення про передачу грошових коштів. Дана розписка може свідчити про будь-які інші правочини, але не про позику. Зі змісту спірної розписки, та з тих термінів, понять та слів - неможливо встановити, що це є договором позики, так як не використовуються терміни «передав» або «отримав», які є обов’язковим терміном згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України. Зі змісту розписки можливо зробити висновок про те, що ОСОБА_4 не має матеріальних претензій по автомобілям Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1, та Daewoo Tico, номерний знак НОМЕР_2, - в зв’язку з зарахуванням в рахунок погашення заборгованості, в майбутньому буде проведений перерахунок за результатом продажу автомобіля Daewoo Tico. ОСОБА_1 не зазначається, чи був проданий автомобіль Daewoo Tico, як це зазначено в розписці, і чи не погашена заборгованість за рахунок отриманих грошей. У зв’язку з викладеним, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню та просить відмовити позивачу у задоволенні позову.

Того ж дня, тобто 25 квітня 2018 року, представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, в якому просив визнати недійсним правочин, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на підстав розписки, складеної ОСОБА_4 від 11 квітня 2016 року. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 є рідним батьком колишньої дружини відповідача ОСОБА_4, і декілька років вони проживали однією сім’єю за адресою позивача: в АДРЕСА_1. Під час спільного проживання між позивачем та відповідачем склались неприязні стосунки. Посилання ОСОБА_1 про укладання з ОСОБА_4 договору позики не відповідає дійсності, є умисною неправдою з метою заволодіння коштами та майном останнього. ОСОБА_4 не отримував від ОСОБА_1 жодних грошових коштів. Норми матеріального права, які визначають такий вид правочину, як позика, закріплюють її основні ознаки, такі як: передача у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів; зобов’язання повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Ці дві ознаки є обов’язковими, і повинні існувати одночасно для створення правової природи договору позики. Відсутність однієї з ознак, унеможливлює договір позики та створює інші правовідносини, які регулюються іншими нормами цивільного законодавства. ОСОБА_1, посилаючись на розписку, зазначає, що надав відповідачу у позику 2 300,00 доларів США, однак залишив собі два автомобіля, ринкова вартість яких складає: Chevrolet Lacetti - ринкова вартість в середньому складає 6 800,00 доларів США; Daewoo Tico - ринкова вартість в середньому складає 2 500,00 доларів США. Наскільки відомо ОСОБА_4, на сьогоднішній день ОСОБА_1 діючи на підставі довіреності, здійснив продаж автомобіля Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1, який належав ОСОБА_4 на праві приватної власності. На момент складання розписки від 11.04.2016 року, між сторонами не було будь-яких фактичних правовідносин, а дана розписка була ОСОБА_1 як гарантія того, що ОСОБА_4 не буде вимагати свої автомобілі. Тим паче дана розписка була дана в результаті психічного тиску ОСОБА_1, який погрожував тим, що не дасть можливості ОСОБА_4 спілкуватися з сином, який проживає разом з ним. Фактично, коли ОСОБА_4 складав спірну розписку від 11.04.2016 року, його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішньому переконанню, так як діяв лише знаходячись під психологічним тиском ОСОБА_1, який на той момент вже заволодів всім його майном, зокрема автомобілями, та погрожував тим, що ОСОБА_4 не зможе бачитися зі своїм рідним сином ОСОБА_5. Дані погрози він сприймав реально, так як знав, що ОСОБА_1 має дуже великий вплив на свою доньку та фізично може перешкоджати зустрічам з сином. Вважає, що дані обставини не відповідають ч. 3 ст. 203 ЦК України та свідчать про недійсність укладеного правочину. На момент складання розписки, ОСОБА_1 завіряв ОСОБА_4 про те, що розписка є лише гарантією того, що останній не буде вимагати автомобілі, і дасть можливість ОСОБА_1 спокійно їх продати, а сума в розмірі 2 300,00 доларів США є такою, що автоматично перекриється після продажу. Фактично ОСОБА_4 не отримував від ОСОБА_1 будь-які грошові кошти, а отже дані обставини свідчать про відсутність спрямованості на реальне настання правових наслідків, згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України. Також вважає, що спірний правочин, який нібито виник на підставі розписки від 11.04.2016 року, підлягає визнанню недійсним згідно положення ст. 231 ЦК України. У ОСОБА_4 не було справжньої волі на вчинення даного правочину, який є кабальним та фактично збитковим в 3-4 рази. Відносно ОСОБА_4 було вчинено психологічний тиск з боку ОСОБА_1 з метою примушення до складання спірної розписки. У зв’язку з викладеним ОСОБА_4 звернувся до суду з даним зустрічним позовом.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2018 року було прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, та об'єднано її в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу (а.с. 114).

