Постанова № 74750876, 12.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/22093/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Чорної Л.В.

Яковлєва М.Л.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.за участю представників учасників процесу:від позивача: представник Шадура А.М. від відповідача: адвокат Шайко С.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення господарського суду міста Києваза позовомФонду державного майна України, м. Київвід15 лютого 2018 рокусуддяСівакова В.В., м. Київповний текст складено26.02.2018за позовом Київської міської ради, м. Київ дофізичної особи-підприємця Гарькавого Андрія Борисовича, м. Київ прозвільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада (надалі-позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Гарькавого Андрія Борисовича (надалі-відповідач/ФОП Гарькавий А.Б.), в якій просила суд зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 0,2388 га на вул. Автотранспортній (біля будинку 6) у Дарницькому районі м. Києва та повернути Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан, шляхом звільнення від будівель та споруд.

Звертаючись до суду з даним позовом Київська міська рада зазначає про те, що рішенням Київської міської ради від 26.02.2010 № 45/3483 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу на земельних торгах (аукціонах) суб'єкту підприємницької діяльності для будівництва та експлуатації автомийки та комплексу з наданням послуг для автомобілів на вул. Автотранспортній (біля будинку № 6) у Дарницькому районі. На підставі цього 08.02.2013 вищевказану земельну ділянку було зареєстровано в державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер 8000000000:90:234:0701. Право власності на земельну ділянку, що розташована на вул. Автотранспортна (біля будинку № 6) у Дарницькому районі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за Київською міською радою. Як зазначає позивач, департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі направлення на перевірку (обстеження) здійснено обстеження земельної ділянки на вул. Автотранспортній (біля будинку № 6) у Дарницькому районі міста Києва (код ділянки 90:234:0701), за результатами якого складено акт обстеження від 10.10.2017 № 17-1588-02. Так, в ході даного обстеження встановлено, що частина земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1650 га, частково огороджена та охороняється. На частині земельної ділянки розміщені будівлі та тимчасові споруди для охорони та господарських потреб.

Позивач стверджує про те, що рішень Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність або користування не приймала. Разом з тим, будівлі СТО (літ. К і Л) перебувають у приватній власності Гарькавого Андрія Борисовича на підставі свідоцтва про право власності від 18.06.2014 № 23155726.

Як зазначає позивач на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 у справі № 35/521 за ФОП Гарькавим А.Б. було визнано право власності на нерухоме майно, а саме майновий комплекс загальною площею 3584,50 кв. м., за адресою вул. Червоноармійська, 10 у Дарницькому районі м. Києва. Однак, у зв'язку з тим, що Київська міська рада як розпорядник земель комунальної власності не була стороною по справі № 35/521, яким визнано право власності на нерухоме майно за ФОП Гарькавим А.Б., що розміщене на земельній ділянці, не знала та не могла знати про його реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому позивачем на підставі ст.ст. 152, 212 Земельного кодексу України пред'явлено вимогу про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу від 02.05.2005, укладеного між Фондом приватизації комунального майна Дарницького району м. Києва та ним, останнім (відповідачем) було отримано у власність цілісний майновий комплекс загальною площе 294,6 кв. м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 10. Даний майновий комплекс на момент отримання у власність знаходився на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:90:234:0068. Відповідач зазначає, що починаючи з дня набуття у власність виробничої бази останній за власні кошти протягом 2007-2008 добудував об'єкти нерухомого майна, внаслідок чого їх площа збільшилась до 3584,5 кв. м. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 у справі № 35/521 за відповідачем визнано право власності на нерухоме майно вказаної площі.

