Рішення № 74754394, 14.06.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№813/1206/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Сільник Н.Є.

за участю позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов’язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зробити нарахування та виплатити компенсацію за неправомірне затримання виплати частини пенсійних коштів за період з 17.06.2015 по 01.03.2018;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зробити нарахування і виплатити компенсацію за нанесену ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі семи прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 12334, 00 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що в лютому місяці 2018 року позивачу була нарахована та виплачена компенсація в сумі 5614,67 грн. При розрахунках по виплаті компенсації за відповідний період відповідачем не було враховано період затримки виплати компенсації з 17 червня 2015 року по лютий 2018 року. На заяву ОСОБА_1 відповідач надав відповідь про те, що підстав для проведення компенсації немає.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві та уточненнях до неї, просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Львівській області проти позову заперечив, подав письмовий відзив. Зазначає, що розпорядженням від 17.06.2015 позивачу проведено відповідний перерахунок пенсії шляхом зарахування до стажу державного службовця періоду роботи на посадах державного службовця в органах ветеринарної служби району з 29.11.1977 по 28.02.1994. За наслідками проведеного перерахунку в липні 2015 року позивачу виплачено належну йому доплату, починаючи з часу первинного призначення пенсії по червень 2015 року включно в сумі 8783,55 грн. На виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 року у справі №876/10726/17 відповідачем в лютому 2018 нараховано та виплачено ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку порушенням строків її виплати за період 22.07.2011 по 17.06.2015 в розмірі 5614,67 грн.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, вказаних у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року було прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням сторін.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Львівській області про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог відмовлено.

Враховуючи наведене, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Суд, заслухавши думку позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 20 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з проханням донарахувати та виплатити компенсацію за період з 17.06.2015 року по лютий 2018 року.

13.03.2018 відповідач повідомив листом позивача про те, шо підстав для проведення нарахування та виплати компенсації за період з 17.06.2015 по лютий 2018немає.

Не погодившись із діями ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Львівській області ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Судом встановлено, що постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 26.06.2012 по справі № 2-а-1316/863/11, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.03.2016, позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії УПФУ у Пустомитівському районі Львівської області та зобов'язано відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи державного службовця періоди його роботи на посадах державного службовця в органах управління ветеринарною службою району з 29.11.1977 по 28.02.1994.

На виконання постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 26.06.2012 у справі № 2-а-1316/863/11 відповідачем нараховано різницю в пенсії за період з липня 2011 року по червень 2017 в сумі 8 783,55 грн, які виплачені позивачу у липні 2017 року.

06.03.2017 ОСОБА_1 звернувся до УПФУ у Пустомитівському районі Львівської області із заявою, в якій просив провести перерахунок пенсії з врахуванням індексу інфляції та виплатити компенсацію за несвоєчасну її виплату з липня 2011 року по березень 2017 року в сумі 6 392,90 грн.

Листом №2997/02-15 від 10.03.2017 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що порушення строків виплати пенсії відсутнє, у зв'язку з чим відсутні підстави для нарахування компенсації.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 21.06.2007 року у справі № 450/729/17 позовні вимоги задоволено, визнано протиправними дії Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львова щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації від втрати частині грошових доходів у зв'язку з порушенням їх термінів виплати; стягнуто з Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасно виплачену пенсію за період з липня 2011 р. по 01 червня 2017 р. в сумі 6718.42 грн. (шість тисяч сімсот вісімнадцять гривень 42 коп.).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 року у справі № 876/10726/17 апеляційну скаргу Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова задоволено частково, постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 21.06.2017 року скасовано та прийнято нову, якою визнано протиправними дії Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова щодо невиплати ОСОБА_1В компенсації від втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати; зобов'язано Галицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 22 липня 2011 року по 17 червня 2015 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року.

На виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 року у справі №876/10726/17 відповідачем в лютому 2018 нараховано та виплачено ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку порушенням строків її виплати за період 22.07.2011 по 17.06.2015 в розмірі 5614,67 грн.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до частині 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону України від 09 липня 2000 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом ПФ України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Як було зазначено вище, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 року у справі № 876/10726/17 зобов'язано Галицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 22 липня 2011 року по 17 червня 2015 року.

Встановлено, що заборгованість зі сплати пенсії, нарахованої Галицьким ОУПФУ за період з 22.07.2011 по 17.06.2015 у сумі 8 783,55 грн, була виплачена позивачу лише у липні 2015 року. При цьому, під час виплати заборгованості відповідачем не вирішено питання щодо компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням встановлених строків їх виплати.

При цьому суд наголошує, що ОСОБА_1 в позовній заяві до Пустомитівського районного суду Львівської області просив визнати протиправними дії Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львова щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації від втрати частині грошових доходів та стягнути компенсацію за несвоєчасно виплачену пенсію за період з липня 2011 р. по 01 червня 2017 р. в сумі 6718,42 грн.

В позовній заяві до Львівського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зробити нарахування та виплатити компенсацію за неправомірне затримання виплати частини пенсійних коштів за період з 17.06.2015 по 01.03.2018.

Отже, питання нарахування та виплати компенсації за період з 17.06.15 по 01.06.2017 вже було предметом дослідження в Пустомитівському районному суді (справа між іншими сторонами, з іншим предметом та підставами, ніж у Львівському окружному адміністративному суді) та Львівському апеляційному адміністративному суді.

Оскільки, заборгованість зі сплати пенсії, нарахованої Галицьким ОУПФУ у сумі 8 783,55 грн була нарахована позивачу розпорядженням №165924 від 17.06.2015 та виплачена ОСОБА_1 у липні 2015, суд, з врахуванням наведених вище норм законодавства та обставин, встановлених Львівським апеляційним адміністративним судом від 07.12.2017 року у справі №876/10726/17 щодо виплати компенсації позивачу, дійшов висновку, що законних підстав для виплати компенсації за період з 17.06.15 по 01.03.2018 ОСОБА_1 немає.

Суд наголошує, як вбачається з позову та матеріалів справи предметом спору є виплата компенсації за неправомірне затримання виплати частини пенсійних коштів та стягнення моральної шкоди. При цьому позивач не оспорює право на її отримання, оскільки таке вже встановлено йому постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 року, а лише інший пізніший період з 17.06.2015 по час фактичної виплати позивачу такої компенсації.

Повторне присудження ОСОБА_1 компенсації за неправомірне затримання виплати частини пенсійних коштів буде прямо суперечити постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 року у справі № 876/10726/17.

Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що відповідачем не було враховано період затримки виплати компенсації з 17 червня 2015 року по лютий 2018 року, тому, що згідно з статтею 2 Закону № 2050-ІІІ під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Вказаним Законом № 2050-ІІІ не передбачено компенсації громадянам втрати частини інших доходів, крім пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 681/423/15-а, від 27.02.2018, у справі №524/10396/15-а.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з пунктами 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Чинним законодавством не передбачено двічі нараховувати та виплачувати громадянам компенсацію втрати частини його доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, у зв’язку з чим позовна вимога зобов'язати відповідача зробити нарахування та виплату компенсації за неправомірне затримання виплати частини пенсійних коштів за період з 17.06.2015 по 01.03.2018 не підлягає до задоволення.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 12334, 00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зі змісту цієї норми випливає, що основною умовою такого розгляду є те, що моральна шкода повинна бути заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин.

Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Проте, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді душевних страждань, психологічних переживань, тощо).

Саме лише твердження позивача про непроведення на його думку компенсації втрати частини його доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, позивач і не ставив позовної вимоги до відповідача про визнання судом протиправною бездіяльності відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.

Закріплений у ч.1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно зі ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши досліджені в ході розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

З урахуванням вимог ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні позовних вимог, сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.06.2018.

Суддя Р.М. Брильовський