17 травня 2018 року ОСОБА_1 надав відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_4, в якому зазначив, що ОСОБА_1 позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_4 не визнає, вважає позов безпідставним та необґрунтованим з огляду на наступне. Посилання в зустрічній позовній заяві про те, що ОСОБА_4 складав спірну розпису від 11.04.2016 року під його психологічним тиском та тим, що його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішньому переконанню як на підставу для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом є необґрунтованим та не відповідає дійсності. Ним не здійснювалось психологічного тиску на ОСОБА_4, останній не виявляє бажання бачитись з дитиною. Метою отримання даної розписки з його сторони була гарантія повернення йому наданих ним грошових коштів в розмірі 2 300,00 доларів США, а не будь - які інші обставини, зазначені в зустрічній позовній заяві. Доказів на підтвердження обставин, зазначених у зустрічній позовній заяві ОСОБА_4 не надано. Твердження ОСОБА_4 про неотримання грошових коштів не відповідають дійсності, крім того останнім і не було надано належних і допустимих доказів в підтвердження того, що він не отримував у борг вказаних грошових коштів, натомість ОСОБА_1 в підтвердження описаних обставин було надано боргову розписку від 11.04.2016 року, яка знаходиться в матеріалах справи. Боргова розписка не обов’язково повинна містити слово «борг» чи «взяв/отримав у борг», для стягнення коштів достатньо зазначення зобов’язання «повернути гроші». Зобов’язання з повернення ОСОБА_1 коштів ОСОБА_4В підтвердив своїм підписом у борговій розписці від 11.04.2016р. Відсутність у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти були взяті у борг не є підставою вважати про відсутність зобов'язань з повернення грошових коштів. До слідчих органів ні до моменту укладання розписки від 11.04.2016 року, ні після її надання з приводу психологічного тиску з боку ОСОБА_1 з метою написання розписки або неотримання грошових коштів за розпискою ОСОБА_4 не звертався. Звернення ОСОБА_4 до Красногвардійського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області про скоєння кримінального правопорушення, зареєстрованого в ЖЕО №16313, не може бути доказом в підтвердження здійснення з його сторони психологічного тиску з метою отримання розписки, а є підтвердження тих обставин, що ним після настання строку виконання зобов'язань дійсно ставилось питання про повернення грошових коштів у зв'язку з настанням строків його виконання. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Боргова розписка є лише письмовим доказом, яка може підтвердити укладання договору позики, однак законодавством не передбачено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання боргової розписки недійсною. Боргова розписка не являється правочином, не замінює договір позики та не є письмовою формою договору позики. Розписка є лише документом, який може підтвердити існування договору позики та розмір фактично одержаних майна або грошей. За змістом норм ЦК України, недійсним може бути визнаний правочин, а не доказ по справі. Вбачається наявність простроченого грошового зобов'язання ОСОБА_4 за борговою розпискою від 11.04.2016 року, що свідчить про законність і обґрунтованість вимог первісного позову, як підставу для їх задоволення. У зв’язку з викладеним просив відмовити ОСОБА_6 у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