Фізична особа-підприємець Гарькавий Андрій Борисович підтверджує, що частина нежитлового прощення, яке входить до складу цілісного майнового комплексу відповідача знаходиться на спірній земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:90:234:0701). При цьому зазначає, що при розроблені проекту землеустрою відповідно до рішення Київської міської ради № 316/3407 від 16.03.2006 "Про затвердження земельних ділянок призначених для продажу на земельних торгах (аукціонах та конкурсах) під забудову" (щодо продажу земельної ділянки по вул. Автотранспортна (біля будинку № 6)) не здійснювалось погодження з суміжними землекористувачами, в тому числі з відповідачем, а тому межі земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:90:234:0701 частково накрались на межі земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:90:234:0068, якою користувався відповідач, внаслідок чого змінились межі земельної ділянки відповідача. Внаслідок такого накладенні на земельній ділянці під номером 8000000000:90:234:0701опинилися будівлі відповідача, що і було зафіксовано в акті обстеження земельної ділянки № 17-1588-02 від 10.10.2017. Відповідач вважає, що самовільне зайняття земельної ділянки відповідачем не відбувалось та позовні вимоги є необґрунтованими. Зазначає, що у відповідності до ст. 120 Земельного кодексу України відповідач має право на земельну ділянку, що знаходиться під його приміщенням. Проте всупереч бажанню та наявністю правових підстав відповідача не має змоги реалізувати своє право на купівлю або оренду земельної ділянки. Незважаючи на рішення Київської міської ради від 26.02.2010 № 45/3483 "Про продаж земельної ділянки на земельних торгах (аукціонах) для будівництва та експлуатації автомийки та комплексу з надання послуг для автомобілів на вулиці Автотранспортній (біля будинку № 6) у Дарницькому районі м. Києва", фактично не вчиняється жодних дій щодо такої реалізації. Дата проведення торгів досі не призначена. Відповідач неодноразово звертався до органів місцевого самоврядування з метою отримання можливості передачі земельної ділянки в оренду та отримано відповідь, що частина земельної ділянки про яку йде мова знаходиться на балансі КП ШЕУ Дарницького району м. Києва та використовується як проїзд між вул. Червоноармійською та вул. Автотранспортною. Вважає, що поданий акт обстеження земельної ділянки не є належним доказом самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, а відтак не може свідчити про порушення вимог земельного законодавства, оскільки в ньому не говориться про те, що на земельній ділянці знаходиться саме будівлі СТО (літ. К і Л), що є частиною майнового комплексу (загальною площею 3584,5 кв. м.), який належить відповідачу. Вважає, що Департамент земельних ресурсів не має повноважень у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі та компетентним органом даному випадку є Держсільгоспінспекція України. У випадку виявлення порушень земельного законодавства мав бути складений акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, а не акт обстеження земельної ділянки, у якому мають міститись пояснення фізичної, юридичної особи з приводу виявлених порушень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 у справі № 910/22093/17 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовним вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що підстави для звільнення земельної ділянки визначені ст. 212 Земельного кодексу України відсутні, оскільки за відповідачем на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 у справі № 35/521 було визнано право власності на нерухоме майно, а саме майновий комплекс загальною площею 3584,50 кв. м., що розташований за адресою: м. Київ (Бортничі), вул. Червоноармійська, 10 та складається з: будівля РККП (літера Б) площею 91,4 кв. м.; бокси (літера В) площею 189,8 кв. м.; споруда 1-й поверх бокси, 2-й поверх офіси (літера Г), площею 163,1 кв. м.; споруда пилорами (літера Д) площею 521,1 кв. м.; споруда складу (літера Е) площею 749,4 кв. м.; споруда складу (літера Є) площею 451,1 кв. м.; споруда складу (літера Ж) площею 325,7 кв. м.; споруда складу (літера З) площею 464,5 кв. м.; споруда складу (літера И) площею 182,0 кв. м.; споруда авторемонтної майстерні (літера К) площею 96,3 кв. м., станція технічного обслуговування (літера Л) площею 350,1 кв. м. Майновий комплекс відповідача знаходиться на земельній ділянці, що має кадастровий номер 8000000000:90:234:0068. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що на спірній ділянці з кадастровий номером 8000000000:90:234:0701 знаходиться частина нежитлового приміщення, яке входить до цілісного майнового комплексу, що належить відповідачу, а тому в силу ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України у разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Також суд першої інстанції посилаючись на положення ст. 321 Цивільного кодексу України дійшов висновку щодо непорушності права власності відповідача.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 у справі № 910/22093/17, Київська міська рада (надалі-скаржник) звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову. Крім того, скаржник просить суд апеляційної інстанції судові витрати покласти на фізичну особу-підприємця Гарькавого Андрія Борисовича (відповідача).

