Рішення № 74753723, 06.06.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року

місто Дніпро

єдиний унікальний номер судової справи 201/8500/16-ц

номер провадження 2/201/458/2018

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі судді Ходаківського М.П.,

секретаря судового засідання Пісчанської Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

треті особі: Вишгородська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності в порядку спадкування та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1Ф.) звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3В.) про встановлення факту належності земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, а також визнання недійсним державного акта про право приватної власності на землю (т. 1, а.с. 2-6).

У подальшому була подана уточнена позовна заява ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2Д.), ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3В.), ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4М.), треті особи: Вишгородська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (далі – приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_5Д.), у якій з урахуванням уточнень до позовної заяви позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки по вул. Тихвінській, буд. 26, в м. Дніпропетровську, укладений 05 серпня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, який посвідчено приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5, номер в реєстрі 4549; визнати за позивачем право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7, померлої 01 жовтня 2008 року, на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:209:0028, площею 0,0617 га, яка розташована за адресою: місто Дніпро, вул. Тихвінська, буд. 26; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 (після зміни прізвища ОСОБА_3) Т.В. на спірну земельну ділянку (т. 1, а.с. 30-34, т. 2, а.с. 35-36).

В обґрунтування вимог позивач зазначила, що їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Вишгородською районною державною нотаріальною конторою 07 серпня 2009 року, належить житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою: м. Дніпро (Дніпропетровськ), вул. Тихвінська, буд. 26. Коли позивач вирішила приватизувати земельну ділянку, на якій знаходиться указане домоволодіння, вона дізналася про те, що земельна ділянка належить на праві власності іншій особі, а саме ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 серпня 1998 року. Позивач вважає, що такими діями відповідачів порушено її права, оскільки згідно із положеннями ст. 30 ЗК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю, споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, треті особи: Вишгородська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності в порядку спадкування та скасування державної реєстрації було відмовлено (т.1 а.с.113-116).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2016 року було залишено без змін (т.1 а.с.158-160).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 червня 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2017 року у цій справі скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с.224-226).

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 червня 2017 року справа за указаним позовом передана для розгляду судді Ходаківському М.П. (т. 1, а.с. 228), який ухвалою від 26 червня 2017 року прийняв її до свого провадження (т. 1, а.с. 229). Представник позивача, що діє на підставі довіреності від 22 червня 2016 року (т. 2, а.с. 12), надав до суду додаткові письмові пояснення, у яких просив проводити судове засідання без його участі та врахувати надані пояснення. Зокрема, у письмових поясненнях вказано, що позивач вважала, що в порядку спадкування до неї перейшло й право на земельну ділянку, яка повинна була належати її матері. При видачі свідоцтва про право на спадщину вона не могла дізнатися, що спірна земельна ділянка належить іншій особі та вважала, що земельна ділянка була неприватизована. Позивач не могла раніше ніж 04 лютого 2016 року дізнатися про порушене право (т.2 а.с.120-122).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. У матеріалах справи міститься заява відповідача про розгляд справи без її участі (т. 1, а.с. 102). Також у матеріалах справи містяться заперечення відповідача проти позову, відповідно до яких вона просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач ОСОБА_1 особисто вела усі перемовини щодо умов купівлі-продажу домоволодіння і земельної ділянки та сама запропонувала оформити земельну ділянку на її доньку ОСОБА_6 (т. 2, а.с. 41-42).

Представник ОСОБА_6, що діє на підставі довіреності від 05 липня 2016 року (т. 2, а.с. 119), надав до суду заяву, у якій просив судове засідання проводити без його участі, позовні вимоги визнав у повному обсязі (т. 2, а.с. 118).

Відповідач ОСОБА_4 надав до суду заяву про проведення судового засідання без його участі. Також у матеріалах справи містяться заперечення ОСОБА_4 на позов, відповідно до яких останній позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні. Відповідач зазначає, що позивач ОСОБА_1 з моменту укладення договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки знала, що земельна ділянка була придбана її донькою за окремим договором (т. 2, а.с. 43-44). Також у матеріалах справи міститься клопотання відповідача про застосування до вимог позивача строків позовної давності (т. 2, а.с. 82).

Представник третьої особи Вишгородської районної державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. У матеріалах справи міститься заява представника третьої особи про розгляд справи без його участі (т. 1, а.с. 104).

Приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_5 у судове засідання не з’явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, надала до суду клопотання про розгляд справи без її участі (т. 1, а.с. 235). До суду також були надані письмові пояснення щодо посвідчення приватним нотаріусом договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки. Зокрема, приватний нотаріус зазначає, що під час реєстрації правочину у приміщенні нотаріальної контори, окрім покупців ОСОБА_7, ОСОБА_6 та продавця ОСОБА_2, також знаходилися чоловік ОСОБА_6 та її мати ОСОБА_1 При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу домоволодіння покупці мали намір оформити також і договір купівлі-продажу земельної ділянки, однак з’ясувалося, що продавець ОСОБА_2 не отримала державний акт на право власності. А тому ОСОБА_7, подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1 погодили між собою, що договір купівлі-продажу земельної ділянки буде укладено пізніше. При посвідченні договору купівлі-продажу земельної ділянки також була присутня ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 32).

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Установлено судом та це підтверджується матеріалами справи, що 26 червня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5 за реєстровим № 3783, за умовами якого на користь ОСОБА_7 ОСОБА_2 відчужила належний їй на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09 червня 1995 року житловий будинок з господарчими будівлями, розташований на земельній ділянці площею 605 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ (нині – м. Дніпро), вул. Тихвінська, буд. 26 (т. 1, а.с. 10).

У цей же день, 26 червня 1998 року, ОСОБА_7 склала заповіт, за яким все своє майно заповідала ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 78 на звороті).

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05 серпня 1998 року приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5 за реєстровим № 4549, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_6 купила земельну ділянку площею 0,0617 га, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ (нині – м. Дніпро), вул. Тихвінська, буд. 26 (т. 1, а.с. 71). Указана земельна ділянка належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ДПД*№014676 від 24 червня 1998 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 21 травня 1998 року № 894 (т. 1, а.с. 106).

Після смерті ОСОБА_7, яка померла 01 жовтня 2008 року (т. 1, а.с. 77 на звороті), відкрилася спадщина, яка складалася з: житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ (нині – м. Дніпро), вул. Тихвінська, буд. 26; житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: Київська обл., Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Приморська, буд.32-а; майнового паю на загальну суму 778 грн.; земельної ділянки площею 4,34 га (кадастровий номер 1422483900:14:000:0002), яка розташована на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області; грошового внеску, який знаходиться на зберіганні в ощадному банку села Лютіж № 8151/020 на рахунку № 1973.

Як убачається із матеріалів справи, 11 листопада 2008 року відповідач ОСОБА_6 подала заяву про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_7, але заявою від 02 березня 2009 року відкликала попередню заяву та відмовилася від належного їй спадкового майна після померлої ОСОБА_7Г.(т. 1, а.с. 74-75).

При цьому ОСОБА_1 11 листопада 2008 року подала до Вишгородської районної державної нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини після померлої ОСОБА_7, яка мешкала у селі Лютіж, вул. Приморська, 32-а, але заявою від 02 березня 2009 року відкликала цю заяву та звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7, де серед спадкового майна зазначила: житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ (нині – м. Дніпро), вул. Тихвінська, буд. 26; майновий пай на загальну суму 778 грн.; земельну ділянку площею 4,34 га (кадастровий номер 1422483900:14:000:0002), яка розташована на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області; грошовий внесок, який знаходиться на зберіганні в ощадному банку села Лютіж № 8151/020 на рахунку № 1973 (т. 1, а.с. 76).

Відповідно до указаної заяви ОСОБА_1 не зазначала спірну земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ (нині – м. Дніпро), вул. Тихвінська, буд. 26.

Як встановлено судом у ході розгляду справи, ОСОБА_1 набула право власності на домоволодіння № 26 по вул. Тихвінській у м. Дніпропетровську(нині – м. Дніпро) на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері – ОСОБА_7, виданого Вишгородською районною державною нотаріальною конторою Київської області 07 серпня 2009 року за реєстровим № 1-3075 (т. 1, а.с. 7, 8, 12).

З матеріалів спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_7, вбачається, що ОСОБА_1 окрім зазначеного свідоцтва про право на спадщину на домоволодіння № 26 по вул. Тихвінській у м. Дніпропетровську(нині – м. Дніпро) були видані свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, розташовану на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, та на майновий пай на суму в розмірі 778,00 грн. (т. 1, а.с. 81,82).

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, відповідач ОСОБА_6, яка згідно із свідоцтвом про зміну імені від 05 липня 2016 року змінила своє прізвище на ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 45), є колишньою дружиною відповідача ОСОБА_4, а також згідно із поясненнями наданими сторонами у судовому є донькою ОСОБА_1

Відповідно до ст. 30 ЗК УРСР, у редакції чинній станом на 26 червня 1998 року, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження – будівлі та споруди.

За таких обставин ОСОБА_2 05 серпня 1998 року здійснено продаж спірної земельної ділянки всупереч вимогам ст. 30 ЗК УРСР.