01 червня 2018 року представник ОСОБА_4 – ОСОБА_3 надав до суду відповідь на відзив ОСОБА_1 на зустрічну позовну заяву, в якому зазначено, що спірна розписка жодним чином не підтверджує будь-яке передання будь-яких грошових коштів або речей. А отже, сама по собі не може бути доказом укладання саме договору позики. Формально спірна розписка має ознаки боргової, однак не визначає в собі суть правочину, та підстави виникнення зобов’язання. Спірна розписка передбачає погашення боргу за рахунок продажу майна ОСОБА_4, яке знаходиться у ОСОБА_1 ОСОБА_7 формулювання правочину виключає правову природу договору позики. Аналіз розписки, та фактичних обставин може свідчити про те, що спірний правочин є недійсним, так як був укладений під тиском та не відповідав волі ОСОБА_4, так як фактично він віддав своє майно вартістю 7 660 доларів США в обмін на нібито позику в 2 300 доларів США. Враховуючи зміст розписки в частині продажу автомобілів, як спосіб погашення заборгованості, можливо зробити висновок, що ОСОБА_4 не має жодної заборгованості перед ОСОБА_1 в результаті покриття її за рахунок продажу автомобіля Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1, який був проданий 12.04.2016 року за 5 160,00 доларів США. Оскільки відсутня прострочка зобов’язання, то вимоги про стягнення 3% річних також є безпідставними. В зустрічному позові не ставиться вимога про визнання розписки недійсною, а ставиться питання про визнання недійсним правочину, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 Спірна розписка від 11.04.2016 року є вираженням письмової форми правочину, і є невід’ємною частиною самого правочину, яким в розумінні ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та просили первісний позов задовольнити. Позовні вимоги за зустрічним позовом не визнали, посилаючись на обставини відкладені у відзиві на зустрічну позовну заяву, та просили суд відмовити ОСОБА_4 у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_1 в судовому засіданні додатково пояснив суду, що грошові кошти у позику ОСОБА_4 надавались ним раніше від дати зазначеної у розписці (коли саме він точно не пам’ятає), двома платежами – у розмірі 1500,00 доларів США та 800,00 доларів США. Розписку з ОСОБА_4 він взяв пізніше, оскільки до того часу він не побоювався, що ОСОБА_4 не поверне йому грошові кошти за договором позики. Автомобіль Chevrolet Lacetti придбав саме він, однак оформив його на ОСОБА_4 У березні 2016 року ОСОБА_4 надав йому довіреність на вказаний автомобіль, а потім він переоформив вказаний автомобіль на свого тестя. На теперішній час автомобіль Chevrolet Lacetti у спадщину отримала його дружина. На гроші, подаровані на весілля, ОСОБА_4 та його донька придбали автомобіль Daewoo Tico. Автомобіль Daewoo Tico проданий не був, він знаходиться у селі в розобраному вигляді, стоїть у гаражі. Власник автомобіля Daewoo Tico з моменту його купівлі не змінювався. Автомобіль Daewoo Tico був придбаний по довіреності. Вони дійсно домовилися з ОСОБА_4, що якщо автомобіль Daewoo Tico буде проданий, гроші за його продаж підуть в рахунок погашення боргу по розписці. Однак авто не продано, воно знаходиться в неробочому стані.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_4 та його представник в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом не визнали, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, та просили суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовної заяви. Зустрічну позовну заяву підтримали, посилаючись на обставини, що викладені у ній та відповіді на відзив ОСОБА_1, та просили суд зустрічну позовну заяву задовольнити.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_4 в судовому засіданні додатково пояснив, що грошей від ОСОБА_1 він не отримував. Відносини між ним та ОСОБА_1 були дуже поганими. Розписку від 11 квітня 2016 року він написав під диктовку ОСОБА_1, оскільки останній сказав, що не випустить його з квартири. Також пояснив, що автомобіль Chevrolet Lacetti вони купили до весілля на спільні з родиною ОСОБА_1 кошти, оскільки вони разом з позивачем займались купівлею та продажем автомобілів. Автомобіль Daewoo Tico був придбаний після весілля з донькою ОСОБА_1 на спільні кошти сім’ї. 17 березня 2016 року він виїхав з квартири ОСОБА_1, де до того часу проживав. Відносини з сім’єю ОСОБА_1 він не підтримує. Тиск зі сторони ОСОБА_1 він сприймав реально, ОСОБА_1

Допитана в судовому засіданні 07 червня 2018 року в якості свідка ОСОБА_8 суду пояснила, що ОСОБА_4 є її сином. Їй відомо, що сват – ОСОБА_1 погрожував ОСОБА_4 Оскільки відносини з ОСОБА_1 у ОСОБА_4 були зіпсовані та неприязні, то ОСОБА_4 повернувся жити до неї, у її квартиру. Про складення ОСОБА_4 розписки вона дізналась від ОСОБА_4 у день її складання. ОСОБА_4 розповів їй, що написати дану розписку його примусили. 08 серпня 2016 року прийшов сват – ОСОБА_1 та його дружина та почали погрожувати, що ОСОБА_4 винен ОСОБА_1 грошові кошти та має їх повернути. ОСОБА_4 був пригнічений. Погані відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були завжди, ОСОБА_1 завжди подавляв ОСОБА_4 08 серпня 2016 року вона звернулась до поліції з приводу ситуації, яка сталася 08.08.2016 року, та більше подібних ситуацій не виникало. Про обставини написання розписки їй відомо тільки зі слів свого сина, безпосереднім свідком подій вона не була.

Допитана в судовому засіданні 07 червня 2018 року в якості свідка ОСОБА_9 суду пояснила, що вона є бабусею ОСОБА_4 Їй відомо, що ОСОБА_1 погрожував ОСОБА_4 зі слів ОСОБА_4 їй відомо, що ОСОБА_1 примусив ОСОБА_4 написати розписку. Вони приходили на день народження онука та погрожували, що посадять ОСОБА_4 за грати, якщо він не віддасть гроші. У зв’язку з цим було звернення до поліції.

Допитаний в судовому засіданні 07 червня 2018 року в якості свідка ОСОБА_10 суду пояснив, що ОСОБА_4 є його хрещеним сином. Йому відомо, що ОСОБА_1 здійснював тиск на ОСОБА_4 Все це йому відомо зі слів ОСОБА_4 та його матері. Коли ОСОБА_4 пішов з сім’ї, то ОСОБА_4 подзвонив йому та попросив його забрати. Автомобіль Chevrolet Lacetti був придбаний ОСОБА_4 разом з ОСОБА_1, а автомобіль Daewoo Tico був придбаний після весілля. Відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були поганими.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що з 25 липня 2015 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 перебував у шлюбі з донькою позивача за первісним позовом ОСОБА_1 – ОСОБА_11. Шлюб між ними було розірвано рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2017 року, яке набрало законної сили 26 вересня 2017 року (а.с. 84-85).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Сторонами визнавалися ті обставини, що під час спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_11 було придбано два автомобіля: автомобіль Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1, та Daewoo Tico, номерний знак НОМЕР_2. Вказані автомобілі були придбані за грошові кошти сім’ї ОСОБА_1 та ОСОБА_11. Автомобіль Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1, був придбаний влітку 2015 року, та був зареєстрований на ОСОБА_4 06 лютого 2016 року на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 1242/2173 (а.с.141-142). Автомобіль Daewoo Tico, номерний знак НОМЕР_2, перебував у розпорядженні ОСОБА_4 на підставі довіреності на розпорядження транспортним засобом в порядку передоручення від 15 вересня 2015 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованої в реєстрі за № 1030, що підтверджується відповіддю приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 № 124/01-16 від 15 травня 2018 року (а.с. 148).