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги скаржник вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права, а саме - ст. 152 Земельного кодексу України та ст. ст. 212, 321 Цивільного кодексу України та порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, що виражено у неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи; не вжиттям всіх необхідних заходів для повного та всебічного розгляду справи

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що місцевий господарський застосовуючи положення ст. 321 Цивільного кодексу України, а саме, щодо непорушності права власності відповідача на нерухоме майно, яке (майно) розташоване на земельній ділянці, яка перебуває на праві власності у позивача (Київської міської ради), не враховував той факт, що саме ФОП Гарькавим А.Б. порушено право власності територіальної громади міста Києва на земельну ділянку.

Скаржник вказує, що Київська міська рада не має можливості розпоряджатися своїм нерухомим майном та реалізувати дану земельну ділянку на земельних торгах, оскільки на ній розміщено майно відповідача, що свідчить про порушення ст. 321 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 у справі № 910/22093/17 відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 у справі № 910/22093/17 призначено на 10.04.2018.

05.04.2018 через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ФОП Гарькавий А.Б. надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу Київської міської ради відповідач зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у апеляційній скарзі та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу від 02.05.2005, укладеного між Фондом приватизації комунального майна Дарницького району м. Києва ним, останнім (відповідаче) було отримано у власність цілісний майновий комплекс загальною площе 294,6 кв. м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 10. Даний майновий комплекс на момент отримання у власність знаходився на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:90:234:0068.

Також відповідач підтверджує, що частина нежитлового прощення, яке входить до складу цілісного майнового комплексу відповідача знаходиться на спірній земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:90:234:0701).

При цьому зазначає, що при розроблені проекту землеустрою відповідно до рішення Київської міської ради № 316/3407 від 16.03.2006 "Про затвердження земельних ділянок призначених для продажу на земельних торгах (аукціонах та конкурсах) під забудову" (щодо продажу земельної ділянки по вул. Автотранспортна (біля будинку № 6)) не здійснювалось погодження з суміжними землекористувачами, в тому числі з відповідачем, а тому межі земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:90:234:0701 частково накрались на межі земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:90:234:0068, якою користувався відповідач, внаслідок чого змінились межі земельної ділянки відповідача. Внаслідок такого накладенні на земельній ділянці під номером 8000000000:90:234:0701 опинилися будівлі відповідача, що і було зафіксовано в акті обстеження земельної ділянки № 17-1588-02 від 10.10.2017.

Відповідач вважає, що самовільне зайняття земельної ділянки відповідачем не відбувалось та позовні вимоги є необґрунтованими. Зазначає, що у відповідності до ст. 120 Земельного кодексу України відповідач має право на земельну ділянку, що знаходиться під його приміщенням. Однак всупереч бажанню та наявністю правових підстав відповідача не має змоги реалізувати своє право на купівлю або оренду земельної ділянки.

Незважаючи на рішення Київської міської ради від 26.02.2010 № 45/3483 "Про продаж земельної ділянки на земельних торгах (аукціонах) для будівництва та експлуатації автомийки та комплексу з надання послуг для автомобілів на вулиці Автотранспортній (біля будинку № 6) у Дарницькому районі м. Києва", фактично не вчиняється жодних дій щодо такої реалізації. Дата проведення торгів досі не призначена. Відповідач неодноразово звертався до органів місцевого самоврядування з метою отримання можливості передачі земельної ділянки в оренду та отримано відповідь, що частина земельної ділянки про яку йде мова знаходиться на балансі КП ШЕУ Дарницького району м. Києва та використовується як проїзд між вул. Червоноармійською та вул. Автотранспортною.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 у справі № 910/22093/17 відкладено розгляд апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 у справі № 910/22093/17 до 15.05.2018.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09.1-08/1225/18 від 14.05.2018 у зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/22093/17.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.05.2018 для розгляду справи № 910/22093/17 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Чорна Л.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 у справі № 910/22093/17 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 у справі № 910/22093/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Чорної Л.В., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 розгляд справи № 910/22093/17 відкладено на 12.06.2018.

