Рішення № 74753696, 18.06.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2018 р. № 814/902/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54031 до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001 про:визнання неправомірною та скасування податкової вимоги від 09.02.2018 № Ф-7436,

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі – Управління) від 09.02.2018 № Ф-7436 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску в сумі 16 271,57 грн. (надалі – Вимога).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він звільнений від сплати єдиного соціального внеску; у Вимозі не зазначені підстави виникнення недоїмки, не вказаний період, за який вона виникла; рішення за його скаргою на вимогу було прийнято ДФС з порушенням строку, встановленого статтею 56 Податкового кодексу України, наслідком чого є задоволення скарги та, відповідно, необхідність відкликання відповідачем вимоги. Крім того, позивач послався на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.10.2013 у справі № 814/4197/13-а за позовом ФОП ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва, якою було встановлено, що позивач є особою, яка звільнена від сплати єдиного соціального внеску.

Ухвалою про відкриття провадження у справі суд зобов’язав відповідача надати зокрема належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було сформовано вимогу.

У відзиві на позовну заяву (арк. спр. 22) Управління вказало, що, оскільки позивач отримує пенсію за вислугою років (на підставі Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», надалі – Закон № 2262), а не пенсію за віком (на підставі Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», надалі – Закон № 1058), до 01.01.2018 він не користався пільгою зі сплати єдиного соціального внеску, передбаченою частиною четвертою статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (надалі – Закон № 2464). До відзиву на позовну заяву відповідач додав інформацію, згідно з якою станом на 31.12.2017 сума недоїмки позивача складала 14 159,57 грн., 19.01.2018 відбулося збільшення недоїмки до 16 271,57 грн. (арк. спр. 23).

Позивач подав відповідь на відзив (арк. спр. 32); відповідач – заперечення на відповідь на відзив (арк. спр. 34-35), до яких додав інтегровану картку платника (ІКП) за період з 31.12.2014 по 31.10.2017 (арк. спр. 36-38).

Дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач є платником єдиного податку (ставка 15%), що підтверджується Свідоцтвом платника єдиного податку Серії А № 527798 (арк. спр. 19).

Факт отримання позивачем пенсії на підставі Закону № 2262 визнаний сторонами (частина перша статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дата народження позивача – 16.03.1950, тобто на момент початку нарахування відповідачем єдиного соціального внеску (липень 2015 року, згідно з ІКП) позивачу виповнилося 65 років.

Як зазначено у запереченнях на відзив, період, за який був нарахований єдиний соціальний внесок, - ІІ квартал 2015 року – IV квартал 2017 року.

У Вимозі (арк. спр. 7) відповідач вказав, що сума заборгованості позивача з єдиного соціального внеску складає 16 271,57 грн.

28.02.2018 до ДФС надійшла скарга позивача на Вимогу (арк. спр. 8); рішенням від 28.03.2018 № 4431/Б/99-99-11-02-02-25 ДФС залишила скаргу позивача без задоволення, а Вимогу – без змін. Рішення ДФС, як вказано у позові, ФОП ОСОБА_1 отримав 02.04.2018.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Доводи позивача про те, що його скаргу на Вимогу було задоволено в силу пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України, оскільки рішення за скаргою мало бути прийнято та надіслано позивачу не пізніше 20.03.2018 (20 днів, як передбачено пунктом 56.8 статті 56 Податкового кодексу України), суд відхилив як помилкові, оскільки порядок розгляду скарг на вимоги про сплату заборгованості з єдиного соціального внеску регулюється не нормами Податкового кодексу України, а Законом № 2464, в абзаці шостому частини четвертої статті 25 якого вказано, що орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Рішення за скаргою позивача ДФС прийняла та надіслала протягом 30-денного строку.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 25 Закону № 2464, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно з визначенням, що міститься у статті 1 Закону № 2464, недоїмка – сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Як вказано у частині третій статті 9 Закону № 2464, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до статті 12 Закону № 2464, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Пунктом 2 частини першої статті 13 Закону № 2464 органам доходів і зборів надано право проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб – підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки.

Відповідач не подав доказів проведення ним перевірки позивача, тобто не довів законність визначення суми недоїмки, та відповідно, законність прийняття Вимоги.

Щодо обов’язку позивача із сплати єдиного соціального внеску суд зазначив таке.

Впродовж 2015-2017 років (період нарахування, відповідно до заперечень на відзив на позовну заяву) спірна норма (частина четверта статті 4 Закону № 2464) мала такий зміст:

особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті (фізичні особи – підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування – 2015-2016 роки;

особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування – 2017 рік.

Згідно з чинною з 01.01.2018 редакцією частини четвертої статті 4 Закону № 2464: «особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування».

За твердженнями Управління, лише у 2018 році позивач був звільнений від сплати єдиного внеску, оскільки до того він не був пенсіонером за віком.

Суд з позицією відповідача не погодився.

Станом на другий квартал 2015 року (перший період, за який відповідачем нараховано недоїмку) позивач вже міг реалізувати право на пенсію за віком, оскільки відповідав умовам, встановленим чинною редакцією частини першої статті 26 Закону № 1058 (особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років). Той факт, що позивач до того отримував пенсію за вислугу років на підставі Закону № 2262 і не прийняв рішення про призначення пенсії на підставі Закону № 1058 (не обрав іншу державну пенсію), на думку суду, не може розцінюватися як обставина, що позбавила його права на звільнення від сплати єдиного соціального внеску. Визначальним в даному випадку є факт досягнення особою пенсійного віку та факт отримання ним пенсії (незалежно від її виду). Інше тлумачення частини четвертої статті 4 Закону № 2464 не відповідає змісту цієї норми (звільнення пенсіонерів певного віку від сплати єдиного соціального внеску) та має ознаки дискримінації (надання переваги саме тим особам, які отримують пенсію на підставі Закону № 1058).

Крім того, судом взято до уваги той факт, що питання обов’язковості сплати позивачем єдиного соціального внеску вже було предметом судового розгляду. Як вказано вище, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.10.2013 у справі № 814/4197-13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 (арк. спр. 11-13), було встановлено, що позивач є особою, яка, відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464, звільнена від сплати єдиного соціального внеску. Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для прийняття вимоги, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 139, 241-243, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54031, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати прийняту 09.02.2018 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7436-17.

3.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54031. РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 1762 грн., сплачений платіжною квитанцією від 10.04.2018 № 0.0.1006903579.1.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна