Рішення № 74753266, 14.06.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.3.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 червня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1169/18

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чиркіна С.М.,

за участю

секретаря судового засідання Якимчук В.В.,

та

представників сторін:

від позивача - не прибув,

від відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 812/1169/18 за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю,-

ВСТАНОВИВ:

18 квітня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Позивач, ЛОВФСЗІ) до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі - Відповідач, ФОП ОСОБА_1В.) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в загальній сумі 19204,03 грн.

Ухвалою суду від 23 квітня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі (а.с. 1-2).

Ухвалою від 22 травня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с. 117).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», надав Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік за формою 10-ПІ.

Позивачем 02 березня 2018 року направлено до державної служби зайнятості запит про надання відповідачем інформації про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, а також про випадки відмови у працевлаштуванні осіб, направлених для працевлаштування, та здійснення роботодавцем замовлення на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю, у разі відсутності фахівців з потрібними професіями серед застрахованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю. 21 березня 2018 року на адресу Позивача надійшла відповідь на запит, з якої слідує, що Відповідач у 2017 році подавав до служби зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, випадків відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялись центром зайнятості не було, замовлень до центру зайнятості на професійне навчання або перепідготовку осіб з інвалідністю не направляв.

Враховуючи інформацію за звітом 10-ПІ за 2017 рік, який був надісланий на адресу Позивача Відповідачем, Позивачем встановлено не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році, у зв’язку з чим нарахована адміністративно-господарська санкція у розмірі 19171,90 грн, яку відповідач, враховуючи норми частини четвертої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», повинен був сплатити до 15 квітня 2018 року, про що був повідомлений листом від 02.03.2018 № 03-10/271.

На підставі вищевикладеного Позивач просить стягнути з Відповідача адміністративно-господарську санкцію за 2017 рік у сумі 19171,90 грн, та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 17 квітня 2018 року по 19 квітня 2018 року у розмірі 32,15 грн.

Відповідача адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву (а.с. 68-70), в якому зазначив, що в 2017 році щомісячно подавав до служби зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, відмов з його боку у працевлаштуванні осіб з обмеженими фізичними можливостями за направленням центру не було. Також додатково зазначив, що осіб з інвалідністю на обліку в центрі зайнятості по території с. Нещеретове Білокуракинського району де здійснює підприємницьку діяльність Відповідач, протягом 2017 року не перебувало. А також громадян з обмеженими можливостями (інвалідів) не зверталось до старости сіл Нещеретове, Калинівське за працевлаштуванням.

З викладених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 118, 115).

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 114, 120).

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з частиною першою статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на положення статей 194, 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Відповідач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1), зареєстрований фізичною особою – підприємцем 19.06.1995, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 121- 122).

Відповідно до Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, ОСОБА_1 зареєстрований у ЛОВФСЗІ з 02.07.2009 за № 44/209/81, що підтверджується інформацією, зазначеною в довідці про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 13.06.2016 №184 (а.с. 12).

На виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, Відповідач 27.02.2018 до ЛОВФСЗІ подав звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік, у якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 9 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) – 0; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (осіб) - 1; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн) – 345,094; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн) – 38343,80; сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (грн) –19171,90 (а.с. 13).

02.03.2018 за вих. № 03-10/271 Позивачем на адресу Відповідача направлено лист з проханням своєчасно здійснити сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році до 15 квітня 2018 року (а.с. 14), зазначений лист отримано Відповідачем 07.03.2018, що підтверджено його особистим підписом на повідомленні про вручення відправлення (а.с. 15).

Позивачем 02.03.2018 за вих. № 04-02/263 на адресу Білокуракинського районного центру зайнятості направлено запит з метою з’ясування подання Відповідачем відомостей про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, а також про випадки відмови роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися центром зайнятості, протягом 2017 року; чи здійснювалося замовлення на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю у разі відсутності фахівців з потрібними професіями серед зареєстрованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю (а.с. 16).

Листом від 16.03.2018 № 16/5-426 Білокуракинський районний центр зайнятості підтвердив подання відповідачем протягом 2017 року звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» про потребу в працівниках з позначкою, що може використовуватись праця інвалідів. Випадків відмови вказаним роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю протягом року не зафіксовані. Замовлення на професійне навчання або перепідготовку особи з інвалідністю протягом зазначеного періоду не надходило (а.с. 18).

За несвоєчасну сплату Відповідачем адміністративно-господарських санкцій за 2017 рік Позивачем нараховано підприємству пеню в сумі 32,15 грн (а.с. 19).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 7 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю» (далі – Закон № 875) законодавство про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Згідно із частиною першою статті 18 Закону № 875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 18 Закону №875).

Статтею 18-1 Закону № 875 визначено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог статті 19 Закону № 875:

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця(частина перша);

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга);

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону(частина третя).

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:

а) виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;

б) створенні для осіб з інвалідністю умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

в) забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;

г) наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

д) звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, судом встановлено, що обов’язок Відповідача зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не супроводжується його обов’язком займатися пошуком таких осіб для їх працевлаштування. Такий обов’язок покладений на державну службу зайнятості.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Продекспорт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та від 26 червня 2012 року у справі № 21-105а12 за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Одеської залізниці про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875).

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону № 875 адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Відповідач своєчасно подав до ЛОВФСЗІ звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (а.с. 19).

У відповідності із Порядком подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), фізична особа – підприємець ОСОБА_1 протягом 2017 року подавав до Білокуракинського районного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (а.с. 72-110), в якій зазначав інформацію про наявність місць для працевлаштування особи з інвалідністю.

Відповідно до інформації, зазначеної у відповіді Білокуракинського центру зайнятості від 14.05.2018 № 16/2-712, зазначено, що протягом 2017 року особи з інвалідністю, які мешкають по території с. Нещеретове, на обліку в центра зайнятості не перебували (а.с. 111).

Н а виконання вимог ухвали суду від 23.04.2018 Білокуракинський районний центр зайнятості листом від 07.05.2018 № 16/5-695 повідомив суд про надання Відповідачем протягом 2017 року звітів за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», випадків відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю протягом року не зафіксовані (а.с. 32).

Вищезазначене свідчить, що відповідачем вживалися всі залежні від нього заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади у підприємстві. Фактів відмови у працевлаштуванні інвалідів при розгляді справи судом не встановлено.

Твердження представника позивача про невжиття відповідачем протягом 2017 року всіх обов’язкових заходів для роботодавців при виконанні нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, наведених в листі Державної служби зайнятості від 14.09.2016 № ДЦ-01-6415/0/616 «Щодо обов’язковості подання форми № 3-ПН та заходів з працевлаштування інвалідів», суд при вирішенні адміністративної справи не враховує, оскільки відповідальність, визначена статтею 20 Закону № 875, настає для роботодавців за не створення у необхідній кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не за невжиття заходів по пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування, про які йдеться у зазначеному листі.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

Згідно із статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Зважаючи на вжиття Відповідачем усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд вважає, що Позивач намагається покласти на Відповідача відповідальність у вигляді фінансових санкцій та пені за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись, що є неприпустимим.

З урахуванням вищевикладеного судом встановлено, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, відповідно до вимог статті 139 КАС України судові витрати покладаються на Позивача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (93011, Луганська область, м. Рубіжне, вул. 30 років Перемоги, 5, код ЄДРПОУ 13396264) до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (92252, Луганська область, Білокуракинський район, с. Нещеретове, вул.Центральна, буд. 37, РНОКПП НОМЕР_1) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 18 червня 2018 року.

Суддя ОСОБА_2