В судовому засіданні представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 скасувати та прийняти нове, яким позовом задовольнити.

Адвокат скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечував, з наведених у відзиві на неї підстав.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, заслухавши пояснення учасників процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Підпунктом 9 п.1 Перехідних положень ГПК України роз'яснено, що справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, що 02.06.2005 між ФОП Гарькавим А.Б. (покупець) та Фондом приватизації комунального майна Дарницького району м. Києва (продавець) укладено договір купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу продавець передає, а покупець приймає у власність будівлі виробничої бази - столярний цех (літера А) площею 13,4 кв. м., будівля РККП (літера Б) площею 91,4 кв. м., бокси (літера В) площею 189,8 кв. м., загальною площею 294,6 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 10.

12.12.2005 згідно реєстраційного посвідчення № 024634 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна зареєстровано за відповідачем право власності на будівлі виробничої бази (літери А, Б, В) загальною площею 294,6 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 10 про що здійснено запис в реєстрову книгу № 116п-102 за реєстровим № 7303п.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 у справі № 35/521, яке набрало законної сили, за ФОП Гарькавим А.Б. визнано право власності на нерухоме майно, а саме майновий комплекс загальною площею 3584,50 кв. м., що розташований за адресою: м. Київ (Бортничі), вул. Червоноармійська, 10 та складається з: будівля РККП (літера Б) площею 91,4 кв. м.; бокси (літера В) площею 189,8 кв. м.; споруда 1-й поверх бокси, 2-й поверх офіси (літера Г), площею 163,1 кв. м.; споруда пилорами (літера Д) площею 521,1 кв. м.; споруда складу (літера Е) площею 749,4 кв. м.; споруда складу (літера Є) площею 451,1 кв. м.; споруда складу (літера Ж) площею 325,7 кв. м.; споруда складу (літера З) площею 464,5 кв. м.; споруда складу (літера И) площею 182,0 кв. м.; споруда авторемонтної майстерні (літера К) площею 96,3 кв. м., станція технічного обслуговування (літера Л) площею 350,1 кв. м.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось позивачем, що 10.10.2017 Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації складено акт обстеження земельної ділянки № 17-1588-02.

З вказаного ату вбачається, що за результатами перевірки встановлено: 03.12.2014 здійснено обстеження земельної ділянки на вул. Автотранспортній (біля будинку № 6) у Дарницькому районі міста Києва (акт обстеження від 03.03.2014 № 1582/02).

Під час обстеження 03.12.2014 було встановлено, що на частині земельної ділянки, орієнтовано площею 0,074 га знаходиться проїзна частина вул. Автотранспортної. Інша частина земельної ділянки, площею 0,165 га частково огороджена та охороняється. На частині земельної ділянки розміщено будівлі та тимчасові споруди для охорони та господарських потреб. Будівлі СТО (літ. К і Л) знаходяться в приватній власності Гарькавого Андрія Борисовича на підставі свідоцтва про право власності від 18.04.2014 № 23155726. Станом на теперішній час встановлено, що згідно бази даних міського земельного кадастру земельна ділянка площею 2387,69 кв. м. за адресою вул. Автотранспортна (біля будинку № 6) у Дарницькому районі м. Києва (№ ділянки 90:234:0701) обліковується як аукціон. щодо вказаної земельної ділянки прийнято рішення Київською міською радою № 45/3483 "Про продаж земельної ділянки на земельних торгах (аукціонах) для будівництва та експлуатації автомийки та комплексу з надання послуг для автомобілів на вул. Автотранспортній (біля будинку № 6) у Дарницькому районі м. Києва" (зі змінами згідно рішення № 278/9335 від 18.04.2013). Документи, що посвідчують право власності (користування) земельною ділянкою площею 2387,69 кв. м. не зареєстровані. Обстеженням встановлені, що частина вказаної земельної ділянки огороджена на ділянці розміщені будівлі та споруди. У вказаних діях вбачаються ознаки порушення дотримання вимог земельного законодавства, а саме самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 211 Земельного кодексу України).