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом також встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 надав у позику відповідачу за первісним позовом – ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 2 300,00 доларів США, що підтверджується письмовою розпискою ОСОБА_4 від 11 квітня 2016 року (а.с. 9).

Згідно вказаної розписки відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 винен позивачу за первісним позовом ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 2 300,00 доларів США, які ОСОБА_4 зобов’язався повернути ОСОБА_1 11 липня 2016 року. У вказаній розписці також зазначено, що ОСОБА_4 не має претензій на автомобілі Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1, та Daewoo Tico, номерний знак НОМЕР_2. По продажу автомобіля Daewoo Tico, номерний знак НОМЕР_2, буде здійснений перерахунок боргу ОСОБА_4, зобов’язується не перешкоджати продажу автомобілів.

Факт написання даної розписки відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 визнавався відповідачем у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

З аналізу положень ст.ст. 1046, 1047 ЦК України вбачається, що розписка є підтвердженням укладання договору позики, і саме рукописна розписка, якщо кошти передаються готівкою, є підтвердженням факту передачі коштів від кредитора боржнику. При цьому укладання окремого договору позики між сторонами спору, або нотаріальне посвідчення підпису боржника на розписці не обов’язкове.

За таким обставин посилання сторони відповідача за первісним позовом про те, що договір позики між сторонами не укладався та ОСОБА_4 не отримував від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 2 300,00 доларів США судом до уваги не приймаються, оскільки розписка ОСОБА_4 від 11 квітня 2016 року є підтвердженням факту укладення даного договору та підтвердженням факту передачі коштів від ОСОБА_1 як кредитора, ОСОБА_4 як боржнику. Зобов’язання щодо повернення отриманих грошових коштів ОСОБА_4 підтвердив своїм підписом у вказаній розписці.

Крім того, посилання сторони відповідача за первісним позовом на те, що зі змісту спірної розписки неможливо встановити, що це є договором позики, так як не використовуються терміни «передав» або «отримав», є помилковими та безпідставними, оскільки боргова розписка не обов’язково повинна містити слова «борг» чи «взяв/отримав у борг», для стягнення коштів достатньо зазначення у розписці зобов’язання «повернути гроші», у зв’язку з чим судом такі посилання сторони відповідача за первісним позовом до уваги не приймаються. Відсутність у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти були взяті у борг не є підставою вважати, що зобов’язання з повернення грошових коштів відсутнє.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що між сторонами був укладений саме такий вид правочину як позика, оскільки у власність другій стороні були передані грошові кошти, та позивальник зобов’язався їх повернути в обумовлений договором строк, що підтверджує розписка від 11 квітня 2016 року. Тобто, у спірних правовідносинах наявні основні обов’язкові ознаки договору позики.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 передав відповідачу за первісним позовом ОСОБА_4 обумовлену суму грошових коштів, що підтверджується вищевказаною розпискою відповідача за первісним позовом.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 в свою чергу порушив взяті на себе зобов’язання, та не повернув суму позики в обумовлений у договорі строк, тобто до 11 липня 2016 року. Таким чином, на теперішній час сума неповернутої позики становить 2 300,00 доларів США.

Відповідачем за первісним позовом визнавалося, що жодних грошових коштів позивачу за первісним позовом він не повертав.

Судом встановлено та визнавалося сторонами, що 08 серпня 2016 року ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_4 з вимогою повернути йому грошові кошти, взяті у борг, у зв’язку з чим між ними виник конфлікт, та в результаті цього мати ОСОБА_4 – ОСОБА_8 за даним фактом зверталась до поліції. Так, з висновку інспектора СПП Красногвардійського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_12 про результати перевірки інформації, що надійшла до чергової частини від 09 серпня 2016 року (а.с. 138) вбачається, що 08 серпня 2016 року до чергової частини Красногвардійського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області зверталась ОСОБА_8 з заявою про те, що з неї та її сина ОСОБА_1 витребовує гроші, які йому повинен син ОСОБА_8, за проживання в його квартирі, і з цього приводу бала написана дольова розписка.

Звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_4 08 серпня 2016 року, тобто вже після настання строку повернення ОСОБА_4 боргу за договором позики, з вимогою про повернення боргу, на переконання суду свідчить лише про наміри позивача та спрямованість його дій на повернення наданих у позику грошових коштів, тобто на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором.

У зв’язку з невиконанням ОСОБА_4 взятих на себе зобов’язань, позивач за первісним позовом вирішив скористатись правом вимоги та 09 серпня 2017 року звернувся до суду з даним позовом.

В обґрунтування заперечень проти первісного позову відповідач за первісним позовом також посилається на те, що ОСОБА_4 не має жодної заборгованості перед ОСОБА_1 в результаті покриття її за рахунок продажу автомобілів, в тому числі за рахунок продажу автомобіля Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1, який був проданий 12.04.2016 року за 5 160,00 доларів США.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно, умовами договору позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, було передбачено, що ОСОБА_4 не має претензій на автомобілі Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1, та Daewoo Tico, номерний знак НОМЕР_2. По продажу автомобіля Daewoo Tico, номерний знак НОМЕР_2, буде здійснений перерахунок боргу ОСОБА_4, зобов’язується не перешкоджати продажу автомобілів, про що зазначено у розписці ОСОБА_4 від 11 квітня 2016 року.

З пояснень сторін встановлено, що у березні 2016 року, тобто ще до складання ОСОБА_4 спірної розписки, ОСОБА_4 надав на ім’я ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність на право розпорядження автомобілем Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1. Також, судом встановлено та визнано позивачем за первісним позовом ОСОБА_1, що автомобіль Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1, був відчужений ОСОБА_1 12 квітня 2016 року та перереєстрований на нового власника згідно договору купівлі-продажу № 2911/801/1241/2016, що також підтверджується відповіддю Територіального сервісного центру № 1242 Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області № 31/4/1242-27аз від 28 квітня 2018 року (а.с. 139).

Однак, з розписки ОСОБА_4 від 11 квітня 2016 року вбачається, що перерахунок боргу ОСОБА_4 буде здійснений лише по продажу автомобіля Daewoo Tico, номерний знак НОМЕР_2, а не автомобіля Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 під час розгляду справи пояснив суду, що автомобіль Daewoo Tico, номерний знак НОМЕР_2, ним не проданий, на теперішній час він знаходиться у непридатному для використання стані у його гаражі та потребує ремонту. Крім того, вказаний автомобіль оформлений на ім’я іншої фізичної особи, мешканця Чернігівської області, а строк дії довіреності на право розпорядження автомобілем вже сплинув, що унеможливлює його продаж.

Жодних доказів того, що автомобіль Daewoo Tico, номерний знак НОМЕР_2, був проданий позивачем за первісним позовом, та у зв’язку з цим виникли б підстави для перерахунку боргу ОСОБА_4, стороною відповідача за первісним позовом суду не надано.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

З викладеного вбачається, що підстав для здійснення перерахунку боргу ОСОБА_4 не настало, та на теперішній час сума неповернутої позики залишилась незмінною і становить 2 300,00 доларів США.

Жодних доказів того, що дана розписка була надана ОСОБА_4 ОСОБА_1 лише як гарантія того, що ОСОБА_4 не буде вимагати свої автомобілі, стороною відповідача за первісним позовом не надано. Більш того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що до теперішнього часу ОСОБА_4 не звертався до органів внутрішніх справ з заявами щодо незаконного заволодіння ОСОБА_1 належним ОСОБА_4 майном, тобто автомобілями, які перебували у його власності та користуванні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

З огляду на те, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 не виконав взятих на себе зобов'язань та не повернув суму позики, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом суми позики є законними та обґрунтованими.