Разом з тим відповідачем ОСОБА_4 в ході вирішення справи заявлено про застосування строку позовної давності, що відповідає змісту ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Так, ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує на тому, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 12 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

У позовній заяві позивач зазначала, що лише у лютому 2016 року із довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вона дізналася, що земельна ділянка, на якій розташований її будинок, належить на праві власності ОСОБА_6

Скасовуючи рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2017 року ухвалені у цій справі суд касаційної інстанції зазначив, що факт отримання позивачем у серпні 2009 року свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, який розташований на спірній земельній ділянці, не свідчить про те, що вона знала про договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки не була його стороною. Отже, суди не перевірили, з якого моменту повинен обраховуватися строк позовної давності. Також було указано, що судам при новому розгляді справи необхідно встановити фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, а саме дослідити, чи користувалася позивач реально спірною земельною ділянкою, чи вважала її своєю разом з житловим будинком, оскільки ОСОБА_1 доводить, що ця земельна ділянка перейшла у її користування автоматично згідно з вимогами закону.

Під час нового розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_6 є онукою ОСОБА_7 та вони були зареєстровані за адресою: м. Дніпропетровськ (нині – м. Дніпро), АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 9-10). Указана квартира належала ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 грудня 1997 року, а також на підставі договору дарування від 25 лютого 1998 року (т. 2, а.с. 22). У подальшому вищезазначена квартира була відчужена відповідачами на користь третіх осіб на підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5 У цей же день ОСОБА_7 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими будівлями, розташованого на земельній ділянці площею 605 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ (нині – м. Дніпро), вул. Тихвінська, буд. 26.

Згідно із копіями паспортів позивач ОСОБА_1 була зареєстрована за указаною адресою 08 серпня 1998 року (т. 1, а.с. 14).

Згідно із відповіддю Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 14 липня 2017 року за № 15607Є/10/04-36-13-02.11 ОСОБА_6 (після зміни прізвища ОСОБА_3В.) є платником земельного податку, у власності якої перебуває земельна ділянка площею 0,0617 га, за адресою: м. Дніпро, вул. Тихвінська, буд. 26 (т. 2, а.с.24-26)

Відповідно до акта від 20 листопада 2017 року, складеного сусідами ОСОБА_6 та затвердженого головою квартального комітету, ОСОБА_1 за адресою: м. Дніпро, вул. Тихвінська, буд. 26, не проживає з 2004 року.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 та відповідач ОСОБА_4 пояснили, що ОСОБА_1 від самого початку була обізнана про укладення спірного договору купівлі-продажу її донькою ОСОБА_3

Приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_5 у судовому засіданні 27 лютого 2018 року пояснила, що при посвідченні договору купівлі-продажу домоволодіння були присутні ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_2Д, а також ОСОБА_1, а при посвідченні спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки були присутні ОСОБА_6 з чоловіком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Також ОСОБА_2 у своїх запереченнях на позов підтвердила, що всі перемовини з приводу придбання житлового будинку вела ОСОБА_1, а також остання була присутня при укладенні спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Отже, у ході вирішення спору, який заявлений ОСОБА_1, про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та визнання права власності на неї із скасуванням державної реєстрації права на цю ділянку за іншою особою судом установлено, що позивач стала титульним власником розташованого на ній нерухомого майна ще у 2009 році, до цього проживала там та зареєстрована у ньому, є близьким родичем особи, яка протягом останніх 20 років володіє ділянкою та сплачує земельний податок, після оформлення права власності на будинок у порядку спадкування не вживала будь-яких заходів для встановлення дійсного стану щодо оформлення права володіння земельною ділянкою, на якій розташований належний їй будинок, отримала право власності на цей будинок після смерті своєї матері та не надала доказів того, що матір також була позбавлена можливості з’ясувати власника земельної ділянки і реальний стан оформлення права на земельну ділянку або вжиття заходів для цього.

Уся ця сукупність встановлених судом фактичних обставин справи та дійсних взаємовідносин між сторонами указує на те, що за всієї обачності позивач могла та мала всі можливості дізнатися про порушення своїх прав для звернення до суду в установлений законом строк.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку що спірним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05 серпня 1998 року порушено права позивача. Проте ОСОБА_1 звернулася до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявив ОСОБА_4, оскільки вона мала об’єктивну можливість дізнатися про купівлю земельної ділянки саме її донькою ОСОБА_3 у серпні 1998 року з часу отримання права власності на розташований на земельній ділянці будинок у 2009 році, оскільки у неї була об’єктивна можливість знати про обставини порушення її прав, а зробила це лише у 2016 році.

На підставі викладеного суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особі: Вишгородська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності в порядку спадкування та скасування державної реєстрації відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська.

Повний текст рішення складено 18 червня 2018 року.

Суддя М.П.Ходаківський