01.12.2017 Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 17-01078-02 від 01.12.2017, з якого вбачається, що за результатами перевірки встановлено: щодо земельної ділянки на вул. Автотранспортній (біля будинку № 6) у Дарницькому районі м. Києва площею 2.387,69 кв. м. прийнято рішення Київською міською радою № 45/3483 "Про продаж земельної ділянки на земельних торгах (аукціонах) для будівництва та експлуатації автомийки та комплексу з надання послуг для автомобілів на вул. Автотранспортній (біля будинку № 6) у Дарницькому районі м. Києва" (зі змінами згідно рішення № 278/9335 від 18.04.2013). Частина вказаної земельної ділянки орієнтовано площею 0,16 га огороджена на ділянці розміщені будівлі та споруди, які знаходяться в приватній власності Гарькавого Андрія Борисовича. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 33487337, адреса: м. Київ, вул. Червоноармійська, 10, підстава виникнення права власності рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2010. Свідоцтво про право власності від 18.06.2014 № 23155726. Рішень Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування) Гарькавому Андрію Борисовичу не приймала, документи, що посвідчують право власності (користування) земельною ділянкою не зареєстровані. Отже виявлено порушення щодо самовільного зайняття земельної ділянки орієнтованою площею 0,16 га (ст. 211 Земельного кодексу України).

Таким чином Київська міська рада вважає спірну земельну ділянку самовільно зайнятою, та яка, відповідно, повинна бути звільнена відповідачем.

Місцевий господарський суд не погодився із такими доводами позивача покладеними в основу підстав позову та відмовив у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вже зазначалось вище, 02.06.2005 між відповідачем (покупець) та Фондом приватизації комунального майна Дарницького району м. Києва (продавець) укладено договір купівлі-продажу.

12.12.2005 згідно реєстраційного посвідчення № 024634 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна зареєстровано за ФОП Гарькавим А.Б. право власності на будівлі виробничої бази (літери А, Б, В) загальною площею 294,6 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 10 про що здійснено запис в реєстрову книгу № 116п-102 за реєстровим № 7303п.

Протягом 2007-2008 років відповідач за власні кошти та з власних матеріалів добудовано об'єкти нерухомого майна, що набули загальну площу 3584,5 кв. м.

В свою чергу, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 у справі № 35/521, яке набрало законної сили, за відповідачем визнано право власності на нерухоме майно, а саме майновий комплекс загальною площею 3584,50 кв. м., що розташований за адресою: м. Київ (Бортничі), вул. Червоноармійська, 10 та складається з: будівля РККП (літера Б) площею 91,4 кв. м.; бокси (літера В) площею 189,8 кв. м.; споруда 1-й поверх бокси, 2-й поверх офіси (літера Г), площею 163,1 кв. м.; споруда пилорами (літера Д) площею 521,1 кв. м.; споруда складу (літера Е) площею 749,4 кв. м.; споруда складу (літера Є) площею 451,1 кв. м.; споруда складу (літера Ж) площею 325,7 кв. м.; споруда складу (літера З) площею 464,5 кв. м.; споруда складу (літера И) площею 182,0 кв. м.; споруда авторемонтної майстерні (літера К) площею 96,3 кв. м., станція технічного обслуговування (літера Л) площею 350,1 кв. м.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" № 01-8/1427 від 18.11.2003).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії", п. 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Згідно положень ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 21.04.2011 на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" право власності на майновий комплекс загальною площею 3584,5 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 10 зареєстровано за Гарькавим Андрієм Борисовичем про що здійснено запис № 7303п в книзі 116п-102.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 103962212 від 16.11.2017 вбачається, що майновий комплекс загальною площею 3584,5 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Червонорамійська, 10 знаходиться на земельній ділянці, що має кадастровий номер 8000000000:90:234:0068.

Відповідач в свою чергу не заперечував, що на спірній земельній ділянці з кадастровий номером 8000000000:90:234:0701 знаходиться частина нежитлового приміщення, яке входить до цілісного майнового комплексу, що належить відповідачу.