При цьому, згідно зі статтею 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року N 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.

Згідно роз’яснень наданих у пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, відповідно до частини першої статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Сума заборгованості відповідача за договором позики від 11 квітня 2016 року становить 2 300,00 доларів США.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 2 300,00 доларів США, у еквіваленті відповідно до офіційного курсу НБУ на день ухвалення рішення.

Станом на 18 червня 2018 року НБУ встановив офіційний курс валюти: 1 долар США - 26,32 грн. Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 2 300,00 доларів США х 26,32 грн. – станом на 18 червня 2018 року дорівнює 60 536,00 грн.

Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми за період з 12 липня 2016 року по 02 серпня 2017 року у розмірі 1 886,00 грн.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями статті 1050 ЦК України, визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України закріплено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено, що на теперішній час грошові кошти отримані в позику відповідачем позивачу не повернуті, слід дійти висновку про наявність законних підстав, для притягнення відповідача до передбаченої ст. 625 ЦК України відповідальності за порушення ним строків виконання грошового зобов’язання.

Як вже зазначалось вище, заборгованість відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 за договором позики від 11 квітня 2016 року за офіційним курсом НБУ станом на 18 червня 2018 року становить 60 536,00 грн.

Таким чином, 3 % річних від простроченої суми заборгованості за період з 12 липня 2016 року по 02 серпня 2017 року складають 1 920,57 грн. (60 536,00 грн. х 3% х 386 днів прострочення / 365 = 1 920,57 грн.).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки позивач за первісним позовом ОСОБА_1 в уточненій позовній заяві просить стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 1 886,00 грн., а суд враховуючи положення ч. 1 ст. 13 ЦПК України, не може вийти за межі заявлених позовних вимог, суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 3 % річних від простроченої суми заборгованості за період з 12 липня 2016 року по 02 серпня 2017 року саме у розмірі 1 886,00 грн., у зв’язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Підсумовуючи наведене, встановивши та проаналізувавши усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи усі докази у їх сукупності, суд приходить до переконливого висновку, що позовні вимоги за первісним позовом є законними, обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, а з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню на користь позивача за первісним позовом заборгованість за договором позики від 11 квітня 2016 року у загальному розмірі 62 456,57 грн., яка складається з: основної суми заборгованості - 60 536,00 грн., 3 % річних від простроченої суми заборгованості за період з 12 липня 2016 року по 02 серпня 2017 року - 1 886,00 грн.

Щодо вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, суд виходить з наступного.

Позивач за зустрічною позовною заявою – ОСОБА_4 просить визнати недійсним правочин, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на підставі розписки, складеної ОСОБА_4 від 11 квітня 2016 року, зазначивши, що дана розписка була написана ОСОБА_4 в результаті психічного тиску зі сторони ОСОБА_1, його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішньому переконанню, дана розписка була надана ОСОБА_1 лише як гарантія того, що ОСОБА_4 не буде вимагати свої автомобілі, та ОСОБА_4 не отримував у борг від ОСОБА_1 жодних грошових коштів.

В обґрунтування позову представник позивача за зустрічним позовом посилався, як на підставу своїх вимог, на ст. 231 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 231 ЦПК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем за зустрічною позовною заявою.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування, відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Представник позивача за зустрічною позовною заявою посилається на те, що розписка від 11 квітня 2016 року була написана ним в результаті психічного тиску зі сторони відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1, оскільки останній погрожував, що буде перешкоджати ОСОБА_4 бачитись із сином ОСОБА_5.

Разом з цим, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в повному обсязі заперечує даний факт, зазначає, що жодного тиску на ОСОБА_4 не чинив, а розписка від 11 квітня 2016 року є підтвердженням укладення між сторонами договору позики та зобов’язання повернути борг у розмірі 2 300,00 доларів США.

Однак, жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_4 написав розписку від 11 квітня 2016 року під психічним тиском ОСОБА_1, стороною позивача за зустрічною позовною заявою суду не надано.

Показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в частині того, що ОСОБА_4 написав розписку від 11 квітня 2016 року під психічним тиском ОСОБА_1 суд оцінює критично та до уваги не бере, оскільки вказані свідки є близькими особами ОСОБА_4 та не були безпосередніми свідками при написанні ОСОБА_4 даної розписки. Обставини, які вказані свідки повідомили суду, відомі їм з чужих слів, а саме зі слів позивача за зустрічною позовною заявою – ОСОБА_4

При цьому, відповідно до ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Сам факт звернення матері позивача за зустрічною позовною заявою - ОСОБА_8 08 серпня 2016 року до Красногвардійського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області з заявою про те, що з неї та її сина ОСОБА_1 витребовує гроші, які йому винен ОСОБА_4, жодним чином не свідчить про вчинення ОСОБА_1 психічного тиску на ОСОБА_4 під час укладення договору позики та складання розписки від 11 квітня 2016 року, оскільки дане звернення до поліції відбулося через чотири місяці після написання ОСОБА_4 спірної розписки та вже після настання строку сплати боргу за договором позики. Крім того, до органів внутрішніх справ з приводу психічного тиску зі сторони ОСОБА_1 з метою написання боргової розписки ОСОБА_4 не звертався ні до її написання 11 квітня 2016 року, ні після цього.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_4 написав розписку від 11 квітня 2016 року під психічним тиском ОСОБА_1, стороною позивача за зустрічною позовною заявою суду не надано.

Крім того, у зустрічній позовній заяві ОСОБА_4 просить визнати недійсним правочин, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на підставі розписки, складеної ОСОБА_4 11 квітня 2016 року. Однак, ОСОБА_4 не зазначає та не конкретизує, який саме правочин на його думку було укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, та який саме правочин він просить визнати недійсним. Більш того, суд звертає увагу, що розписка може бути лише доказом укладення правочину, підтвердженням його існування та розміру фактично одержаного майна або грошових коштів, тобто правочин не може бути укладений на підставі розписки.

У зв’язку з викладеним суд приходить до переконливого висновку, що вимоги ОСОБА_4 за зустрічною позовною заявою є недоведеними, підстави для задоволення позовних вимог за зустрічною позовною заявою відсутні, а отже у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 за зустрічною позовною заявою слід відмовити у повному обсязі.

Враховуючи наведене суд констатує, що відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 було порушено право позивача за первісним позовом ОСОБА_1 на своєчасне та у повному обсязі отримання наданих ним у позику грошових коштів, яке підлягає судовому захисту.

Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 за зустрічною позовною заявою слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки під час розгляду справи суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за первісним позовом, то сплачений ним судовий збір у розмірі 640,00 грн. підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 Також, оскільки під час розгляду справи суд прийшов до висновку про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог за зустрічною позовною заявою, то судові витрати по справі за зустрічною позовною заявою підлягають віднесенню на сторону позивача за зустрічним позовом.

На підставі ст.ст. 203, 215, 231, 525, 526, 533, 610, 612, 625, 1046 -1049 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП - НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП - НОМЕР_4) заборгованість за договором позики від 11 квітня 2016 року у розмірі 62 456,57 грн. (шістдесят дві тисячі чотириста п’ятдесят шість гривень, 57 копійок), яка складається з: основної суми боргу – 60 536,00 грн. (шістдесят тисяч п’ятсот тридцять шість гривень, 00 копійок), 3 % річних від простроченої суми боргу за період з 12 липня 2016 року по 02 серпня 2017 року - 1 886,00 грн. (одна тисяча вісімсот вісімдесят шість гривень, 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП - НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП - НОМЕР_4) судовий збір у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень, 00 копійок).

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.Л. Черкез