Статтею 75 ГПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно зі ст. 377 Цивільного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.04.2011) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За змістом ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.04.2011) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначеними нормами закріплено загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

З урахуванням вище викладеного, суд першої інстанції з посиланням на приписи ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України дійшов обґрунтованого висновку, що власник нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

Таким чином, з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у особи виникає право оформити земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі ж встановлення того, що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 26.02.2010 Київською міською Київської міською радою було прийнято рішення № 45/3483 "Про продаж земельної ділянки на земельних торгах (аукціонах) для будівництва та експлуатації автомийки та комплексу з надання послуг для автомобілів на вулиці Автотранспортній (біля будинку № 6) у Дарницькому районі м. Києва".

В той же, як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано доказів призначення дати проведення прилюдних торгів щодо продажу вказаної земельної ділянки.

Доказів протилежного позивачем не надано і до суду апеляційної інстанції.

В свою чергу відповідач неодноразово звертався до органів місцевого самоврядування з метою отримання можливості передачі земельної ділянки в оренду та отримано відповідь, що частина земельної ділянки про яку йде мова знаходиться на балансі КП ШЕУ Дарницького району м. Києва та використовується як проїзд між вул. Червоноармійською та вул. Автотранспортною ( лист від 11.06.2010 № 3978/06).

З урахуванням вище викладеного та враховуючи факт вжиття відповідачем заходів по оформленню спірної земельної ділянки, а отже відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак, і бути підставою для застосування до нього приписів ст. 212 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17.

Крім того, відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 321 Цивільного кодексу України гарантується непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Положеннями ст. 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 386 Цивільного кодексу України закріплені засади захисту права власності, а саме те, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зобов'язання відповідача в даному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі Київській міській раді фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого ст. 321 Цивільного кодексу України.

Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що відповідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини ст. 1 Першого протоколу до конвенції містить три чітких норми:

перша, викладена в першому реченні п. 1, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном;

друга, що міститься в другому реченні п. 1, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення;

третя, викладена в п. 2, визнає право держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Ці норми не є окремими, вони пов'язані між собою. Друга та третя стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном. Отже, їх слід тлумачити у світлі загального принципу, викладеного в першій нормі (рішення у справах "Ян та інші проти Німеччини" та Холдинг "Совтрансавто" проти України").

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції").

Європейський суд з прав людини нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст. 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессос компанія Навьера А.О та інші проти Бельгії").

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Європейський суд з прав людини виходить із того, що держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов'язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на "мирне володіння майном" у розумінні першого речення ст. 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольський та Звольська проти Республіки Чехія").

Баланс інтересів власників майна в даному випадку порушується безпідставним втручанням позивача в мирне володіння відповідачем його власністю, яка використовується у підприємницькій діяльності. Обмеження права власності може бути виправданим за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тільки тоді, коли воно здійснюється в суспільних або загальних інтересах.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-92цс13, яка в силу ст.111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

В процесі розгляду даної справи Київської міської радою так і не надано стверджуючих пояснень з посиланням на відповідні докази в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував як заходи позбавлення права власності відповідача, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 21-1959а16).

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Києві щодо вжиття заходів передбачених законодавством України по відношенню до ФОП Гарькавого А.Б. з підстав самовільного будівництва нерухомого майна на спірній земельній ділянці.

При цьому, як встановлено вище, відповідач зареєструвавши право власності на майно ініціював реалізацію свого права відповідно до законодавства на одержання спірної земельної ділянки в користування, необхідну для його обслуговування. Тобто, в разі укладання договору оренди спірної земельної ділянки буде дотримано справедливу рівновагу між інтересами суспільства та правами відповідача.

З огляду на наведене, обраний спосіб захисту у вигляді зобов'язання ФОП Гарькавого А.Б. повернути спірну земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а навпаки призведе до не дотримання справедливої рівноваги, тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 0,2388 га на вул. Автотранспортній (біля будинку 6) у Дарницькому районі м. Києва та повернути Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан, шляхом звільнення від будівель та споруд.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційних скаргах обставин.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст. ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 15 лютого 2018 року у справі № 910/22093/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 18.06.2018

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

М.Л. Яковлєв